Постанова № 34087221, 01.10.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2013 р. справа № 2а-231/10/0470

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новоженін І.Є.

за участю представників:

позивача: - Лавриненко О.М. дов від 02.01.2013

Коряков А.І. дов від 02.01.2013

відповідача: - Гуртовий П.С. дов від 29.07.2013

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року

у справі № 2а-231/10/0470

за позовом повного товариства «Ломбард «Нємцева і К»

до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,-

встановила:

Повне товариство «Ломбард «Нємцева і К» звернулося до суду з позовом до Управління Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог (т.1 а.с.107), просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ від 17.12.09 № 0001261720/3/54334 (від 25.09.09 № 0001261720/0/40985, від 20.10.09 № 0001261720/1) про сплату податку з доходів фізичних осіб і застосованої штрафної санкції і закрити справу.

Позовні вимоги обґрунтовані помилковістю висновків відповідача, що ломбард, будучи податковим агентом відносно доходу позичальника, не сплачував до держави податок з доходів фізичних осіб.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2011 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції від 25.09.2009 №0001261720/0/40985, від 20.10.2009 № 0001261720/1/44636, від 20.11.2009 №0001261720/2/49573, від 17.12.2009 №0001261720/3/54334. Суд першої інстанції, посилаючись на п. 12.6 ст. 12, пп.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», дійшов висновку, що доход фізичної особи, одержаний від ломбардів при невиконанні нею своїх обов'язків за договором позики щодо викупу закладених речей, є доходом одержаним не від податкового агента, і тому підлягає оподаткуванню у складі загального річного оподатковуваного доходу такого платника податку у відповідності до пп. 8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Не погодившись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу (а.с.98), в якій просить скасувати постанову суду, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин справи.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, просить залишити постанову суду першої інстанції без змін, зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи, постановлено законне та обґрунтоване рішення.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем проведена планова виїзна перевірка Повного товариства "Ломбард "Нємцева і К" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.05 по 30.06.09, за результатами якої складений акт №1540/220.21904622 від 16.09.2009.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп.8.1.1 п.8.1 ст.8, п.12.1, п.12.3 ст. 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб". Суть виявленого порушення полягає в тому, що Повне товариство "Ломбард "Нємцева і К", будучи посередником при операціях з продажу об'єктів рухомого майна та маючи статус податкового агента, не здійснив нарахування, утримання та сплату до бюджету податку з доходів фізичних осіб з виплачених сум доходів на користь платників податку при їх виплаті та за їх рахунок.

За період, що перевірявся, позивач здійснював продаж не викуплених з-пі застави фізичними особами (громадянами) виробів з дорогоцінних металів (рухомого майна), який проводив в безготівковій формі до Державної Скарбниці України за цінами, встановленими Національного Банку України на брухт дорогоцінних металів, що закуповуються Державною Скарбницею у сукупних пунктів та ломбардів відповідно до договорів, укладених з НБУ.

Як зазначено відповідачем, у зв'язку з невиконанням договору про надання ломбардом фінансового кредиту у фізичної особи - позичальника виникає оподатковуваний дохід у вигляді основної суми кредиту, що залишилась неповернутою ломбарду. Такий доход позичальника має форму відповідної суми грошових коштів від реалізації заставленого предмету рухомого майна, що належало заставодавцю.

Ломбард є податковим агентом відносно доходу позичальника у вигляді суми коштів від реалізації заставленого предмету рухомого майна, розмір якої дорівнює основній сумі кредиту, що залишилася неповернутою кредитору - ломбарду.

В ході перевірки виявлено, що позивачем виплачено громадянам, які не виконали зобов'язань, забезпечених заставою, доход в загальній сумі 168593,87 грн., Державній Скарбниці України реалізовано брухту та виробів дорогоцінних металів на суму 229181,30 грн. Вказані обставини позивачем не заперечуються, підтверджені наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ст..20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" відповідачем донараховано податку з доходів фізичних осіб в сумі 25289,08 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001261720/0/40985 від 25.09.09, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в загальному розмірі 75937,74 грн., в т.ч. основний платіж - 25312,58 грн., штрафні (фінансові) санкції - 50625,16 грн.

Означене податкове повідомлення-рішення оскаржено позивачем в порядку ст..5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

За результатами розгляду скарги позивача залишені без задоволення, податкове повідомлення-рішення - без змін. Відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.10.2009 № 0001261720/1/44636, від 20.11.2009 №0001261720/2/49573, від 17.12.2009 №0001261720/3/54334, які не змінили суми податкового зобов'язання.

З огляду на фактичні обставини справи, норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів не погоджується з судом першої інстанції про протиправність цих податкових повідомлень-рішень.

Посилаючись на ст.1046 Цивільного кодексу України, податковий орган зазначає, що оскільки позика (фінансовий кредит) є грошовою сумою, яка підлягає поверненню, тому протягом строку дії договору фінансового кредиту на підставі пп.3.4.23 п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не розглядається як оподатковуваний дохід фізичної особи, яка одержала таку позику.

У зв'язку з невиконанням фізичною особою зобов'язання, забезпеченого заставою, по закінченню терміну дії договору та виникнення у фізичної особи об'єкту оподаткування, ломбард як податковий агент на підставі п.1.15 ст.1 та пп.12.1 ст.12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» має виконати інші свої функції, а саме: нарахувати, утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб у порядку, визначеному ст.8 вказаного Закону, та за ставкою згідно п.7.1 ст. 7 цього ж Закону (з попередньо нарахованої суми невиплаченого доходу у вигляді суми позики).

Суд першої інстанції з цього приводу визнав, що саме після звернення ломбардом стягнення за невиконаними обов'язками на предмет застави у фізичної особи - позичальника, яка не виконала договірні обов'язки з викупу застави і в якої залишилася сума позики, виникає дохід у вигляді такої позики (суми позики).

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що за позиковими операціями під час видачі позики ломбард не є податковим агентом, оскільки у даному випадку він не може виконувати обов'язок щодо нарахування, утримання та перерахування податку до бюджету від імені та за рахунок платника податку, оскільки під час видачі позики вона не є доходом позичальника, а при невикупі закладеної речі в момент закінчення договору ломбард не має коштів позичальника, з яких належало б утримати податок.

Посилаючись на пп. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", суд першої інстанції зазначив, що у випадку звернення ломбардом стягнення на заставлене фізичною особою майно, відповідно після надання цій особі позики, на ломбард не покладається обов'язок нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку з доходу фізичної особи - позичальника, оскільки такий обов'язок покладається на податкового агента лише до або під час виплати саме доходу, а не суми позики на користь платника цього податку.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що дохід фізичної особи, одержаний від ломбардів при невиконанні нею своїх обов'язків за договором позики щодо викупу закладених речей, є доходом одержаним не від податкового агента, і тому підлягає оподаткуванню у складі загального річного оподатковуваного доходу такого платника податку у відповідності до п.п. 8.2.1 п.8.2 статті 8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Частиною першою статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" встановлено, що фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачено, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Пунктом 3 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачено, що фінансовий кредит - це кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позичальник, як передбачено статтею 1049 ЦК України, зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За встановленими Цивільним кодексом України загальними положеннями про зобов'язання порушення строку виконання зобов'язання не звільняє боржника від обов'язку його виконання і не є підставою для припинення цього зобов'язання.

Разом з тим, приймаючи до уваги, що в даному випадку позика забезпечена заставою, відповідно до стю.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст.589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ст.575 ЦУК України закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.

Відповідно до ч.4 ст.586 ЦК України заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором.

Тобто власник закладених речей не втрачає права власності на них як протягом дії договору позики, так і після закінчення строку його дії.

В розумінні п.1.2 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Відповідно до п.4.2 вказаного Закону до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається сума заборгованості платника податку, за якою минув строк позовної давності.

До складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації): основна сума кредиту, що отримується платником податку (пп.4.3.23 п.4.23 ст.4 цього Закону).

Відповідно до п.12.1 ст.12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону.

Якщо об'єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу (п.12.3 ст.12 Закону).

Згідно з п.1.15 ст.1 цього ж Закону податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента-юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати і сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

З огляду на наведені норми в їх сукупності колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що ломбард не набуває статусу податкового агенту.

У фізичної особи - позичальника, яка не виконала договірні обов'язки з викупу застави, виникає дохід у вигляді суми такої позики після звернення ломбардом стягнення за невиконаними обов'язками на предмет застави.

Таким чином, у випадках несвоєчасного повернення суми позики та реалізації предметів застави ломбард є податковим агентом та зобов'язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок з доходів фізичних осіб, оскільки саме за його посередництвом продається майно боржника, саме він нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку та повинен утримувати податок від суми такого доходу за рахунок платника, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних нормах цього Закону.

Така ж позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30 травня 2011 року (справа № 21-69а11), яка згідно з ст.244-2 КАС України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не в повному обсязі дослідив обставини, які мають значення для справи, зробив помилковий висновок про відмову в задоволенні позовних вимог, що згідно із ст.202 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Керуючись ст.ст.198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року у справі № 2а-231/10/0470 - скасувати.

В позові відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко