Ухвала суду № 34084093, 09.10.2013, Апеляційний суд Сумської області

Справа №1805/12981/2012 Головуючий у суді у 1 інстанції - БурдаНомер провадження 22-ц/788/2205/13 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 27

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

09 жовтня 2013 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого - Сибільової Л. О.,

суддів - Криворотенка В. І., Дубровної В. В.,

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, поданою її представником ОСОБА_3,

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 вересня 2013 року

у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 03 вересня 2013 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за кредитним договором №014/30650/73/83044 від 27 березня 2008 року в сумі 140 402,15 грн. звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль KIA CEED 1.4, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1524,02 грн. судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 в особі свого представника, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав скаргу з мотивів, в ній викладених, представника позивача, яка заперечує проти задоволення скарги та вважає рішення суду вірним, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

26 липня 2011 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 27 березня 2008 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір 014/30650/73/83044 про надання кредиту на суму 20891 доларів США під 12,2 % річних зі строком користування до 27 березня 2014 року.

Виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором забезпечено договором застави транспортного засобу, за умовами якого в заставу банку передано автомобіль марки KIA CEED 1.4, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1.

Позичальник взятих на себе зобов'язань за кредитним договором не виконує, у зв'язку з чим банк надсилав їй вимогу про дострокову сплату заборгованості за кредитним договором, але вказана вимога була залишена без задоволення.

Станом на 19 липня 2011 року заборгованість за кредитним договором становить: сума основного боргу, що підлягає сплаті, - 14 950,08 доларів США, що еквівалентно 119 167,09 грн.; сума прострочених відсотків, що підлягають сплаті, - 1377,68 доларів США, що еквівалентно 10 981,49 грн.; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 297,84 доларів США, що еквівалентно 2 374,08 грн.; пеня за несвоєчасне погашення відсотків - 988,52 доларів США, що еквівалентно 7879,49 грн., всього 17 614,12 доларів США, що еквівалентно 140402,15 грн.

Позивач просив звернути стягнення на предмет застави, а саме: автомобіль марки KIA CEED 1.4, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_2, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач - позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором не виконує, право банку-позивача порушене, а тому у останнього виникло право вимагати звернення стягнення на предмет застави.

Цей висновок суду узгоджується з обставинами справи, вірно встановленими судом, та відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 27 березня 2008 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір 014/30650/73/83044 про надання кредиту на суму 20891 доларів США під 12,2 % річних зі строком користування до 27 березня 2014 року для придбання автомобіля (а.с.13).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 04 квітня 2008 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 укладений договір застави транспортного засобу № 383044-3, за умови якого остання передала ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в заставу належний їй на праві власності автомобіль KIA CEED 1.4, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, на придбання якого вона отримала кредит (а.с.16, 25-26).

ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з ОСОБА_6, який, згідно наданої банком його письмової заяви, надав згоду на отримання кредиту в банку для придбання вказаного автомобіля та передачу цього автомобіля в заставу, і в цій частині його згода не визнана недійсною (а.с. 66, 72).

У липні 2011 року на адресу ОСОБА_2 банком-позивачем була надіслана вимога про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, в якій повідомлялося, що її прострочена заборгованість перед банком станом на дату цієї вимоги становить 1 622,47 доларів США (а.с.23-24).

Згідно наданого позивачем розрахунку, внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування грошовими коштами станом на 19 липня 2011 року загальна заборгованість за кредитним договором становила 17614,12 доларів США, що еквівалентно 140402,15 грн., яка складається з: заборгованість за кредитом - 14950,08 доларів США, що еквівалентно 119167,09 грн.; заборгованість за відсотками - 1377,68 доларів США, що еквівалентно 10981,49 грн.; пеня за прострочення кредиту - 297,84 доларів США, що еквівалентно 2374,08 грн.; пеня за прострочення відсотків - 988,52 доларів США, що еквівалентно 7879,49 грн. (а.с.11).

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір, що випливає з виконання умов кредитного договору та договору застави, укладених між позивачем та відповідачем, яка має борг перед банком.

Ст. 525 ЦК України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Ст. 1054 ЦК України передбачає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046, ч.1 ст. 1048 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позикодавець має право на отримання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором або законом.

Ч.1 ст. 1049, ч. 2 ст. 1050 ЦК України передбачають, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами ( з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статі 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

Ч. ч. 1, 2 ст. 591 ЦК України визначають, що реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Згідно ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання

зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції зробив вірний висновок про доведеність банком того, що позичальник зобов'язань за кредитним договором не виконала, а тому у банку виникло право на звернення стягнення на предмет застави - автомобіль, який був придбаний за кредитні кошти.

З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 14 листопада 2011 року було задоволено позов банку в даній справі, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за кредитним договором №014/30650/73/83044 від 27 березня 2008 року в сумі 140 402,15 грн. було звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль KIA CEED 1.4, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2, і стягнуто з останньої на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1524,02 грн. судових витрат (а. с. 52-53).

22 грудня 2011 року банком були отримані виконавчі листи (а.с.55).

Як вбачається з матеріалів справи, після винесення заочного рішення суду від 14 листопада 2011 року на його виконання автомобіль, на який було звернуто стягнення, був описаний державним виконавцем, оцінений та 27 липня 2012 року реалізований з публічних торгів ОСОБА_7

Після продажу автомобіля з публічних торгів представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 20 листопада 2012 року звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення від 14 листопада 2011 року (а.с.63-64).

Ухвалою суду від 3 грудня 2012 року було скасоване заочне рішення від 14 листопада 2011 року (а.с.76).

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 29 грудня 2012 року у іншій справі - № 1805/12402/12 було відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні її вимог про визнання незаконними дій державного виконавця по виконанню рішення суду від 14 листопада 2011 року по справі 2-2823/11.

Ухвалою суду від 14 січня 2013 року у даній справі 2-2823/11 було зупинене провадження до набрання законної сили рішенням Зарічного районного суду м. Суми у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним договору застави транспортного засобу (справа №1805/12716/2012) (а.с. 84 - 91).

За висновком судово-почеркознавчої експертизи у вказаній справі №1805/12716/2012 від 16 липня 2013 року встановлено, що підпис на заяві ОСОБА_6 від 27 березня 2008 року про надання згоди на отримання кредиту та про надання згоди на заставу транспортного засобу виконаний ОСОБА_6 (а.с. 72, 104-109).

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 31 липня 2013 року позов ОСОБА_6 в справі №1805/12716/2012 було залишено без розгляду (а.с.101, 102).

Крім того, ОСОБА_2 звернулась до суду із скаргою на дії державного виконавця Бистрової Н.Б., старшого державного виконавця відділу ДВС Сумського міського управління юстиції Литовського Д.В. під час виконання заочного рішення від 14 листопада 2011 року.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 29 грудня 2012 року скаргу ОСОБА_2 було задоволено частково.

Поновлено строк на оскарження дій державного виконавця щодо виконання виконавчого провадження по справі.

Визнано неправомірними дії державного виконавця відділу ДВС Сумського міського управління юстиції Бистрової Н.Б. та старшого державного виконавця відділу ДВС Сумського міського управління юстиції Литовського Д.В. під час виконання рішення Зарічного районного суду м. Суми по справі №2-2823/11 від 14 листопада 2011 року щодо неналежного повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження та не направлення копій постанов та інших документів виконавчого провадження боржнику, а також щодо проведення уцінки майна.

Скасовано акт уцінки майна від 11 липня 2012 року, складений державним виконавцем Литовським Д.В. у виконавчому провадженні щодо виконання виконавчого листа №2-2823/11.

Вимогу щодо визнання аукціону з продажу транспортного засобу KIA CEED, 2008 року випуску, д. н. НОМЕР_1, недійсним залишено без розгляду та роз'яснено, що такі вимоги потрібно заявляти в позовному провадженні.

В задоволенні інших вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 28 лютого 2013 року ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 29 грудня 2012 року скасовано в частині поновлення строку на оскарження дій державного виконавця та задоволення вимог скарги ОСОБА_2 на дії державних виконавців, стягнення судових витрат, в зазначеній частині скаргу ОСОБА_2 на дії державних виконавців залишено без розгляду.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 27 березня 2013 року у справі № 591/584/13-ц, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Сумської області від 14 травня 2013 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсними публічних торгів з реалізації належного їй заставного автомобіля, визнання недійсним та скасування акту державного виконавця відмовлено за необґрунтованістю.

З огляду на вищезазначені обставини доводи апеляційної скарги про незаконність оскаржуваного рішення з огляду на незалучення до участі в справі чоловіка відповідача є необґрунтованими і не спростовують висновків суду.

Відповідач не надала доказів тому, в чому полягає незаконність рішення по суті та порушення її прав як сторони в даному спорі вказаною обставиною, а доводи про те, що чоловік не надавав згоди як співвласник автомобіля на передачу його в заставу спростовуються доказами в справі і з цих підстав укладений між сторонами договір застави не визнаний недійсним.

Доводи скарги про те, що в рішенні суду не зазначені відомості, передбачені ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», також є безпідставними і не спростовують висновків суду, враховуючи, що на час скасування 3 грудня 2012 року заочного рішення від 14 листопада 2011 року і винесення оскаржуваного рішення від 3 вересня 2013 року, ухваленого в справі після скасування заочного рішення, предмет застави - автомобіль був вже реалізований 27 липня 2012 року з публічних торгів, і результати цих торгів та дії державного виконавця, пов'язані з його реалізацією, в тому числі і щодо оцінки предмета застави, не були визнані недійсними та незаконними, а в задоволенні відповідних вимог з цього приводу позичальникові було відмовлено.

Не спростувала відповідач і розміру своєї заборгованості перед банком та її складових, на погашення якої звернуто стягнення на предмет застави, та не надала доказів наявності інших підстав для скасування оскаржуваного рішення з огляду на не зазначення певних відомостей в рішенні суду.

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що оцінка предмета обтяження перед проведенням публічних торгів була здійснена суб'єктом оціночної діяльності відповідно до вимог закону, а не зазначення початкової ціни предмета застави в рішенні суду не доводить незаконності рішення в цій частині щодо визначення вартості предмета застави. Відповідно до положень ч. 2 ст. 591 ЦК України, таке зазначення не є обов'язковим.

Таким чином, відповідач не навела в апеляційній скарзі фактів, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду, в тому числі і з врахуванням вимог Законів України «Про заставу» та «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом норм процесуального права, зокрема, на те, що вона та її представник не були належно сповіщені про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, також не спростовують висновків суду, оскільки і в засіданні суду апеляційної інстанції ними також не надано доказів незаконності рішення суду та обгрунтованості заперечень проти позову банку.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 312-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану її представником ОСОБА_3, відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 вересня 2013 року даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -