Постанова № 34120865, 25.09.2013, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2013 року ( 15 год. 15 хв.)Справа № 808/5990/13-а м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Максименко Л.Я.,

при секретарі судового засідання - Приймаку Є.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія ТДЛ», м. Запоріжжя

до відповідача: Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя , м. Запоріжжя

про: скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю

від позивача: Гришин Р.В., довіреність від 19.03.2012

від відповідача: Панцаков С.Ю., довіреність № 1/08-29-10 від 11.09.2013

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Індустрія ТДЛ» (далі-позивач) звернулося із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя (далі-відповідач), в якому позивач просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.01.2012 №0000122305, від 18.01.2012 №0000112305, від 18.01.2012 №0000132305.

В обґрунтування позову товариство посилається на те, що висновки податкового органу про відсутність об'єктів оподаткування у ТОВ «Індустрія ТДЛ» по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників ТОВ «Консент-2007» та ТОВ «Оріал» у зв'язку із ознаками нікчемності правочинів, що порушують публічний порядок та суперечать інтересам держави, є необґрунтованим та не підтверджується фактичними обставинами справи. Вказує, що в акті перевірки не наведено будь-якої інформації або актів перевірок інших податкових органів, на підставі яких перевіряючи прийшли до відповідних висновків про нікчемність правочинів, відсутній аналіз договорів, які укладались між ТОВ «Індустрія ТДЛ» із контрагентами, не досліджувався їх предмет та фактичне виконання. Натомість посилання в акті перевірки на порушення суб'єктами господарювання вимог податкового законодавства у другому ланцюгу постачання на думку позивача не має безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги з підстав, викладених вище, наполягає на задоволенні позову.

Відповідач позов не визнав, у письмових запереченнях від 15.02.2012 вх. № 6601 посилається на те, що проведеною позаплановою виїзною перевіркою позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства (акт від 29.12.2011 № 442/23-509/36711512), встановлено порушення позивачем вимог п.1.32 ст.1, п.5.1 ст.5, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994 (далі Закон №334/94-ВР); пп.14.1.231 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.2 ст.198. Податкового кодексу України. В ході перевірки встановлено віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту, сум за результатами господарської діяльності з ТОВ «Консент - 2007» та ТОВ «Оріал» у яких відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення дій, що становлять зміст договору, податковий орган дійшов висновку про відсутність реального характеру досліджених операцій та відповідно відсутністю у позивача права на їх врахування при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту з ПДВ. На підставі викладеного, просить у задоволенні позову відмовити.

Під час розгляду справи по суті представник відповідача підтримав заперечення з підстав викладених вище.

В судовому засіданні 25.09.2013 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

На підставі направлень, згідно п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України та наказу від 14.12.2011 № 2738 ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Індустрія ТДЛ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 30.09.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 30.09.2011, про що складено акт від 29.12.2011 № 442/23-509/36711512.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Індустрія ТДЛ» вимог:

- п.1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток, що перевірявся на загальну суму 1 968 598 грн.;

- п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 549 838 грн. та завищено показник, що підлягав бюджетному відшкодуванню у розмірі 15 429 грн.

18.01.2012, на підставі акту перевірки від 29.12.2011 № 442/23-509/36711512, ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000132305, яким ТОВ «Індустрія ТДЛ» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за липень 2011 року на 10 286,00 грн. та за серпень 2011 року на суму 10 422,00 грн., податкове повідомлення-рішення № 0000112305, яким ТОВ «Індустрія ТДЛ» збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1 598 035,00 грн., в т.ч. 1 598 034,00 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення-рішення № 0000122305, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Індустрія ТДЛ» збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 456 481,00 грн., в т.ч. 1 337 665,00 грн. за основним платежем та 118 816,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями від 18.01.2012 № 0000132305, № 0000112305 та № 0000122305, ТОВ «Індустрія ТДЛ» звернулось до суду.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступних висновків.

ТОВ «Індустрія ТДЛ» зареєстроване 28.09.2009 у виконавчому комітеті Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію за № 11031020000026053. Товариство взято на податковий облік в ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя 29.09.2009 за № 9390. У періоді, що перевірявся, ТОВ «Індустрія ТДЛ» здійснювало оптову торгівлю чорними та кольоровими металами в первинних формах та напівфабрикатами з них.

1) 01.03.2011 між ТОВ «Індустрія ТДЛ» (покупець) та ТОВ «Консент - 2007» (постачальник) укладено договір поставки № 3811, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується передати у власність позивача продукти харчування, а покупець зобов'язується їх прийняти та сплатити на умовах вказаного договору.

Відповідно до п. 2.1 договору, кількість товару, що має поставлятись та його асортимент, зазначаються в накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Поставка товару здійснюється транспортом постачальника або покупця згідно усної домовленості (п. 2.3 договору).

Згідно п. 2.7 договору при передачі товару постачальник зобов'язується передати покупцю наступні документи: накладну на товар, підписану уповноваженою особою та скріплену печаткою постачальника; документи, які підтверджують якість товару; податкову накладну, підписану уповноваженою особою та скріпленою печаткою постачальника; інші документи на товар - згідно діючого законодавства.

На виконання умов договору постачальник в період з березня по вересень 2011 року включно за видатковими накладними (перелік яких зазначений на стор.6-7 акту перевірки) передав, а покупець прийняв цукор-пісок в кількості 949 994,00кг. на загальну суму 7 956 295,00 грн. (копії видаткових накладних долучені до матеріалів справи).

На поставку товару постачальником виписані також податкові накладні (копії в матеріалах справи) та передані сертифікати відповідності № UA1.049.Х022818-10 терміном дії з 01.10.2010 по 01.10.2011, № UA1.041.Х024397-10 терміном дії з 13.10.2010 по 01.10.2011 та № UA1.034.Х001378-10 терміном дії з 03.02.2010 по 20.08.2012.

Судом з'ясовано, що транспортування цукру-піску за період з березня по вересень 2011 року включно здійснювалось покупцем найманим транспортом вантажоперевізників - ТОВ «Шакти Д», ТОВ «Вайл Транс», ПВКП «Спецінструмент», про що зазначено в самому акті перевірки та підтверджується долученими до справи копіями товарно-транспортних накладних.

Розрахунки за придбаний товар здійснювались позивачем безготівковим коштом шляхом перерахування на розрахунковий рахунок ТОВ «Консент-2007», що встановлено в акті перевірки та підтверджується долученими до справи копіями платіжних доручень та банківських виписок. Заборгованість за договором поставки № 3811 від 01.03.2011 відсутня.

Оприбуткування придбаного товару позивачем та його подальший рух на підприємстві підтверджується картками складського обліку матеріалів (копії у справі).

З наданих суду документів також з'ясовано, що в подальшому придбаний у ТОВ «Консент-2007» цукор-пісок було реалізовано ПП «Віва Актив» за договором № 0208/11 від 02.08.2011в кількості 111 326,00кг. на загальну суму 1 008 908,75 грн. (копії видаткових та податкових накладних, ТТН у матеріалах справи).

Також цукор-пісок реалізовувався на адресу ТОВ «Маршал Транс» за договором № 0209/1 від 26.09.2011 в кількості 17815,00 кг. на загальну суму 160 120,08 грн. (копії видаткових та податкових накладних, ТТН у матеріалах справи). Заборгованість за вказаною операцією відсутня.

Крім того, рух придбаного товару відбувався згідно укладеного ТОВ «Індустрія ТДЛ» (поклажодавець) та ТОВ «Консент-2007» (зберігач) договору відповідального зберігання № 010311 від 01.03.2011, відповідно до умов якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку цього договору цукор-пісок в мішках. Адреса зберігання: Дніпропетровська область, Томаківський район, с. Мирове, вул. Міжколгоспстройна, складське приміщення, 31. Відповідно до п. 1.3 договору приймання майна на відповідальне зберігання та повернення його з відповідального зберігання здійснюється сторонами за щомісячними актами звірки, які є невід'ємними частинами договору. Згідно актів за період з 01.03.2011 по 30.09.2011 передано на зберігання 763 219 кг. Транспортування товару на відповідальне зберігання здійснювалось власним автотранспортом позивача.

До того ж, товар реалізовувався на адресу ПП «ГК «Тетра-Холдінг» та ТОВ «Карес» (копії видаткових накладних та картки складського обліку у справі).

2) 01.01.2011 між ТОВ «Індустрія ТДЛ» (покупець) та ТОВ «Оріал» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 010111, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Згідно з п. 1.2 договору найменування товару, кількість, ціна, дата поставки, умови оплати та порядок постачання і оплати вказуються у специфікаціях до договору. Документи на товар, які продавець повинен передати покупцю: рахунок, видаткова та податкова накладна (п. 1.5 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору, поставка товару здійснюється на умовах СРТ склад продавця. Пунктом поставки товару за даним договором є м. Запоріжжя, вул. Зейська, 5.

На виконання умов договору продавець передав, а покупець прийняв за видатковими накладними № 717 від 02.02.2011, № 725 від 07.02.2011, № 729 від 07.02.2011, № 441 від 02.03.2011, № 442 від 02.03.2011, № 443 від 02.03.2011, № 447 від 02.03.2011 товар (феротитан, поліпропилен, алюміневий порошок тощо) всього на загальну суму 1 477 870,30 грн.

Продавцем також виписані податкові накладні (копії в матеріалах справи).

Транспортування товару здійснювалось власним автотранспортом ТОВ «Індустрія ТДЛ», а саме ГАЗ 33021, державний номер НОМЕР_5 водієм ОСОБА_3 з пункту навантаження: Луганська область, м. Алчевськ, пр. Металургів до пункту розвантаження м. Запоріжжя, вул. Зейська, 5 за товарно-транспортними накладними: № 717 від 02.02.2011, № 441 від 02.03.2011, № 442 від 02.03.2011, № 447 від 02.03.2011.

Придбаний у ТОВ «Оріал» товар оприбуткований позивачем, що підтверджується долученими до справи картками складського обліку матеріалів.

Розрахунки за отриманий товар проведено безготівковим розрахунком, що підтверджується платіжними дорученнями всього на суму 1 197 000,00 грн.

Станом на 30.09.2011 між постачальником ТОВ «Оріал» та ТОВ «Індустрія ТДЛ» обліковується кредиторська заборгованість в сумі 128 108 грн. з урахуванням ПДВ.

Судом з'ясовано, що придбаний у ТОВ «Оріал» товар позивачем в подальшому було реалізовано на адресу ТОВ «Европак Трейд ЛТД», ТОВ «ПК «Грес», ВАТ «Ера», ТОВ «Дніпроагроінвест», ТОВ «Профіль Д» (копії видаткових накладних та реєстр продаж долучені до справи). Перевезення вказаного товару здійснювалось позивачем власним автотранспортом, про що свідчать долучені до справи копії товарно-транспортних накладних.

Крім того, суду надані докази того, що позивач у спірний період часу на підставі договору від 25.01.2011 № 3/01/11, укладеного з ВАТ «Ера» орендував приміщення № 3, № 4 літери Г (склад, інвентарний № 12) за адресою: м. Запоріжжя, вул. Зейська, 5 площею 1280 кв.м. Приміщення складу обладнане вантажопід`ємними механізмами - підвісним електричним одно блочним краном, заводський № 789067, інвентарний № 10. Вказані обставини підтверджуються довідкою ПАТ «Ера» від 08.08.2013 № 73-08/13 та доданих до неї документів (копією договору від 25.01.2011 № 3/01/11, копіями технічного паспорту на об'єкт нерухомості та кран підвісний, тощо).

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі - Закон України № 334/94-ВР, в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин), об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п. 5.2 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР, до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п.п.5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону).

Відповідно до п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України № 334/94-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена

правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що

підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент здійснення спірних операцій, далі - ПК України), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, Податковим кодексом встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація тощо), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначалося вище, всі придбані ТМЦ були своєчасно та в повному обсязі оприбутковані ТОВ «Індустрія ТДЛ» на підставі видаткових накладних, оплачені, та в подальшому використані у власній господарській діяльності, що в свою чергу призвело до змін в активах підприємства та його зобов'язаннях і реально спричинило зміни майнового стану платника податків.

Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.

Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Також слід зазначити, що господарські операції були оформлені належними первинними документами, які вимагаються чинним законодавством та умовами укладених між позивачем та контрагентами договорів.

У зв'язку із цим, посилання податкового органу на відсутність актів приймання-передачі товару є безпідставним, оскільки передача товару за угодами посвідчувалась видатковими накладними, які по суті є документом, що посвідчують передачу товару від продавця (постачальника) до покупця. Складання ж актів приймання-передачі товару ані умовами договорів, ані вимогами ЦК України в даному не вимагається.

Щодо реальності вчинених операцій між ТОВ «Індустрія ТДЛ» та ТОВ «Консент-2007» і ТОВ «Оріал» суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Податковий орган в акті перевірки від 29.12.2011 № 442/23-509/36711512 посилається на встановлені обставини діяльності контрагентів позивача - ТОВ «Консент-2007» і ТОВ «Оріал» та приходить до висновку про нікчемність укладених між сторонами угод.

При цьому такі висновки зроблені з огляду на те, що у товариств відсутні необхідні трудові ресурси, згідно відповідей державних органів за товариствами не зареєстровані на праві власності автомобілі та нерухоме майно, основні та виробничі фонди відсутні, оскільки не декларуються у звітності, товариства на момент перевірки не знаходиться за місцем реєстрації, не надано для перевірки первинні документи, тощо.

Однак, суд вважає, що вказані обставини не можуть достовірно свідчити про можливі порушення законодавства з боку контрагентів позивача, оскільки вони встановлені у конкретний період часу і залишається невідомим, чи існували вони на момент вчинення спірної господарської операції. Тим паче, ці обставини не можуть беззаперечно доводити нереальних характер усіх укладених угод такими платниками податків.

Слід зазначити, що приписами ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом не дійсним (ст. 204).

Так, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ст. 215); нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236); недійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст. 216).

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Аналізуючи вищевикладені норми ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі. Проте, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Також нормами ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Зі змісту Акту вбачається, що відповідачем зроблений висновок про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 228 ЦК України. Проте, відобразивши в Акті певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину.

В податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Відповідачем по справі не надано жодних доказів, які свідчили б про визнання укладеної угоди недійсними в судовому порядку.

В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб контрагентів позивача та наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

В той же час, суд дійшов висновку, що зміст укладених між ТОВ «Індустрія ТДЛ» та його контрагентами договорів не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Загалом, реальність вчинення господарської операції пов'язується податковим органом лише з обставинами діяльності третьої особи, що є неприпустимим як за законодавством України так і міжнародними нормами.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

В свою чергу Податковий кодекс України не ставить право платника податку на віднесення до складу витрат та до податкового кредиту в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання контрагентом податкових зобов'язань, дотримання правил ведення господарської діяльності тощо.

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань…Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача видаткових та податкових накладних, доказів оприбуткування та реалізації товару, їх транспортування і зберігання тощо приймаючи до уваги, що зазначені документи не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку їх оформлення вимогам Податкового кодексу акт перевірки не містить, ТОВ «Індустрія ТДЛ» цілком правомірно включило суми до витрат які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та податку на додану вартість по придбаним товарам до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит та витрати підтверджується єдиними і належними, з точки зору діючого законодавства, доказами.

Отже, обставини, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень знаходяться поза межами вимог п п.1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України щодо умов виникнення у позивача права на відображення витрат та податкового кредиту, яке не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Суд зауважує, що під час розгляду справи у позивача були витребувані, а останнім надані додаткові документи, які не досліджувались відповідачем під час перевірки. Однак, суд визнав за можливе прийняти їх до уваги, оскільки наразі існує судове рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.02.2012 у справі № 2а-0870/12116/11, яке набрало законної сили, де встановлено, що запит ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя вих. № 16548/10/23-506 від 23.11.2011 складено із порушенням вимог, викладених у абз.2 п. 73.3 ПК України, внаслідок чого та на підставі ч. 5 п. 73.3 ст. 73 ПК України ТОВ «Індустрія ТДЛ» було звільнено від обов'язку надавати відповідь на такий запит. Також, вказаним судовим рішенням було визнано протиправним та скасовано наказ ДПІ в Орджонікідзевському районі від 14.12.2011 № 2738 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Індустрія ТДЛ» на підставі якого складено акт від 29.12.2011 № 442/23-509/36711512 та винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених

статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, суд вважає, що висновок податкового органу, викладений в акті перевірки від 29.12.2011 № 442/23-509/36711512, про порушення ТОВ «Індустрія ТДЛ» вимог п п.1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України є помилковим та спростовується дослідженими під час розгляду справи доказами.

Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, а тому податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 18.01.2012 № 0000132305, № 0000112305 та № 0000122305 слід визнати протиправними та скасувати.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст. 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія ТДЛ» до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 18.01.2012 № 0000122305, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Індустрія ТДЛ» збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 456 481,00 грн., в т.ч. 1 337 665,00 грн. за основним платежем та 118 816,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0000112305 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Індустрія ТДЛ» грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1 598 035,00 грн., в т.ч. 1 598 034,00 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0000132305, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Індустрія ТДЛ» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за липень 2011 року на 10 286,00 грн. та за серпень 2011 року на суму 10 422,00 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія ТДЛ» 2 146 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Л.Я. Максименко