Ухвала суду № 34090051, 26.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2013 року м. Київ К/9991/13492/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2011

у справі № 2а-10564/10/2070

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Автрамат"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Автрамат" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2010 позовні вимоги задоволено, визнане недійсним податкове повідомлення-рішення відповідача №0000210840/0 від 20.08.2010.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2011 постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить суд скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2011 та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору у даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка з питання правомірності формування податкового кредиту по деклараціях з податку на додану вартість за квітень, травень 2010 року по взаємовідносинам з контрагентами, податкова звітність яких має статус "недійсна", за результатами якої складений акт №2904/40-028/00236027 від 06.08.2010.

Перевіркою встановлені порушення позивачем вимог пп.7.2.3 п.7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню за квітень 2010 року на суму 10959 грн.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000210840/0 від 20.08.2010, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 10959 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ПП "Промінком" згідно договорів про виготовлення та постачання продукції виготовив та здійснив поставку товару позивачу на загальну суму 65754,60 грн. в т.ч. ПДВ 10959 грн.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно вимог пп. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що контрагентом позивача ПП "Промінком" були виписані податкові накладні: від 28.04.2010 № 280407 сума ПДВ 6302 грн., № 280408 сума ПДВ 1575 грн.; від 22.04.2010 № 220402 сума ПДВ 285 грн.; від 19.04.2010 № 190407 сума ПДВ 373,10 грн.; від 12.04.2010 № 120402 сума ПДВ 435,20 грн., № 120403 сума ПДВ 742,40 грн.; від 15.04.2010 № 150402 сума ПДВ 183,20 грн., № 150401 сума ПДВ 183,20 грн., №150403 сума ПДВ 110 грн., №150404 сума ПДВ 110 грн., № 150405 сума ПДВ 110 грн., № 150406 сума ПДВ 110 грн., № 150407 сума ПДВ 110 грн., № 150408 сума ПДВ 110 грн., № 150410 сума ПДВ 110,04 грн., № 150409 сума ПДВ 110,04 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх вказані податкові накладні оформлені згідно з пп. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, щодо того, що не визнання декларацій з ПДВ контрагента позивача як податкової звітності не є підставою для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування, так як у разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, стосовно того, що оскільки судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи позивач надав належним чином оформлені податкові накладні, що підтверджують його право на податковий кредит та докази здійснення фактичної оплати товару, в тому числі і податку на додану вартість, то податкове-повідомлення рішення відповідача є неправомірним.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про те, що касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2011 у справі № 2а-10564/10/2070 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220-1, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2011 у справі № 2а-10564/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239І Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров

С.Е.Острович

О.І. Степашко