Ухвала суду № 34046407, 24.09.2013, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 462/723/13 Головуючий у 1 інстанції: Боровков Д.О.

Провадження № 22-ц/783/4365/13 Доповідач в 2-й інстанції: Федоришин А. В.

Категорія: 20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2013 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого - Федоришина А.В.,

суддів: Берези В.І., Штефаніци Ю.Г.,

при секретарі: Брикайло М.В.

за участю: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 4 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до державного авіапідприємства «Львівські авіалінії», треті особи: Вільна професійна спілка інженерно-технічних працівників державного авіапідприємства «Львівські авіалінії«, голова ліквідаційної комісії державного авіапідприємства «Львівські авіалінії», ОСОБА_2, член ліквідаційної комісії державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» ОСОБА_4 про зобов'язання до вчинення дій, стягнення індексації та компенсації і відшкодування моральної шкоди -

в с т а н о в и л а:

оскаржуваним рішенням задоволено частково позов ОСОБА_3 Стягнуто на користь ОСОБА_3 з державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» (далі - ДАП «Львівські авіалінії») 35506,6 грн. різниці середнього заробітку з урахуванням індексації та компенсації за період з 07.11.2007 року по 30.01.2013 року.

В решті позовних вимог відмовлено..

Вирішено питання судових витрат.

Рішення оскаржили ОСОБА_3 та ДАП «Львівські авіалінії». ОСОБА_3 просить рішення змінити та задовольнити його позовні вимоги повністю. Зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права. Вказує на те, що невірним є висновок суду про відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача забезпечити проходження льотної кваліфікаційної (професійної) і сертифікаційної перевірок позивача, оскільки він не перебуває у трудових відносинах з підприємством. Позов стосується періоду відсторонення від роботи до звільнення з роботи позивача, а саме з 07.11.2007 року по 05.08.2008 року, а суд послався на рішення апеляційного суду Львівської області від 20.12.2012 року. Крім того суд, відмовляючи у стягненні моральної шкоди, не вірно встановив, що позивач просив стягнути таку у зв'язку з тривалими невиплатами заробітної плати, а суд послався на рішення апеляційного суду від 20.12.2012 року, яким стягнуто моральну шкоду за незаконне відсторонення від польотів та недоотримання заробітної плати.

ДАП «Львівські авіалінії» просить скасувати рішення суду в частині задоволених вимог позивача і в цій частині ухвалити нове рішення про їх відмову. Зазначає, що вимоги про стягнення різниці середнього заробітку уже заявлялися позивачем в іншій справі і рішенням Залізничного суду м. Львова від 18.06.2013 р. відмовлено у задоволенні позову, а відтак оскаржуване рішення підлягає скасуванню з закриттям провадження. Також апелянт зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності, а тому з цих підстав слід скасувати рішення суду і в задоволенні позову відмовити. .

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_2 на підтримання скарги авіапідприємства та заперечення скарги ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги колегія суддів не знаходить законних підстав для їх задоволення з огляду на викладені мотиви.

Встановлено, що ОСОБА_3 працював на посаді командира повітряного судна АН-24 в ДАП «Львівські авіалінії». З 07.11.2007 року по 05.05.2008 року - день звільнення, його незаконно було відсторонено від польотів без дотримання встановленого трудовим законодавством порядку.

Факт незаконного відсторонення ОСОБА_3 від польотів підтверджується рішенням апеляційного суду Львівської області від 20.12.2012 року, яке набрало законної сили. Цим же рішенням було стягнуто із ДАП «Львівські авіалінії» на користь ОСОБА_3 доплату до середнього заробітку в розмірі 13250,56 грн. Дані кошти не виплачені до нині.

Заперечуючи підстави для стягнення спірної у цій справі суми, апелянт посилається на те, що визначена рішенням апеляційного суду Львівської області від 20.12.2012 року сума доплати до середнього заробітку ОСОБА_3 не є його заробітною платою і тому на цю суму інфляційні та компенсаційні виплати не нараховуються, а також застосовується передбачений ст.. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду.

Проте ці твердження не ґрунтуються на нормах права.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ст. 27 цього ж Закону порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 34 цього ж Закону компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Так як вищезазначеним рішенням апеляційного суду від 20.12.2012 року встановлено факт незаконного відсторонення ОСОБА_3 від польотів у період з 07.11.2007 року по 05.05.2008 року і за цей період стягнуто із відповідача доплату до середнього заробітку у розмірі 13250, 56 грн. на користь позивача, однак така йому не виплачена, то позовні вимоги про стягнення різниці середнього заробітку з урахуванням індексації та компенсації є підставними. При цьому колегія суддів виходить із того, що середній заробіток ( а також доплата до середнього заробітку як у даному випадку), є заробітною платою працівника з випливаючими із цього поняття юридичними наслідками.

За змістом ст.. 4 Закону України «Про професійний розвиток працівників» основними напрямами діяльності роботодавців у сфері професійного розвитку працівників є: розроблення поточних та перспективних планів професійного навчання працівників; визначення видів, форм і методів професійного навчання працівників; розроблення та виконання робочих навчальних планів і програм професійного навчання працівників; організація професійного навчання працівників; добір педагогічних кадрів та фахівців для проведення професійного навчання працівників безпосередньо у роботодавця; ведення первинного та статистичного обліку кількості працівників, зокрема тих, які пройшли професійне навчання; стимулювання професійного зростання працівників; забезпечення підвищення кваліфікації працівників безпосередньо у роботодавця або в навчальних закладах, як правило, не рідше ніж один раз на п'ять років; визначення періодичності атестації працівників та організація її проведення; проведення аналізу результатів атестації та здійснення заходів щодо підвищення професійного рівня працівників.

Згідно п. 4.5. Правил видачі свідоцтв авіаційному персоналу в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 486 від 17.12.1998 р. кандидат на одержання свідоцтва зазначеного виду та/або рейтингу повинен мати відповідну підготовку за затвердженою програмою у сертифікованому навчальному закладі, належний досвід та придатність за станом здоров'я, підтверджені в установленому цими Правилами порядку.

Відповідно до п. 4.11. цих Правил відповідальність за підтримання рівня кваліфікації власника свідоцтва авіаційного фахівця та допуск його до робіт у межах повноважень, передбачених свідоцтвом, несуть керівники льотних служб, підприємств з ТО та служб руху.

Пунктом 12.3.2. Правил продовження терміну дії свідоцтва здійснюється в структурному підрозділі Державіаслужби України з видачі свідоцтв, сертифікаційних центрах або сертифікаційних підрозділах організацій, яким надано таке право Державіаслужбою України.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині зобов'язання забезпечити проходження льотної, кваліфікаційної (професійної) і сертифікаційної перевірок, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що керівники підприємств мають забезпечувати підтримання рівня кваліфікації осіб, які перебувають у трудових відносинах з підприємством.

Твердження апелянта ОСОБА_3 про те, що цей висновок суду є невірним, спростовується вищенаведеним.

Крім того вірним є висновок суду про відмову в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки рішенням апеляційного суду Львівської області від 20.12.2012 р. стягнуто моральну шкоду на користь ОСОБА_3 у зв'язку з недоотриманням заробітної плати та незаконного відсторонення його від польотів за період з 07.08.2007 р. до 05.05.2008 р., а відтак повторне звернення до суду із цими позовними вимогами та з цих самих підстав законом не передбачено.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня одержання копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Оскільки про порушення свого права позивач дізнався у день ухвалення рішення апеляційним судом Львівської області, тобто 20.12.2012 року, а з позовом він звернувся 30.01.2013 року, то строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Також безпідставним є посилання апелянта на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 18.01.2013 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3, оскільки позивач просив стягнути заборгованість по заробітній платі за період з 05.05.2008 року по 17.02.2009 року, а не за спірний період.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновків місцевого суду і тому апеляційні скарги ОСОБА_3 та ДАП «Львівські авіалінії» слід відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційні скарги ОСОБА_3, державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» відхилити.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 4 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий :

Судді: