Рішення № 34043961, 30.09.2013, Монастирищенський районний суд Черкаської області

Справа № 702/628/13-ц

Провадження № 2/702/182/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2013 року м. Монастирище Монастирищенський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Діденко Т.І.,

з участю: секретаря - Прилуцької О.І., представника позивача - ОСОБА_1, представників відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3, під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільної справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 (третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_6) про визнання договору недійсним,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відповідача та третьої особи про визнання договору недійсним.

Підставою для позову вважає те, що 11.02.2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія», який було посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_6.

У відповідності до умов даного правочину ОСОБА_4 зобов'язався передати ОСОБА_5 частину частки у статутному капіталі ТОВ «Вікторія» в розмірі 3,5%, що складає 160779,22 грн., а ОСОБА_5 зобов'язався цю частину частки прийняти в особисту приватну власність та оплатити грошову суму в розмірі 160779,18 грн.

Проте, даний правочин не відповідає внутрішній волі ОСОБА_4, оскільки відповідачем було навмисно введено позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення, що полягає в наступному:

Відповідач завірив позивача в тому, що право власності на відчужувану позивачем частину частки у статуті ТОВ «Вікторія» виникне у ОСОБА_5 лише з моменту повної оплати в сумі 160779,18 грн., а не з моменту укладення договору купівлі-продажу.

Момент переходу права власності на предмет договору купівлі-продажу мав істотне значення та впливав на рішення позивача щодо укладення правочину.

ОСОБА_4 є громадянином Німеччини, іншою мовою, крім німецької, не володіє, інших мов не розуміє. ОСОБА_5, скориставшись цим, завірив його в тому, що лише після здійснення повної оплати за цим договором до ОСОБА_5 перейде право власності на частину частки в статутному капіталі товариства.

Крім того, ОСОБА_5 обманув позивача і в тому, що згідно українського законодавства даного виду договір укладається лише на одній мові, а саме мові держави, де вчиняється правочин, тобто тільки на українській мові, що за українським законодавством переклад угоди може бути здійснений будь-якою особою, а не кваліфікованим спеціалістом.

Під час підписання спірного договору у приватного нотаріуса ОСОБА_6, нотаріус ОСОБА_6 німецької мови не знала, проте перекладача не запрошувала, письмовий переклад на німецьку мову даного правочину не здійснювався, що є порушенням діючого на той момент законодавства України.

Згідно ст.15 ЗУ «Про нотаріат» мова нотаріального діловодства визначається статтею 20 Закону Української PCP "Про мови в Українській PCP". Якщо особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені її нотаріусом або перекладачем.

Однією із нотаріальних дій, які вчиняються нотаріусами, згідно п.10 ч.І ст.34 ЗУ «Про нотаріат» (в редакції на момент укладення спірного договору) є засвідчення вірності перекладу документів з однієї мови на іншу.

При посвідченні угод, засвідченні вірності копій документів і виписок з них, справжності підпису на документах, вірності перекладу документів з однієї мови на іншу, а також при посвідченні часу пред'явлення документа на відповідних документах вчиняються посвідчувальні написи (стаття 48 ЗУ «Про нотаріат»),

У відповідності до ст.79 ЗУ «Про нотаріат» нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус.

Розділ 29 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. N 20/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 р. за N 283/8882 (в редакції на момент укладення спірного договору), регулюється порядок засвідчення вірності перекладу.

Так, згідно п.265 цієї Інструкції нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус у порядку, установленому розділом 28 цієї Інструкції. При цьому перекладач поряд з документом, що встановлює його особу, повинен представити документ, який підтверджує його кваліфікацію.

Пунктом 266 Інструкції встановлено, якщо при вчиненні нотаріальної дії (посвідчення угоди, засвідчення вірності копії та ін.) одночасно вчиняється й переклад на іншу мову, переклад вміщується поруч з оригіналом угоди, копією тощо на одній сторінці, розділеній вертикальною рискою таким чином, щоб оригінальний текст розташовувався на лівій стороні, а переклад - на правій. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під перекладом вміщується підпис перекладача. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.

Таким чином, посвідчення спірного договору купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі ТОВ «Вікторія» було зроблено приватним нотаріусом ОСОБА_6 з порушенням діючого на той час законодавства України, оскільки нотаріусом було посвідчено справжність підпису ОСОБА_5 у якості перекладача, який не є і ніколи не був перекладачем, та зробив усний, а не письмовий переклад тексту договору, та не надав нотаріусу документ, який підтверджував би його кваліфікацію як перекладача з української на німецьку мову.

Через порушення, допущені приватним нотаріусом ОСОБА_6, позивач був позбавлений можливості пересвідчитись в правильності перекладу умов договору на німецьку мову, а за усним перекладом, який зробив ОСОБА_5, переклад умов договору було зроблено завідомо невірно.

Умови спірного договору були перекладені відповідачем таким чином, щоб позивач погодився укласти цю угоду, оскільки момент переходу права власності на частину частки в статутному капіталі мало істотне значення та впливало на його рішення здійснити правочин.

ОСОБА_5 оплату за цим договором так і не зробив, у зв'язку з чим, ОСОБА_4 вважав, що відповідач право власності на частину його частки в статутному капіталі так і не набув.

Отже, ОСОБА_5 завідомо умисно ввів в оману ОСОБА_4 щодо обставин, які мають істотне значення, знаючи наперед, що право власності до нього перейде відразу з моменту укладення правочину і наміру здійснювати оплату за цим договором у відповідача завідомо не було.

Якби в момент укладення правочину, ОСОБА_4 знав правильний переклад умов договору, та знав, що моментом переходу права власності на предмет договору є момент укладення цього договору, то не укладав би цієї угоди на цих умовах.

Воля ОСОБА_4 на вчинення спірного правочину і результат цього правочину не узгоджуються.

Умисел ОСОБА_5 у введені в оману ОСОБА_4 щодо умов договору полягав в тому, щоб безоплатно заволодіти значною часткою в статутному капіталі ТОВ «Вікторія», що і було ним досягнуто, не здійснивши жодного платежу на придбання цієї частки.

Цьому обману сприяли неправомірні дії приватного нотаріуса ОСОБА_6.

У відповідності до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Про неправильність перекладу спірного договору ОСОБА_4 дізнався лише після того, коли в вересні 2011 було звільнено ОСОБА_5 з посади директора ТОВ «Вікторія» та призначено на посаду директора іншу особу ОСОБА_7, та в процесі внесення даних змін до ЄДРПОУ, новим директором було досліджено установчі документи товариства і позивачеві було роз'яснено справжній зміст укладеної ним 11.02.2008 року угоди із ОСОБА_5. До цього моменту ОСОБА_4 вважав себе власником своєї частки в статутному капіталі ТОВ «Вікторія» в повному обсязі - 24,5 %, та чекав сплати від відповідача, вважав, що після сплати відбудеться відчуження частини його частки у розмірі 3,5 %.

Після того як ОСОБА_4 дізнався про справжній зміст укладеного ним договору на загальних зборах учасників від 14.02.2012 року, було прийнято рішення, оформлене протоколом N901/2012, про виключення із складу засновників ОСОБА_5 та здійснений перерозподіл часток між іншими учасниками. Проте, ОСОБА_5 дане рішення загальних зборів учасників оскаржив до господарського суду Черкаської області.

Звернення з даним позовом є єдиним засобом захисту порушеного права позивача.

Отже, ОСОБА_4 не було пропущено строк позовної давності щодо вимоги про визнання спірного правочину недійсними.

Згідно ч.З ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним, відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч.І ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.З ст.215 ЦК України).

Статтею 230 ЦК України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч.І ст.229 ЦК України).

Таким чином, договір купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі ТОВ «Вікторія» від 11.02.2008 має бути визнаний судом недійсним у зв'язку вчиненням його під впливом обману через навмисне введення іншою стороною ОСОБА_5. в оману щодо обставин, які впливали на вчинення правочину.

Позивач просить суд визнати повністю недійсним договір купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія», укладений 11.02.2008 між ОСОБА_4 (ІН НОМЕР_1) та ОСОБА_5 (ІН НОМЕР_2); судові витрати покласти на відповідача.

Представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав повністю, в письмових поясненнях від 01.07.2013 року (а.с.78), від 02.07.2013 року (а.с.86) та в судовому засіданні з приводу обставин введення в оману позивача щодо обставин, які впливали на вчинення спірного правочину, пояснив, що відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Умисел ОСОБА_5 по введенню ОСОБА_4 в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину визначається наступним:

ОСОБА_5 на момент укладення спірного договору був директором ТОВ «Вікторія», тобто особою, до якої учасники товариства, в тому числі і ОСОБА_4, мали довіру.

ОСОБА_4 є громадянином Німеччини. Місцем знаходження позивача також є Німеччина. Позивач іншою мовою, крім німецької, не володіє та інших мов не розуміє. ОСОБА_5 скориставшись незнанням позивачем мови та його довірою, запевнив ОСОБА_4 в тому, що право власності на відчужувану позивачем частину частки в статутному капіталі ТОВ «Вікторія» виникне у ОСОБА_5 лише з моменту повної оплати в сумі 160779,18 грн., а не з моменту укладення договору купівлі-продажу.

Момент переходу права власності на предмет договору купівлі-продажу мало істотне значення та впливало на рішення позивача щодо укладення правочину.

ОСОБА_5 завірив, що він має диплом перекладача з української на німецьку мову, що він має право здійснювати переклад угоди як спеціаліст, що несе відповідальність за здійснений ним переклад.

Даний договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 29 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» в редакції, що діяла на момент вчинення спірного правочину, для проведення державної реєстрації змін до установчих документів, які пов'язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, про укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, державному реєстратору необхідно подавати оригінал нотаріально посвідченого договору про такий перехід чи передання.

Під час підписання та нотаріального посвідчення спірного договору у приватного нотаріуса ОСОБА_6, нотаріус німецької мови не знала, проте кваліфікованого перекладача не запрошувала, письмовий переклад на німецьку мову даного правочину не здійснювався, що є порушенням діючого на той момент законодавства України.

При посвідченні спірного договору було здійснено усний переклад текстів договорів, засвідчено справжність підпису перекладача, яким виступав ОСОБА_5 - сторона цього ж договору.

Нотаріусом було посвідчено справжність підпису ОСОБА_5 у якості перекладача, який не є і ніколи не був перекладачем, він зробив усний, а не письмовий переклад тексту договору, не надав нотаріусу документ, який підтверджував би його кваліфікацію як перекладача з української на німецьку мову.

Згідно відповіді за результатами проведеної перевірки Міністерством юстиції України нотаріусом ОСОБА_6 при посвідченні спірного договору було перевірено кваліфікацію ОСОБА_5 як перекладача згідно наданим ним свідоцтвом НОМЕР_3, виданим 05.03.2002 року Гете-інститутом.

А згідно відповіді Гете-інституту у м. Києві цей інститут викладає лише курси та за результатами проходження даних курсів кваліфікація перекладача не присвоюється.

Все це є порушенням з боку нотаріуса ст. 15, п. 10 ч. 1 ст. 34, ст. 48, ст. 79 ЗУ «Про нотаріат» (в редакції станом на 11.02.2008 рік), п. 265, п. 266 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.03.2004 року за N 283/8882 (в редакції станом на 11.02.2008 року).

До того ж, приватний нотаріус ОСОБА_6 взагалі не видала позивачу оригінал спірного договору, у зв'язку з чим ОСОБА_4 не мав навіть україномовного тексту спірного договору та не міг зробити його переклад на німецьку мову.

Оскільки спірний правочин був посвідчений приватним нотаріусом - уповноваженою державою посадовою особою, яка посвідчує факти, що мають юридичне значення, яка прийняла присягу та отримала відповідне свідоцтво Міністерства юстиції України, у позивача не було навіть припущень, що його введено в оману щодо зазначених обставин.

