Постанова № 34052430, 30.09.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2013 р. Справа№ 910/9461/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання: Ликові В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Бакун А.Ю. керівник, довідка з ЄДРПОУ серії АА № 569413,

від відповідача-1: не з'явилися,

від відповідача-2: не з'явилися,

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Агрофірма Діамант" на рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2013 року

у справі № 910/9461/13 (суддя Капцова Т.П.)

за позовом Приватного підприємства „КБ Ентерпрайз Юкрейн",

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю „ДПЗКУ

Земельний фонд",

2. Дочірнього підприємства „Агрофірма Діамант"

про стягнення 43 099,49 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2013 року ПП „КБ Ентерпрайз Юкрейн" звернулося до господарського суду міста Києва із позовом про стягнення солідарно з ТОВ „ДПЗКУ Земельний фонд" та ДП „Агрофірма Діамант" 43 099,49 грн. заборгованості за надані послуги згідно Договору про надання послуг № 3 від 25.04.2012 року, з яких: 29 100,00 грн. основного боргу, 11 000,00 грн. витрат по перевезенню техніки, 822,97 грн. 3 % річних та 2 176,52 грн. пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.08.2013 року (повний текст рішення підписано 12.08.2013 року) в задоволені позовних вимог до відповідача-1 відмовлено. Позов до відповідача-2 задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача-2 на користь позивача 29 100,00 грн. основного боргу, 2 136,27 грн. пені, 801,49 грн. 3 % річних.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ДП „Агрофірма Діамант" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2013 року та прийняти нове, яким в задоволенні позову до відповідача-2 відмовити повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

ПП „КБ Ентерпрайз Юкрейн" у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить суд апеляційну скаргу ДП „Агрофірма Діамант" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2013 року - без змін.

Згідно розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2013 року для розгляду справи № 910/9461/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді - Жук Г.А., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2013 року вищезазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін на 16.09.2013 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2013 року розгляд справи було відкладено на 30.09.2013 року відповідно до п. 1 ч. 1 статті 77 ГПК України у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представників відповідача-1 та відповідача-2.

В судове засідання, яке відбулося 30.09.2013 року представники відповідача-1 та відповідача-2 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Згідно п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Колегія суддів виходить з того, що представники сторін мали можливість надати необхідні докази та сформулювати свою позицію відносно спору, поданих матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги та вирішення спору по суті. Неявка відповідача-1 та відповідача-2 в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача проти доводів відповідача-2 викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив суд апеляційну скаргу ДП „Агрофірма Діамант" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2013 року - без змін.

У судовому засіданні, яке відбулось 30.09.2013 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ДП „Агрофірма Діамант" слід відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2013 року - залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, 25.04.2012 року між ПП „КБ Ентерпрайз Юкрейн" (виконавець), ТОВ „ДПЗКУ Земельний фонд" (гарант) та ДП „Агрофірма Діамант" (замовник) укладено Договір про надання послуг № 3 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого, виконавець зобов'язався надати послуги по виконанню сільськогосподарських робіт по підготовці до посіву на сільгоспугіддях замовника, а замовник зобов'язався прийняти виконані роботи і оплатити вартість послуг виконавця згідно умов цього Договору.

Згідно із п. 4.3. Договору, загальна сума Договору на момент його підписання орієнтовно складає 300 000,00 грн. і остаточно визначається по фактично виконаних виконавцем об'ємах робіт та згідно актів прийомки-передачі виконаних робіт.

Відповідно до п. 6.1. Договору, виконавець здає, а замовник приймає виконані роботи на основі актів здачі-приймання виконаних робіт.

Пунктом п. 5.1. Договору сторонами встановлено, що оплата за послуги виконавця проводиться замовником шляхом безготівкових розрахунків на основі виставлених рахунків в такій послідовності:

- попередня оплата в розмірі 70 000,00 грн. на протязі 3-х днів з моменту підписання даного Договору;

- остаточний розрахунок проводиться на протязі 5-ти банківських днів з моменту підписання акту здачі-приймання виконаних робіт.

Відповідно до п. 5.2. Договору, оплата за надані виконавцем послуги по даному Договору може здійснюватись і гарантом, який несе солідарну відповідальність за проведення розрахунків та відповідальність за несвоєчасність її проведення.

Згідно п. 9.4. Договору, даний Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків цього Договору.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, відповідачем-1 на виконання п. 5.1. Договору 25.04.2012 року перераховано позивачу попередню оплату в розмірі 72 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 25.04.2012 року.

В свою чергу позивачем на виконання умов Договору надано відповідачу-2 послуги на суму 101 100,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справі Актом № ВП-003 від 30.04.2012 року на суму 24 000,00 грн., Актом № ВП-002 від 14.05.2012 року на суму 50 700,00 грн., Актом № ВП-006 від 23.05.2012 року на суму 2 400,00 грн., Актом № ВП-002 від 04.06.2012 року на суму 24 000,00 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками останніх.

