Постанова № 34042426, 25.09.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2013 р. Справа № 804/11912/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Парненко В.С.

при секретарі судового засідання Орлові О.В.,

за участю:

представник позивача Баранікова М.М.

представник відповідача Науменко О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Жнива України» до Державної податкової інспекції в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

10.09.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Жнива України» (надалі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (надалі - відповідач), з позовними вимогами про:

1. Визнати дії Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо проведення позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Жнива України» та складання акту від 24.05.2013 за № 1304/225-08/38361505 протиправними;

2. Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби вилучити з АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та додаткового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» інформацію про результати перевірки ТОВ «Жнива України» (СДРПОУ 38361505), оформленої Актом перевірки №1304/225-08/38361505 від 24.05.2013 року;

3. Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби відновити показники податкової звітності ТОВ «Жнива України» (СДРПОУ 38361505) за грудень 2012 року шляхом відображення в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДНА України» сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість , які визначені Товариством з обмеженою відповідальністю "Жнива України" у податковій декларації за грудень 2012 року та уточнюючій декларації за вказаний період.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що при проведенні перевірки ТОВ «Жнива України» Державною податковою інспекцією в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби допущені процесуальні вимоги щодо проведення таких перевірок та відповідно зроблено помилкові висновки внаслідок неправильного застосування останньою чинного законодавства з питань, які віднесено до компетенції контролюючих органів.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечував, просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що на підставі посвідчення № 061928, виданого 25.11.2010 р. ДПІ Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської обл. ДПС Артеменко Альоною Іванівною - Головним державним податковим ревізором - інспектором відділу спеціальних особливо важливих перевірок та зустрічних звірок управління податкового контролю, інспектором податкової служби 1-го рангу, відповідно наказу ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської обл. ДПС №414 від 21.05.2013 р. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Жнива України» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Сворог» (код СДРПОУ 33248577) за грудень 2012 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт №1304/22.5-08/38361505 від 24.05.2013 р. (надалі - Акт перевірки), згідно якого встановлено наступні порушення:

- у ТОВ «Жнива України» відсутній факт реального вчинення господарських операцій по ланцюгу постачання товарів (олії соняшникової) за грудень 2012 року з контрагентом постачальником ПП «Сворог», контрагентом покупцем та подальшу реалізацію товару ТОВ «Комплекс Агромарс» чим порушено ст. 185 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VI (зі змінами і доповненнями) в частині відсутності об'єкту оподаткування ПДВ на ланцюгу постачання.

- до перевірки не надані документи щодо підтвердження якості товару та сертифікати якості (відповідності), свідоцтва якості, тощо.

У відповідності до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Як визначено підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 вказаного Кодексу, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

За приписами статті 65 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно з п. 75.1 статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту (п. п. 78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України).

Відповідно до ст.78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Строки проведення документальної позапланової перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст.79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

Перевірка платника податків з питань повноти нарахування і сплати податків та зборів під час здійснення контрольованих операцій здійснюється з урахуванням особливостей, визначених статтею 39 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до повідомлення ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби № 414/10/22.5 від 21.05.2013 р. та на підставі наказу № 414 від 21.05.2013 р. з 21.05.2013 р. буде проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Жнива України».

Тобто, позивач отримав вищезазначені наказ та повідомлення вже під час самої перевірки.

Крім того, у зазначеному повідомленні податковий орган витребовує документи, необхідні для проведення перевірки, проте, не пропонує надати пояснення, чим порушує порядок, встановлений нормами п. п. 78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України щодо підстав та порядку проведення документальної позапланової перевірки.

Щодо висновку відповідача про відсутність факту реального вчинення господарських операцій суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІУ, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

· придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

· придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судом встановлено, що у період, який перевірявся, позивач мав господарські відносини з ПП «Сворог» згідно договорів поставки товару № 2711-1 та № 2711-2 від 27.11.2012 р., а також відповідних специфікацій до них.

Виконання зазначених договорів підтверджується наданими до суду податковими та видатковими накладними, рахунками фактури, товарно - транспортними накладними, банківськими виписками.

За результатами перевірки не встановлено порушення заповнення первинних бухгалтерських документів (податкових та видаткових накладних, інше), що були досліджені податковим органом, та порядок їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку.

Під час судового розгляду справи позивачем надано первинну документацію підприємства, що підтверджує укладення та виконання договорів поставки товару № 2711-1 та № 2711-2 від 27.11.2012 р., а також відповідних специфікацій до них.

Дослідження первинних документів, що опосередковують господарські відносини між позивачем та ПП «Сворог» свідчить, що вони оформлювались в рамках виконання умов вищезазначених договорів поставки, в цілях їх відображення в бухгалтерському обліку показало, що вони складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що придбаний у ПП «Сворог» товар був використаний позивачем у подальшій господарській діяльності.

Позивачем надані належним чином оформлені первинні документи (договори поставки, товарно - транспортні накладні, акти приймання - передачі, податкові та видаткові накладні), які підтверджують факт подальшого переміщення перетвореного у макуху товару від ТОВ «Жнива України» до його контрагента ТОВ «Комплекс Агромарс».

Таким чином, зазначене вище підтверджує, використання придбаного товару позивачем у власній господарській діяльності.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Правочини, зазначені в Акті перевірки, до теперішнього часу не визнані недійсними у судовому порядку.

Суд вважає за необхідне зазначити, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин.

При цьому обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача на укладення договорів з іншими контрагентами (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо надання та оплати наданих та отриманих послуг. Це підтверджується не лише документами, але й фактичним використанням вказаних послуг платником податків у своїй діяльності.

Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки та залишились не спростованими в ході судового розгляду.

Суд вважає, що нікчемність правочину має бути встановлена виключно законом, а не актом перевірки, незважаючи на те, які факти в цьому акті відображені. Висновки акту перевірки, у будь-якому разі, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року зазначено наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, зазначені платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Щодо висновку відповідача про відсутність у позивача товарно - транспортних накладних, які б підтверджували поставку товару та перехід прав власності від ПП «Сворог» до ТОВ «Жнива України» суд зазначає наступне.

Безтоварність операцій не може підтверджуватися відсутністю товарно-транспортних накладних. Так в ухвалі суду від 26.06.2012 р. по справі № К/9991/16335/12 ВАСУ вказав, що за наявності документів, які підтверджують фактичне одержання товару і його використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією підтверджується надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичний документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом відповідно до ст.11 Наказу Мінтрансу від 14.10.1997. № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», повинен виписувати замовник (вантажовідправник). Крім того Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, зокрема, типова форма ТТН, затверджені спільним наказом Мінтрансу та Мінстату № 488/346, відповідно до п. 2 якого застосування зазначених форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим. При цьому слід враховувати, що Наказ № 488/346 не було зареєстровано у Міністерстві юстиції України, тому застосування його підприємствами, установами та організаціями, що не входять в сферу Мінтрансу, не є обов'язковим.

Також, суд критично оцінює використання відповідачем Акту перевірки від 04.04.2013 р. №51/224/33248577, складеного ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області про результати зустрічної перевірки ПП «Сворог» щодо підтвердження реальності здійснення господарських відносин з контрагентами за грудень 2012 р. та повноти їх відображення в податковому обліку, як підстави для висновків оскаржуваної перевірки, оскільки у відповідності до роз'яснень Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуалізації відповідальності (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004р. по справі 8/140, від 29.10.2010р. по справі 21-14-а10, від 31.01.2010р. по справ № 21-47а10, де встановлено, якщо контрагент платника податку не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це не тягне відповідальності та негативних наслідків для самого платника податку.

Більш того, згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» віл 23 лютого 2006 року № 3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до частини другої ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На сьогоднішній день, судами України при вирішенні спорів з податковими органами застосовані три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Так, у справі «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до - надзвичайного обтяженню компанії заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Аналогічні висновки Європейського Суду з прав людини виклав у справі «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії ». Також, у справі «Інтерсплав» проти України » (2007 рік, заява № 803/02), Суд, у п. 38 рішення зазначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений в такі зловживання».

Перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит / бюджетне відшкодування вимогам ст. 1 Протоколу № 1, Європейський суд з прав людини застосував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає дотримання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Після проведення відповідної оцінки, Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не дотримується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит / бюджетне відшкодування при відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, або доказів того, що йому було відомо / повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників.

Відповідно, Суд констатував факт порушення ст. 1 Протоколу № 1, якою гарантується право на мирне володіння майном.

Рішення ж Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності).

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004 року у справі 8/140, від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10, від 31.01.2010 у справі № 21-47а-10.

За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.

Щодо висновку відповідача про відсутність у позивача сертифікатів якості на товар (продукцію) суд зазначає наступне.

Посилання відповідача на відсутність у позивача сертифікатів якості на товар, отриманий від постачальників, не приймається судом до уваги, оскільки вказана вимога виходить за межі прав, наданих податковим органам.

Сертифікат якості на товар не є первинним документом в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не містить інформації про господарську операцію та не підтверджує її здійснення, його наявність не передбачена правилами ведення бухгалтерського та/або податкового обліку на підприємстві.

Крім того, ні позивач, ні ПП «Сворог» не є виробником продукції, що є предметом договорів між ними. Статтею 13 закону України «Про підтвердження відповідності», на яку передбачено лише обов'язки постачальника реалізовувати продукцію за умови наявності у документах, згідно з якими йому передано відповідну продукцію, реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом на відповідний вид продукції; припиняти реалізацію продукції, якщо вона не відповідає вимогам нормативних документів, зазначеним у декларації про відповідність або у сертифікаті відповідності чи свідоцтві про визнання відповідності. Обов'язку постачальника передавати покупцеві сертифікати якості на продукцію не встановлено. Відповідачем не подано доказів, що в ході перевірки встановлено факт відсутності в документах, за якими отримано товар, посилань на реєстраційні номери сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність. Крім того, відповідно до преамбули вказаного закону, він визначає правові та організаційні засади підтвердження відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу та спрямований на забезпечення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності, тобто регулює правовідносини, що не пов'язані з обчисленням та сплатою податків. За таких обставин, суд приходить до переконання, що наявність чи відсутність у позивача сертифікатів якості на придбану ним продукцію ніяким чином не впливає на право формування ним витрат та податкового кредиту, оскільки виникнення такого права закон пов'язує з іншими підставами, а саме з фактом придбання товарів для використання в господарській діяльності та сплати при цьому в ціні товару податку на додану вартість.

Таким чином, контролюючий орган не може робити висновок про нікчемність господарських правочинів в залежності від наявності або відсутності сертифікатів якості на товар.

Щодо позовних вимог 2 та 3 суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що податкові повідомлення-рішення за результатами перевірки позивача не виносилися, натомість відповідачем було здійснення коригування в АІС «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» показників податкового кредиту та податкових зобов'язань, задекларованих ТОВ «Жнива України» за грудень 2012 року та уточнюючій декларації за вказаний період.

У відповідності до пункту 71.1 статті 71 Податкового кодексу України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності державної податкової служби - комплекс заходів із збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання органами державної податкової служби покладених на них функцій та завдань.

Відповідно до пункту 74.1 статті 74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби.

Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Згідно пункту 74.2 статті 74 Податкового кодексу України зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.

Наказом Державної податкової адміністрації України «Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів» від 18 квітня 2008 року №266 затверджено Методичні рекомендації щодо взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів (далі - Методичні рекомендації).

Зі змісту пункту 1.1 Методичних рекомендацій вбачається, що вони запроваджуються в органах державної податкової служби (надалі - орган ДПС) з метою удосконалення адміністрування податку на додану вартість, руйнування схем мінімізації податкових зобов'язань, ліквідації віртуального податкового кредиту з податку на додану вартість, повноти декларування податкових зобов'язань та забезпечення своєчасності відшкодування податку на додану вартість в умовах запровадження системи подвійного контролю перевірки податкової звітності з податку на додану вартість та подання платниками податку на додану вартість розшифровок податкового кредиту та податкових зобов'язань у розрізі контрагентів.

Відповідно до п.п.1.3.3 п.1.3 Методичних рекомендацій для реалізації Методичних рекомендацій створені такі програмні продукти:

- система формування та подання до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку податкової звітності в електронному вигляді щодо ведення обліку розшифрування податкового кредиту та податкових зобов'язань у розрізі контрагентів;

- система приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності щодо проведення автоматизованого контролю податкової декларації з податку на додану вартість на районному рівні;

- система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Згідно п.2.14 Методичних рекомендацій інформація податкової звітності з ПДВ, надіслана до центральної бази даних податкової звітності, підлягає розподілу відповідно до вимог Методичних рекомендацій щодо порядку розподілу платників податків за категоріями уваги та співставленню засобами системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Зі змісту п.2.15 Методичних рекомендацій вбачається, що результатом автоматизованого співставлення даних податкової звітності з податку на додану вартість є розподіл платників ПДВ за наявності операцій з контрагентами у поданій ними податковій звітності за такими категоріями: нульова, перша та друга категорії. Результати автоматизованого співставлення даних податкової звітності з податку на додану вартість та проведений за ними розподіл платників ПДВ за категоріями враховуються при визначенні категорії уваги суб'єкта господарювання.

Таким чином «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» є інформаційною базою обробки та використання податкової інформації, а результати її опрацювання використовуються в своїй діяльності органами державної податкової служби.