Цим же приватним нотаріусом ОСОБА_6 були нотаріально посвідчені протокол загальних зборів учасників та зміни до статуту ТОВ «Вікторія», якими було збільшено частку у статутному капіталі ОСОБА_5 Ні протокол, ні зміни до статуту також не були перекладені на німецьку мову, у зв'язку з чим ОСОБА_4 навіть не знав, які зміни були внесені до статуту ТОВ «Вікторія», та що згідно цих змін, ОСОБА_5 збільшив свою частку у статутному капіталі товариства.

Отже, обману позивача сприяли неправомірні дії приватного нотаріуса ОСОБА_6., яка порушила чинне законодавство України.

Через порушення, допущені приватним нотаріусом ОСОБА_6, позивач був позбавлений можливості пересвідчитись в правильності перекладу умов договору на німецьку мову, а за усним перекладом, який зробив ОСОБА_5, переклад умов договору було зроблено завідомо невірно.

Умови спірного договору були перекладені відповідачем таким чином, щоб позивач

погодився укласти цю угоду, оскільки момент переходу права власності на частину частки в статутному капіталі мало істотне значення та впливало на його рішення здійснити правочин.

Також, відповідно до ст. 53 ЗУ «Про господарські товариства» учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права.

ОСОБА_5, будучи директором ТОВ «Вікторія», та особою обізнаною щодо законодавства України, що регулює правила діяльності товариств з обмеженою відповідальністю, не роз'яснив і даної вимоги законодавства про обов'язок учасника товариства повідомити всіх інших учасників про свій намір продати частку та запропонувати скористуватись своїм переважним правом купівлі частки (її частини) пропорційно до розмірів своїх часток.

Невиконання даної вимоги законодавства дає можливість придбати частки у статутному капіталі товариства тільки відповідачем ОСОБА_5., з порушенням переважного права купівлі інших учасників товариства.

Умисел ОСОБА_5 підтверджується також і відсутністю оплати за цим договором, у зв'язку з чим, ОСОБА_4 вважав, що відповідач право власності на частину його частки в статутному капіталі так і не набув.

ОСОБА_5 і не мав навіть наміру здійснювати оплату за спірним договором, оскільки вже минуло майже 5 років з моменту настання строку оплати за укладеним договором. ОСОБА_5 не лише не виконує своїх зобов'язань, але й заявляє в цій справі про застосування строків позовної давності, з метою ухилення від виконання.

Отже, ОСОБА_5 завідомо умисно ввів в оману ОСОБА_4 щодо обставин, які мають істотне значення, знаючи наперед, що право власності до нього перейде відразу з моменту укладення правочину і наміру здійснювати оплату за цим договором у відповідача завідомо не було.

Якби в момент укладення правочину ОСОБА_4 знав правильний переклад умов договору та знав, що моментом переходу права власності на предмет договору є момент укладення цього договору, то не укладав би цієї угоди на цих умовах.

Воля ОСОБА_4 на вчинення спірного правочину і результат цього правочину не узгоджуються.

Умисел ОСОБА_5 у введені в оману ОСОБА_4 щодо умов договору в тому, щоб безоплатно заволодіти значною часткою в статутному капіталі ТОВ «Вікторія», було ним досягнуто, без здійснення жодного платежу за придбання цієї частки.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

ОСОБА_4 є громадянином Німеччини. Місцем знаходження позивача також є Німеччина. У зв'язку з чим, позивач, не перебуваючи на території України та не володіючи українською мовою є обмеженим у діях щодо виявлення обману та звернення до судуза захистом.

ОСОБА_5, скористався довірою ОСОБА_4 та його нерозумінням української мови, ввів позивача в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину, а саме, що лише після здійснення повної оплати за цим договором до ОСОБА_5 перейде право власності на частину частки в статутному капіталі товариства. Також, ОСОБА_5 ввів в оману щодо мови, на якій укладається та нотаріально посвідчується договір, тобто завірив, що такою мовою є тільки українська, та що усний переклад, здійснений самим же ОСОБА_5., який не є кваліфікованим спеціалістом, є достатнім для здійснення перекладу правочину на українську мову.

Цивільним кодексом України не передбачено нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу частки учасника в статутному капіталі товариства. Проте необхідність його нотаріального посвідчення може бути встановлена іншими законами або домовленістю сторін.

Відповідно до ч. З ст. 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних о підприємців» (в редакції, що діяла на момент вчинення спірного правочину) у разі внесення до установчих документів, які пов'язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається або рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників), завірена в установлен порядку, або нотаріально посвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально посвідчена копія документа про перехід частки учасника у статутний капітал товариства, або нотаріально посвідчений документ про передання права засновника (учасника) іншій особі, або рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників) юридичної особи, якщо передбачено законом або установчими документами юридичної особи.

Отже, для проведення державної реєстрації змін до установчих документів, які пов'язані зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, у разі укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, державному реєстратору необхідно подавати оригінал нотаріально посвідченого договору про такий перехід передання.

Такі ж самі вимоги викладена і в листах Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 04.08.2006 року № 5730, від 10.12.2009 pоку N 15244, № 1491, від 08.04.2010 pоку, N 4332 від 24.04.2010 pоку N 5410.

Отже, договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю підлягає нотаріальному посвідченню.

Оскільки ОСОБА_5 був директором ТОВ «Вікторія», саме у нього перебували всі установчі документи цього підприємства. ОСОБА_4 не володів цими документами. І саме ОСОБА_5. в повному обсязі оригінали всіх документів було надано державному реєстратору для проведення державної реєстрації змін до установчих документів.

Після укладення спірного договору та проведення відповідних змін до статуту у державного реєстратора, загальні збори учасників ТОВ «Вікторія» не проводились.

17.03.2011 були проведені загальні збори учасників ТОВ «Вікторія», проте рішення прийняті на цих загальних зборах учасників були визнані недійсними господарським судом Черкаської області у зв'язку з тим, що учасники товариства громадяни Німеччини, в тому числі ОСОБА_4, не перебували на території України та не могли приймати участь в цих зборах.

Першими загальними зборами учасників ТОВ «Вікторія», після того як було укладено спірний договір, були збори від 06.09.2011 року. На цих зборах було звільнено ОСОБА_5 з посади директора ТОВ «Вікторія» за чисельні дії, здійснені всупереч інтересам підприємства, та призначено на посаду директора іншу особу ОСОБА_7, в процесі внесення даних змін до ЄДРПОУ, новим директором було досліджено установчі документи товариства і було роз'яснено ОСОБА_4 справжній зміст укладеної угоди із ОСОБА_5. До цього моменту ОСОБА_4 вважав себе власником своєї частки в статутному капіталі ТОВ «Вікторія» в повному обсязі (24,5 %) та чекав сплати від відповідача і вважав, що після сплати відбудеться відчуження частини його частки у розмірі 3,5%.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_4 навіть не міг припустити, що його введено в оману та що справжній зміст правочину інший, ніж той, що йому було перекладено ОСОБА_5. при нотаріальному посвідченні правочину.

Через відсутність перекладу та відсутність тексту самого договору у позивача не було можливості з'ясувати те, що його право порушено.

У позивача не було можливості довідатися про порушення свого права до того моменту, коли йому було роз'яснено новим директором товариства зміст укладеної угоди.

Крім того, відповідно до ст. 258 ЦК України, що діяла на момент укладення спірного договору, до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману застосовується позовна давність у п'ять років.

Згідно ст. 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

В межах цього п'ятирічного строку ОСОБА_4 05.07.2012 року звернувся з даним позовом до Монастирищенського районного суду Черкаської області, проте судом було ухвалою від 17.07.2012 року № 2-308/12 відмовлено у відкритті провадження по справі у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

13.09.2012 ухвалою Апеляційного суду Черкаської області № 22ц/2390/2406/12 було скасовано ухвалу Монастирищенського районного суду Черкаської області від 17.07.2012 року, питання про відкриття провадження у справі передане для вирішення до суду першої інстанції. 01.11.2012 року Монастирищенським районним судом Черкаської області було прийнято ухвалу № 2-440/12 про повернення позовної заяви у зв'язку з тим, що відповідач ОСОБА_5 зареєстрований у Вінницькій області, що за територіальною підсудністю відноситься до Барського районного суду Вінницької області. 13.11.2012 року відповідач ОСОБА_5 знову зареєстрував своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_1. Через поштову затримку представнику позивача із суду надійшла позовна заява з додатками лише у квітні 2013 року, після чого відразу подано даний позов за цією справою за територіальною підсудністю до Монастирищенського районного суду Черкаської області.

ОСОБА_5 після звільнення зник. Зміни місця реєстрації його проживання, неповідомлення про ці зміни позивачу свідчать про наявність умислу в спричиненні умов, щоб даний позов не розглядався судами, щоб строк позовної давності сплив, поки ОСОБА_4 буде подавати даний позов до різних судів за територіальною підсудністю, а суди в свою чергу будуть відмовляти в прийнятті позовів ОСОБА_4. І позиція відповідача в даному випадку про сплив строку позовної давності також підтверджує такий умисел ОСОБА_5

Звернення до суду з даним позовом та прийняття його судом перешкоджали дії відповідача, який володів повною довірою ОСОБА_4, ввів його в оману невірним перекладом угоди, утримував у себе статутні документи ТОВ «Вікторія», без відому позивача здійснив державну реєстрацію змін до статуту товариства, та переховувався і неодноразово змінював місце реєстрації свого проживання.

Згідно п. 2.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2001 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» перебіг позовної давності щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Представник позивача вважає, що ОСОБА_4 не було пропущено строк позовної давності щодо вимоги про визнання спірного правочину недійсними, оскільки позивач дізнався про порушення свого права лише у вересні 2011 року, тобто в межах навіть трирічного строку позовної давності. З урахуванням всіх вищевикладених обставин у позивача не було можливості раніше довідатися про порушення свого права.

Відповідач ОСОБА_5 просить відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог у зв»язку зі спливом строку позовної давності, про що подав в суд письмову заяву від 04.06.2013 року.

Представник відповідача ОСОБА_3 позову не визнав, в заяві про застосування позовної давності (а.с.64), в письмових поясненнях від 19.07.2013 року (а.с.104-106) та в судовому засіданні пояснив, що вважає, що в позові має бути відмовлено з наступних підстав:

Так, оскаржуваний договір купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі ТОВ «Вікторія» (надалі - Договір), укладений 11.02.2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5. і посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6

Згідно п. 4.4. договору право власності на 100% частини частки, вказаної у п. 1.3.3. даного договору розмір частини частки, що продається складає 3,5% (п. 1.3.3. договору) переходить до покупця в момент підписання даного договору.

Отже, строк позовної давності за даним позовом має обчислюватись саме з 11.02.2008 року, оскільки саме в цей день сторонами у справі укладений договір, проведене його нотаріальне посвідчення та встановлений і фактично здійснений перехід права власності на частину частки, що придбавалася.

Позовна заява датована 14.05.2013 року, тобто вже після спливу строку позовної давності, встановленої ст. 257 ЦК України.

Однак, позивач у своїй позовній заяві вказав, що він начебто довідався про порушення спірним договором його прав лише у вересні 2011 року у зв'язку з дослідженням установчих документів ТОВ «Вікторія».

Такі твердження позивача є безпідставними та необгрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач в повному обсязі був ознайомлений зі змістом договору ще до його укладення, крім того в момент укладення даного договору його переклад був здійснений особисто позивачеві відповідачем, про що зазначено і в самому договорі.

Більш того, позивач являючись учасником ТОВ «Вікторія», не міг не знати про фактичний зміст договору, оскільки після його укладення та набуття відповідачем права власності на придбану частину частки до установчих документів товариства були внесені відповідні зміни, зокрема і щодо розміру часток учасників товариства з урахування положень договору.

Так, відповідно до статуту ТОВ «Вікторія», зареєстрованого Монастирищенською районною державною адміністрацією за № 100 від 17.03.2004 року, в тому числі і щодо розміру часток учасників товариства, були внесені 15.02.2008 року, про що свідчить відповідна відмітка державного реєстратора на самому статуті.

Згідно п. 5.1. статуту в редакції від 15.02.2008 року частка учасника товариства ОСОБА_4 становить 17, 5 %, а частка учасника ОСОБА_5 становить 24,2% (з урахуванням придбаної частки за спірним договором).

Слід зауважити, що статут у наведеній редакції підписаний, окрім інших учасників ТОВ «Вікторія» і особисто позивачем, що беззаперечно вказує на його обізнаність про факт укладення спірного договору, його умови і відповідно перехід права власності на частину належної йому частки у статутному капіталі товариства до ОСОБА_5 ще до 15.02.2008 року, до дня реєстрації нової редакції статуту.

Крім того, об'єктивно підтверджує факт обізнаності позивача про умови спірного договору і надана представником позивача копія протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Вікторія» від 06.09.2011 року № 6/9.

Як вбачається із вказаного протоколу позивач був обраний секретарем загальних зборів і підписав протокол як секретар зборів, учасник товариства та представник інших учасників товариства.

Згідно наведеного протоколу позивач є учасником ТОВ «Вікторія» з часткою у статутному капіталі товариства у розмірі 17, 5 %, а не 24, 5 %, як вказує останній у своєму позові і такі обставини власне визнавались позивачем, оскільки він являючись секретарем зборів поставив свій підпис у протоколі саме як учасник, частка якого складає 17, 5 %.

Аналогічні відомості містяться і у наданій представником позивача копії протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Вікторія» від 14.02.2012 року № 01/2012.

Так, позивач поставив свій підпис у протоколі від 14.02.2012 року № 01/2012 також як учасник, розмір частки якого складає 17, 5 % і це вже значно пізніше після того як він начебто дізнався про порушення свого права.

Наведені вище обставини об'єктивно і беззаперечно свідчать про те, що позивачеві були достеменно відомі умови спірного договору ще до його укладення та в усякому разі до 15.02.2008 року, а тому його доводи з цього приводу необгрунтовані.

Відповідно до вимог ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності до ст.ст. 257, 261, 267 ЦК України просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказує, що відповідач ввів позивача в оману відносно істотних умов, які впливали на бажання останнього укласти договір купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі ТОВ «Вікторія» від 11.02.2008 року, а саме з приводу моменту переходу права власності на предмет договору до покупця.

Такі твердження представника позивача безпідставні та необгрунтовані, оскільки згідно п. 4.4. договору право власності на частину частки, що продається (3,5 %) переходить до покупця в момент підписання даного договору.

Представник позивача у своїх поясненнях також вказує, що договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню у відповідності до вимог ч. 3 ст. 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

Однак, частиною 3 ст. 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції від 01.01.2007, яка діяла на час укладення договору) встановлено, що у разі внесення змін до установчих документів, які пов'язані зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається або копія рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників), завірена в установленому порядку, або нотаріально посвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально посвідчена копія документа про перехід частки учасника у статутному капіталі товариства, або нотаріально посвідчений документ про передані права засновника (учасника) іншій особі, або рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників юридичної особи, якщо це передбачено законом або установчими документами юридичної особи.

Вказана норма передбачає подання державному реєстратору саме нотаріально посвідченої копії договору, в той час як нотаріальне посвідчення самого договору в передбачено наведеною статтею, чинним законодавством України в цілому, в тому числі і в редакції, що діяла на час укладення договору.

Аналогічна позиція, щодо відсутності вимог законодавства, які б встановлювали обов'язковість нотаріального посвідчення договорів даної категорії, викладена і у лисі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 04.08.2006 року № 5730, на який посилається представник позивача.

Посилання ж представника позивача на листи державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 10.12.2009 року № 15244, від 09.02.2011 року № 1491, від 08.04.2010 року № 4332, від 24.04.2010 року № 5410 безпідставні, оскільки такі роз'яснення вимог чинного на той час законодавства були видані через значний проміжок часу після укладення договору на підставі змін, що були внесені до Закону України «Пре державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», зокрема Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 25.12.2008 року № 809-VI.

Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, на час укладення договору його обов'язкове нотаріальне посвідчення діючим на той час законодавством передбачено не було, а тому відповідно до ст. 58 Конституції України в даному випадку до договору має застосовуватись законодавство, що діяло на момент його укладення.

Відсутність законодавчо встановлених вимог щодо нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариств з обмеженою відповідальністю виключає можливість визнання недійсним договору у зв'язку з не проведенням (не правильним проведенням) такого посвідчення, оскільки в даному випадку нотаріальне посвідчення не є обов'язковим і не впливає на чинність договору.

Необгрунтовані й посилання представника позивача і на порушення законодавства приватним нотаріусом ОСОБА_6, оскільки окрім повної недоведеності позивачем таких порушень, правомірність її дій підтверджується листом Міністерства юстиції України від 30.10.2012 року № 457-0-2-12, з якого вбачається, що за даним фактом було проведено перевірку, за результатами якої будь-яких порушень з боку нотаріуса не встановлено.

Вказане стосується і тверджень представника позивача щодо ненадання нотаріусом належного позивачеві екземпляру договору.

Безпідставні твердження представника позивача і щодо недотримання відповідачем вимог ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» в частині порушення переважного права інших учасників на придбання частини частки, яка є предметом Договору.

Так, ч. З ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

Отже, переважне право на відчудження частки (її частини) мають учасники товариства перед третіми особами, які не являються учасниками такого товариства, а враховуючи те, що відповідач на час укладення договору був учасником ТОВ «Вікторія» він у відповідності до наведеної норми скористався своїм переважним правом і придбав частину частки, що продавалась.

Більш того, відповідач і не міг порушити переважне право учасників на придбання такої частки, так як він не був особою, яка її реалізує або третьою особою, яка не була учасником товариства на час придбання такої частки, натомість відповідач лише скористався своїм переважним правом на купівлю частини частки, яка продавалась.

Об'єктивно спростовуються обставинами справи і доводи представника позивача щодо не проведення відповідачем оплати за придбану частину частки за договором.

Така оплата була проведена відповідачем у встановлені договором строки, про що свідчить і той факт, що позивач протягом усього часу з моменту укладення договору жодним чином не висловив своє занепокоєння з приводу не виконання умов договору відповідачем.

При цьому, слід вказати, що такі обставини не є предметом спору у даній справі і мають вирішуватись у судовому порядку, як це передбачено чинним законодавством України, а відсутність будь-яких справ, предметом яких були б невиконання тих чи інших умов договору відповідачем лише в черговий раз свідчить те, що сторонами договору були виконані всі його умови, в тому числі і щодо здійснення оплати за договором.

Не зрозумілі і посилання представника позивача і на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.04.2013 року № 925/240 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 року № 09/5026/1463/2012, оскільки вказаними рішеннями судів були визнані недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ «Вікторія», які взагалі не мають жодного відношення до суті спору.

Поряд з цим необхідно зазначити, що розмір частки відповідача у статутному капіталі ТОВ «Вікторія», який складає 24,2 %, встановлений, зокрема постановами Київського апеляційного Господарського суду від 10.12.2012 року по справі № 16/5026/588/2011 від 27.12.2011 року у справі № 16/5026/2063/2011 та постановами Вищого Господарського суду України від 23.04.2013 року у справі № 16/5026/588/2012, від 28.02.2012 року у справі № 16/5026/2063/2011.

Вказані рішення судів відповідно до вимог ст.ст. 105, 111-11, 115 Господарського процесуального кодексу України набрали законної сили і підлягають виконанню на всій території України.

Згідно ч. З ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, розмір частки відповідача у статутному капіталі ТОВ «Вікторія» у розмірі 24,2 % (з урахуванням придбаної частини частки за договором) встановлений рішеннями суду, які набрали законної сили, а відтак такі обставини не підлягають доказуванню і є встановленими.

Безпідставними є посилання представника позивача і на вимоги ст. 258 Цивільного кодексу України в редакції, що діяла на момент вчинення правочину, яка встановлювала п'ятирічний строк позовної давності до оспорюваних правочинів вчинених під впливом обману, оскільки ані позивач, ані його представник не надали суду жодних належних і допустимих доказів щодо укладення позивачем договору під впливом обману з боку відповідача.

Відповідно до вимог п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Натомість, як вбачається з фактичних обставин та матеріалів справи, позивачеві були добре відомі умови спірного договору ще до його укладення, а відтак доводи представника позивача ґрунтуються на припущеннях і нічим окрім його власної думки не підтверджуються.

Однак, навіть якщо і застосувати до даного спору п'ятирічний строк позовної давності, то і в такому випадку позивачем вказаний строк пропущений, оскільки договір був укладений 11.02.2008 року, а відтак строк позовної давності сплив 12.02.2013 року, проте представник позивача звернувся до суду з даним позовом лише в травні 2013 року.

Обгрунтування ж пропущеного строку позовної давності зверненнями до суду, який не мав компетенції на розгляд даної справи, не є підставою для його поновлення, так як незнання позивачем і представником позивача вимог чинного законодавства України не звільняє останніх від обов'язку дотримуватись його вимог.

Більш того, відповідач був зареєстрований у межах територіальної компетенції Монастирищенського районного суду Черкаської області 13.11.2012 року, на що вказує і представник позивача і останній мав можливість звернутись до суду з даним позовом навіть у межах п'ятирічного строку позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_2 позову не визнав в повному обсязі, просить відмовити в їх задоволенні.

Третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_6 в листі № 38/01-16 від 10.07.2013 року (а.с. 98) пояснила, що відповідно до ст .27 та ст.30 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх позовних вимог або заперечень зобов»язані надати всі наявні у них докази до початку розгляду судової справи, тобто представник позивача ОСОБА_1 повинен надати суду документи, що підтверджують позовні вимоги його довірителя.

У тексті позовної заяви представник позивача посилається на порядок засвідчення вірності перекладу документів з однієї мови на іншу (ст.79 Закону України «Про нотаріат», п.266 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України…). Цього порядку нотаріус дотримується у випадку перекладу тексту правочинів, які він посвідчує. Із копії наданого суду договору купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі ТОВ «Вікторія» від 11.02.2008 року вбачається, що нотаріус засвідчував справжність підпису перекладача (особи, яка володіє німецькою мовою). Це зовсім різні нотаріальні дії. Відповідно до ст.78 Закону України «Про нотаріат» нотаріус засвідчує справжність підпису на документі, не посвідчує факти, викладені в документі, а лише підтверджує, що підпис зроблено певною особою. Нотаріус у випадку засвідчення справжності підпису перекладача перевіряє документ, який підтверджує його знання відповідної іноземної мови, а відповідальність за вірність перекладу несе перекладач.

Нотаріус не має права нав»язувати сторонам правочину, який він посвідчує, робити письмовий переклад його тексту, нотаріус лише зобов»язаний встановити наміри сторін та роз»яснити їм їх права та обов»язки, попередити про наслідки вчинюваних нотаріальних дій.

Третя особа просить суд звернути увагу на пропущений термін позовної давності за позовом про визнання недійсним правочину від 11.02.2008 року.

У новій редакції статуту ТОВ «Вікторія» 11.02.2008 року засвідчено справжність підписів учасників товариства, в тому числі і позивача. Позивач ще 11.02.2008 року знав про його частки статутного капіталу в товаристві, оскільки цифри і відсотки в статутному капіталі не потребували перекладу на німецьку мову. Крім того позивач повинен надати суду документальні докази (претензії листи та ін.) про його вимоги до відповідача виконати зобов»язання, взяті по оплаті предмета спірного договору купівлі-продажу частки статутного капіталу. Інакше можна припустити, що вони виконані ОСОБА_5 і вимоги позивача не є обгрунтованими.

Свідок ОСОБА_7 показав, що в даний час він працює директором ТОВ «Вікторія», вільно володіє німецькою мовою. 06.09.2011 року він був за запрошенням учасників присутній на зборах засновників товариства в м. Києві в приміщенні юридичної контори «ЦМС», зачитував та роз»яснював учасникам товариства із Федеративної Республіки Німеччина зміст та суть оспорюваного договору, роз»яснив, що відповідно до його умов у них не 98 % акцій, як вони стверджували, а 75,8% акцій. Після чого відбулася дискусія між ОСОБА_5 та німецькими засновниками, в ході якої з»ясувалося, що сторона засновників вважала, що договір набирає чинності з того моменту, коли ОСОБА_5 повністю перерахує кошти за певну частину акцій, а не з моменту його підписання, як було насправді. На що ОСОБА_5 повідомив, що договір набрав законної сили та ніяких коштів та відсотків акцій вони не отримають. Після чого учасниками товариства ОСОБА_5 було звільнено, а його призначено на посаду директора ТОВ «Вікторія». Під час цієї розмови ОСОБА_5 був не в собі, його трусило, він нервував та не відповідав на запитання.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідача, свідка ОСОБА_7, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з врахуванням наступного:

Судом встановлено, що:

11.02.2008 року між ОСОБА_4 (продавець, позивач по справі) та ОСОБА_5 (покупець, відповідач по справі) було укладено договір купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія». Згідно умов цього договору:

- продавець зобов»язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі,

передати покупцеві належну йому на праві особистої приватної власності чистину частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія», а покупець зобов»язується в порядку та на умовах , визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити названу частину частки в особисту приватну власність (п.1.1. договору);

- розмір частини частки, що продається, складає 160779,22 грн.(п.1.3.3.); за

відступлення частини частки покупець зобов»язується сплатити продавцю 160779,18 грн. (п.3.1);

- покупець зобов»язаний протягом 180 банківських днів з дня підписання та

нотаріального посвідчення даного договору оплатити продавцю частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія» шляхом сплати суми, вказаної в п.3.1. цього договору готівкою, або перерахування вказаної суми на поточний рахунок, обумовлений продавцем; право власності на 100% частини частки, вказаної у п.1.3.3. даного договору переходить до покупця в момент підписання даного договору; договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення (п.7.1.);

- договір діє до повного виконання сторонами своїх обов»язків по даному договору

п.7.2.);

- закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п.7.3.).

Усний переклад тексту договору з української на німецьку мову зроблений перекладачем ОСОБА_5.

Цей договір посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_6. Договір підписано сторонами у її присутності, особу сторін встановлено, їх дієздатність та повноваження представника перевірено, при цьому засвідчена справжність підпису, зробленого перекладачем ОСОБА_5, зареєстровано в реєстрі за № № 1671, 1672.

Статут товариства з обмеженою відповідальностю «Вікторія» (нова редакція), який затверджений зборами засновників товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія» від 10.02.2008 року, протокол № 6, справжність підписів учасників товариства засвідчена приватним нотаріусом ОСОБА_6 13.02.2008 року (а не 11.02.2008 року, як вказує приватний нотаріус в своєму листі № 38/01-16 від 10.07.2013 року), реєстрація змін проведена державним реєстратором 15.02.2008 року, договір купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія» між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений і посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6 11.02.2008 року, статут на німецьку мову, якою володіє позивач, не перекладений.

В статуті товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія», який затверджений зборами засновників 17.02.2004 року, протокол № 1, зареєстрований 08.11.2004 року, зі змінами від 27.01.2005 року та від 11.04.2005 року, і наданий суду приватним нотаріусом ОСОБА_6, розміри часток учасників не вказані.

Приватним нотаріусом ОСОБА_6 надані суду копії заяв учасників товариства ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 від 11.02.2008 року про відмову кожного з них від права переважної покупки та надання згоди на продаж ОСОБА_4 товариству з обмеженою відповідальністю «Вікторія» належної йому частини частки у статутному капіталі в розмірі 3,5 %. Справжність підпису кожного із учасників товариства на цих заявах засвідчена приватним нотаріусом ОСОБА_6 В жодній із заяв не вказано про надання згоди на продаж ОСОБА_4 належної йому частини частки у статуному капіталі в розмірі 3,5% ОСОБА_5.

Третя особа просить суд звернути увагу на пропущений термін позовної давності за позовом про визнання недійсним правочину від 11.02.2008 року посилаючись на те, що в новій редакції статуту ТОВ «Вікторія» 11.02.2008 року засвідчено справжність підписів учасників товариства, в тому числі і позивача. Позивач ще 11.02.2008 року знав про його частки статутного капіталу в товаристві, оскільки цифри і відсотки в статутному капіталі не потребували перекладу на німецьку мову.

Відповідач, представник відповідача ОСОБА_3 подали суду заяви про застосування до позовних вимог терміну давності і з цих підстав просять відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог.

Проте, із дати зборів застовників товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія» про затвердження нової редакції статуту, яка зазначена на титульному аркуші статуту - «протокол № 6 від 10.02.2008 року» (а.с.41), в п.5.1. якого зазначені розміри часток у статутному фонді учасників товариства, та з дати укладення договору купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія» - 11.02.2008 року, вбачається, що статут із змінами до нього, в т.ч. змінами розміру часток учасників товариства, зокрема частки позивача до 17,5 %, затверджений 10.02.2008 року, тобто за добу до укладення договору купівлі-продажу. Дана обставина переконує суд в тому, що позивач не був ознайомлений з текстами статуту, змінами до нього та договору купівлі-продажу від 11.02.2008 року, ставить під сумнів те, що відповідач в усній формі переклав позивачеві зміст договору купівлі-продажу відповідно до фактичного його змісту, тому суд не може вважати 11.02.2008 року початком перебігу строку позовної давності для позивача. Крім того, розміри часток учасників в статуті вказані в цифрах, проте прізвища учасників та їх адреси вказані на українській мові, що унеможливлює без належного перекладу розуміти зміст статуту в цій частині.

Із протоколу № 6 зборів учасників від 10.02.2008 року, який підписаний головою зборів Отто Бьокером та секретарем зборів ОСОБА_5, справжність підписів яких 13.02.2008 року засвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (а.с.149), питання про купівлю-продаж частини частки в статутному капіталі товариства ОСОБА_4 ОСОБА_5 не розглядалися, рішення про внесення змін до статуту щодо розміру частки цих учасників не було предметом розгляду загальних зборів 10.02.2008 року. За даними протоколу № 6 від 10.02.2008 року зборів учасників було прийняте рішення про продаж частки в статутному фонді товариства в розмірі 17,5 % ОСОБА_10 та про доручення ОСОБА_5. внести зміни до статуту, проте які саме зміни - в протоколі № 6 від 10.02.2008 року не вказано.

В тексті позовної заяви та в поясненнях представника позивача вказано, що позивач про порушення своїх прав дізнався у вересні 2011 року від директора ТОВ «Вікторія» ОСОБА_7. Після того як його призначили на цю посаду, ОСОБА_7 знайомився з установчими документами товариства і роз»яснив позивачеві зміст договору купівлі-продажу, укладеного 11.02.2008 року між ним та ОСОБА_5 Ця обставина підтверджена показаннями свідка ОСОБА_7 про те, що він був присутнім на зборах учасників товариства 06.09.2011 року і озвучив учасникам розмір їхніх часток та про те, що розмір частки ОСОБА_5 складає 24%. Учасники товариства почали обурюватися, ОСОБА_5 повідомив учасникам, що договір набрав законної сили та ніяких часток і коштів вони не отримають. Учасники повідомили ОСОБА_5., що звільняють його.

Приватним нотаріусом ОСОБА_6 допущено до виконання обов»язків перекладача особу, яка не має статусу перекладача.

Доказів того, що відповідач ОСОБА_5 мав підстави виконувати обов»язки перекладача при укладенні договору купівлі-продажу, третьою особою - приватним нотаріусом ОСОБА_6, відповідачем та його представниками суду не надано.

Згідно листа Німецького Культурного Центру Гете-інститут при Посольстві Федеративної Республіки Німеччина в Україні від 06.11.2012 року Культурний Центр покликаний сприяти поглибленню взаєморозуміння і культурного обміну, поширенню взаємних знань про культуру обох країн, обміну досвідом в галуззі освіти і науки, забезпеченню усім зацікавленим особам вільного доступу до вивчення німецької мови. Даних про те, що Німецький Культурний Центр Гете-інститут присвоює кваліфікацію перекладача суду не надано.

Крім того, приватним нотаріусом ОСОБА_6 допущено до виконання обов»язків перекладача особу, яка була стороною договору купівлі-продажу - покупцем, ціна договору 160779,18 грн. Ця обставина викликає сумнів у неупередженості та достовірності такого перекладу.

При посвідченні договору купівлі-продажу від 11.02.2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 були порушені вимоги п.п. 45, 265 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5, яка діяла на момент посвідчення договору і вимагала долучення до примірників правочинів щодо розпорядження майном заяви про те, що вказане майно не є спільною сумісною власністю, зміст таких заяв доводиться до відому другої сторони правочину, разом з тим про це в тексті договору не зазначається.

Згідно п.265 цієї інструкції нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови.

Якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус у порядку, установленому розділом 28 цієї Інструкції. При цьому перекладач поряд з документом, що встановлює його особу, повинен представити документ, який

стверджує його кваліфікацію.

Враховуючи порушення діючого на той час порядку вчинення нотаріальних дій, наявність яких при укладенні договору купівлі-продажу встановлена судом, суд вважає, що при укладенні договору купівлі-продажу від 11.02.2008 року були порушені права позивача, які суд вважає суттєвими і які підлягають захисту.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи із фактичних обставин укладення договору купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі ТОВ «Вікторія» від 11.02.2008 року, суд вважає, що позивач дізнався про порушення свого права 06.09.2011 року, відповідно перебіг позовної давності починається з цього дня і представником позивача даний позов поданий до спливу позовної давності, тому заяви відповідача та представника відповідача ОСОБА_3 про застосування позовної давності і відмову в задоволенні позову з цієї підстави до задоволення не підлягає.

Відповідно до ст.202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з вимогами ст. 203 ЦК України для чинності правочину зміст самого правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі; правочин має здійснюватись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ним.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною або сторонами вимог, встановлених ч.3 - вільність волевиявлення учасників правочину та відповідність його їх внутрішній волі, ч.5 - реальність настання правових наслідків, що обумовленні ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) і в такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, але у випадках встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.З ст.215 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Судові витрати на підставі ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню із відповідача.

Керуючись, ч.3 ст.203; ч. ч.1, 3 ст.215; ст. ст. 207-209, ч.1 ст.229, ст. 230, ст.257, ч.1 ст.261, ч.4 ст.267 ЦК України; ч.1 ст.4, ст.75 ЗУ «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 року № 2709-1У; ч. З ст. 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних о підприємців»; ст.15, п.10 ч.І ст.34, ст.48, ст.79 ЗУ «Про нотаріат» (в редакції станом на 11.02.2008); п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»; п.п.45, 265 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5; ст.ст. 3, 5, 6, 7, 8, 10, 208-209, 212-215, 223, 294 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Задоволити позовні вимоги повністю.

Визнати повністю недійсним договір купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія», ідентифікаційний код 32860788, який укладений 11.02.2008 року між ОСОБА_4, ідентифікаційний № НОМЕР_1, та ОСОБА_5, ідентифікаційний № НОМЕР_2, посвідчений нотаріально і зареєстрований в реєстрі за № 1671, 1672.

Стягнути з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача ОСОБА_4 витрати по оплаті судового збору в сумі 114,70 грн.

Рішення протягом 10 днів з дня його проголошення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через Монастирищенський районний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Т.І.Діденко

Повне рішення складене 10.10.2013 року.

Справа № 702/628/13-ц

Провадження № 2/702/182/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частини)

30 вересня 2013 року м. Монастирище

Монастирищенський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Діденко Т.І.,

з участю: секретаря - Прилуцької О.І.,

представника позивача - ОСОБА_1, представників відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3, під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільної справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 (третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_6) про визнання договору недійсним,

в и р і ш и в :

Задоволити позовні вимоги повністю.

Визнати повністю недійсним договір купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія», ідентифікаційний код 32860788, який укладений 11.02.2008 року між ОСОБА_4, ідентифікаційний № НОМЕР_1, та ОСОБА_5, ідентифікаційний № НОМЕР_2, посвідчений нотаріально і зареєстрований в реєстрі за № 1671, 1672.

Стягнути з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача ОСОБА_4 витрати по оплаті судового збору в сумі 114,70 грн.

Рішення протягом 10 днів з дня його проголошення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через Монастирищенський районний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Т.І.Діденко