Постанова № 34115651, 04.10.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2013 року № 813/5149/13-а

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Сидор Н.Т.,

за участю секретаря судових засідань - Цар Х.М.,

представника позивача - Гевяка П.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МКЛ-СЕРВІС» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002382301 від 21.06.2013 року, -

в с т а н о в и в :

ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» (далі - позивач) звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002382301 від 21.06.2013 року.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» зазначає, що не погоджується з висновками викладеними в акті №347/22-2/33303281 від 04.06.2013 року, складеному за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «МКЛ-СЕРВІС» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками за березень 2013 року, на підставі якого було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Вважає, що відповідач суб'єктивно оцінив зміст та суть договору поставки від 21.03.2013 року №21/032013-1, побудував свої висновки на підставі неправомірного підходу до правовідносин, що визначені укладеним договором поставки без застосування норм матеріального права, що підлягали застосуванню, а саме ст. ст. 693, 712 ЦК України, а також норм ПК України, які регулюють ведення податкового обліку вчинених операцій. Покликаючись на ст. ст. 693, 712 ЦК України, де визначено договір поставки, а також обов'язок покупця частково або повністю оплатити за товар до його передання покупцем (попередня оплата), якщо такий передбачений самим договором, наголошує, що жодних порушень законодавства з боку позивача при укладенні та виконанні договору поставки №21/032013-1 від 21.03.2013 року не вчинено. Стверджує, що ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» було правомірно віднесено суми податку на додану вартість до податкового кредиту відповідно до норм п.198.1 та п.198.2 ст.198 ПК України. У зв'язку з цим, вважає, що податкові накладні від 28.03.2013 року на загальну суму 20991233,99 грн., в т.ч. ПДВ 3498539,00 грн, які стали підставою для віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту були виписані відповідно до положень п.200.7 ст.200 ПК України, де передбачено складення податкових накладних на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

За клопотанням представника позивача в судовому засіданні було здійснено заміну первісного відповідача Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби на його правонаступника Державну податкову інспекцію у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позові і просить їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, клопотанням від 30.07.2013 року просив справу розглядати без участі представників відповідача, подав письмові заперечення, в яких просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з підстав викладених у них.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

04.06.2013 року на підставі наказу в.о. начальника ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС №497 від 04.06.2013 року було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 33303281) з питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками за березень 2013 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт №347/22-2/33303281 від 04.06.2013 року. Як вбачається з цього акту перевіркою було встановлено порушення ч.5 ст.203, ч.ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог цих статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, а саме правочинів здійснених ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» при придбанні товарів та послуг у контрагента ТзОВ «Калина-Тернопіль», оскільки в порушення вимог ст.662, 655 та 656 ЦК України товар не було передано, порушення п.185.1 ст.185, та п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 ПК України, в результаті чого як вважає контролюючий орган ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» було занижено розмір податку на додану вартість за березень 2013 року на загальну суму 3496893 гривні. Перевірка проводилась лише з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками за березень 2013 року, інші питання в ході перевірки не досліджувались.

Як вбачається з акту складеного за результатами проведеної перевірки, основним постачальником ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» в березні 2013 року було ТзОВ «Калина-Тернопіль». В ході опрацювання останнього було встановлено, що воно має ознаки «фіктивності», а саме: свідоцтво платника податку на додану вартість від 28.11.2007 року №100079757 анульовано 30.04.2013 року у зв'язку з відсутністю поставок та ненадання декларацій.

Крім цього, аналізом системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено розбіжність по взаємовідносинам ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» з ТзОВ «Калина-Тернопіль», оскільки посадовими особами ТзОВ «Калина-Тернопіль» не задекларовано господарські відносини з ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС». З урахуванням цього, контролюючий орган вважає, що ТзОВ «Калина-Тернопіль» за березень 2013 року взагалі не здійснювало реалізацію ТМЦ (робіт, послуг) на адресу ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС», а останнім натомість було здійснено маніпулювання податковою звітністю.

Правове обґрунтування в акті зводиться до посилання на порушення вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228, 234 ЦК України, оскільки на думку перевіряючого органу, правочини між ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками за березень 2013 року здійснені без мети настання реальних правових наслідків, а отже є нікчемними і не створюють жодних правових наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю.

Крім цього, контролюючий орган, покликаючись на положення ст.ст.3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також норми Положення про документальне забезпечення приписів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, наголошує на тому, що не було дотримано вимог бухгалтерського обліку, який є обов'язковим, а саме не було підтверджено господарських операцій між позивачем і ТзОВ «Калина-Тернопіль» належними первинними документами.

З огляду на це, відповідач стверджує, що недотримання вимог бухгалтерського обліку щодо підтвердження проведення господарських операцій відповідними первинними документами свідчить про відсутність у контрагентів за звітний період адміністративно-господарських можливостей на виконання взятих на себе зобов'язань і зробив висновок про те, що у них не було намірів на створення реальних правових наслідків, а тому укладені угоди є нікчемними.

