Рішення № 34063142, 10.10.2013, Апеляційний суд Закарпатської області

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2013 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого - Бондаренка Ю.О.,

суддів - Куцин М.М., Собослой Г.Г.

при секретарі - Чейпеш С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та їх представника за довіреністю, в особі ОСОБА_7, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 квітня 2013 року,-

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_8, яким просили зобов'язати відповідачку в десятиденний строк спростувати опубліковану нею інформацію в тих же ЗМІ, де були опубліковані статті і публічно вибачитись перед позивачами за приниження їх честі, гідності та ділової репутації, стягнути моральну шкоду у сумі 30 000,00 грн. та попередити відповідачку про кримінальну відповідальність у разі повторення нею подібних дій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в засобах масової інформації, а саме на інтернет сайті «Вся Закарпатська правда - Ужгород» від 14.07.2011 року в розділі «топ-інтерв'ю» в статті «Как агронома начальником всех ужгородських школ назначали». Новая «Педагогическая поэма» та в Закарпатській щотижневій правозахисній газеті «Правозахист» №20 (381) від 22 липня 2011 року на першій та четвертій сторінці в статті під назвою «Давайте думати про дітей! Або чому Огару підрізали державну пенсію» опублікована недостовірна та неправдива інформація й відомості, що не відповідають дійсності, зокрема про те, що в управлінні освіти міста Ужгорода працюють особи, які не мають вищої та відповідної фахової освіти, не мають практичного стажу роботи у галузі освіти, низьку кваліфікацію, у незаконний спосіб призначенні на посаду, а також сфальсифіковано інформацію про розгляд питання щодо відновлення НВК «Гранд» на засіданні комісії з питань освіти та VII сесії VI скликання Ужгородської міської ради від 22.07.2011 року, які порочать честь, гідність та ділову репутацію вищевказаних державних службовців, керівництво управління освіти Ужгородської міської ради та інших працівників освіти.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 квітня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись та вважаючи незаконним рішення першої інстанції, позивачі та їх представник подали апеляційну скаргу з проханням скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 квітня 2013 року та ухвалити нове рішення, яким направити справу на новий розгляд, мотивуючи це неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи та порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідач ОСОБА_8 та її представник в судовому засіданні заперечили щодо задоволення апеляційної скарги .

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які приймали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується апеляційна скарга, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів судової палати приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст.34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Разом з тим, згідно зі ст.68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та право вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст.32 Конституції України).

Статтею 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч.1). Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (ч.3).

Відповідно до роз'яснень, наданих в п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин, як поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема норм чинного законодавства, вчинення будь-яких дій, і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Судом першої інстанції вірно встановлені та з'ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що інформація стосовно рівня освіти, відповідно професійного спрямування, спеціалізації та педагогічного стажу позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_6 та ОСОБА_10 є достовірною. Інша інформація, викладена в статтях має характер оціночних суджень.

Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України «Про інформацію» оціночним судженням, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, згідно зі ст.277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідної дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод».

Крім того, позивачі є державними службовцями та посадовими особами управління освіти Ужгородської міської ради.

Згідно п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Тобто посада, яку обіймають позивачі, підлягає ретельному громадському контролю та може бути предметом критики у засобах масової інформації.

Також, зі змісту публікацій видно, що в них не була висвітлена правова оцінка правомірності чи неправомірності дій вказаних осіб. Наведені обставини свідчать, що відповідачі в особі головного редактора газети «Правозахист» та інтернет-сайта «Вся Закарпатська правда - Ужгород» не висловлювали свого судження з приводу подій, про які йшлося в публікаціях, тобто не мала умислу щодо публікації недостовірної інформації.

Згідно ч.4 ст.17 Закону України «Про державу підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», у позовах посадових осіб у справі компенсації моральної (немайнової шкоди) за публікацію недостовірної інформації, опорочення честі, гідності та/або ділової репутації, суд вправі призначити компенсацію моральної (немайнової шкоди) лише за наявності умислу журналіста чи службових осіб ЗМІ.

Доводи апеляційної скарги щодо наявності причинного зв'язку між публікаціями та завданою моральною шкодою не приймаються судом до уваги, оскільки позивачами не надано суду доказів спричинення їм моральної шкоди, яка виражається у втраті немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно п.5 Постанови Пленуму №4 від 31.03.1995 року відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не доведено у відповідності до ст.60 ЦПК України факту завдання йому моральної шкоди відповідачем і в чому вона полягала.

Крім того п.26 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», зазначено, що суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України.

Що стосується вимоги апелянта, про направлення справи до суду першої інстанції на новий судовий розгляд, то дана вимога не підлягає задоволенню, так-як апеляційний суд відповідно до діючого Цивільно-процесуального кодексу, не наділений такими повноваженнями.

У відповідності до ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги обґрунтованими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вірно встановив обставини справи та характер правовідносин, що виникли між сторонами і ухвалив правильне по суті і справедливе рішення з додержанням норм процесуального права та у відповідності з нормами матеріального права, а тому відсутні, передбачені ст.309 ЦПК України, підстави для його скасування або зміни та відповідно до ст.308 ЦПК України це є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст.218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу - відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 квітня 2013 року, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: