Постанова № 34086914, 10.10.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2013 р.Справа № 923/829/13 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Журавльова О.О.,

суддів Ярош А.І., Філінюк І.Г.

(відповідно до розпорядження в.о. голови суду від 09.10.2013р. №807 прийняття апеляційної скарги здійснюється даною судовою колегією)

при секретарі судового засідання Селиверстовій М.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Рибак І.В., за довіреністю від 05.11.2012р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Чумак"

на рішення господарського суду Херсонської області від 24 липня 2013 року

по справі №923/829/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Завод будівельних матеріалів №1"

до відповідача Приватного акціонерного товариства „Чумак"

про визнання недійсними договорів зберігання,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Завод будівельних матеріалів №1" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Приватного акціонерного товариства „Чумак" про визнання недійсними договорів зберігання №7 від 23.08.2011р.; №8 від 25.08.2011р.; №9 від 26.08.2011р.; №10 від 05.09.2011р.; №11 від 06.09.2011р.; №12 від 08.09.2011р.; №14 від 12.09.2011р.; №15 від 13.09.2011р.; №16 від 14.09.2011р.; №17 від 16.09.2011р.; №18 від 19.09.2011р.; №19 від 20.09.2011р.; №20 від 21.09.2011р.; №21 від 23.09.2011р.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 24 липня 2013 року у справі №923/829/13 (суддя Александрова Л.І.) позовні вимоги ТОВ „Завод будівельних матеріалів №1" задоволено частково: визнано недійсними пункти 5.5. укладених між ТОВ „Завод будівельних матеріалів №1" та ПрАТ „Чумак" договорів відповідального зберігання №7 від 23.08.2011р.; №8 від 25.08.2011р.; №9 від 26.08.2011р.; №10 від 05.09.2011р.; №11 від 06.09.2011р.; №12 від 08.09.2011р.; №14 від 12.09.2011р.; №15 від 13.09.2011р.; №16 від 14.09.2011р.; №17 від 16.09.2011р.; №18 від 19.09.2011р.; №19 від 20.09.2011р.; №20 від 21.09.2011р.; №21 від 23.09.2011р.; в задоволенні решти позову - відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що у зберігача за умовами оспорюваних договорів не виникало грошових зобов'язання перед ПрАТ „Чумак", встановлення в пункті 5.5. договорів забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені не відповідає положенням ст. 549 ЦК України та ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач (ПрАТ „Чумак") звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимоги ТОВ „Завод будівельних матеріалів №1" відмовити у повному обсязі, з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

У судових засіданнях представники скаржника підтримали вимоги, викладені в апеляційній скарзі і наполягали на їх задоволенні.

У судові засідання представник позивача (ТОВ „Завод будівельних матеріалів №1") не з'являвся, про час, дату і місце судових засідань повідомлений належним чином, про що свідчать відповідні повідомлення про вручення поштових відправлень від 13.08.2013р. та від 09.09.2013р.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу ПрАТ „Чумак" за відсутністю представника позивача у судовому засіданні.

Згідно з розпорядженням в.о. голови суду від 09.10.2013р. №807 розгляд апеляційної скарги здійснювався судовою колегією у складі: головуючий суддя Журавльов О.О., судді Ярош А.І., Філінюк І.Г.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши представника відповідача, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ „Завод будівельних матеріалів №1" (позивач, зберігач) та ПрАТ „Чумак" (відповідач, поклажодавець) було укладено низку однотипних договорів відповідального зберігання, а саме договори №7 від 23.08.2011р., №8 від 25.08.2011р., №9 від 26.08.2011р., №10 від 05.09.2011р., №11 від 06.09.2011р., №12 від 08.09.2011р., №14 від 12.09.2011р., №15 від 13.09.2011р., №16 від 14.09.2011р., №17 від 16.09.2011р., №18 від 19.09.2011р., №19 від 20.09.2011р., №20 від 21.09.2011р., №21 від 23.09.2011р. (надалі - договори).

Відповідно до п. 1.1 договорів в порядку та на умовах визначених цими договорами згідно відповідних документів, які є невід'ємною частиною цих договорів, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання газобетонні блоки (автоклавний газобетон), кількість об'єм (надалі іменується „майно"), загальна сума вказується в акті приймання-передачі майна на зберігання, без права використання майна у господарському обороті зберігача протягом строку зберігання, з подальшим поверненням майна поклажодавцю без зміни його якісних або кількісних характеристик.

Пунктом 2.1.4. договорів встановлено обов'язок зберігача повернути майно поклажодавцю за першою вимогою останнього.

За п. 4.1 договорів сторонами встановлено, що вартість послуг із зберігання майна (автоклавний газобетон) становить 1 (одну) грн. 00 коп. за один місяць зберігання.

Згідно з п. 5.5 договорів сторони передбачили, що у випадку неповернення майна поклажодавцеві за першою вимогою, зберігач повинен виплатити поклажодавцю неустойку у розмірі 1% від вартості майна за кожний день затримки.

Згідно п. 7.1 договорів вони набувають чинності з моменту їх підписання та діють до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цими договорами.

Вказаний договір підписано належними представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

ТОВ „Завод будівельних матеріалів №1", вважаючи, що умови договорів №7 від 23.08.2011р., №8 від 25.08.2011р., №9 від 26.08.2011р., №10 від 05.09.2011р., №11 від 06.09.2011р., №12 від 08.09.2011р., №14 від 12.09.2011р., №15 від 13.09.2011р., №16 від 14.09.2011р., №17 від 16.09.2011р., №18 від 19.09.2011р., №19 від 20.09.2011р., №20 від 21.09.2011р., №21 від 23.09.2011р., а саме п. 5.5, суперечать нормам чинного законодавства, звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом про визнання таких договорів недійсними.

Дослідивши матеріали справи апеляційний господарський суд прийшов до наступних висновків.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вже було зазначено вище, між сторонами по справі було укладено низку однотипних договорів відповідального зберігання, а саме договори №7 від 23.08.2011р., №8 від 25.08.2011р., №9 від 26.08.2011р., №10 від 05.09.2011р., №11 від 06.09.2011р., №12 від 08.09.2011р., №14 від 12.09.2011р., №15 від 13.09.2011р., №16 від 14.09.2011р., №17 від 16.09.2011р., №18 від 19.09.2011р., №19 від 20.09.2011р., №20 від 21.09.2011р., №21 від 23.09.2011р.

Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вже було зазначено вище, п. 5.5 оспорюваних договорів сторони передбачили, що у випадку неповернення майна поклажодавцеві за першою вимогою, зберігач повинен виплатити поклажодавцю неустойку у розмірі 1% від вартості майна за кожний день затримки.

За ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Приписами ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 4 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст. 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Як вбачається з листа Верховного суду України від 01.04.2012р. „Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України за 2010 - 2011 рр. від 1 квітня 2012 року" за змістом ст. 199, ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 ГК, ч. 2 ст. 546, ст. 627 ЦК суб'єкти господарських відносин при укладенні договору мають право забезпечити виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірних санкцій за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (постанова Верховного Суду України від 22 листопада 2010р. у справі №3-24гс10).

Таким чином, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства випливає, що господарський кодекс визначає неустойку, штраф і пеню як різновиди штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визначає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст. 549 ЦК України, а відтак, це не може бути підставою для висновку про те, що відповідна умова договору є недійсною. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватись визначенням неустойки, що наводиться у ч.1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидами неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 27.01.2009р. №15/288-08 та постанові Верховного суду України від 22.11.2010р. по справі №14/80-08-2056.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд не приймає до уваги посилання позивача на невідповідність нормам чинного законодавства п.5.5 договорів №7 від 23.08.2011р., №8 від 25.08.2011р., №9 від 26.08.2011р., №10 від 05.09.2011р., №11 від 06.09.2011р., №12 від 08.09.2011р., №14 від 12.09.2011р., №15 від 13.09.2011р., №16 від 14.09.2011р., №17 від 16.09.2011р., №18 від 19.09.2011р., №19 від 20.09.2011р., №20 від 21.09.2011р., №21 від 23.09.2011р., як на підставу для визнання вищевказаних договорів недійсними.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апеляційний господарський суд зауважує, що позивачем не надано жодних доказів, в розумінні ст. ст. 32-343 ГПК України, на підтвердження недійсності договорів №7 від 23.08.2011р., №8 від 25.08.2011р., №9 від 26.08.2011р., №10 від 05.09.2011р., №11 від 06.09.2011р., №12 від 08.09.2011р., №14 від 12.09.2011р., №15 від 13.09.2011р., №16 від 14.09.2011р., №17 від 16.09.2011р., №18 від 19.09.2011р., №19 від 20.09.2011р., №20 від 21.09.2011р. та №21 від 23.09.2011р.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ „Завод будівельних матеріалів №1" є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Чумак" задовольнити.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Чумак" задовольнити.

2.Рішення господарського суду Херсонської області від 24 липня 2013 року у справі №923/829/13 скасувати, виклавши резолютивну частину цього рішення в наступній редакції:

„У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Завод будівельних матеріалів №1" - відмовити."

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Завод будівельних матеріалів №1" (74900, Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Першотравнева, 79, код ЄДРПОУ 35115625) на користь Приватного акціонерного товариства „Чумак" (74800, м. Херсон, вул. Козацька, 3, код ЄДРПОУ 24106105) 8029 (вісім тисяч двадцять дев'ять) грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

4.Доручити господарському суду Херсонської області видати відповідні накази із зазначенням реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 14 жовтня 2013 року.

Головуючий суддя Судді О.О. Журавльов А.І. Ярош І.Г. Філінюк