Постанова № 34085005, 02.10.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2013 р. Справа № 804/11720/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЛозицької І.О. при секретарі судового засіданняВасиленко К.Е. за участю: представника позивача представника відповідача Басаєва М.В. Тронька В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "САМАРЬ-АВТОШЛЯХСЕРВІС" до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "САМАРЬ-АВТОШЛЯХСЕРВІС" до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 27.08.2013р. № 0001212202 про донарахування податкового зобов'язань з податку на додану вартість за основним платежем 14117,70 грн., штрафної санкції 3529,43 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "САМАРЬ-АВТОШЛЯХСЕРВІС" щодо підтвердження господарських взаємовідносинам з ПП «Єколінія» за червень, липень, серпень 2012 року, за результатами якої, складено акт від 15.08.2013 року № 325/222/37029952. На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення № 0001212202 від 27.08.2013 року на суму 14117,70 грн. та нараховано 3529,43 грн. штрафних санкцій. Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки безпідставними та необґрунтованими, а тому винесене податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що за результатами перевірки податковий орган прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, які є обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому Новомосковська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області при прийнятті податкового повідомлення-рішення №0001212202 від 27.08.2013 року діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На підставі вищенаведеного, просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити, з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив в задоволені позовних вимог відмовити.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "САМАРЬ-АВТОШЛЯХСЕРВІС" щодо підтвердження господарських взаємовідносинам з ПП «Єколінія» за червень, липень, серпень 2012 року.

Перевіркою встановлено порушення:

- ст.203, ст.215, ст.228, 662, 655, 656 Цивільного Кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства;

- п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198, п. 200.1 ст.200, п. 201.7, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-УІ (із змінами та доповненнями) завищено податковий кредит за рахунок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у червні, липні, серпні 2012 років від ПП «Єколінія» (код за ЄДРПОУ 32745925) на загальну суму ПДВ 14117,70 грн., в результаті чого, занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 14117,70грн., а саме: червень 2012 р.- 6300,47 грн.; липень 2012 р. - 5229,08 грн.; серпень 2012 р. -3182,15 грн.

За результатами перевірки складено Акт від 15.08.2013 року № 325/222/37029952 на підставі якого, винесено податкове повідомлення-рішення № 0001212202 від 27.08.2013 року на суму 14117,70 грн. та нараховано 3529,43 грн. штрафних санкцій.

Згідно матеріалів справи, взаємовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю "САМАРЬ-АВТОШЛЯХСЕРВІС" (покупець) та ПП «Єколінія» (продавець) відбувалися згідно договору № 3-Т від 01.11.2010 року, згідно якого, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а покупець прийняти та сплатити за обладнання, будматеріали, товари різного асортименту, що іменується в подальшому товар.

Згідно акту перевірки, на виконання договору ПП «Єколінія» виписано податкові накладні № 11 від 28.08.2012 року, № 12 від 28.08.2012 року, № 25 від 26.07.2012 року, № 19 від 26.06.2012 року, № 18 від 26.06.2012 року.

Відвантаження продукції та надання послуг підтверджується накладними та актами здачі-прийняття робіт, а саме:

- № РН-0000100 від 28.08.2012 року, №ОУ-0000057 від 28.08.2012 року, № РН-0000078 від 26.07.2012 року, №РН-0000070 від 26.06.2012 року, №ОУ-0000040 від 26.06.2012 року.

Транспортування товару здійснювалось відповідно до умов договору № 268 від 19.08.2010р. ТОВ "САМАРЬ-АВТОШЛЯХСЕРВІС" (покупець), а постачальник ПП «Єколінія» надає послуги по перевезенню вантажу автомобілем згідно виписаних ТТН: від 28.08.2012 року, від 29.08.2012 року.

Розрахунки між підприємствами проводились грошовими коштами у безготівковій формі на розрахунковий рахунок ПП «Єколінія», згідно платіжного доручення:

- №153 від 26.06.2012 року, №154 від 26.06.2012 року, №156 від 27.06.2012 року, №157 від 02.07.2012 року, №168 від 27.07.2012 року, №182 від 28.08.2012 року, №183 від 28.08.2012 року, №185 від 29.08.2012 року.

Згідно декларації з ПДВ за червень 2012 року № 9040075651 від 20.07.2012р., додатку 5 до даної декларації з ПДВ за червень 2012 року № 9034293310 від 20.07.2012 р., за липень 2012 року № 9049727389 від 20.08.2012 р., додатку 5 до даної декларації з ПДВ за липень 2012 року № 9049727311 від 20.08.2012 р., за серпень 2012 року № 9056356484 від 20.09.2012 р., додатку 5 до даної декларації з ПДВ за серпень 2012 року № 9056356581 від 20.09.2012 р. та даних бази даних АІС : «Система обробки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» і за червень, липень, серпень 2012 року, встановлено, що сума податку на додану вартість по придбанню товару(послуг) у червні,липні,серпні 2012 року у підприємства ПП «Єколінія» (код за ЄДРПОУ 32745925) у розмірі 14711,70 грн. була включена до складу податкового кредиту у відповідному періоді.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для встановлення порушень з боку позивача стало те, що Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області при перевірці використано акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська № 126/224/32745925 від 23.01.2013р. про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «ЄКОЛІНІЯ» (код ЄДРПОУ 32745925) щодо не підтвердження господарських відносин з TOB "Матадор" (код за ЄДРПОУ 31820299) за березень, вересень, жовтень 2012 року, TOB "Ангстрем Континенталь" (код за ЄДРПОУ 33906299) за період лютий - вересень 2012 року, TOB "Ферріт-Д" (код за ЄДРПОУ 36441206) за період лютий - вересень 2012 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів, як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких, є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких, передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV, бухгалтерський облік, є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (далі - положення), первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких, складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких, позивачем задекларовано суму податкового кредиту (договір, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, акти здачі-прийняття робіт), а придбаний позивачем товар в подальшому був використаний у власній господарській діяльності. Складені контрагентом податкові накладні відповідають вимогам законодавства України, стосовно форми і порядку їх оформлення, що не заперечується матеріалами перевірки.

Таким чином, зобов'язання контрагентів позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само, позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами, відповідно до ст. 61 Конституції україни.

Отже, позивачем у повній мірі доведено використання придбаного товару у власній господарській діяльності, а також реальна зміна його господарського стану в результаті проведення таких операцій.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто, презумпція правомірності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В постанові Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

- правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

- правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права, тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові від 31.01.2011 року № 14/11 у справі за позовом Закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких, нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у вказаному рішенні, також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Крім того, відповідач не навів жодної норми закону з посиланням на чинне законодавство України, яка б передбачала наявність повноважень органів ДПС України на встановлення факту нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст.203, 215, 228, 662, 656 Цивільного Кодексу України, в актах перевірок суб'єктів господарювання.

За змістом частин 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що поданих позивачем доказів достатньо для встановлення обставин справи та для ухвалення судового рішення.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Вирішуючи питання щодо судового збору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

У зв'язку з чим, стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САМАРЬ-АВТОШЛЯХСЕРВІС" судові витрати в розмірі 176 грн. 47 коп.

Враховуючи не доведеності правомірності вчинених дій податковим органом, суд доходить висновку, що позовні вимоги, є обґрунтованими, не спростовані відповідачем, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 69, 70, 71, 86, 94, 122, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "САМАРЬ-АВТОШЛЯХСЕРВІС" до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 27.08.2013 р. № 0001212202 про донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за основним платежем 14 117,70 грн., штрафної санкції 3 529,43 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САМАРЬ-АВТОШЛЯХСЕРВІС" судовий збір в розмірі 176 грн. 47 коп.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови, відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили 02.10.13 Суддя І.О. Лозицька І.О. Лозицька