На підставі цього, як вбачається з акту перевірки, на думку контролюючого органу, виписані податкові накладні не мають юридичної сили і не можуть підтверджувати податкового кредиту ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС», а тому суми податку на додану вартість, віднесені до податкового кредиту на основі них підлягають виключенню зі складу податкового кредиту.

З огляду на це, відповідач дійшов висновку, що посадовими особами ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» безпідставно включено до складу податкового кредиту, задекларованого в деклараціях з податку на додану вартість за березень 2013 року податкові накладні, виписані ТзОВ «Калина-Тернопіль» на загальну суму 3496893 гривні, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету на загальну суму 3496893 гривні за березень 2013 року.

На підставі акту №347/22-2/33303281 від 04.06.2013 року було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0002382301 від 21.06.2013 року, яким було збільшено суму грошового зобов'язання ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» за платежем податок на додану вартість за основним платежем на суму 3496893 гривні та за штрафними санкціями в сумі 874223 гривні.

Проаналізувавши матеріали справи, суд встановив, що 21.03.2013 року між ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» в особі директора Загури А.В. з однієї сторони та ТзОВ «Калина-Тернопіль» в особі директора Радика І.Л. з іншої було укладено договір поставки №21/032013-1.

Згідно цього договору, ТзОВ «Калина-Тернопіль» зобов'язувався передавати у власність ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» визначений цим договором товар, а ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» зобов'язався прийняти та своєчасно оплатити поставлений товар.

Згідно п.1.2 укладеного між контрагентами договору найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, визначаються в специфікації, яка оформляється Додатком №1 до договору, який після підписання та скріплення його печатками сторін становить невід'ємну його частину.

Відповідно до п.2.1 Договору (зі змінами внесеними згідно додаткової угоди №1 від 05.04.2013 року про зміни та доповнення до Договору поставки №21/032013-1 від 21.03.2013 року) «Поставка Товару може здійснюватись окремими партіями протягом дії цього Договору. Партія Товару поставляється Постачальником після здійснення передоплати Покупцем».

Відповідно до п.8.1. договору від 21.03.2013 року даний договір набуває чинності з моменту підписання та скріплення його печатками сторін і діє протягом року, тобто до 21.03.2014 року.

Згідно специфікацій від 21.03.2013 року ТзОВ «Калина-Тернопіль» зобов'язувалось поставити товар на загальну суму 20991234 гривні, в.т.ч. ПДВ в сумі 3498539 гривень.

З урахуванням змінених відповідно до додаткової угоди та доповнення №1 від 05.04.2013 року умов договору від 21.03.2013 року, а саме п.2.1., де зазначено, що поставка здійснюється протягом дії цього Договору після здійснення передоплати, суд дійшов висновку про передчасність висновків контролюючого органу викладених в акті.

Так, зокрема, передчасним є покликання в акті на відсутність належним чином оформлених первинних документів бухгалтерського обліку на підтвердження здійснення господарських операцій в березні 2013 року між позивачем та ТзОВ «Калина-Тернопіль» в якості обґрунтування відсутності таких, оскільки відповідно до договору від 21.03.2013 року поставка товару здійснюється окремими партіями протягом дії договору, тобто поставка може бути здійснена до 21.03.2014 року включно з відповідним оформленням первинних документів бухгалтерського обліку.

Таким чином, порушення вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», на які посилається відповідач суд не вбачає. Крім, того не погоджується суд з висновками відповідача про те, що відсутність таких первинних документів свідчить про відсутність намірів контрагентів спрямованих на настання реальних правових наслідків за укладеним правочином.

Що стосується податкових накладних №12, 13, 14 та 15 від 28.03.2013 року на загальну суму 20991233,99 гривень, то такі були складені у зв'язку з перерахунком ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» на користь ТзОВ «Калина-Тернопіль» грошових коштів в якості передоплати за поставку товару згідно з п.3.2.1. Договору від 21.03.2013 року, де передбачена стовідсоткова передоплата за товар протягом десяти календарних днів від дня укладення договору. Перерахування таких коштів підтверджується долученими до матеріалів справи копією виписки по особовому рахунку №26003026206001 ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» за період з 01.03.2013 по 31.03.2013 року, виданої Київською філією ПАТ «КБ «Південкомбанк», а також копіями платіжних доручень №110, 111, 112, 113 від 27.03.2013 року.

Умова про передоплату відповідає положенням ст.693 ЦК України, де зазначається, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором.

Згідно з нормами п.198.1, п.198.2 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулась раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з положеннями п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна складається за кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відтак, суд встановив, що при складанні податкових накладних №12, 13, 14 та 15 від 28.03.2013 року на загальну суму 20991233,99 гривень відсутні порушення положень податкового законодавства, оскільки такі були складені у зв'язку із здійсненням попередньої оплати (авансу) за товар відповідно до положень п.3.2.1 договору поставки №21/032013-1 від 21.03.2013 року та перерахунком позивачем цієї суми на користь контрагента - ТзОВ «Калина-Тернопіль».

Відповідно до приписів п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 ПК України.

З аналізу цього положення вбачається, що документом необхідним для віднесення до податкового кредиту сум податку є належним чином оформлені податкова накладна або митна декларація. В даному випадку, є наявні належним чином оформлені податкові накладні, які відображені у долучених до матеріалів справи реєстрах виданих та отриманих податкових накладних, які були складені у зв'язку із здійсненням попередньої оплати за товар відповідно до договору поставки №21/032013-1 від 21.03.2013 року з дотриманням вимог п.198.1, п.198.2 ст. 198, п.201.7 ст.201 ПК України.

У зв'язку з цим, суд дійшов висновку про правомірність включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за березень 2013 року на загальну суму 3496893 гривень.

Що стосується покликання відповідача на порушення положень ст.203, 215, 216, 228 ЦК України, то такі не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Крім цього, висновки відповідача про нікчемність правочинів між позивачем і його контрагентами зроблені у зв'язку з неправильним застосуванням відповідачем норм матеріального права, оскільки у ст. 215 ЦК України передбачені два види недійсності правочинів: нікчемний правочин (правочин недійсність, якого встановлена законом) та оспорюваний правочин (правочин недійсність якого встановлюється судом). У ЦК України наведено виключний перелік правочинів, які є нікчемними. Це, зокрема, ч.1 ст.219, ч.1 ст.220, ч.1 ст.224, ч.2 ст.228 ЦК України. Посилання ж на ч.5 ст.203 і ч.ч.1, 2 ст. 215 ЦК України для обґрунтування нікчемності правочину є неправомірними, оскільки ч.1 ст. 215 ЦК України вказує на підстави недійсності правочину, а не нікчемності.

Відтак, така недійсність має встановлюватись судом і аж ніяк не контролюючим податковим органом, до повноважень якого вирішення питання про недійсність правочинів не належить. Тобто, посилання відповідача на недійсність зазначеного правочину є неправомірним, оскільки його недійсність не встановлена рішенням суду, що набрало законної сили, як це вимагається чинним законодавством.

Посилання відповідача на ст.228 ЦК України у якій передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним - є неправомірним. Так, зокрема, нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:

1) Правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) Правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При обґрунтуванні нікчемності правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки №347/22-2/33303281 від 04.06.2013 року не тільки не містить таких посилань, а й не доводить умислу ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає, тобто відповідачем не наводяться достатніх і належних доказів спрямованості згаданого правочину між ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» та ТзОВ «Калина-Тернопіль» на порушення публічного порядку і такий аргумент є нічим іншим як суб'єктивним припущенням перевіряючого.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до презумпції правомірності правочину, укладений між сторонами правочин є чинним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нікчемність правочину, не міг керуватися, лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору, його позиція про те, що цей правочин суперечить інтересам держави, не підкріплена належними доказами чи рішеннями суду про визнання його таким. Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст.234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, вони є оспорюваними та їх недійсність має визнаватись рішенням суду.

Покликання відповідача на те, що 30.04.2013 року було анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість ТзОВ «Калина-Тернопіль» №100079757 від 28.11.2007 року суд не бере до уваги, оскільки таке анулювання відбулось після укладення договору поставки №21/032013-1 від 21.03.2013 року, внесення до нього змін додатковою угодою від 05.04.2013 року, складення податкових накладних і проведення передбаченої умовами договору попередньої оплати, яка відбулась 28.03.2013 року.

Недекларування ТзОВ «Калина-Тернопіль» господарських відносин з ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС», тобто порушення контрагентом позивача податкового і бухгалтерського обліку не може слугувати самостійною підставою для покладення на ТзОВ «МКЛ-СЕРВІС» додаткових обов'язків і може бути розцінено лише як порушення податкового та бухгалтерського обліку цим контрагентом.

Додаткових доказів на спростування позиції позивача і обґрунтуванням власних заперечень, крім долучених письмових заперечень, відповідачем подано не було.

Відповідно до ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Згідно з положеннями ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Статтею 71 КАС України встановлюється обов'язок доказування, а саме кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У зв'язку з цим, суд дійшов висновку про те, що відповідач необґрунтовано прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0002382301 від 21.06.2013 року, не врахувавши усіх поданих для перевірки документів та інших обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а отже позов про визнання прийнятого податкового повідомлення-рішення протиправним та його скасування є підставним і підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 4, 7-11, 14, 69-72, 86, 87, 94, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби (правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області) №0002382301 від 21.06.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МКЛ-СЕРВІС» (79060, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 77/6, код ЄДРПОУ 33303281) судові витрати у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено та підписано 09.10.2013 року.

Суддя Сидор Н.Т.