Постанова № 34085049, 07.10.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2013 р. Справа №805/11040/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11 год. 10 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Маслоід О.С.

при секретарі судового засідання - Вітязь Х.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «Астон» (м. Донецьк)

до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління

Міндоходів у Донецької області

про визнання протиправними та скасування податкових - повідомлень рішень

за участю

представників сторін: від позивача - Пахоменко В.І., Краміна Л.С.

від відповідача - Чолов`ян Г.М., Домашенко Т.Г.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Астон» (надалі - позивач) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.07.2013 року № 0000012201/979 з податку на прибуток у загальній сумі 1575000 грн. та № 0000022201/980 з податку на додану вартість у загальній сумі 114265,5 грн.

Ухвалою суду від 03.09.2013 року було здійснено заміну неналежного відповідача Державної податкової інспекції у м. Краматорську Державної податкової служби на належного відповідача - Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління Міндоходів Донецької області (надалі - відповідач).

Позивач обґрунтовує позовні вимоги наступним. Позивачем був сплачений вексель у відповідності до вимог вексельного законодавства. Усі необхідні документи по цим правовідносинам надані до суду. Позивач також зазначає, що ним не були допущені порушення Податкового кодексу України (надалі ПК України). Факт отримання печі від ТОВ «Термаш» також підтверджується первинними документами. За таких обставин, спірні рішення підлягають скасуванню.

Відповідач проти задоволення позову заперечує та посилається на наступне. Позивачем було допущено заниження податку на прибуток, оскільки він повинен був безнадійну кредиторську заборгованість перед ТОВ «Каллісто Плюс» включити до складу інших доходів та сплатити податок на прибуток. Але позивач сплатив по векселю поза встановлений строк. Крім цього, на зворотньому боці цього векселя зазначено, що перед його пред'явленням до сплати позивачеві, він перебував у ТОВ «Каллісто плюс» та ТОВ «Брок - Трейдинг». При цьому, ТОВ «Каллісто плюс» було знято з податкового обліку 10.10.2008 року, а ТОВ «Брок - Трейдинг» зареєстровано лише 26.07.2010 року.

Позивачем також був завищений податковий кредит у зв'язку наступним. Згідно акту ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 23.01.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Термаш» встановлена відсутність у цього підприємства об'єктів оподаткування по операціям з придбання та продажу товарів (робіт, послуг), відповідно воно фактично не могло здійснювати продаж товарів позивачеві, а позивач не міг отримати ніяких товарів від ТОВ «Термаш».

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Позивач зареєстрований у якості юридичної особи 22.09.2000 року, код ЄДРПОУ 31054936, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 № 729397, знаходиться на обліку відповідача з 02.10.2000 року, згідно свідоцтва № 100325473 є платником податку на додану вартість (надалі ПДВ).

У червні 2013 року відповідачем була проведена перевірка позивача, за результатами якої складений акт про результати документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року від 26.06.2013 року за № 1504/22-1-31054936.

На вказаний акт перевірки позивачем були надані заперечення від 11.07.2013 року за № 157/12, які листом щодо надання відповіді на заперечення від 18.07.2013 року за № 663/10/22-1 залишені без задоволення.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 23.07.2013 року № 0000012201/979, яким позивачеві визначена сума з податку на прибуток за основним платежем 1050000 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 50% у сумі 525000 грн. та № 0000022201/980, яким позивачеві визначена сума з ПДВ за основним платежем 76177 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 50% у сумі 38088,50 грн.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.07.2013 року № 0000012201/979 з податку на прибуток у загальній сумі 1575000 грн. суд зазначає наступне.

З акту перевірки вбачається наступне. Перевіркою встановлено, що згідно акту прийому-передачі від 14.12.2007 року позивачем ТОВ «Каллісто Плюс» був переданий власний вексель за виконані роботи на суму 5000000 грн., строк погашення по векселю через п'ять років. 25.12.2012 року даний вексель було пред'явлено до сплати ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Укрмашінвест». На зворотньому боці цього векселя зазначено, що перед його пред'явленням до сплати позивачеві він перебував спочатку у ТОВ «Каллісто Плюс» та ТОВ «Брок - Трейдинг». ТОВ «Каллісто Плюс» 10.10.2008 року знято з податкового обліку. ТОВ «Брок - Трейдинг» зареєстровано у ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька 26.07.2010 року. Таким чином, у зв'язку з тим, що ТОВ «Брок - Трейдинг» було створено 26.07.2010 року, відповідно неможливо було передання векселя від недійсного ТОВ «Каллісто Плюс». За данними бухгалтерського обліку рахується безнадійна кредиторська заборгованість перед ТОВ «Каллісто Плюс» у сумі 5000000 грн., що призвело до заниження інших доходів підприємства в цій сумі, чим порушено вимоги п.п. 135.5.4. п. 135.5. ст.. 135 ПК України. Тобто позивачем було занижено суму інших доходів на суму 5000000 грн. за 4 квартал 2012 року, відповідно занижений податок на прибуток на суму 1050000 грн.

Згідно п. 135.1. ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

П. 135.2. ст.. 135 ПК України передбачено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

П.п. 135.5.4. п. 135.5. ст.. 135 ПК України визначено, що інші доходи включають, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Згідно п.п. 14.1.11. п. 14.1. ст.. 14 ПК України 14.1.11. безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості; заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією; заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості; заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Аналіз наведеного доводить, що законодавством визначене поняття «безнадійна заборгованість», яка входить до складу інших доходів, які, в свою чергу, враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Каллісто плюс» був укладений договір № 1/11 від 01.11.2006 року (т. 2 а.с. 60), згідно якого позивачеві був поставлений товар. Згідно п. 6.3. договору передбачені інші форми розрахунків, які викладаються у додаткових угодах. Згідно угоді про вексельний платіж від 14.12.2007 року у рахунок виконання зобов'язань, які виникли із постачанням товару згідно вказаного договору, позивач передає ТОВ «Каллісто плюс» вексель № 0200164, дата складання - 14.12.2007 року, дата погашення - через 5 років після пред'явлення на суму 5000000 грн. (т. 1 а.с. 88). Згідно реєстру виданих (переданих) та отриманих векселів позивача вказаному підприємству був переданий простий вексель серія АА № 0200164, дата сплати - 14.12.2012 року (т. 1 а.с. 89). На іншій стороні вказаного векселя стоїть печатка ТОВ «Каллісто плюс», далі міститься надпис «платити наказу ТОВ «КУА АПФ Укрмашінвест»» та стоїть печатка ТОВ «Брок - Трейдинг», далі вже йде розписка позивача про сплату за цим векселем.

Згідно акту пред'явлення векселя до платежу від 14.12.2007 року зафіксований факт передання вказаного векселя від позивача до ТОВ «Каллісто плюс».

Позивачем у повній сумі був сплачений вексель, що підтверджується платіжними дорученнями від 24.12.2012 року № 1, 2 (т. 1 а.с. 205).

25.12.2012 року на підставі акту прийому - передачі погашеного векселя зазначений вексель ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Укрмашінвест» був повернутий позивачем у зв'язку із його погашенням.

У відповідності до вимог ст.. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», у редакції, яка діяла на момент передання векселя, видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

П. 1 ст. 1 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», у редакції, яка діяла на момент видання векселя, визначено, що індосамент - передавальний напис на ордерному цінному папері, що посвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи; індосант - фізична або юридична особа, яка є власником ордерного цінного паперу і вчиняє індосамент.

Згідно п.4 ст. 4 вказаного закону права, посвідчені ордерним цінним папером, передаються шляхом вчинення на цьому папері індосаменту. Індосант відповідає за наявність та здійснення цього права. Згідно з індосаментом до особи, якій (або у розпорядження якої) передаються права, посвідчені цінним папером (індосата), переходять усі ці права. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, щодо якої має бути здійснене виконання зобов'язань) або ордерним (із зазначенням такої особи).

Ч. 2 ст. 5 вказаного закону передбачено, що відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність не допускається.

У відповідності до вимог ст.. 14 вказаного закону вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Ст. 77 р. 2 Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі ( дата підписання: 07.06.30 року, дата приєднання Україною: 06.07.99 року, дата набуття чинності Україною: 06.01.2000 року) (надалі Уніфікований закон) визначено, що до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо, зокрема, індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42).

Так, згідно ст.. 13 Уніфікованого закону індосамент може не містити найменування особи, на користь якої він вчинений, або може складатися лише з одного підпису індосанта (бланковий індосамент). В останньому випадку для того, щоб мати чинність, індосамент повинен бути написаний на звороті переказного векселя або на приєднаному до нього аркуші (алонжі).

Ст. 14 Уніфікованого закону визначено, що якщо індосамент є бланковим, то держатель векселя може, зокрема, передати вексель третій особі, не заповнюючи бланк і не вчиняючи індосаменту.

Згідно ст.. 16 Уніфікованого закону власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим. Закреслені індосаменти вважаються при цьому ненаписаними. Якщо за бланковим індосаментом іде інший індосамент, то особа, яка підписала останній, вважається такою, що придбала вексель за бланковим індосаментом.

Ст. 33 Уніфікованого закону передбачено, що переказний вексель може бути виданий із таким строком платежу: за пред'явленням; у визначений строк від пред'явлення; у визначений строк від дати складання; на визначену дату.

Згідно ст. 37 Уніфікованого закону якщо переказний вексель підлягає оплаті у визначений день у якому-небудь місці, де використовують інший календар, ніж у місці складання, то день платежу вважається визначеним за календарем місця платежу.

У відповідності до вимог ст.. 38 Уніфікованого закону держатель переказного векселя зі строком платежу на визначений день або у визначений строк від дати складання чи від пред'явлення повинен пред'явити вексель для платежу або в день, в який він підлягає оплаті, або в один із двох наступних робочих днів.

Ст. 42 Уніфікованого закону якщо переказний вексель не пред'явлений для платежу протягом строку, встановленого статтею 38, то кожний боржник має право внести його суму у депозит компетентного органу влади за рахунок на страх і ризик держателя.

Аналіз наведеного доводить, що у разі видачі векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем. Індосамент - це напис, який посвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи. Бланковим індосаментом не визначаються особи, щодо яких має бути здійснене виконання зобов'язань. Відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, не допускається. Вексель посвідчує саме безумовне грошове зобов'язання векселедавця. Законодавством визначено, що якщо індосамент є бланковим, то держатель векселя може передати вексель третій особі, не заповнюючи бланк і не вчиняючи індосаменту. Вексель може бути виданий із строком платежу - на визначену дату. Законодавством не передбачено заборони сплати за векселем поза встановленого строку сплати та не визначена відповідальність у цьому випадку.

З матеріалів справи вбачається наступне. Позивачем був виданий простий вексель ТОВ «Каллісто плюс» у відповідності із вказаними вимогами вексельного законодавства. Вексель сплачений поза визначений строк, що не суперечить вимогам вексельного законодавства та не забороняється ним.

Судом також не приймається до уваги посилання відповідача на те, що між ліквідацією ТОВ «Каллісто плюс» та реєстрацією ТОВ «Брок - Трейдинг» існує певний період, з огляду на наступне.

Згідно витягів з ЄДРПОУ ТОВ «Каллісто плюс» дійсно було припинено за судовим рішенням 30.09.2008 року, а ТОВ «Брок - Трейдинг» зареєстровано 26.07.2010 року.

На оборотній стороні векселя зазначений бланковий індосамент, тобто не визначені особи, щодо яких має бути здійснене виконання зобов'язань.

Крім цього, як вже зазначалося, якщо індосамент є бланковим, то держатель векселя може передати вексель третій особі, не заповнюючи бланк і не вчиняючи індосаменту.

За таких обставин, відповідачем суду не доведено, не надано належних доказів, того факту, що бланковий індосамент був вчинений ТОВ «Каллісто плюс» саме на користь ТОВ «Брок - Трейдинг», тобто між вказаними підприємствами не існувало інших індосантів.

Крім цього, позивач не міг відмовитись від сплати за власним векселем, оскільки це суперечить вимогам вексельного законодавства, а заборгованість за цим векселем не може вважатися безнадійною, оскільки, як вже зазначалося, у разі видачі векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Таким чином, висновки відповідача щодо заниження позивачем інших доходів підприємства є хибними та спростовуються матеріалами справи.

Ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Ст. 8 КАС України визначений принцип адміністративного судочинства - верховенство права.

З огляду на зазначене, відповідачем суду не доведена правомірність прийнятого спірного податкового повідомлення - рішення, при прийняті цього рішення відповідач діяв всупереч вимогам законодавства; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; недобросовісно; нерозсудливо та без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

З огляду на протиправність збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на прибуток, відповідно відповідачем безпідставно були застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 50% у сумі 525000 грн.

Крім цього, під час судового розгляду відповідачем пояснено, що до позивача застосовані санкції у розмірі 50%, оскільки у січні 2013 року також була проведена перевірка позивача, прийнято податкове - повідомлення рішення та застосовані штрафні санкції згідно ст. 123 ПК України у розмірі 25%.

Позивач підтвердив цей факт, але при цьому пояснив суду, що зазначене податкове повідомлення - рішення було оскаржено ним у судовому порядку та скасовано судом і апеляційна інстанція залишила рішення суду першої інстанції суду без змін. Данні пояснення позивача були підтверджені відповідачем, що зафіксовано технічним записом судового засідання.

Таким чином, спірне податкове повідомлення-рішення від 23.07.2013 року № 0000012201/979 з податку на прибуток у загальній сумі 1575000 грн. не може вважатися обґрунтованим та законним, відповідно підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.07.2013 року № 0000022201/980 з ПДВ у загальній сумі 114265,50 грн. суд зазначає наступне.

З акту перевірки вбачається наступне. Згідно договору постачання від 20.10.2011 року № 1/27, укладеного між позивачем (замовник) та ТОВ «Термаш» (постачальник), постачальник передає у власність позивача піч з викатним подом СДО 1.2,4,1.4/12-И4Пр. До перевірки податковому органу були надані: банківська виписка, видаткова накладна, журнал ордер за рахунком 631, товарно-транспортна накладна, платіжні доручення. Згідно акту ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 23.01.2013 року № 132/229/35164503 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Термаш» щодо не підтвердження господарських відносин з ТОВ «Ферріт-Д», ПП «АТМ», ТОВ «Ліга» встановлено, що ТОВ «Термаш» не знаходиться за юридичною адресою. У зв'язку із чим складений акт про невідповідність юридичної адреси підприємства фактичному місцезнаходженню від 23.01.2012 року за № 98/224/35164503. По ланцюгу постачання по контрагентам ТОВ «Термаш» податковим органом встановлена відсутність фактичного постачання товарів (робіт, послуг), відповідно встановлена відсутність об'єктів оподаткування по операціям з придбання та продажу товарів (робіт, послуг) ТОВ «Термаш», відповідно це підприємство не могло фактично здійснювати продаж позивачеві печі з викатним подом. Таким чином, встановлено порушення п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст.. 14, п. 198.3., 198.6. ст.. 198 ПК України, яке призвело до завищення суми податкового кредиту на загальну суму 76177 грн., у тому числі за жовтень 2011 року - 38600 грн., серпень 2012 року - 23000 грн. та вересень 2012 року - 14577 грн.

П.п. 14.1.181. п. 14.1. ст.. 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3. ст.. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. 198.6. ст.. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що позивачем із ТОВ «Термаш» був укладений договір поставки від 20.10.2011 року. На виконання вказаного договору позивачем суду надані первинні документи, які підтверджують отримання ним від ТОВ «Термаш» печі з викатним подом та її оплату, а саме: видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, рахунок - фактура, акт прийому - передання матеріальних цінностей № 1 від 21.09.2012 року про отримання печі. Позивачем також наданий паспорт та керівництво по експлуатації печі, яке містить в собі свідоцтво про прийомку товару. Вказаний товар зазначений у оборотно-сальдовій відомості по рахунку 152. Позивачем також надана товарно-транспортна накладна від 21.09.2012 року, згідно якої позивач власним автомобілем НОМЕР_1 здійснював перевезення печі з м. Дніпропетровська, водієм був ОСОБА_5; подорожній лист вантажного автомобіля № 382 від 21.09.2012 року МАЗ 5516-05, державний номер НОМЕР_1; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 03.09.2010 року на вказаний автомобіль та оборотно-сальдову відомість по рахунку 10.

В матеріалах справи міститься штатний розклад позивача станом на вересень 2012 року, яким передбачена наявність штатної одиниці - водій; копія трудової книжки ОСОБА_5, згідно якої ОСОБА_5 прийнятий позивачем на роботу у якості водія 13.06.2012 року.

Під час проведення перевірки відповідачем також були вчинені заходи щодо фактичного виявлення печі.

Так, наказом позивача від 10.06.2013 року № 37-04 «Про проведення інвентаризації» у зв'язку із проведенням виїзної перевірки відповідачем вирішено провести вибіркову інвентаризацію основних засобів. Згідно наданого інвентаризаційного опису станом на 10.06.2013 року у наявності є піч з викатним подом.

До матеріалів справи позивачем також надані документи, які підтверджують факт введення отриманої печі в експлуатацію - акт № 2 контрольно - випробувальних робіт від 28.09.2012 року, акт приймання - передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів № ВЄ-0000025 від 01.08.2013 року, наказ позивача від 01.08.2013 року б/н «Про введення в експлуатацію печі з викатним подом СДО».

Таким чином, з наведеного вбачається, що господарська операція між позивачем та його контрагентом ТОВ «Термаш» мала реальний характер.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровськ від 23.01.2013 року № 132/229/35164503 про неможливість проведення зустрічної звірки, з огляду на наступне.

До матеріалів справи надана постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2013 року по справі № 804/6447/13-а, якою позовні вимоги ТОВ «Термаш» до ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровськ задоволені та визнано протиправними дії щодо проведення вказаної зустрічної звірки, за результатами якої складений зазначений акт перевірки та інше. На теперішній час судове рішення не оскаржувалось.

Крім цього, згідно абз. 2 п. 7 Висновків Верховного суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС України за 2010-2011 роки визначено, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником ПДВ до податкового кредиту (постанова від 31.01.2011 року справа № 21-47а-10).

Ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

З огляду на зазначене, відповідачем суду не доведена правомірність прийнятого спірного податкового повідомлення - рішення, при прийняті цього рішення відповідач діяв всупереч вимогам законодавства; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; недобросовісно; нерозсудливо та без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

З огляду на протиправність збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з ПДВ, відповідно відповідачем безпідставно були застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 50% у сумі 38088,50 грн.

Крім цього, під час судового розгляду відповідачем пояснено, що до позивача застосовані санкції у розмірі 50%, оскільки у січні 2013 року також була проведена перевірка позивача, прийнято податкове - повідомлення рішення та застосовані штрафні санкції згідно ст. 123 ПК України у розмірі 25%.

Позивач підтвердив цей факт, але при цьому пояснив суду, що зазначене податкове повідомлення - рішення було оскаржено ним у судовому порядку та скасовано судом і апеляційна інстанція залишила рішення суду першої інстанції суду в силі. Данні пояснення позивача були підтверджені відповідачем, що зафіксовано технічним записом судового засідання.

Таким чином, спірне податкове повідомлення-рішення від 23.07.2013 року № 0000022201/980 з ПДВ у загальній сумі 114265,50 грн. не може вважатися обґрунтованим та законним, відповідно підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині також підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

З огляду за ззаначене, витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 2294 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Податковим кодексом України, ст. 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління Міндоходів у Донецької області від 23.07.2013 року № 0000012201/979 з податку на прибуток на загальну суму 1575000 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління Міндоходів у Донецької області від 23.07.2013 року № 0000022201/980 з податку на додану вартість на загальну суму 114265,5 грн.

Стягнути з Державного бюджету на користь Приватного підприємства «Астон» судові витрати у сумі 2294 грн.

Вступна та резолютивна частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті та проголошено у судовому засіданні 07.10.2013 року у присутності представників сторін.

Зазначена постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення виготовлено 14 жовтня 2013 року.

Суддя Маслоід О.С.