Постанова № 34042644, 26.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 вересня 2013 року 10:40 № 826/10826/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Калужському Д.О. розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомДержавного підприємства «Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій»до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової службипро скасування податкових повідомлень-рішень від 26.02.2013 р. №0000121530 та

№0000131530

за участю представників сторін:

від позивача: Чередниченко А.В., Кабушко Ю.Л.

від відповідача: Сакало Я.О.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 26.09.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Державного підприємства «Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій», звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування в повному обсязі податкове повідомлення - рішення від 26.02.2013 року №0000121530, складене ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС; скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення від 26.02.2013 року №0000131530, складене ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС; надити роз'яснення стосовно порядку виключення завищеної суми ПДВ у розмірі 1 124 327,00 грн. із податкового кредиту Державного підприємства «Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій» у поточному періоді, враховуючи відсутність від'ємного значення у податкових деклараціях на додану вартість ПДВ, починаючи з січня 2013 року.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню.

Відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначає, що операції по взаємовідносинах між Позивачем та його контрагентом не мали реального характеру. Фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва ДПС було проведено документальну планову виїзну перевірку правомірності нарахування ДП «Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій» відємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за листопад 2012 року та залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2012 р. За результатами перевірки складено акт від 15.02.2013 р. за №283/15-315/13697008 (надалі по тексту Акт перевірки).

В акті перевірки зазначено наступні порушення вимог законодавства: п.198.3ст. 198 Податкового Кодексу України № 2755- VІ від 02.12.2010 р. в результаті чого було завищено суму податкового кредиту за листопад 2012 року на суму 1124327,00 грн., чим завищено від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за листопад 2012 року на суму 1124327,00 грн.; п. 200.2, п. 200.1, ст.200 Податкового Кодексу України № 2755- VІ від 02.12.2010 р. в результаті чого було занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду за грудень 2012 р. на суму 33691,00 грн.; п.4.6.4 Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 № 1492, в результаті чого, завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2012 р. на суму 1064161,00 грн.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки Позивачем було подано заперечення на Акт перевірки, Податковим органом Листом від 25.02.2013 р. №1286/10/15-328 повідомив, що висновки викладенні в Акті перевірки залишено без змін.

На підставі висновків акту перевірки Податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.02.2013 р. №0000121530, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1124327,00 грн. та від 26.02.2013 р. №0000131530, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 42 114,00 грн.

Не погоджуючись з прийняти податковими повідомленнями-рішеннями Позивачем було подано скарги до ДПС у м. Києві та Міндоходів України, за результатом розгляду скарги Міндоходів України було прийнято рішення від 07.06.2013 р. №4450/6/99-99-10-01-15, яким було залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу без задоволення.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість частково позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Покупець), з одного боку, та ВАТ «Лізінгова компанія «Украгромашінвест» (Продавець), з іншого боку, було укладено Договір купівлі-продажу №23/12 від 23.11.2012 р. (надалі по тексту Договір №23/12).

У відповідності до п1.1 - п. 1.4 Договору №23/12, за цим Договором Продавець зобов'язується передати у власність стрічку гумову зубчату (надалі - «Товар»), а Покупець зобов'язується прийняти Товар і оплатити його згідно з умовами цього Договору. Загальна кількість Товару, що підлягає продажу за цим Договором, визначаються у накладних, що є невід'ємними додатками до цього Договору. Право власності на Товар (його партію) переходить від Продавця до Покупця після підписання видаткової накладної. Товар продається партіями, який знаходиться за адресою:09114, Україна, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Леваневського, 87.

Згідно п.3.2 та п. 3.6 даного Договору, ціна за один кг Товару становить 74,52 грн. в.т.ч. ПДВ в сумі 12,42 грн. Покупець здійснює розрахунок за проданий йому Товар (його партію) протягом 30 банківських днів з моменту підписання видаткової накладної.

Зобов'язання сторін за Договором були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується: Актом звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2012 р., видатковими накладними, банківськими виписками, довіреностями, податковими накладними (надання послуг) (оригінали були дослідженні та копії залучені до матеріалів справи).

Також, в матеріалах справи Договір відповідального зберігання №23/12А від 30.11.2012 р., який укладено між Позивачем (Власник), з одного боку, та ВАТ «Лізінгова компанія «Украгромашінвест» (Зберігач) (надалі по тексту Договір №23/12А).

У відповідності до п.1.1 - п. 1.4 Договору №23/12А, Зберігач зобов'язується зберігати стрічку гумову зубчату (далі - «Товар»), згідно «Акту приймання-передачі на відповідальне зберігання» №1 від 30.11.2012 р., яку передає Власник. Зберігач забезпечує збереження Товару і несе повну матеріальну відповідальність згідно неї. Товар Зберігач зобов'язується зберігати окремо на відвантажувальній площадці. Товар зберігається за адресою:09114, Україна , Київська обл., м. Біла Церква, вул. Леваневського, 87.

Згідно п.2.1 - п. 2.2 вищезазначеного Договору, Зберігач зобов'язується: прийняти всі заходи необхідні для збереження Товару, прийнятої на відповідальне зберігання; повернути прийнятий на відповідальне зберігання товар по першій вимозі Власника згідно письмового розпорядження Власника на ім'я Зберігача; нести майнову відповідальність, за рахунок власного майна за втрату, недостачу та пошкодження Товару відповідно до законодавства України. Якість товару відповідає технічній документації (технічним умовам), державним стандартам, які встановлюють вимоги до якості товарів, що дають на території України.

У відповідності до п. 3.1 даного Договору, даний Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до передачі Товару Власнику.

Зобов'язання сторін за Договором були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується: Актом приймання-передачі товару на відповідальне зберігання 30.11.2012 р., реєстрами виданих та триманих податкових накладних, банківськими виписками, довіреностями, Актами здачі-приймання робіт (надання послуг) (оригінали були дослідженні та копії залучені до матеріалів справи).

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентом, відповідачем в акті перевірки та відзиві на позов не зазначено жодних посилань щодо несплати ним податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

З врахування викладених норм права Суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржувані договори сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Крім того, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладено з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Слід відмітити, що сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом, даний контрагент позивача, був внесений, як юридична особа в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Податкове законодавство не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податку на додану вартість, як припущення контролюючого органу щодо ознак фіктивності правочинів або існування тверджень податкового органу щодо нікчемності правочинів, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, наявних в матеріалах справи.

Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними":при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого Позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладені з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Суд звертає увагу, що в матеріал справи містяться Договори на продаж стрічки гумової зубчатої, оборотно-сальдові відомості по рахунках та інші документи, які підтверджують придбання товару (послуг).

Аналогічна позиція викладена в Постанові ВАСУ від 19 грудня 2012 р. К/9991/64526/12; Постанові ВАСУ від 05 вересня 2012 року К/9991/42479/12; Ухвалах ВАСУ: від 07 листопада 2012 К/9991/48571/12; від 22 жовтня 2012 р. К/9991/52018/12; від 01 жовтня 2012 р. К/9991/42373/12.

Також, під час розгляду справи , Судом було досліджено Декларацію з податку на додану вартість за грудень 2012 р., яка була подана Позивачем до Податкового органу та встановлено наступне.

Відповідно до пп. 16.1.2., пп. 16.1.3. п. 16.1. ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно пункту 49.2. статті 49 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Відповідно до пункту 48.1 статті 48 Податкового кодексу України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Згідно з пунктом 48.3 статті 48 Податкового кодексу України податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 203 Податкового кодексу України податкова декларація з податку на додану вартість подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Форма податкової декларації з податку на додану вартість затверджена наказом Державної податкової адміністрації України "Про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість" від № 41 25.01.2011 р. (далі Наказ ДПА України № 41 від 25.01.2011 р.).

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість декларація подається платником у визначений у пункті 5 розділу II цього Порядку строк до підрозділу органу державної податкової служби, яким здійснюється приймання податкової звітності, за формою, встановленою на дату подання.

З матеріалів справи вбачається, що позивач відобразив у ряд. 19 «від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного податкового) періоду (рядок 17- рядок 9) (позитивне значення)» на суму 1116704 грн.

Відповідно до п.4.6.4. Розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 № 1492 (надалі - Порядок), якщо в наступному звітному податковому періоді різниця між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту з урахуванням залишку такого від'ємного значення минулого звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, має від'ємне значення (рядок 22 декларації), до декларації 0110 подається (Д2) (додаток 2).

Згідно п.4.6.6. Порядку залишок від'ємного значення включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (відображається у рядку 24 декларації поточного звітного (податкового) періоду та переноситься до рядка 21.2 декларації наступного звітного (податкового) періоду).

Відповідно до вимог п. 200.1 ст.200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п.200.2 ст. 200 ПК України визначено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Зокрема, п.200.3 ст. 200 ПК України визначено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 ст. 200 ПК України встановлено, що, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З аналізу матеріалів справи та норм законів, Суд приходить до висновку, що позивачем було правильно заповнено та оформлено податкову звітність, зокрема, податкову декларацію з ПДВ за грудень 2012 р.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 26.02.2013 р. №0000121530 та №0000131530 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Аналогічна позиція викладена в Ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2013 р. по справі № 2а-14647/12/2670, Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2013 р. по справі К/9991/76286/11.

В частині позовних вимог щодо надити роз'яснення стосовно порядку виключення завищеної суми ПДВ у розмірі 1 124 327,00 грн. із податкового кредиту Державного підприємства «Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій» у поточному періоді, враховуючи відсутність від'ємного значення у податкових деклараціях на додану вартість ПДВ, починаючи з січня 2013 року, Суд зазначає наступне.

Відповідно до положень п.п. 14.1.172 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акту з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

У п. 52.2 ст. 52 Податкового кодексу України визначено, що податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватись виключно платником податку, якому надано таку консультацію.

Судом встановлено, що Позивач не звертався до відповідача за наданням індивідуальної податкової консультації щодо надити роз'яснення стосовно порядку виключення завищеної суми ПДВ у розмірі 1 124 327,00 грн., що також підтверджено відповідачем.

Згідно з п.53.3 ст.53 Податкового кодексу України, платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Відповідно до положень частини першої ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з частиною першою ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Звертаючись до суду з вимогою щодо надання роз'яснення стосовно порядку виключення завищеної суми ПДВ у розмірі 1 124 327,00 грн. із податкового кредиту Державного підприємства «Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій» у поточному періоді, враховуючи відсутність від'ємного значення у податкових деклараціях на додану вартість ПДВ, починаючи з січня 2013 року, Позивачем не зазначено та не доведено суду в чому саме полягає порушення його прав, свобод та інтересів, які підлягали б захисту у сфері публічно-правових відносин.

Враховуючи вищевикладене Суд приходить до висновку, що дані позовні вимоги Позивача не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог частково.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення від 26.02.2013 року №0000121530, складене ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС; скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення від 26.02.2013 року №0000131530, складене ДПІ у Деснянському районі м. Києва ДПС

3. Скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення від 25.02.2013 р. №0001872220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 2 045 515,00 гри., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1 022 758,00 грн.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук