Рішення № 34052360, 07.10.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2013 р.Справа № 922/2910/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Френдій Н.А.

при секретарі судового засідання Алексєєвій Т.О.

розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Продресурс ЛТД", 61010, м. Харків, вул. Основ"янська, 55, код 38383623; до товариства з обмеженою відповідальністю "Фріч-Тот", 61010, м. Харків, вул. Основ"янська, 55, код 33901924; та до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1; про стягнення 53261, 65 грн. за участю представників:

позивача - Долгополова Ю.В., довіреність №01-01 від 01.01.2013р.;

відповідача 1 - не з"явився;

відповідача 2 - не з"явився.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Продресурс ЛТД" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Фріч-ТОТ" та до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення з відповідача 1 пені в розмірі 385,71 грн. та з відповідача 2 суми основної заборгованості у розмірі 4857,12 грн., штрафу в розмірі 47243,20 грн., 3% річних у розмірі 77,66 грн. та збитків від інфляції в розмірі 11,08 грн. з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Свої вимоги мотивує неналежним виконанням відповідачем 2 своїх зобов'язань за договором поставки товару №174-12-П від 23.11.2012р. в частині повної та своєчасної оплати товару, отриманого від позивача, в зв"язку з чим останнім, окрім суми основного боргу, заявлено до стягнення штраф - на підставі п.6.2.1., п.6.2.2. договору поставки, річні та інфляційні втрати - на підставі ст. 625 ЦК України. При цьому, відповідач 1, за змістом договору поруки №05-12/12 від 05.12.2012р., укладеного позивачем та відповідачем 1, поручився за виконання відповідачем 2 зобов"язань за договором поставки товару №174-12-П від 23.11.2012р., і п.1.1. договору поруки встановлено, що часткова відповідальність поручителя дорівнює частковій сплаті неустойки, розмір та вид неустойки, яка підлягає сплаті поручителем, визначається самостійно кредитором.

Суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просить суд позов задовольнити, обгрунтовуючи позов неналежним виконанням відповідачем 2 зобов'язань, що виникли за договором поставки товару №174-12-П від 23.11.2012р. щодо повної та своєчасної оплати товару, отриманого від позивача, в зв"язку з чим останнім, окрім суми основного боргу, заявлено до стягнення штраф - на підставі п.6.2.1., п.6.2.2. договору поставки , річні та інфляційні втрати - на підставі ст. 625 ЦК України, і відповідач 1 в свою чергу за договором поруки №05-12/12 від 05.12.2012р., укладеним позивачем та відповідачем 1, поручився за виконання відповідачем 2 зобов"язань за договором поставки товару №174-12-П від 23.11.2012р., і у відповідності до п.1.1. договору поруки встановлено, що часткова відповідальність поручителя дорівнює частковій сплаті неустойки, розмір та вид неустойки, яка підлягає сплаті поручителем, визначається самостійно кредитором, в зв"язку чим, оскільки відповідачем 2 не виконано належним чином зобов"язання за договором поставки, позивач просить стягнути з відповідача 1 пеню в розмірі 385,71 грн.

Відповідач 1 в процесі судового розгляду даної справи, 24.07.2013р., звернувся до суду з заявою (вх.№27046), в якій просив розглянути справу без участі його представника та позовні вимоги визнавав в повному обсязі.

Відповідач 2 відзив на позов та докази на виконання судових ухвал не надав, своїм конституційним правом на захист не скористався.

Представники відповідачів в судове засідання 07.10.2013р. не з"явилися, причини неявки суду не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином - відповідач 1 отримав ухвалу суду про відкладення розгляду справи 30.09.2013р. (а.с.137), а ухвала суду від 11.09.2013р., направлена на адресу відповідача 2, вказану у позовній заяві, що співпадає з адресою у витягу з ЄДР (а.с.74-75), повернулася до суду 07.10.2013р. з поштовою відміткою "за закінченням терміну зберігання", як і судові ухвали від 12.07.2013р. та від 24.07.2013р.

Враховуючи вищевикладене та приписи п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р., суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення учасників судового процесу про час та місце розгляду справи.

За висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та є необхідними для прийняття повного і обґрунтованого судового рішення, внаслідок чого справа розглядається відповідно до норм ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Продресурс ЛТД" (постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) 23.11.2012р. укладено договір поставки товару №174-12-П, згідно умов якого постачальник поставляє і передає у власність покупця товар/продукцію відповідно до накладних, які є невід"ємною частиною даного договору, покупець приймає цей товар та оплачує його на умовах і в порядку, визначених даним договором.

Моментом здійснення поставки товарів постачальником є їх отримання покупцем, з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (видаткова накладна тощо). Ціна, асортимент, номенклатура, найменування, кількість товару, місце і строк поставки вважаються остаточно узгодженими сторонами даного договору, з моменту підписання відповідних накладних (п.2.3. договору поставки).

Пунктом 7.1. договору встановлено, що він набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня календарного року, в якому він був укладений.

Як вбачається зі змісту вищезазначеного договору, останній по своїй правовій природі є договором поставки, і на підставі ст. 712 ЦК України до нього застосовуються загальні положення про купівлю - продаж.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного Кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку

До договору поставки товару №174-12-П від 23.11.2012р. оформлена кільцева довіреність №174 від 23.11.2012р. (а.с.12).

За змістом пункту 5.2. договору, покупець здійснює розрахунок з постачальником за поставлений товар, на умовах відстрочення платежу на 14 календарних днів, з дати отримання відповідної партії товару від постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою.

Як слідує з позовної заяви, за даним договором неоплаченим залишився товар на суму 5544,00грн., який поставлявся відповідачу 2 у період дії договору поставки товару №174-12-П від 23.11.2012р., за наступними накладними:

- за видатковою накладною №2П від 22.12.2012р. на суму 794,70грн. (видаткова, податкова та товарно-транспортна накладні, а.с. 14-16);

- за видатковою накладною №105П від 25.12.2013р. на суму 2110,86грн.(видаткова, податкова та товарно-транспортна накладні, а.с. 17-19);

- за видатковою накладною №16П від 25.12.2013р. на суму 686,88грн. (видаткова, податкова та товарно-транспортна накладні, а.с. 20-22);

- за видатковою накладною №43П від 25.12.2012р. на суму 1951,56грн. (видаткова, податкова та товарно-транспортна накладні, а.с. 23-25).

Разом з цим, 05.12.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Продресурс ЛТД" (кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фріч-ТОТ" (поручитель) укладено договір поруки №05-12/12, відповідно до умов якого поручитель в певній частині відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника (ФОП ОСОБА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) за основним договором. Часткова відповідальність поручителя дорівнює частковій сплаті неустойки. Розмір та вид неустойки, яка підлягає сплаті поручителем, визначається самостійно кредитором.

Під основним договором сторони в цьому договорі розуміють договір поставки товару №174-12-П від 23.11.2012 року, що укладений між кредитором (в основному договорі іменується "постачальник") та боржником (в основному договорі іменується "покупець").

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2013р. (п.3.1. договору).

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив претензію №1 (вих.№14-05/13-юр від 14.05.2013 року) та претензію №2 (вих.№18-06/13-юр від 18.06.2013 року) на адресу відповідача 2 про сплату виниклої заборгованості, але за твердженням позивача відповіді не отримав, заборгованість сплачена не була, до матеріалів справи таких доказів надано сторонами не було. Факт направлення відповідних претензій підтверджується копіями поштових чеків та описів вкладення (а.с.26-27, 28-29).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про повне задоволення відповідного позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

При цьому, суд бере до уваги, що в п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12. 2011 року, зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач 2 в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі - в сумі 5544,00грн.

Окрім вимоги про стягнення основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 2 штрафу у розмірі 47243,20грн., 77,66грн. трьох процентів річних та 11,08грн. збитків від інфляції, з відповідача 1 - 385,71грн. пені.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем 2 виконання основного грошового зобов'язання, вимоги про стягнення з нього трьох процентів річних, за період з 06.01.2013р. по 27.06.2013р., в сумі 77,66грн. та 11,08грн. інфляційних втрат (розрахунок, зворотна сторона а.с.4, а.с. 5, за кожним простроченим платежем окремо), заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи, вірно нараховані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Норма ст. 546 Цивільного кодексу України встановлює, що виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), визнається згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання, в результаті чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Правові основи господарської діяльності суб'єктів господарювання регулюються Господарським кодексом України, ст. 230 якого встановлено, що учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені).

Відповідно до п.6.2.1 основного договору, покупець відповідає за несвоєчасну оплату отриманого товару шляхом сплати постачальнику пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу від загальної суми заборгованості до дати повної оплати товару.

Позивач нарахував суму пені окремо за кожним простроченим платежем за період з 06.01.2013р. по 27.06.2013р., урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року та в порядку ч.6 ст.232 Господарського кодексу України (зворотна сторона а.с.4).

З урахуванням викладеного, суд, перевіривши розрахунок пені, нарахованої позивачем, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та таким, що відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача 1 у повному обсязі.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 штрафу у розмірі 47243,20 гривень, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.6.2.2 основного договору, покупець відповідає за несвоєчасну оплату отриманого товару, в разі якщо прострочення платежу за поставлену партію товару становить більше 3 календарних днів, покупець в такому випадку додатково сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 5% від вартості відповідної партії товару за кожен день прострочення платежу до дати повної оплати поставленої партії товару.

Суд звертає увагу позивача на те, що під штрафом розуміють неустойку, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦКУ), а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦКУ).

Отже, пеня, як вид неустойки, відрізняється від штрафу тим, що має триваючий характер, а тому суд вважає, що п.6.2.2 основного договору в частині сплати штрафу за кожний день прострочення платежу є таким, що суперечить нормам чинного законодавства та фактично є пенею.

За нормами статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, тому одночасне застосування судом за одне й те саме господарське правопорушення штрафних санкцій, передбачених пунктом 6.2.1. Договору (пеня 385,71 грн.), та штрафу 5% (штраф 47243,20 грн.), який також є пенею, передбачених п.6.2.2. Договору - суперечило б принципам законності та верховенства права, закріпленим у статтях 8 та 129 Конституції України.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення 5% штрафу, нарахованого позивачем, є такими, що не відповідають нормам законодавства та заявлені неправомірно, що має наслідком відмову в позові в цій частині.

Судовий збір покладається на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у відповідності до ст. 49 ГПК України, в сумі 183,28грн..

На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Фріч-Тот" (61010, м. Харків, вул. Основ"янська, 55, код 33901924) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Продресурс ЛТД" (61010, м. Харків, вул. Основ"янська, 55, код 38383623) 385,71грн. пені та 12,55грн. витрат зі сплати судового збору.

2.1. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Продресурс ЛТД" (61010, м. Харків, вул. Основ"янська, 55, код 38383623) суму боргу у розмірі 5544,00грн., три проценти річних у розмірі 77,66грн., збитки від інфляції у розмірі 11,08грн. та 170,73грн. витрат зі сплати судового збору.

3.1. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 11.10.2013 р.

Суддя Френдій Н.А.