Постанова № 34086432, 10.10.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2013 р. Справа№ 911/2818/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Іоннікової І.А.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Горбач О.В., представник за дов. б/н від 25.05.2013 р.;

від прокуратури: не з'явився;

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптукрпром-ВР" на рішення Господарського суду Київської області від 27.08.2013р.

у справі № 911/2818/13 (суддя Заєць Д.Г.)

за позовом Полтавського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава Міністерства Оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптукрпром-ВР"

про стягнення 14118,05 грн.,

Суть рішення і апеляційної скарги:

Полтавський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава Міністерства Оборони України (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптукрпром-ВР" (далі - відповідач) про стягнення 14118,05 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про відшкодування вартості природного газу на виготовлення пару для приготування їжі, спожитого в процесі надання послуг з харчування за №5 від 01.03.2012 р., а саме, відповідач не відшкодував вартість природного газу, спожитого у квітні 2013 року, в результаті чого, за ним утворилась заборгованість в розмірі 14118,05 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.08.2013 р. позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптукрпром-ВР" на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава Міністерства оборони України - 14118,05 грн. заборгованості, а також 1720,50 грн. судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптукрпром-ВР" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.08.2013р. та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, зокрема, не дослідив той факт, що відповідач не порушував 10-ти денний строк, який встановлений умовами договору для здійснення відповідних розрахунків, у зв'язку з чим, не встановив тієї обставини, що позов був поданий передчасно. Крім того, невірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2013 р. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптукрпром-ВР" на рішення Господарського суду Київської області від 27.08.2013р. до провадження та призначено до розгляду на 10.10.2013 р.

Представник позивача в судове засідання 10.10.2013 р. не з'явився, проте, через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подав клопотання про проведення розгляду апеляційної скарги за відсутності повноважного представника, (яке задоволено судом) в якому також зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник прокуратури в судове засідання 10.10.2013 р. не з'явився, проте, через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подав письмове пояснення, в якому зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні 10.10.2013 р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.08.2013р. та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, зазначив, що позовних вимог не визнає, оскільки вважає, що позивач звернувся з позовом передчасно. Проведення розгляду апеляційної скарги за відсутністю представників позивача та прокуратури залишив на розсуд суду.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком учасників апеляційного провадження, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду Київської області в апеляційному порядку за відсутності представників позивача та прокуратури, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, з врахуванням задоволення клопотання позивача про розгляд апеляційної скарги без участі його представника та надання прокуратурою і позивачем письмових пояснень по суті апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, оглянувши оригінали документів, заслухавши пояснення представника відповідача, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

В силу статей 11, 509 ЦК України між сторонами у справі виникли зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно з'ясовано судом першої інстанції, між позивачем (за договором - сторона 1) та відповідачем (за договором - сторона 2) 1 березня 2012 року укладено договір №5 про відшкодування вартості природного газу на виготовлення пару для приготування їжі, спожитого в процесі надання послуг з харчування (далі - договір).

Пунктом 1.1. договору встановлено, що відповідно до умов даного договору, сторона 1 забезпечує сторону 2 природним газом, отриманим від ПАТ "Полтавагаз" для забезпечення надання послуг з харчування особового складу військової частини А-3990 (в/м 20 (м. Полтава).

Пунктом 1.2. договору сторони погодили, що сторона 2 відшкодовує стороні 1 вартість природного газу, спожитого в процесі надання послуг з харчування, що надаються на підставі договору про закупівлю послуг харчування №286/2/12/2 від 2 лютого 2012 року для кожної військової частини, до площ яких має доступ сторона 2 згідно наказу Міністра оборони України від 28 грудня 2011 року за №846 та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Як видно з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, пунктом 2.3.3. договору сторони узгодили, що сторона 2 зобов'язується після отримання від сторони 1 рахунку-фактури, акта виконаних робіт, протягом 10 банківських днів, здійснювати оплату за спожитий природний газ на виготовлення пару для приготування їжі на розрахунковий рахунок КЕВ м. Полтава.

Відповідно до пункту 9.1. договору, договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк з 1 березня 2012 року до 31 грудня 2012 року.

19 березня 2013 року між позивачем та відповідачем підписано додаткову угоду до договору №5 від 1 березня 2012 року, відповідно до п. 1 якої, п. 9.1 договору було викладено в наступній редакції: "п. 9.1. договір діє з 1 березня 2012 року по 30 квітня 2013 року" (а/с 12).

На виконання умов договору, позивач у квітні 2013 року надав відповідачу послуги згідно договору, що підтверджується актом виконаних робіт за квітень 2013 року, а саме, №4/5 від 8 травня 2013 року на суму 14118,05 грн., копія якого наявна в матеріалах справи (а/с 14). Викладене не спростовується доводами апеляційної скарги.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У письмових та усних поясненнях апелянт неодноразово зазначав, що безпосереднім обов'язком позивача було направлення відповідачу акту виконаних робіт із рахунком-фактурою, і зауважував, що належних доказів такої відправки позивач не надав, а відтак не розпочався 10-денний строк для здійснення оплати, передбачений п. 2.3.3. договору.

Суд апеляційної інстанції не приймає в цій частині доводи апелянта, оскільки пунктом 6.6. договору передбачено, що сторона 1 щомісячно, в термін до 25 числа повинна надати стороні 2 акт виконаних робіт та рахунок фактуру. Обов'язку поштового направлення зазначених документів договором не передбачено, а факт надання відповідачу акту виконаних робіт безпосередньо підтверджується підписанням такого акту сторонами 08.05.2013 р. та скріплення його печатками підприємств. В даному акті визначений як обсяг виконаних робіт так і загальна вартість таких робіт у розмірі 14118,05 грн. Отже, станом на 08.05.2013 р. відповідач отримав зазначений акт, а тому в нього виник обов'язок на оплату наданих послуг протягом 10-ти банківських днів. Тоді як з позовом прокурор звернувся 17.07.2013 р., тому доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, у зв'язку з чим, ненадання чи неотримання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 вересня 2009 року у справі №37/405 та постанові Вищого господарського суду України від 31 березня 2011 року у справі №58/24).

Відтак, неотримання або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплати отриманих послуг, надання яких відповідач підтвердив, підписавши вищезазначений акт виконаних робіт.

Суд апеляційної інстанції приймає доводи відповідача, стосовно того, що договір, який був укладений між сторонами не є виключно договором надання послуг. Зі змісту договору випливає, що за своєю правовою природою він є змішаним, з елементами договору постачання, купівлі-продажу та надання послуг, проте, даний факт ніяким чином не впливає на обов'язок сторін належним чином виконувати договірні зобов'язання.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає засадам цивільного законодавства, а також врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Стосовно доводів відповідача про передчасне звернення позивача до суду першої інстанції з позовними вимогами, суд апеляційної інстанції зазначає, що можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом, а не обов'язком сторони. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення вимоги кредитора до боржника, кредитор може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до боржника з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту. (аналогічної позиція викладена в постанові Верховного суду України по справі № 43/308-10 від 28.11.2011 р.). В цій частині суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про те, що договір закінчився, як підставу длявідмови в позові, як необгрунтовані.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про те, що розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, а тому позов правомірно задоволений судом першої інстанції.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги вищенаведені доводи апеляційної скарги, оскільки апелянтом не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість вимог позивача, а інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого суду.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптукрпром-ВР" на рішення Господарського суду Київської області від 27.08.2013р. у справі № 911/2818/13 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 27.08.2013р. у справі № 911/2818/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/2818/13 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 14.10.2013р.

Головуючий суддя Коротун О.М.

Судді Гаврилюк О.М.

Іоннікова І.А.