Ухвала суду № 34090043, 26.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2013 року м. Київ К/9991/4585/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Острович С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Капітал" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011

у справі № 2а-10172/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Капітал"

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор Капітал" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2010 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011 постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, позивач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить суд скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011 та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору у даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка позивача по орендній платі за землю за період з 18.12.2008 по 29.09.2009, за результатами якої складено акт № 1120/7/15-02/31871186 від 04.12.2009.

Перевіркою встановлено заниження позивачем суми податкового зобов'язання по орендній платі за землю в розмірі 128728,17 грн.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0027681502/0/77620 від 23.12.2009, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання у розмірі 193092,26 грн., з яких за основним платежем 128728,17 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 64364 грн.

За результатами адміністративного оскарження, рішенням відповідача №4019/7/25-011 від 27.01.2010 вказане податкове повідомлення-рішення залишене без змін. 11.03.2010 відповідач прийняв рішення № 15942/7/25-011 від "Про внесення змін до рішення Тернопільської ОДПІ від 27.01.2010 №4019/7/25-011 "Про результат розгляду первинної скарги".

На підставі рішення № 15942/7/25-011 від 11.03.2010 відповідач прийняв повідомлення рішення № 0028661502/1/6726 від 11.03.2010, яким позивача зобов'язано сплатити податкові зобов'язання в сумі 581,63 грн., з яких за основним платежем 387,75 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 193,88 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що податкове зобов'язання нараховане позивачу за користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: вул. Галицька, 38, м. Тернопіль, загальна площа 0,9136 га. Згідно акта перевірки позивач не подавав податкові розрахунки земельного податку за податкові періоди, що призвело до недоплати орендної плати за землю: з 18.12.2008 по 31.12.2008 сума недоплати 5040,10 грн.; з 01.01.2009 по 31.08.2009 - сума недоплати 110765,44 грн.; з 01.09.2009 по 29.09.2009 сума недоплати 12922,63 грн. Загальна сума заниження податкового зобов'язання по орендній платі за землю за період, що перевірявся становить 128728,17 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, земельна ділянка розташована за адресою: м. Тернопіль, вул. Галицька, 38, загальною площею 0.9136 га, передана в оренду позивачу Тернопільською міською радою згідно акта прийому-передачі земельної ділянки від 25.08.2009 терміном на 3 роки з 18.12.2008 по 18.12.2011 для обслуговування викуплених будівель, та використовується позивачем на якій знаходяться приміщення вулканізаторної та профілакторію.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Згідно ст. 15 Закону України "Про плату за землю" власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України "Про плату за землю" платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Згідно вимог пп. "а" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію.

Відповідно до пп. 17.1.1 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

Відповідно до п.п. 17.1.2 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "а" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, додатково до штрафу, встановленого підпунктом 17.1.1 цього пункту, платник податків сплачує штраф у розмірі десяти відсотків суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше п'ятдесяти відсотків від суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, стосовно того, що оскільки позивач використовував земельну ділянку та не сплачував орендну плату за землю і не подавав податкові розрахунки земельного податку, то відповідачем були правомірно і обґрунтовано донараховане податкове зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб та застосовано штрафні санкції.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Капітал" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011 у справі № 2а-10172/10/2670 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220-1, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Капітал" відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.01.2011 у справі № 2а-10172/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239І Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров

С.Е.Острович

О.І. Степашко