Ухвала суду № 34061212, 02.07.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2013 р.справа № 2а/0470/1308/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Головко О.В. Суховарова А.В.

секретар судового засідання: Троянов А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Південної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2011 року у справі № 2а/0470/1308/11 за позовом Державного підприємства „Підприємство Криворізької виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровської області (№ 80)" яке є правонаступником Державного підприємства „Підприємство Криворізької виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровської області (№ 80)" до Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпроптеровської області про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

В січні 2011 року Державне підприємство „Підприємство Криворізької виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровської області (№ 80)" звернулось з адміністративним позовом до суду в якому просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 30.12.2010 року № 1004221502/0.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.11.2011 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 30.12.2010 року № 1004221502.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи та просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість за період 30.10.2003 року по 22.12.2010 року, за наслідками якої складено акт від 23.12.2010 року № 481/152/08679758.

Відповідно до висновків акта перевірки № 481/152/08679758 встановлено порушення позивачем: п.п. 7.7.1 п. 7.7 статті 7 Закону України „Про ПДВ" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року, п.п. 5.3.1 п. 5.3 статті 5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами" № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року, п. 3 статті 9 Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про систему оподаткування" № 77/97-ВР від 18.02.1997 року.

На підставі висновків викладених в акті перевірки 23 грудня 2010 року прийнято податкове повідомлення - рішення за № 1004221502/0, яким позивачеві визначено суму грошового зобов'язання у розмірі 304432,50 грн., у тому числі зобов'язано сплатити штраф у розмірі 50% у сумі 152216,38 гривень.

Згідно пункту 2 статті 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року № 509-ХІІ на державні податкові інспекції покладено виконання функцій з забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильності обчислення і своєчасності надходження цих податків, платежів.

Підприємство КВК (№ 80) сплачувало до бюджету ПДВ у відповідності до п.п. 5.3.1 п. 5.3 статті 5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", де вказано, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Зазначені в акті проплати за період з 24.07.07 року по 22.12.10 року направлялися позивачем на погашення поточних податкових зобов'язань. Кожного разу, здійснючи перерахування коштів, в реквізиті платіжного доручення „Призначення платежу" чітко визначалося за який саме період має бути спрямована оплата ПДВ.

Судом встановлено, що вказані проплати підтверджуються виписками з банку та платіжними дорученнями.

Відповідач змінював призначення платежів, зазначених Підприємством КВК (№ 80) у платіжних дорученнях та самостійно зараховував сплачені суми у рахунок погашення податкового боргу інших податкових періодів.

В обґрунтування свої дій відповідач посилався на пункт 7.7. статті 7 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року № 2181-ІЙ, в якій встановлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Але вказана норма не встановлює права контролюючого органу, зараховувати платежі у рахунок погашення податкового боргу, всупереч зазначеного платником податку у платіжному документі.

На виконання покладених на податкові органи функцій наказом Державної податкової адміністрації України від 18 липня 2005 року № 276 затверджено Інструкцію про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 серпня 2005 року за № 843/11123. Наведена Інструкція також не містить у собі положень щодо прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах, та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України „Про Національний банк України" від 20.05.99 року № 679-ХІУ Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів. Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.03.2004 року за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит „Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення „Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками. З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику .

Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Як визначено підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 вказаного Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно підпункту 2.2.1 пункту 2.2 ст. 2, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 ст. 3 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" контролюючі органи мають право здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати лише стосовно тих податків і зборів (обов'язкових платежів), які віднесені до їх компетенції. Активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу.

Таким чином, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним. Тому суми податкових зобов'язань слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань, визначених платником податків.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, є законною та обґрунтованою. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Південної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі Дніпропетровської області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2011 року у справі № 2а/0470/1308/11 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров