Постанова № 34079305, 08.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 жовтня 2013 року письмове провадження № 826/14287/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. у порядку письмового провадження вирішив адміністративну справу

За позовомПриватного підприємства «УКРСВІТЛОСЕРВІС» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003902207 від 23.08.2013 р.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 23.08.2013 р. №0003902207.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняте протиправне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач в судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, подав до суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких зазначив, що вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, винесеним на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справу у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань правильності обчислення податку на додану вартість за період з 01.04.2013 по 31.05.2013 по взаємовідносинам з ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «СТРОЙБУД» (код за ЄДРПОУ 38319715), ТОВ «ТЕРЕНС ГРУП» (код за ЄДРПОУ 37932081), ТОВ «БІЛДІНГ ГРУП ПЛЮС» (код за ЄДРПОУ 37614989).

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 09.08.2013 р. № 594/22-20/23705654, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.197.1 ст.197, п.201.1, п.201.4, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість за квітень-травень 2013 року - 127323 грн., в т.ч. за квітень 2013 року в сумі 119039,0 грн., за травень 2013 року в сумі 8284,0 грн.

Зазначене обґрунтовано, з боку відповідача, наявністю порушень податкового законодавства з боку контрагентів позивача - ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «СТРОЙБУД», ТОВ «ТЕРЕНС ГРУП», ТОВ «БІЛДІНГ ГРУП ПЛЮС», викладених в актах про неможливість проведення зустрічних звірок зазначених контрагентів, які використані відповідачем під час перевірки позивача.

Так, актом від 17.06.2013 р. № 99/2240/37614989 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «БІЛДІНГ ГРУП ПЛЮС» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період квітень 2012 року-квітень 2013 року, зафіксовано, що в ході проведення зустрічної звірки було використано матеріали, отримані службовою запискою ГВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 13.06.2013 р. № 2748/ДПІ/07-10/3 щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Білдінг Груп Плюс», відповідно до яких встановлено відсутність підприємства за податковою адресою, відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Білдінг Груп Плюс».

Актом від 20.06.2013 р. №133/22-40/38319715 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «СТРОЙБУД» (код за ЄДРПОУ 38319715) за період з 01.08.2012 р. по 31.05.2013 р. зафіксовано, що підприємством відсутнє за податковою адресою, згідно інформаційного ресурсу ДПС України «Податковий блок» станом на момент проведення перевірки, стан підприємства: 9-«направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням»; від ГВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві службовою запискою №2950/ДПІ/0710/3 отримано Висновок щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «БУДІВЕЛЬНА К0МПАНІЯ «СТРОЙБУД».

Актом від 21.06.2013 р. №186/22-20/37932081 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Теренс Груп» (код 37932081) за період з 17.11.2011 р. по 31.05.2013 р. зафіксовано, що від ГВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві службовою запискою №2933/ДПІ/0710/3 від 20.06.2013 р. отримано Висновок щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Теренс Груп».

Крім того, під час перевірки відповідачем використано інформацію АІС «Податковий блок». При цьому, первинні документи по взаємовідносинам позивача з контрагентами не перевірялись.

Надавши оцінку викладеному, без дослідження первинних документів по взаємовідносинам позивача з контрагентами, відповідач дійшов висновку про відсутність реальності вчинення господарських операцій між позивачем та зазначеними контрагентами, а також про те, що наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, таким чином, у позивача не було підстав для податкового обліку здійснених між ними операцій.

Не погоджуючись з такими висновками акту перевірки, позивачем, у порядку п.86.7. ст.86 Податкового кодексу України, подавалися відповідачу заперечення до акту перевірки, які були залишені без розгляду.

На підставі акта перевірки позивача від 09.08.2013 р. № 594/22-20/23705654, відповідачем прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 23.08.2013 р. №0003902207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 127323,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 31831,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про помилковість висновків відповідача та обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, взаємовідносини позивача з контрагентами ґрунтувалися на договірних засадах.

Так, взаємовідносини позивача з ТОВ «ТЕРЕНС ГРУП» ґрунтувалися на обміні первинними документами на купівлю-продаж товару - рахунком фактурою від 01.05.2013 р. № СФ-0004021 на загальну суму товару 14598,96 грн., в т.ч. ПДВ - 2433,16 грн., на підтвердження виконання якого, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар, контрагентом виписані позивачу наступні первинні документи: видаткова накладна № РН-0000048 від 31.05.2013 р. на суму 14598,96 грн., в т.ч. ПДВ - 2433,16 грн. та податкова накладна № 38 від 31.05.2013 р. на суму 14598,96 грн., в т.ч. ПДВ - 2433,16 грн.

Взаємовідносини позивача з ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «СТРОЙБУД» ґрунтувалися на наступних договорах:

- договорі субпідряду від 14.03.2013 р. № 14/03-13, за умовами якого позивач як підрядник доручав, а контрагента як субпідрядник приймав на себе виконання ремонтних робот по коридорам адміністративної будівлі ПрАТ «Пластмаш», при цьому, підрядник зобов'язувався прийняти виконану роботу і оплатити її в порядку і на умовах визначених у даному Договорі. Загальна вартість робіт склала 30126,00 грн., в т.ч. ПДВ - 5021,00 грн. До договору складено локальний кошторис № 2-1-1 на ремонтні роботи та відомість ресурсів.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за відповідні роботи, контрагентом виписані позивачу наступні первинні документи: акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2013 року № 1, довідка про вартість виконаних будівельних робіт за квітень 2013 року форми КБ-3 та податкова накладна від 22.04.2013 р. № 23 на суму 30126,00 грн., в т.ч. ПДВ - 5021,00 грн.

- договорі субпідряду від 18.03.2013 р. № 18/03-13, за умовами якого позивач як підрядник доручав, а контрагента як субпідрядник приймав на себе виконання робіт з демонтажу вікон центрального Київського радіо механічного коледжу НАУ по вул. Бориспільській, 5, при цьому, підрядник зобов'язувався прийняти виконану роботу і оплатити її в порядку і на умовах визначених у даному Договорі. Загальна вартість робіт склала 15864,00 грн., в т.ч. ПДВ - 2644,00 грн. До договору складено локальний кошторис № 2-1-1 на демонтаж вікон та відомість ресурсів.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за відповідні роботи, контрагентом виписані позивачу наступні первинні документи: акт приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2013 року № 2, довідка про вартість виконаних будівельних робіт за квітень 2013 року форми КБ-3 та податкова накладна від 22.04.2013 р. № 24 на суму 15864,00 грн., в т.ч. ПДВ - 2644,00 грн.

- договорі субпідряду від 15.03.2013 р. № 15/03-13, за умовами якого позивач як підрядник доручав, а контрагента як субпідрядник приймав на себе виконання робіт по установлення вікон центрального корпусу Київського радіо механічного коледжу НАУ по вул. Бориспільській, 5, при цьому, підрядник зобов'язувався прийняти виконану роботу і оплатити її в порядку і на умовах визначених у даному Договорі. Загальна вартість робіт склала 64836,00 грн., в т.ч. ПДВ - 10806,00 грн. До договору складено локальний кошторис № 2-1-1 на установлення вікон та відомість ресурсів.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за відповідні роботи, контрагентом виписані позивачу наступні первинні документи: акт приймання виконаних будівельних робіт за травень 2013 року № 1, довідка про вартість виконаних будівельних робіт за травень 2013 року форми КБ-3 та податкова накладна від 31.05.2013 р. № 122 на суму 64836,12 грн., в т.ч. ПДВ - 10806,00 грн.

Взаємовідносини позивача з ТОВ «БІЛДІНГ ГРУП ПЛЮС», ґрунтувалися на наступних договорах:

- договорі субпідряду від 28.05.2012 р. № 28/05-12, за умовами якого позивач як підрядник доручав, а контрагента як субпідрядник приймав на себе виконання ремонтних робіт приміщень ТОВ «ОЛТЕСТ» за адресою Житомирська область, м. Коростень, вул. Шевченко 2/7, при цьому, підрядник зобов'язувався прийняти виконану роботу і оплатити її в порядку і на умовах визначених у даному Договорі. Загальна вартість робіт склала 45331,00 грн., в т.ч. ПДВ - 7555,00 грн. До договору складено локальний кошторис № 2-1-1 на об'єкт та відомість ресурсів.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за відповідні роботи, контрагентом виписані позивачу наступні первинні документи: акт приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2012 року, довідка про вартість виконаних будівельних робіт за жовтень 2012 року форми КБ-3.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали можливості на виконання господарських зобов'язань по вищезазначеним договорам або доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем суду не надані.

За результатом системного аналізу наданих позивачем копій договорів та доданих до них первинних документів по взаємовідносинам з контрагентами, судом встановлено, що договори містять всі істотні умови, тобто є укладеними.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Тобто, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не було відображено.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Аналогічну позицію підтримує й Вищий адміністративний суд України, зокрема, у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 та численній судовій практиці.

Крім того, ухвалою Вищого адміністративного суду України К-1470/09 від 15.04.2009 також викладено правову позицію з вказаного питання, а саме те, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що вчинення правочинів (укладення договорів), на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін, щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, посадові особи сторін правочину з цього приводу не опитувались, а висновки про безтоварність господарських операцій між позивачем та контрагентами, сформовані відповідачем в акті перевірки позивача, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку, отже сприймаються судом критично та до уваги не приймаються.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп.а п.198.1, п.198.2., абз.1 п.198.3. ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6. ст.198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1. ст.201 Кодексу, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи -продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентами, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства, отже такі первинні документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій позивача.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані недійсними в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентами відповідними первинними документами.

Отже, операції позивача з контрагентами здійснені в межах його господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, на яких фактично ґрунтуються висновки в перевірки позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до п.73.5 ст.73 Кодексу з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення вимог Податкового кодексу України, податковими органами складений акт, а не довідка, як це передбачено вимогами податкового законодавства.

Зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, відповідно до п.73.5 ст.73 Кодексу та, відповідно її віднесенням законодавцем до глави 7 Податкового кодексу України "Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної податкової служби".

Згідно п.4.4., п.5.1. Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України від 22.04.2011 р. № 236, у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (далі - Акт) (додаток 3), реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) (далі - Журнал реєстрації довідок/актів) (додаток 4) та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.

У разі неможливості проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання разом із Актом органу ДПС - ініціатору надсилаються належним чином засвідчені копії наявних матеріалів, що підтверджують цей факт, матеріалів щодо вжитих заходів з метою проведення зустрічної звірки, а також інших наявних в органі ДПС матеріалів, що мають або можуть мати відношення до питань запиту і не підтверджують дані платника податків, наведені у такому запиті.

Відповідачем не подані суду докази, які б підтверджували неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача.

В той же час, в акті про неможливість проведення зустрічної контрагента, викладені висновки, однак, як підтверджено матеріалами справи, зустрічна звірка не відбулась, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Відповідно до вимог п.3 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Таким чином, висновки акту перевірки позивача, сформовані на підставі актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів є безпідставними.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, з незрозумілих суду причин, відповідачем не досліджувалися первинні документи по взаємовідносинам позивача з контрагентами, а перевірка позивача проводилась виключно на підставі інформації АІС «Податковий блок» та актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів, що суперечить вимогам діючого законодавства.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до ст.74 Кодексу, податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань.

Отже, інформація АІС «Податковий блок» не може бути використана в якості доказу заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами, оскільки дані інформаційних баз контролюючих органів, в тому числі АІС «Податковий блок», використовуються в службовому порядку та, відповідно, сама по собі, не має доказового значення, оскільки її формування знаходиться поза законодавчим регулюванням.

Згідно ст.83 Кодексу, для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не надані суду належні та допустимі докази на підтвердження викладених ним в акті перевірки позивача висновків, покладених в основу прийнятого оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог ст.83 Кодексу та ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача від 23.08.2013 р. № 0003902207.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.69-71,94,160-165,167,254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Приватного підприємства «УКРСВІТЛОСЕРВІС» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів в м. Києві від 23.08.2013 р. № 0003902207.

Судові витрати в сумі 1626,54 грн. присудити на користь Приватного підприємства «УКРСВІТЛОСЕРВІС» за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій