Постанова № 34115840, 09.10.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2013 року № 813/6463/13-а

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді Сасевича О.М.

судді Кедик М.В.,

судді Шинкар Т.І.,

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

за участю сторін:

позивача ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача Тістечка Ю.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Львівської митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування наказу №753-к від 19.07.2013 року, поновлення на посаді, стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В :

20 серпня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до Державної митної служби України та Львівської митниці, в якій просив:

-визнати незаконним та скасувати наказ Державної митної служби України №753-к від 19.07.2013 року «Про звільнення ОСОБА_2»;

-поновити ОСОБА_2 на посаді інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Краковець» Львівської митниці;

-стягнути з Львівської митниці на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 20.07.2013 року до ухвалення рішення у справі.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що наказом Львівської митниці від 19 липня 2013 року №753-к його, інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Кракорвець» Львівської митниці, звільнено з займаної посади, згідно пункту 1 статі 40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку зі скороченням штатної чисельності працівників Львівської митниці. Позивач вважає вказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки, у відповідності до статті 49-2 Кодексу законів про працю України, йому не було запропоновану іншу роботу у Львівській митниці, хоча, на його думку, така можливість у відповідача була. Також, відповідачем при його звільненні не було враховано переважне право позивача на залишення його на роботі, визначене статтею 42 Кодексу законів про працю України, а саме: тривала робота в митних органах, постійне підвищенням ним кваліфікації. Крім того, зазначив, що дисциплінарні стягнення були застосовані до нього у 2012 році та на даний момент є погашеними, а позбавлення премії застосоване до позивача у 2013 році взагалі не є дисциплінарним стягненням в силу статті 147 Кодексу законів про працю України.

Згідно ухвали судді від 21.08.2013 року, провадження у даній адміністративній справі відкрито та призначено попереднє судове засідання.

У попередньому судовому засіданні, судом задоволено клопотання представника відповідача та виключено з числа відповідачів Державну митну службу України.

Окрім цього, судом, на підставі статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснено заміну відповідача - Львівської митниці на її правонаступника - Львівську митницю Міндоходів.

16.09.2013 року у попередньому судовому засіданні позивачем було уточнено позовні вимоги та викладено їх у наступній редакції:

-визнати протиправним та скасувати наказ Державної митної служби України від 19 липня 2013 року №753-к «Про звільнення ОСОБА_2»;

-поновити ОСОБА_2 з 20.07.2013 року на посаді, що є аналогічною посаді інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста Краковець Львівської митниці на митному пості «Краковець» Львівської митниці Міндоходів;

-зобов'язати Львівську митницю Міндоходів виплатити середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 з 20.07.2013 року по день фактичного поновлення на посаді.

Згідно ухвали суду від 16 вересня 2013 року, справу №813/6463/13-а призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали повністю, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та уточненнях до неї, просили суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях, поданих у судовому засіданні.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з грудня 1997 року перебував на службі в митних органах. Відповідно до наказу Державної митної служби України від 30.07.2012 року №1562-к позивач звільнений з митних органів, однак наказом Державної митної служби України від 01.03.2013 року №336-к та наказом Львівської митниці від 01.03.2013 року №340-к останній поновлений на посаді інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Краковець» Львівської митниці, що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_2, наявною у матеріалах справи.

Відповідно до Указу Президента України від 24.12.2012 року №726/2012 «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади», утворено Міністерство доходів і зборів України шляхом реорганізації Державної митної служби України та Державної податкової служби України.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 року №229 «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів у зборів», створено Львівську митницю Міндоходів як територіальний орган Міністерства доходів і зборів України та реорганізовано Львівську митницю Державної митної служби України шляхом приєднання до Львівської митниці Міндоходів.

Пунктом 3 вказаної постанови Кабінету Міністрів України визначено, що територіальні органи Міністерства доходів і зборів є правонаступниками територіальних органів Державної податкової служби та Державної митної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови.

Львівська митниця Міндоходів зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 24.04.2013 року, ідентифікаційний код 38700759.

Наказом голови комісії з проведення реорганізації Львівської митниці від 19.07.2013 року №753-к «Про звільнення ОСОБА_2» ОСОБА_2 звільнено з посади інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Краковець» Львівської митниці 19.07.2013 року, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку із скороченням штатної чисельності працівників Львівської митниці.

Вважаючи вищевказаний наказ протиправним та таким, який підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду за захистом охоронюваних законом прав та інтересів.

При винесенні постанови, суд виходив з наступного.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулюються Законом України від 16.12.1993 року №3723-XII «Про державну службу» (надалі - Закон №3723-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №3723-XII, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Згідно із статтями 9 і 30 Закону №3723-XII, правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України від 10.12.1971 року №322-VIII (надалі - КЗпП України).

Порядок та умови проходження служби в митних органах регулюються Конституцією України та Митним кодексом України.

Посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями (частина 1 статті 569 Митного кодексу України).

Таким чином, служба ОСОБА_2 в митних органах відноситься до публічної служби.

Стаття 43 Конституції України, гарантує громадянам захист від незаконного звільнення, тобто звільнення яке відбулося не на підставі закону.

Так, згідно із частиною 1 статті 30 Закону №3723-XII, державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, а також з підстав, визначених цією статтею.

До загальних підстав звільнення державних службовців належать підстави, передбачені, зокрема, статтею 40 КЗпП України, розірвання договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до абзацу 2 пункту 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються положення, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то необхідно субсидіарно застосовувати законодавство про працю, зокрема, КЗпП України.

Згідно ч.1 ст.22 КЗпП України, забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу.

У відповідності до частини 2 статті 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Отже, з урахуванням положень статті 49-2 КЗпП України звільнення працівника на підставі частини 1 статті 40 КЗпП України можливо не раніше ніж через два місяці після персонального попередження його про звільнення.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, позивач ознайомився з попередженням про наступне вивільнення 17.05.2013 року, що підтверджується його особистим підписом на попередженні, а звільнений із займаної посади 19.07.2013 року.

Крім того, частиною 2 статті 49-2 КЗпП України встановлено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Відповідно до статті 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації та особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком.

З аналізу вищевказаної норми вбачається, що переважне право на залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації виникає у більш кваліфікованих працівників, які мають тривалий безперервний стаж роботи на відповідному підприємстві, установі, організації та працівникам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком.

Однак, відповідачем всупереч положенням норм КЗпП України не було прийнято до уваги переважне право ОСОБА_2 на залишенні на роботі, оскільки не враховано тривалий безперервний стаж позивача (близько 16 років) в митних органах, постійне підвищення останнім кваліфікації, що підтверджується свідоцтвом про підвищення кваліфікації ОСОБА_2 від 24.03.2006 СПК№308295 та сертифікатом про проходження курсів підготовки від 11.02.2009 року, наявними в матеріалах справи.

Суд не бере до уваги посилання представника відповідача на неодноразове притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності та позбавлення його премії, як на підставу відсутності у позивача переважного право на залишення на роботі, виходячи з наступного.

Як було встановлено в судовому засіданні, до ОСОБА_2 дисциплінарні стягнення, у вигляді зауваження та догани застосовувались відповідними наказами у 2012 році (№273-к від 21.02.2012 року, №788-к від 28.05.2012 року).

Відповідно до частини 1 статті 151 КЗпП України, якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.

Таким чином, відповідно до вказаної норми, дисциплінарні стягнення, які застосовані до позивача є погашеними, а останній вважається таким, що не мав дисциплінарних стягнень.

Щодо позбавлення ОСОБА_2 у 2012 році премії і надбавок, суд зазначає, що таке позбавлення взагалі не є видом дисциплінарного стягнення у розумінні статті 147 КЗпП України.

Відповідно до частини 3 статті 49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Вказаною нормою визначено обов'язок власника або уповноваженого ним органу, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Тобто, під поняттям «запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації» розуміється відсутність штатної одиниці (посади), на якій робітник перебував до змін в організації виробництва і праці, а саме, у зв'язку із її скороченням.

Однак, згідно штатного розпису Львівської митниці на 2013 рік, затвердженого тимчасово виконуючим обов'язки голови Державної митної служби України 17.01.2013 року, так і з тимчасового штатного розпису Львівської митниці Міндоходів, затвердженого заступником Міністра - керівником апарату 07.05.2013 року вбачається, що кількість посад інспекторів відділу митного оформлення №1 митного поста «Краковець» становило та становить 4 штатні одиниці.

Крім того, суд зауважує, що Львівська митниця не була ліквідована як юридична особа, а була реорганізована шляхом приєднання до Львівської митниці Міндоходів.

Встановлена законодавством можливість припинення юридичної особи публічного права з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження юридичної особи, що припиняється, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників припиненої юридичної особи публічного права.

Отже, суд вважає, що саме по собі перетворення однією юридичної особи публічного права в іншу, без скорочення посади, яку обіймав позивач до його звільнення, не може бути підставою для звільнення позивача з посади.

Загалом, у свою чергу, відповідачем у спростування позовних вимог, не надано суду доказів того, що у результаті проведеної реорганізації Львівської митниці відбулось скорочення чисельності або штату працівників у відділі, у якому працював позивач.

Однак, у даному випадку, відповідачем не було запропоновану ОСОБА_2 іншої роботи, що, на думку суду, свідчить про ухилення митного органу від виконання імперативної норми КЗпП України в частині переведення позивача на відповідну посаду в Львівську митницю Міндоходів.

Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, у зв'язку з тим, що на момент попередження про наступне вивільнення (17.05.2013 року) ОСОБА_2, в порушення ст.40 та ст.49-2 КЗпП України, не пропонувались вакантні посади у створених митних постах, тому для реалізації своїх прав, закріплених у ст.43 Конституції України позивач у липні 2013 року звернувся із заявою про переведення на Львівську митницю Міндоходів.

Листом Львівська митниця Міндоходів від 11.07.2013 року №4/58-1599 на звернення позивача повідомила, що штатну чисельність Львівської митниці скорочено на 104 штатних одиниці і станом на 10.07.2013 року у Львівській митниці Міндоходів вакантна посада інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Краковець» відсутня, а тому не вбачається за можливе переведення останнього на вказану посаду.

Щодо наказу №66 від 03.07.2013 року «Про проведення перевірки знань», на який посилається відповідач, то згідно пункту 1 наказу, контроль знань особового складу митниці згідно списку (додаток 1, за №5 якого зазначений ОСОБА_2) наказано провести 05.07.2013 року у кабінеті професійного навчання адміністративного будинку Львівської митниці. Пунктом 4.1 передбачено, довести даний наказ до відома зазначених у додатку №1 посадових осіб; у п.4.3 цього ж наказу визначено, - члену комісії з проведення реорганізації Львівської митниці - начальнику відділу персоналу здійснити контроль знань у посадових осіб, які на момент здачі за основним графіком були відсутні (відпустка, тимчасова непрацездатність тощо) в перший день виходу на роботу.

Як пояснив позивач у судовому засіданні, тестувань він не проходив, оскільки перебував на лікарняному.

Водночас, суд зауважує, що доказів того, що ОСОБА_2 було ознайомлено з наказом №66 відповідачем суду не надано, так як і не надано власноручної письмової відмови ОСОБА_2 від здачі заліків чи акта про відмову від здачі заліків.

Згідно стаття 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

З пояснень представника відповідача вбачається, що жодних тестувань чи заліків з метою перевірки професійних знань та визначення рівня кваліфікації посадових осіб Львівської митниці на виконання наказу №66 від 03.07.2013 року не проводилось.

Слід зауважити, що оскаржуваний наказ про звільнення не містить посилання на недотримання позивачем вимог наказу №66 від 03.07.2013 року.

Отже, при прийнятті рішення судом враховано, що Львівською митницею не було виконано вимоги законодавства в частині процедури звільнення працівника, оскільки не запропоновано посаду у новоствореній установі, яка виконуватиме функції ліквідованої. Доказів того, що Львівська митниця не мала можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу відповідачем не надано, чим порушено його трудові гарантії як працівника, що є підставою для визнання протиправним рішення Львівської митниці та скасування наказу Львівської митниці ДМС України №753-к від 19.07.2013 року «Про звільнення ОСОБА_2».

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскільки відповідачем не надано достатніх аргументів та доводів, які би свідчили про те, що оскаржуваний наказ видано на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому такий є протиправним та підлягає скасуванню.

З врахуванням роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.19 Постанови від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», оскільки позивач не був переведений в установленому порядку на Львівську митницю Міндоходів, а тому вимога щодо поновлення його на посаді у Львівській митниці Міндоходів до задоволення не підлягає.

Як це зазначив Верховний суд України в ухвалі від 02.06.2010 року у справі за позовом ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат» до фізичних осіб, третьої особи акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», про визнання незаконними дій посадових осіб товариства, захист прав це передбачені законом способи охорони прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

У відповідності до ст.11 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суб'єкти владних повноважень зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Встановлення судом порушення порядку вивільнення працівника, згідно п.1 ст.40 КЗпП України, є наслідком зобов'язання Львівської митниці Міндоходів запропонувати ОСОБА_2 посаду інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Краковець» Львівської митниці Міндоходів або рівнозначну посаду.

Згідно частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, проте вимоги цієї статті відповідачем не були виконані.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

У відповідності до вимог ст.94 КАС України, оскільки судові витрати позивачем не понесені, а тому не підлягають стягненню на його користь.

Керуючись ст.ст.4, 7-11, 14, 23, 69-71, 72, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці від 19 липня 2013 року №753-к «Про звільнення ОСОБА_2».

Зобов'язати Львівську митницю Міндоходів запропонувати ОСОБА_2 посаду інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Краковець» Львівської митниці Міндоходів або рівнозначну їй посаду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Сасевич О.М.

Суддя Кедик М.В.

Суддя Шинкар Т.І.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 14 жовтня 2013 року.