Ухвала суду № 34072884, 09.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/1367/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П.

Суддя-доповідач: Гром Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

09 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді - Гром Л.М.;

суддів - Бєлової Л.В.,

Міщука М.С.,

при секретарі судового засідання: Мотилю В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Д-Дизайн Експрес» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2013 року позов задоволено повністю, скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби №0000482220 від 22.01.2013 та №0000472220 від 22.01.2013.

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2013 року Державна податкова інспекція у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби звернулась до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 21.12.2012 по 27.12.2012 Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва ДПС на підставі наказу № 2156 від 20.12.2012 була проведена позапланова документальна виїзна перевірка ТОВ «Д-Дизайн Експрес» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «Інтенція» за період з 01.07.2011 по 31.07.2011.

Перевіркою встановлено порушення підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 326413,00 грн. та порушення пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 283837,00 грн.

За результатами перевірки складено акт № 18/2-222-36515906 від 04.01.2013 на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов'язання №0000472220 від 22.01.2013 за платежем податок на прибуток приватних підприємств за основним платежем на 326413 грн. та №0000482220 від 22.01.2013 за платежем податок на додану вартість на загальну суму 354 796,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 70959,00 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується колегія суддів.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки щодо порушення позивачем приписів Податкового кодексу України зроблено з огляду на нікчемність господарських операцій між позивачем та Приватним підприємством «Інтенція» за договором від 01.07.2012 р. № 010711, як таких, що не спрямовані на настання реальних правових наслідків, за відсутності факту реальності господарських операцій.

Однак, факт отримання позивачем товару від ПП «Інтенція» за договором № 010711 від 01.07.2012 підтверджується видатковими накладними № 2707.04 від 27.07.2011, № 280703 від 28.07.2011, № 280702 від 28.07.2011, № 280701 від 28.07.2011, № 190701 від 19.07.2011, № 150701 від 15.07.2011, № 040701 від 04.07.2011, № 010701 від 01.07.2011, №290701 від 29.07.2011 та рахунками - фактурами № 050801 від 05.08.2011, № 010701 від 01.07.2011, № 190701 від 19.07.2011, № 280704 від 28.07.2011, № 280702 від 28.07.2011, № 280703 від 28.07.2011, № 280701 від 28.07.2011, копії яких наявні в матеріалах справи.

В подальшому товар отриманий від ПП «Інтенція» за договором № 010711 від 01.07.2012 був використаний позивачем у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку при здійсненні фінансово - господарських відносин з ТОВ "Вест Ойл Груп", ТОВ "Мікол", ТОВ "АВС Синергія", ТОВ "УК МД-Груп", ТОВ "Компанія "АВТО-ДОК", що підтверджується наданими позивачем копіями договорів, видаткових накладних, рахунків - фактур, платіжних доручень, які наявні в матеріалах справи.

В свою чергу, відповідачем доказів, які б спростовували пояснення позивача та наданні ним докази, не надано. Зокрема, відповідачем не надано доказів проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача, та доказів того, що ПП "Інтенція" не відобразило у своїй податковій звітності операції з позивачем, а також, що ним не було сплачено податок на додану вартість з вказаних операцій. Відтак, відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять товарність та реальність господарських операцій між позивачем та ПП "Інтенція".

Крім того, вищезазначені первинні, розрахункові та інші документи повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і за висновками суду свідчать про реальність операцій між позивачем і його контрагентом - ПП «Інтенція».

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на положення ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідач не надав суду доказів наявності мети, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, встановлення особи чи осіб, що мали таку мету, а також не доведено в чому саме має місце порушення публічного порядку.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Отже, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем не надано до суду доказів наявності вини, завідомо умисної мети чи факту спрямованості правочину на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, з чим ч. 1 ст. 228 ЦК України пов'язує визначення порушення публічного порядку, а відтак, вважати такий правочин нікчемним згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК України у суду достатніх підстав немає.

Враховуючи наведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про реальність вчинених господарських операцій між позивачем та ПП «Інтенція» та правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат по операціях з ПП «Інтенція» за договором № 010711 від 01.07.2012 року.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі зазначеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та зазначає, що відповідачем не доведено правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень №0000472220, №0000482220 від 22.01.2013 року.

За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги судова колегія не вбачає.

Отже, судова колегія визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи відповідні правові норми та встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування статті 200 КАС України.

Керуючись статтями 195, 196, 200, 205, 206 КАС України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Ухвала складена у повному обсязі 14.10.2013 року.

Головуючий суддя Гром Л.М.

Судді: Бєлова Л.В.

Міщук М.С.