Ухвала суду № 34088274, 07.10.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2013 р.Справа № 820/4958/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калитки О. М. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2013р. по справі № 820/4958/13-а

за позовом фізичної особи-підприєця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, фізична особа - підприємець ОСОБА_1, звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправними (незаконними) та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001541700 та №0001551700 від 17.04.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про те, що взаємовідносини позивача із контрагентами - ТОВ "Суг Восток" та ТОВ "Ресурс Сервіс" не спрямовані на реальне настання правових наслідків та є нікчемними. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеними контрагентами, то він мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2013 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, проведено заміну первинного відповідача - ДПІ у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби на належного - ДПІ у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2013 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0001541700 та №0001551700 від 17.04.2013 року, винесені ДПІ у Зміївському районі.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, зокрема на порушення п.п.177.2 - 177.4 ст. 177, ст. 185, п.п.198.1 - 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Вказує, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання. Так, за наслідками перевірки ТОВ "Суг Восток" (Акт ДПІ у Київському районі м. Харкова від 27.02.2013 року №672/235/36901445) та ТОВ "Ресурс Сервіс" (Акт ДПІ у Києво-Святошинському районі м. Києва від 04.10.2011 року №294/2-23-20/35032665) була встановлена неможливість реального здійснення даними підприємствами фінансово-господарських операцій із контрагентами. В зв'язку з чим, податковий орган дійшов висновку про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ "Суг Восток" та ТОВ "Ресурс Сервіс" із контрагентами, у т.ч. ФОП ОСОБА_1, та як наслідок, безпідставного віднесення позивачем сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість.

Позивач правом надання письмових заперечень на апеляційну скаргу не скористався.

Представники позивача та відповідача у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Позивачем до судового засідання надано клопотання, в якому останній просив відкласти розгляд справи у зв'язку з неможливістю бути присутнім під час судового розгляду у звязку із хворобою.

Колегія суддів, вирішивши клопотання позивача, вважає, що воно задоволенню не підлягає, оскільки суду не надано доказів поважності причини неявки. Колегія суддів визнала можливим перегляд справи за відсутністю представника позивача.

Колегія суддів на підставі ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, ОСОБА_1, зареєстрована як фізична особа-підприємець, перебуває на податкову обліку у ДПІ у Зміївському районі.

Співробітникам ДПІ у Зміївському районі Харківської області проведено документальну виїзну планову перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, за наслідками якої складено Акт №316/17/НОМЕР_1 від 08.04.2013 року.

Під час перевірки встановлені порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме:

- невідповідність вимогам визначеним ст. 1, п.2 ст. 3, ст. 4, п.1 та п.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністрерстві юстиції України від 05.06.1995 року №168/704 первинних документів на виконання робіт, виписані ТОВ "СУГ Восток" за січень - травень, липень - серпень 2011 року та ТОВ "Ресурс - Сервіс" за січень 2011 року;

- у перевіряємому періоді завищено валові витрати на загальну суму 729610,10 грн., в т.ч. за 2011 рік на суму 704768,98 грн., за 2012 рік на суму 24841,12 грн., в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за перевіряємий період на суму 121532,78 грн., в т.ч. за 2011 рік на суму 117806,61 грн., за 2012 рік на суму 3726,17 грн., що призвело до порушення п.п.177.2 - 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України;

- завищено суму податкового кредиту по ПДВ за перевіряємий період на загальну суму 150088 грн., в т.ч., в січні 2011 року на 29192 грн., у лютому 2011 року - 23312 грн., березні 2011 року - 30115 грн., квітні 2011 року - 37218 грн., травні 2011 року - 1948 грн., липні 2011 року - 21051 грн., серпні 2011 року 6976 грн., серпні 2012 року - 276 грн., в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 150088 грн., в т.ч., в січні 2011 року - 29129 грн., лютому 2011 року - 23312 грн., березні 2011 року - 30115 грн., квітні 2011 року - 37218 грн., травні 2011 року - 1948 грн., липні 2011 року - 21051 грн., серпні 2011 року - 6976 грн., серпні 2012 року - 276 грн., чим порушено ст. 185, п.п.198.1 - 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (а.с. 12 - 81).

На підставі вищезазначеного акту перевірки, ДПІ у Зміївському районі 17.04.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0001541700, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в загальній сумі 151915,97 грн., з яких 121532,78 грн. - основний платіж, 30383,19 грн. - штрафна (фінансова) санкція;

- №0001551700, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 157164,75 грн., з яких 150088,00 грн. - основний платіж, 7076,75 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, провів процедуру їх адміністративного оскарження, за наслідками якої, рішенням ДПС у Харківській області від 07.06.2013 року №1596/Р/10.2-17 податкові повідомлення - рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Із змісту вказаного рішення вбачається, що під час розгляду скарги встановлено, що при збільшенні грошового зобов'язання з доходів фізичних осіб ДПІ допущено арифметичну помилку при розрахунку завищених валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ "Ресурс-Сервіс", а саме за 2011 рік сума валових витрат становить 135 907,07 грн., у зв'язку з чим в податковому повідомленні-рішенні № 0001541700 занижено суму податку з доходів фізичних осіб на 23 104,20 грн. та не донараховані штрафні санкції в сумі 5 776,05 грн. Таким чином, збільшено на 28 880,25 грн. суму грошового зобов'язання, вигаченого в податковому повідомленні-рішенні № 0001541700.

Відповідно п.60.6. ст.60 ПК України, якщо нарахована сума грошового зобов'язання або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане (вручене) податкове повідомлення-рішення або податкова вимога не відкликаються. На суму збільшення грошового зобов'язання надсилається окреме податкове повідомлення-рішення, а на суму збільшення податкового боргу окрема податкова вимога не надсилається (не вручається).

В свою чергу, матеріалами справи підтверджено, що станом на час ухвалення судового рішення судом першої інстанції жодного податкового повідомлення-рішення про збільшення позивачу грошового зобов'язання на підставі рішенням ДПС у Харківській області від 07.06.2013 року №1596/Р/10.2-17 ДПІ у Зміївському районі прийнято не було.

Позивач, не погоджуючись із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду із даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, використання послуг у власній господарській діяльності, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності. Податковим органом під час розгляду справи не було надано доказів того, що операції позивачем не проводились. В зв'язку з чим, позивач мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки порушення контрагентами правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності (як-от відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) тягне негативні наслідки лише до цієї особи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 у перевіряємий період мав господарські відносини із ТОВ "Суг Восток" та "ТОВ "Ресурс Сервіс".

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість., колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вище зазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, що 26.01.2011 року між ФОП ОСОБА_1 (Покупець) та ТОВ "СУГ Восток" (Продавець) укладено договір купівлі - продажу №36СУГ-11, згідно якого продавець зобов'язаний передати, а продавець прийняти та оплатити газ скраплений вуглеводний ДСТУ 4047-2001.

Факт виконання сторонами договірних зобов'язань підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими №СВ-1131/01-1тр від 31.01.2011 року, №СВ-1131/02-2тр від 31.01.2011 року, №СВ-1101/02-5тр від 01.02.2011 року, №СВ-1104/02-1тр від 04.02.2011 року, №СВ-1109/02-1тр від 09.02.2011 року, №СВ-1118/02-2тр від 18.02.2011 року, №СВ-1124/02-2тр від 24.02.2011 року, №СВ-1128/02-1тр від 28.02.2011 року, №СВ-1128/02-2тр від 28.02.2011 року, №СВ-1103/03-1тр від 03.03.2011 року, №СВ-1104/03-1тр від 04.03.2011 року, №СВ-1104/03-7кр від 04.03.2011 року, №СВ-1114/03-1о від 14.03.2011 року, №СВ-1118/03-1тр від 18.03.2011 року, №СВ-1123/03-1тр від 23.03.2011 року, №СВ-1125/03-3тр від 25.03.2011 року, №СВ-1125/03-4тр від 25.03.2011 року, №СВ-1101/04-3тр від 01.04.2011 року, №СВ-1105/04-2тр від 05.04.2011 року, №СВ-1110/04-2лс від 10.04.2011 року, №СВ-1113/04-4лс від 13.04.2011 року, №СВ-1120/04-4лс від 20.04.2011 року, №СВ-1127/04-3лс від 27.04.2011 року, №СВ-1127/04-4лс від 27.04.2011 року, №СВ-1107/07-1тр від 07.07.2011 року, №СВ-1107/07-2тр від 07.07.2011 року, №СВ-1114/07-1тр від 14.07.2011 року, №СВ-1120/07-1тр від 20.07.2011 року, №СВ-1123/08-4лс від 23.08.2011 року.

Позивачем на підтвердження факту транспортування придбаного товару було надано та долучено до матеріалів справи копії подорожних листів №522134 від 31.01.2011 року, №522135 від 04.02.2011 року, 09.02.2011 року, №522137 від 18.02.2011 року, №522138 від 24.02.2011 року, №522139 від 28.02.2011 року, №522140, від 03.03.2011 року, №522141 від 04.03.2011 року, №522142 від 14.03.2011 року, №522143 від 14.03.2011 року, №522144 від 23.03.2011 року, №522145 від 25.03.2011 року, №522146 від 01.04.2011 року, №522147 від 05.04.2011 року, №522148 від 07.07.2011 року, №522149 від 07.07.2011 року, №758259 від 20.07.2011 року, №522150 від 24.07.2011 року, які свідчать про часткове вивезення товару узгодженим маршрутом транспортним засобом марки ЗИЛ моделі 431410 АЦ ЖГ6-130, реєстраційний номер НОМЕР_4, 1988 року випуску, власником якого є позивач, що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_5 про реєстрацію транспортного засобу, виданого ГУМВС України в Харківській області, який відповідає вимогам Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ), про що свідчить свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів №НОМЕР_6.

Крім того, під час судового розгляду було встановлено, що з метою транспортування придбаної у ТОВ "СУГ Восток" продукції, позивачем 04.07.2007 року укладений з ОСОБА_4 договір про надання автотранспортних послуг. Вказана особа пройшла підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі та має посвідчення водія серії НОМЕР_2, виданого ДАІ МВС УВС України.

Також, враховуючи, що діяльність позивача пов'язана з роздрібною торгівлею пального (скрапленого газу), яке за своїм хімічним складом є небезпечною речовиною, останнім було пройдено підготовку уповноваженого з питань безпеки перевезень небезпечних вантажів, про що УДАІ ГУМВС України у Харківській області видано відповідне Свідоцтво №НОМЕР_3 від 25.01.2010 року.

Окрім того, позивачем також було долучено до матеріалів справи копії товарно-транспортних накладних №СВ-1110/04-2лс від 10.04.2011 року, №СВ-1113/04-4лс від 13.04.2011 року, №СВ-1120/04-4лс від 20.04.2011 року, №СВ-1127/04-4лс від 27.04.2011 року, №СВ-1127/04-3лс від 27.04.2011 року, які свідчать про часткове перевезення товару на замовлення ТОВ "СУГ Восток".

Оплата за надані послуги проведена в безготівковій формі, про що свідчать надані позивачем копії платіжних доручень №17 від 11.02.2011 року, №18 від 14.02.2011 року, №19 від 14.02.2011 року, №36 від 04.03.2011 року, №38 від 12.03.2011 року, №42 від 17.03.2011 року, №48 від 24.03.2011 року, 349 від 28.03.2011 року, №52 від 29.03.2011 року, №53 від 30.03.2011 року, №54 від 29.03.2011року, №55 від 31.03.2011 року, №56 від 31.03.2011 року, №57 від 01.04.2011 року, №58 від 01.04.2011 року, №59 від 05.04.2011 року, №60 від 08.04.2011 року, №68 від 21.04.2011 року, №72 від 29.04.2011 року, 373 від 06.05.2011 року, №74 від 10.05.2011 року, №75 від 11.05.2011 року, №79 від 13.05.2011 року, №85 від 16.05.2011 року, №87 від 23.04.2011 року, №92 від 07.06.2011 року, №127 від 19.07.2011 року, №128 від 19.07.2011 року, 131 від 20.07.2011 року, №134 від 26.07.2011 року, №138 від 29.07.2011 року, №140 від 03.08.2011 року, №176 від 07.09.2011 року.

Також, як було встановлено під час судового розгляду, між ФОП ОСОБА_1 (Покупець) та ТОВ "Ресурс Сервіс" (Продавець) було укладено договір купівлі - продажу №38РМ-10, згідно якого продавець зобов'язаний передати, а продавець прийняти та оплатити газ скраплений вуглеводний ДСТУ 4047-2001.

Факт виконання сторонами договірних зобов'язань підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №РС-1024/12-6тр від 24.12.2010 року, №РС-1024/12-5тр від 24.12.2010 року, №РС-1105/01-1тр від 05.01.2011 року, №РС-1111/01-1тр від 11.01.2011 року, №РС-1114/01-1тр від 14.01.2011 року, №РС-1120/01-2о від 20.01.2011 року, №РС-1124/01-1о від 24.01.2011 року.

Транспортування придбаного товару здійснювалось позивачем власними силами на власному автомобілі марки ЗИЛ моделі 431410 АЦ ЖГ6-130, реєстраційний номер НОМЕР_4, 1988 року випуску, про що свідчать надані копії подорожних листів №522128 від 24.12.2010 року, №522129 від 05.01.2011 року, №522130 від 11.01.2011 року, №522131 від 11.01.2011 року, №522132 від 20.01.2011 року, №522133 від 24.01.2011 року.

Оплата за надані послуги проведена в безготівковій формі, про що свідчать надані позивачем копії платіжних доручень №01 від 06.01.2011 року, №2 від 13.01.2011 року, №8 від 18.01.2011 року, №9 від 20.01.2011 року, №11 від 25.01.2011 року, №16 від 31.01.2011 року, №15 від 27.01.2011 року.

Також, як було встановлено під час судового розгляду, відповідно до договору відступлення права вимоги №29/02-У від 02.02.2011 року, право вимоги суми заборгованості за договором купівлі - продажу №38РМ-10 від 05.05.2010 року, що склала 109 937,53 грн. перейшло від ТОВ "Ресурс Сервіс" до ТОВ "СУГ Восток".

Вказана сума заборгованості була повністю сплачена позивачем на рахунок ТОВ "СУГ Восток", що підтверджується платіжними дорученнями №21 від 17.02.2011 року, №24 від 18.02.2011 року, №27 від 22.02.2011 року, №33 від 24.02.2011 року та №35 від 04.03.2011 року.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду, придбаний у ТОВ "Ресурс Сервіс" до ТОВ "СУГ Восток" товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності, а саме, в послідуючому реалізований іншим суб'єктам господарювання, а саме: ТОВ "С-Транс", ТОВ "Кронекс-Укураїна" про що зазначено в акті перевірки та не заперечувалось відповідачем.

Доказів того, що отримані від контрагентів - ТОВ "Суг Восток" та ТОВ "Ресурс Сервіс" товар не було використано позивачем у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо належного документального підтвердження позивачем реальності господарських операцій у спірних правовідносинах.

На виконання договірних відносин на адресу позивача було виписано податкові накладні, а саме:

- ТОВ "Суг Восток" №55 від 31.01.2011 року, №10 від 01.02.2011 року, №69 від 04.02.2011 року, №135 від 09.02.2011 року, №253 від 18.02.2011 року, №322 від 24.02.2011 року, №373 від 28.02.2011 року, №51 від 03.03.2011 року, №68 від 04.03.2011 року, №69 від 04.03.2011 року, №221 від 14.03.2011 року, №309 від 18.03.2011 року, №394 від 23.02.2011 року, №435 від 25.03.2011 року, №4 від 01.04.2011 року, №19 від 05.04.2011 року, №55 від 10.04.2011 року, №78 від 13.04.2011 року, №102 від 20.04.2011 року, №126 від 27.04.2011 року, №36 від 07.07.2011 року, №37 від 07.07.2011 року, №74 від 14.07.2011 року, №98 від 20.07.2011 року, №68 від 23.08.2011 року;

- ТОВ "Ресурс Сервіс" №122402 від 24.12.2010 року, №66 від 05.01.2011 року, №180 від 11.01.2011 року, №261 від 14.01.2011 року, №370 від 20.01.2011 року, №433 від 24.01.2011 року.

На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, колегія суддів висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами - ТОВ "Суг Восток" та ТОВ "Ресурс Сервіс" мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Доводи апеляційної скарги про те, що правочини укладені між позивачем та контрагентами - ТОВ "Суг Восток" та ТОВ "Ресурс Сервіс", в т.ч. і по ланцюгу, не мають на меті реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, колегія суддів вважає безпідставними та зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав укладені між позивачем та контрагентом угоди недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ з фактом оплати. Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки продукції.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами, та як наслідок, правомірність віднесення позивачем до валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятих податкових повідомлень - рішень, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2013 року по справі №820/4958/13-а відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.07.2013р. по справі № 820/4958/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Калитка О.М. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бенедик А.П.