Однак, надані позивачем послуги, відповідачами в повному обсязі оплачені не були, а відтак, враховуючи те, що позивачем були виконані роботи згідно умов Договору на суму 101 100,00 грн., відповідачем-1 сплачено 72 000,00 грн. в якості попередньої оплати, то на час розгляду спору вартість неоплачених робіт склала 29 100,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, з огляду на те, що Акт № ВП-002 від 14.05.2012 року підписано сторонами 14.05.2012 року, відповідач-2 повинен був оплатити надані позивачем послуги за вказаним актом в термін до 22.05.2012 року; Акт № ВП-006 від 23.05.2012 року підписано сторонами 23.05.2012 року, у зв'язку з чим, відповідач-2 повинен був оплатити надані позивачем послуги за вказаним актом в термін до 31.05.2012 року, Акт № ВП-002 від 04.06.2012 року підписано сторонами 04.06.2012 року, у зв'язку з чим, відповідач-2 повинен був оплатити надані позивачем послуги за вказаним актом в термін до 12.06.2012 року.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що зібраними у справі доказами підтверджується, що відповідач-2, як замовник, не виконав свої зобов'язання за Договором перед позивачем, як виконавцем, в частині повної та своєчасної сплати грошових коштів за надані послуги, у зв'язку з чим у відповідача-2 виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 29 100,00 грн.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що враховуючи відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача-2, а також те, що відповідач-2 будь-яких доказів щодо повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг на час розгляду справи не надав, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача-2 основного боргу в розмірі 29 100,00 грн. є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач зазначає, що за умовами п. 2.2.11 Договору відповідач-2 прийняв на себе зобов'язання організувати перевезення техніки позивача за маршрутом з Вінницької області до місця виконання робіт і повернення техніки на попереднє місце, або відшкодувати вартість такого перевезення на підставі підтверджуючих документів.

Як вказує позивач, організацію перевезення техніки він здійснював самостійно на підставі укладеного з ТОВ „Рилана-Транс" Разового договору заявки № 127 від 20.07.2012 року. На підтвердження виконання перевезення техніки позивача, останнім долучено до матеріалів справи товарно-транспортну накладну від 21.07.2012 року та Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-000161 від 23.07.2012 року. На підтвердження факту оплати наданих послуг перевезення в розмірі 11 000,00 грн. позивачем надано платіжне доручення № 108 від 23.07.2012 року.

За таких підстав, позивач просить суд стягнути на його користь 11 000,00 грн., понесених позивачем витрат по перевезенню техніки.

За умовами п. 2.2.11. Договору замовник зобов'язався за власний рахунок організувати та провести перевезення техніки виконавця за маршрутом Куманівці Хмільницького району Вінницької області до місця виконання робіт і повернення техніки на попереднє місце, або відшкодувати вартість такого перевезення на підставі підтверджуючих документів.

Проте, як вбачається з наявного в матеріалах справи Разового договору заявки № 127 від 20.07.2012 року та товарно-транспортної накладної від 21.07.2012 року перевезення було здійснене за маршрутом: пункт навантаження - м. Буринь, Сумська область, пункт розвантаження - м. Ялтушков, Вінницька область.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на те, що позивачем належними доказами не доведено проведення перевезення техніки за маршрутом, визначеним п. 2.2.11 Договору, а саме: Куманівці Хмільницького району Вінницької області до місця виконання робіт, то колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення витрат по перевезенню техніки у розмірі 11 000,00 грн. є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Крім того, у зв'язку з невиконанням відповідачем-1 та відповідачем-2 грошового зобов'язання за Договором позивач просить стягнути пеню в розмірі 2 176,52 грн. та 3 % річних в розмірі 822,97 грн.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п.3.2.1. Договору, у випадку несвоєчасної оплати замовником чи гарантом робіт виконавця, замовник чи гарант виплачує виконавцю пеню в розмірі 0,2 % від вартості неоплачених послуг за кожен день прострочки платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючого в період, за який нараховується пеня.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, пеня нараховується за перші шість місяців з дня наступного, коли зобов'язання мало б бути виконано.

За перерахунком місцевого господарського суду, в межах шестимісячного строку для нарахування пені її розмір з суми боргу 2 700,00 грн. за період з 22.05.2012 року по 19.10.2012 року складає 167,09 грн.; з суми боргу 2 400,00 грн. за період з 31.05.2012 року по 28.11.2012 року складає 179,02 грн., з суми боргу 24 000,00 грн. за період з 12.06.2012 року по 10.12.2012 року складає 1 790,16 грн., а всього 2 136,27 грн.

Провівши відповідні розрахунки, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача-2 на користь позивача 2 176,52 грн. пені підлягають частковому задоволенню згідно вірного розрахунку суду в розмірі 2 136,27 грн.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач здійснив розрахунок 3 % річних з суми боргу 2 700,00 грн. за Актом № ВП-002 від 14.05.2012 року за період з 31.05.2012 року по 10.05.2013 року; з суми боргу 2 400,00 грн. за Актом № ВП-006 від 23.05.2012 року за період з 31.05.2012 року по 10.05.2013 року; з суми боргу 24 000,00 грн. за Актом № ВП-002 від 04.06.2012 року за період з 12.06.2012 року по 10.05.2013 року та з суми понесених витрат по перевезенню техніки позивача 11 000,00 грн. за період з 18.04.2013 року по 10.05.2013 року.

Однак, вірним є висновок суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних, нарахованих на суму витрат по перевезенню техніки, а саме, 11 000,00 грн., задоволенню не підлягають, оскільки вказані вимоги є похідним від вимоги про стягнення 11 000,00 грн. витрат по перевезенню техніки, в задоволені яких судом відмовлено.

Місцевий господарський суд перевірив розрахунок позивача:

2 700,00 грн. (сума заборгованості) * 3% / 365 * 345 (за період з 31.05.2012 року по 10.05.2013 року) = 76,56 грн.;

2 400,00 грн. (сума заборгованості) * 3% / 365 * 341 (за період з 31.05.2012 року по 10.05.2013 року) = 68,05 грн.;

24 000,00 грн. (сума заборгованості) * 3% / 365 * 333 (за період з 12.06.2012 року по 10.05.2013 року) = 656,88 грн.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача-2 перед позивачем за надані послуги в розмірі 29 100,00 грн., провівши відповідні розрахунки, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення 822,97 грн. 3% річних підлягають частковому задоволенню за вірним розрахунком суду в розмірі 801,49 грн. (76,56 грн. + 68,05 грн. + 656,88 грн.).

Стосовно вимог позивача про стягнення заборгованості солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.2. Договору, оплата за надані виконавцем послуги по даному Договору може здійснюватись і гарантом, який несе солідарну відповідальність за проведення розрахунків та відповідальність за несвоєчасність її проведення.

Однак, як вбачається з ч. 1 ст. 560 ЦК України, гарантом може виступати лише банк, інша фінансова установа, страхова організація, яка гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

За таких підстав, відповідач-1, в розумінні ч. 1 ст.560 ЦК України, не є гарантом.

В той же час, відповідно до п. 5.2. Договору, відповідач-1 взяв на себе зобов'язання нести солідарну відповідальність за проведення розрахунків, що за своєю правовою природою є порукою.

Відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Отже, проаналізувавши положення Договору суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що укладений сторонами Договір, є змішаним договором та містить елементи договору про надання послуг та договору поруки.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1, 2 ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Таким чином, оскільки Договором не визначено строк дії поруки, то вірним є висновок місцевого господарського суду, що вимоги позивача до відповідача-1, як поручителя, мали бути пред'явлені позивачем протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання, а саме: за Актом № ВП-002 від 14.05.2012 року у термін до 22.11.2012 року; за Актом № ВП-006 від 23.05.2012 року у термін до 31.11.2012 року, за Актом № ВП-002 від 04.06.2012 року у термін до 12.12.2012 року.

Однак, у зазначений строк позивачем вимоги про проведення розрахунків за Договором відповідачу-1 пред'явлено не було, а на час звернення позивача з позовною заявою до суду, дія поруки за Договором припинена.

За таких обставин, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині солідарного стягнення заборгованості з ТОВ „ДПЗКУ Земельний фонд" задоволенню не підлягають, а доведеними є позовні вимоги про стягнення з ДП „Агрофірма Діамант" 29 100, 00 грн. основного боргу, 2 136, 27 грн. пені та 801,49 грн. інфляційних втрат.

В апеляційній скарзі відповідач-2 стверджує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволені позову до ТОВ „ДПЗКУ Земельний фонд", оскільки відповідно до п. 5.2 договору оплата за надані послуги виконавцю може здійснюватися і відповідачем-1, який на думку скаржника є гарантом та несе солідарну відповідальність за проведення розрахунків та відповідальність за несвоєчасність їх проведення.

Також відповідача-2 посилається на ч. 1 ст. 563 ЦК України, згідно якої у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Однак, як зазначалося вище, у спірних відносинах відповідач-1 виступає як поручитель, а відтак посилання відповідача-2 на ч. 1 ст. 563 ЦК України є помилкове та не приймається до уваги колегією суддів.

Також відповідач-2 у своїй апеляційній скарзі стверджує, що умовами Договору не передбачено за порушення строків оплати нарахування пені та 3% річних.

Проте, наведене твердження скаржника відхиляється колегією суддів, оскільки нарахування 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання передбачено частиною другою статті 625 ЦК України, а нарахування пені у випадку несвоєчасної оплати замовником чи гарантом робіт виконавця передбачено п. 3.2.1. Договору, ст. 611, 549 ЦК України.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем-2, всупереч статей 33, 34 ГПК України не надано суду належних доказів на підтвердження своїх заперечень, викладених в апеляційній скарзі, доводи скаржника не підтверджуються наявним у справі доказами та спростовуються чинним законодавством.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2013 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Агрофірма Діамант" на рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2013 року у справі № 910/9461/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2013 року у справі № 910/9461/13 залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.

4. Справу № 910/9461/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 07.10.2013 року.

Головуючий суддя Остапенко О.М.

Судді Жук Г.А.

Мальченко А.О.