Ухвала суду № 34067517, 13.10.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1007/10526/12 Головуючий у І інстанції Василишин В.О. Провадження № 22-ц/780/3562/13 Доповідач у 2 інстанції ДаценкоКатегорія 29 13.10.2013

УХВАЛА

Іменем України

10 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Даценко Л.М.,

суддів Савченка С.І., Панасюка С.П.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 травня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Головне управління юстиції у місті Києві, про встановлення факту проживання однією сім"єю без реєстрації шлюбу, визнання частково недійсними договорів дарування будинку із господарськими будівлями та земельної ділянки, визнання права власності на частину рухомого та нерухомого майна, яке придбане за час спільного проживання та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_4 про визнання права власності на частину нерухомого майна, стягнення грошової компенсації та відшкодування моральної шкоди,

встановила:

У вересні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, розмір якого збільшила в ході розгляду справи, і в якому посилалася на те, що вона з грудня 1990 року по теперішній час перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2, фактично з 1990 року вони почали проживати з відповідачем у її квартирі разом як чоловік та дружина, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільно відпочивали та мали інші відносини, які притаманні подружжю. У 2000 році вони з відповідачем переїхали проживати у його квартиру АДРЕСА_1, в якій вона зареєстрована з 24.01.2008 року.

17 серпня 2007 року під час їхнього перебування у фактичних шлюбних відносинах, за спільні кошти на ім"я відповідача вони придбали житловий будинок та земельну ділянку площею 0,12 га за адресою АДРЕСА_4, що підтверджується довідкою Пухівської сільської ради № 212 від 05.07.2012 року. У 2005 році вони за спільні кошти придбали новий автомобіль шеврове авео, державний номер НОМЕР_1.

У травні 2012 року відповідачі по справі фактично заборонили їй призджати на їхню дачу, придбану за спільні кошти, та поміняли замки на вхідних дверях. У грудні 2012 року їй стало відомо, що житловий будинок та земельну ділянку відповідач ОСОБА_2 подарував своєму синові ОСОБА_3

У зв'язку з чим позивачка звернулася до суду з даним позовом, в якому просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з грудня 1990 року по вересень 2012 року, визнати частково недійсними договори дарування, укладені 14 листопада 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, в частині дарування ? частини будинку з надвірними спорудами та ? частини земельної ділянки площею 0,1201 га, які знаходяться за адресою АДРЕСА_4. Визнати за нею право власності на ? частину спірного житлового будинку із надвірними спорудами та на ? частину спірної земельної ділянки. Визнати за нею право власності на ? частину автомобіля марки «Шевроле Авео», державний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2

У грудні 2012 року відповідач ОСОБА_2 пред'явив до суду зустрічний позов до ОСОБА_1, в якому просив визнати за ним право власності на половину вартості кв. АДРЕСА_5, визнати за ним право власності на половину вартості кв. АДРЕСА_6, стягнути із ОСОБА_1 на його користь половину вартості обох квартир у розмірі 275000 грн., стягнути із ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 3 000 грн.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 травня 2013 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов в повному обсязі, посилалася на неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, оскільки суд не взяв до уваги те, що сам відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні визнав факт спільного проживання, тому даний факт не підлягає доказуванню.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позивачка не надала суду жодних належних та допустимих доказів про існування між нею та відповідачем ОСОБА_2 саме сімейних стосунків, про наявність у них взаємних сімейних особистих немайнових та майнових прав та обов'язків, ведення спільного господарства та придбання за спільні кошти спірного майна.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

За змістом ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Згідно ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Згідно роз'яснень п. 20 та п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" при застосуванні ст. 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Статтями 10, 11, 60 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановлено, що згідно договору дарування від 14 листопада 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 будинок з надвірними спорудами, який знаходиться за адресою АДРЕСА_4.

Згідно п. 1 умов даного договору дарування, документом, що підтверджує право приватної власності дарувальника на відчужуваний житловий будинок є договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений 02 липня 2008 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу ОСОБА_6, номер реєстру 1939, зареєстрований за дарувальником на праві власності 22.01.2009 року у Комунальному підприємстві Київської обласної ради "Броварське міжміське бюро технічної інвентаризації". (т. 1 а. с. 85-87)

Встановлено, що згідно договору дарування від 14 листопада 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1201 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_4.

Згідно п. 2 умов даного договору дарування, ця земельна ділянка належить дарувальнику на підставі державного акту на право власності на землю серії ЯД № 790270, виданого 20 березня 2008 року Управлінням земельних ресурсів у Броварському районі на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 17 серпня 2007 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу, номер реєстру 4690. (т. 1 а. с. 88-90)

Отже, як убачається з даних договорів дарування, спірний житловий будинок належав відповідачу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 02 липня 2008 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу ОСОБА_6, а спірна земельна ділянка належала йому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 17 серпня 2007 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу.

Однак, позивачка в судовому засіданні всупереч вимогам ст. ст. 10, 57-60 ЦПК України не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, коли та між ким були укладені дані договори купівлі-продажу, яку суму грошових коштів, коли, кому і ким вони були внесені за придбаний спірний житловий будинок та земельну ділянку.

З урахуванням наведеного, оскільки позивачка не надала суду доказів на підтвердження джерела і часу придбання спірного рухомого і нерухомого майна, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачка не надала суду жодних належних та допустимих доказів того, що між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, про наявність у них взаємних сімейних особистих немайнових та майнових прав та обов'язків, ведення спільного господарства та придбання за спільні кошти спірного майна.

Доводи апеляційної скарги про те, що, відповідач ОСОБА_2 визнав факт спільного проживання, тому даний факт не підлягає доказуванню, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач не визнає факту постійного проживання сторін однією сім"ю та ведення спільного бюджету, а позивачка всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, і за час спільного проживання за спільні кошти було придбане спірне майно.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія судів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді