Постанова № 34106606, 09.10.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2013 року Справа № 5023/5213/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Івакіна В.О., суддя Россолов В.В.,

при секретарі Голозубовій О.І.,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - Басарт Л.А. - дов. № 383 від 04.12.2012р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2782Х/1-9) на рішення господарського суду Харківської області від 10.07.13 р. у справі № 5023/5213/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,

до Борівського комунального підприємства теплових мереж, смт. Борова, Харківська обл.,

про стягнення 741 935,45 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення з відповідача суму основного боргу у розмірі 582113,60 грн., інфляційні витрати у розмірі 4118,24 грн., 3% річних у розмірі 12041,19 грн., пеню у розмірі 57544,57 грн., 7 % штрафу у розмірі 86117,85 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.07.2013 р. у справі № 5023/5213/12 (суддя Ольшанченко В.І.) в позові відмовлено частково. Стягнуто з Борівського комунального підприємства теплових мереж на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" пеню в сумі 17263,37 грн., штраф в сумі 25835,35 грн.

Позивач, ПАТ "НАК "Нафтогаз України", з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 10.07.2013 р. у справі № 5023/5213/12 скасувати в частині відмови у стягненні 40284,20 грн. пені, 59282,50 грн. 7% штрафу та в цій частині прийняти нове рішення, яким в цій частині позов задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства.

Позивач в судове засідання не з'явився та про причини неявки Харківський апеляційний господарський суд не сповістив, хоча належним чином був повідомлений про дату та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 12.09.2013р. (а.с. 116 том ІІ).

Відповідач, Борівське комунальне підприємство теплових мереж, у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте позивач не скористався своїм правом, передбаченим статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі представника позивача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення господарським судом Харківської області обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30.09.2011 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу природного газу №30/09-01, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати відповідачеві протягом жовтня-грудня 2011 року природний газ, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити за поставлений природний газ в обсязі, зазначеному в п. 1.1. договору.

Відповідно до п. 6.1 даного договору, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав повністю та належним чином, протягом жовтня-грудня 2011 року передав відповідачеві природний газ на загальну суму 1449653,60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийому-передачі.

Відповідач, в свою чергу, свої зобов'язання виконав частково, сплативши лише 867540,00 грн. При цьому, після подання позовної заяви відповідачем перераховано позивачу кошти за поставлений природний газ платіжним дорученням №84 від 23.11.2012 р. на суму 187334,90 грн., №85 від 23.11.2012 р. на суму 10887,00 грн., №7 від 27.12.2012 р. на суму 424137,70 грн., №39 від 24.12.2012 р. на суму 100000,00 грн.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що своїми діями відповідач порушив умови договору та вимоги статті 526 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

У пункті 7.2 договору сторони встановили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБ України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день простроченого платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі 57544,57 грн., а за прострочення понад 30 днів додатково нараховано 7% штрафу у розмірі 302703,64 грн.

Судова колегія вважає необхідним зазначити, що штрафними санкціями, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 3 ст. 551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України).

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, підприємство відповідача є соціально вагомим теплопостачальним комунальним підприємством, яке забезпечує централізоване теплопостачання населення та бюджетної сфери, до якої належать лікарні, дитячі заклади та інші соціально значимі об'єкти.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач надає послуги споживачам, у зв'язку з чим у споживачів наявна значна заборгованість перед відповідачем.

Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Враховуючи викладене та те, що після подачі позовної заяви відповідач виконав свої договірні зобов'язання щодо оплати поставленого йому природного газу, а важкий фінансовий стан підприємства відповідача підтверджений балансом станом на 31.12.2011 р. і 31.12.2012 р., в яких відображені збитки підприємства, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що застосування штрафних санкцій, у розмірах нарахованих позивачем, є надмірно великим порівняно зі збитками кредитора.

З урахуванням вищевикладеного, та враховуючи, що за відповідачем відсутня непогашена заборгованість за поставлений газ згідно умов договору № 30/09-01 від 30.09.2011р. (в період з жовтня 2011 року по квітень 2012 відповідач повністю розрахувався 27.12.2012 р. при отриманні субвенції із Державного бюджету України), а також відсутні докази завдання позивачу збитків неналежним виконанням зобов'язань з боку відповідача, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 17263,37 грн. та штрафу в сумі 25835,35 грн.

На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи.

Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Харківської області від 10.07.2013 р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.07.2013 р. у справі № 5023/5213/12 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 09.10.2013 року

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Россолов В.В.