Постанова № 34122781, 30.09.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2013 року № 2а-7961/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Лунь З.І.

за участю секретаря

судового засідання Леніва А.Р.

представників сторін:

від позивача: Василевський Ю.Р.,

від відповідача: Квасниця Н.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю НВП "Техноваги" до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 07.07.2012 року № 0002282321, № 0002292321, № 0002302321.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю НВП "Техноваги" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень від 07.07.2012 року № 0002282321, № 0002292321, № 0002302321.

В судовому засіданні від 30.09.2013 року судом в порядку ст. 55 КАС України допущено заміну відповідача правонаступником - Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.Просить позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у запереченні проти позову. (а.с.45). Просить у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

Працівниками ДПІ у Сихівському районі м.Львова Львівської проведено в період з 12 червня 2012 року по 18 червня 2012 року було проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ НВП «Техноваги» з питань правильності обчислення та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських розрахунків з ПП «Сталевий дім» (ЄДРПОУ 37399035), ПП «Крафт» (ЄДРПОУ 37399009), за весь період здійснення взаєморозрахунків.

За результатами перевірки складено акт перевірки № 806/22-20/32126739 від 19.06.2012р. (далі Акт перевірки).

Як вбачається з висновків Акта перевірки, ТзОВ НВП «Техноваги» порушено: 1) вимоги пп.138.4 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України із змінами та доповненнями, що привело до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 194245,0 грн., в тому числі за 2-3 квартали 2011р. в сумі 194245,0 грн. та зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2-3-ий квартали 2011р. в сумі 165856,0 грн.; 2) п.198.3, п.184.4, ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року, що призвело до заниження податку на додану вартість всього в сумі 95032,0 грн. в т.ч. за липень 2011 року в сумі 95032,0 грн.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 07 липня 2012 року № 0002282321, від 07 липня 2012 року № 0002292321, від 07 липня 2012 року № 0002302321.

Як вбачається з матеріалів справи, ТзОВ НВП «Техноваги» укладено договір купівлі-продажу №КП 01/06/11 від 01.06.2011 р. з ТзОВ «Сталевий дім» (а.с.49) та договір купівлі-продажу №ДГ 04/04 від 18.04.2011 р. з ТзОВ «Крафт».

На підтвердження проведених господарських операцій позивачем представлено видаткові накладні, податкові накладні, акти взаєморозрахунків з контрагентами.

Вартість отриманих товарів ТзОВ НВП «Техноваги» оплачувало на поточний рахунок постачальників, на підтвердження чого долучено до матеріалів справи платіжні доручення, що також підтверджується в акті перевірки, де вказується, що розрахунки між підприємствами проведено повністю шляхом перерахування безготівкових коштів з поточного рахунку (а.с.17).

Як вбачається з Акта перевірки, висновок про порушення позивачем податкового законодавства зроблено на підставі наступного: відсутність фізичних та технічних можливостей у ПП «Сталевий дім», ПП «Крафт» проводити фінансово-господарську діяльність через відсутність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у т.ч. транспортних засобів, відсутність приміщень; відсутність товарно-транспортних накладних типової форми; не встановлено місце знаходження.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. N 88, зареєстрованого в Мінюсті Україні від 05.06.95 р. за N 164/704 (надалі Положення).

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Положення, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Відтак, підлягають застосуванню загальні вимоги до первинного документа, встановлені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" N 996-XIV від 16.07.99 р. (далі Закон N 996-XIV). Згідно з цими вимогами документи повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Досліджені судом, видаткові, податкові накладні, якими підтверджено факти виконання робіт (надання послуг) позивачу містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для оформлення первинних документів. Отже, первинні документи, надані позивачем податковому органу для перевірки вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідають, а тому є належними і допустимими доказами, що фіксують господарські операції та, які є підставою для включення зазначених у них сум до складу валових витрат з податку на прибуток підприємств.

Щодо встановленого відповідачем про відсутність товарно-транспортних накладних, які б підтверджували факт отримання та перевезення вантажів, то суд зазначає, що згідно з умовами договорів, товар транспортується продавцем або покупцем за згодою сторін.

Отримання позивачем товару здійснювалося уповноваженими особами на підставі довіреностей. Зазначений факт підтверджується наявним у матеріалах справи реєстром документів (а.с.101-106).

Суд також додатково зазначає, що відповідно до Закону України "Про автомобільний транспорт" та Наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", зареєстр. в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року № 128/2568, обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія.

Крім того, транспортні витрати не відносились позивачем до складу витрат, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності.

Водночас, відповідачем не надано суду доказів того, що у контрагентів позивача - ПП «Сталевий дім», ПП «Крафт» - були відсутні власні чи орендовані транспортні засоби, окільки в Акті перевірки ДПІ у Франківському районі м. Львова від 30.06.2011 року №943/23-2/37399009 «Про проведення аналізу діяльності ТзОВ «Крафт-ЛВ» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за березень-квітень 2011 року» та в Довідці від 23.08.2011 року №1556/23-4/37399035 "Про проведення аналізу діяльності ТОВ «Сталевий дім» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за червень 2011 року» зазначені обставини не були встановлені.

Суд також додатково зазначає, що відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій на рахунку 10 «Основні засоби» не обліковуються, зокрема, орендовані транспотні засоби. Відтак, покликання представника відповідача на відсутність у ПП «Сталевий дім», ПП «Крафт» транспортних засобів у зв'язку із відсутністю у зазначених підприємств основних засобів, судом до уваги не береться.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій та наявність у позивача передбачених законодавством підстав для віднесення сум за цими операціями до складу валових витрат. У зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що позивачем правомірно, у відповідності з приписами чинного законодавство віднесено до складу валових витрат витрати по наведених вище контрагентах.

По згаданих господарських операціях позивачем було сформовано податковий кредит.

Відповідно до частини 2 статті 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу. У даному випадку суд взяв до уваги висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 31.01.2011 року в справі № 21-47а10 наступного змісту. Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Закон України "Про податок на додану вартість", так само як і інші закони, не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Наведене узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії (заява 3991/03). Європейський Суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативі наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і стосовно якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, - то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватись між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірені періоди було надано податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мають недоліків та, порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.

Згідно п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійсненні операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається даті тієї з подій, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Контрагенти позивача на час здійснення господарських операцій були належним чином зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Зазначені обставини давали право позивачу включити суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Договори укладені позивачем з зазначеними в Акті перевірки контрагентами, були підписані з належним чином зареєстрованими та діючими юридичними особами, були чинними на момент їх виконання та повністю виконані сторонами, на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи договори, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В процесі розгляду справи відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Таким чином, судом встановлено, що позивач мав намір одержати економічний ефект не виключно чи переважно за рахунок зменшення суми ПДВ належної до сплати в бюджет, а саме в результаті своєї діяльності , яка, зокрема, пов'язана з виробництвом ваговимірювального обладнання, виробництва контрольно-вимірювальної апаратури тощо.

Щодо встановлених органами податкової служби порушень податкового законодавства контрагентами позивача, то один платник податків (позивач) не може відповідати за податкові зобов'язання іншого, оскільки в податковому законодавстві відсутня норма, яка надає право податковому органу виключати з податкового кредиту та витрат одного платника фактично понесені чи нараховані витрати внаслідок несплати податку іншим платником та застосовувати при цьому фінансові санкції.

Крім того, суд наголошує на тому , що чинним законодавством не передбачено обов'язку суб'єктів господарювання перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів, посвідчень особи керівників підприємства-контрагента та достовірність їх підписів при укладенні угод та виконанні господарських зобов'язань. Також в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність трудових та матеріальних ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит та витрати лише за їх наявності.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд не бере до уваги покликання відповідача на незнаходження контрагентів за місцезнаходження, відсутність трудових ресурсів, оcновних фондів, транспотних засобів з огляду на те, що в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність трудових та матеріальних ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит та витрати лише за їх наявності.

Щодо встановлених органами податкової служби порушень податкового законодавства іншими контрагентами, то один платник податків (позивач) не може відповідати за податкові зобов'язання іншого, оскільки в податковому законодавстві відсутня норма, яка надає право податковому органу виключати з податкового кредиту та витрат одного платника фактично понесені чи нараховані витрати внаслідок несплати податку іншим платником та застосовувати при цьому фінансові санкції.

Щодо позиції відповідача про непредставлення до перевірки документів, що підтверджують факт транспортування товарно-матеріальних цінностей, то суд зазначає наступне.

Відповідно до Закону "Про автомобільний транспорт" та Наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", зареєстр. в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року № 128/2568, обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія.

Правила ведення податкового обліку визначено статтею 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", однак вказана стаття не містить переліку обов'язкових документів, якими повинні бути підтверджені валові витрати.

Таким чином, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Оцінюючи такі доводи відповідача, cуд вважає їх безпідставними.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази, подані позивачем переконують у підставності позовних вимог. Мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій на які платник податку (позивач) покликається як на підставу виникнення у нього права на віднесення сум до валових витрат та включення нарахованого ПДВ до податкового кредиту, відповідачем беззаперечними доказами спростовані не були.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з купівлі у контрагента товарів, на які платник податку покликається як на підставу виникнення у нього права на формування та включення до податкового кредиту сум ПДВ, відповідачем не спростована.

Чинне законодавство не встановлює обов'язок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету у разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця в складі ціни товару. ПДВ, яке включене в ціні товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

Чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту чи бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість при недекларуванні зобов'язання та/або несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Податковим органом не наведено достатньо переконливих доводів про наявність обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податків, не наведено обґрунтованих доказів та доводів, які б ставили під сумнів реальність вищенаведених правовідносин.

Згідно з ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платником податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема бюджетного відшкодування, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відтак позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо судових витрат, то такі відповідно до вимог ст.94 КАС України, належить присудити на користь позивача в розмірі 2146,00 грн..

Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова від від 07.07.2012 року № 0002282321, № 0002292321, № 0002302321.

Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю тва "Техноваги" (місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Надійна, 3,індивідуальний податковий номер 32126739) 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до в строк та в порядку, передбаченому ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Постанову в повному обсязі складено 07.10.2013 року

Суддя (підпис) Лунь З.І.

Згідно з оригіналом

Постанова не набрала законної сили

Суддя Лунь З.І.