Водночас, суд вважає, що самостійна зміна відповідачем задекларованих показників у автоматизованій системі «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» порушує його права та законні інтереси, оскільки декларуючи податкові зобов'язання та податковий кредит, платник податків має право, щоб задекларовані ним показники відповідали показникам, відображеним в електронній базі податкової звітності.

Суд вважає за необхідне зазначити, що невідповідність показників податкового кредиту та податкових зобов'язань, задекларованих позивачем у деклараціях з ПДВ, показникам, відображеним в електронній базі, шкодить діловій репутації позивача та може мати негативні наслідки як для самого платника податків, так і для його контрагентів.

Згідно пункту 2.6 Методичних рекомендацій працівник підрозділу ведення та захисту податкової звітності після реєстрації податкової звітності з ПДВ переносить інформацію з первинних звітних документів платника ПДВ на паперових носіях та звітних документів, наданих платниками ПДВ у електронному вигляді, до електронної бази податкової звітності органу ДПС.

Таким чином, до електронної бази податкової звітності органу ДПС посадовими особами податкового органу вносяться задекларовані показники податкового кредиту та податкових зобов'язань конкретного платника податків. З огляду на викладене вбачається, що показники по платнику ПДВ в автоматизованій системі формуються на підставі даних, задекларованих платниками податків у податкових декларацій з ПДВ, та повинні їм відповідати.

Судом встановлено, що Методичними рекомендаціями визначено підстави, за наявності яких податковий орган має право вносити зміни до електронної бази податкової звітності органу ДПС, що відображається в автоматизованій системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Так, згідно пункту 2.21 Методичних рекомендацій підсумки перевірок за результатами автоматизованого співставлення податкової звітності з ПДВ на центральному рівні відображаються в додатку до акта перевірки (камеральної, документальної невиїзної, планової, позапланової перевірки) або довідки у розрізі періодів та операцій з одним контрагентом та фіксуються в АС "Аудит". По мірі підписання актів перевірки та узгодження податкових зобов'язань, визначених податковим повідомленням-рішенням, прийнятим за результатами таких перевірок, уточнюються результати автоматизованого співставлення на центральному рівні податкової звітності з ПДВ за поданням підрозділу, яким завершено процедуру такого узгодження та яким прийнято таке повідомлення-рішення.

За пунктом 2.22 Методичних рекомендацій у разі, якщо результати такої перевірки оскаржуються платником у адміністративному порядку, мотивувальна частина рішення про результати розгляду скарг платників, яка змінює суми ПДВ, визначені за результатами перевірки, складається у розрізі періодів, операцій з одним контрагентом та сум ПДВ. Підрозділ апеляції передає структурному підрозділу, що здійснював перевірку платника ПДВ, копію рішення, прийнятого за розглядом скарги платника податків, для підготовки податкових повідомлень-рішень та реєстрації (фіксуються) в АС «Аудит».

Згідно пункту 2.23 Методичних рекомендацій у разі якщо результати такої перевірки оскаржуються платником у судовому порядку, юридичний підрозділ передає структурному підрозділу, що здійснював перевірку платника, копії рішень судових органів, якими змінено суми ПДВ, визначені за результатами перевірки. Структурний підрозділ, що здійснював перевірку платника ПДВ, на наступний день після отримання вказаних рішень складає Довідку про зміну результатів перевірки платника ПДВ за наслідками оскарження у судовому порядку у розрізі періодів, операцій з одним контрагентом і сум ПДВ та реєструє в АС «Аудит».

Підставами для здійснення коригувань в автоматизованій системі посадовими особами податкового органу є виключно: встановлення факту допущення працівником податкового органу помилок при введенні до електронної бази податкової звітності інформації із податкової звітності на паперових носіях; узгоджене податкове повідомлення-рішення та рішення суду, яким змінені суми ПДВ.

Таким чином, акт перевірки не є підставою для коригування в електронній базі податкової звітності задекларованих платником податків показників. Натомість, як випливає із змісту пунктів 5.7, 5.8, 5.10, 7.1 та 7.2 Методичних рекомендацій, такий акт може бути підставою для винесення податковим органом податкових повідомлень-рішень чи для звернення до суду про стягнення у дохід держави всього, що набуто сторонами за правочином, який суперечить інтересам держави та суспільства.

Суд вважає за необхідне наголосити, що у податковому праві визнається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Наведене також виключає можливість застосування до платника негативних правових наслідків (зокрема, у вигляді вилучення з електронної бази даних задекларованих ним показників) до моменту донарахування платникові податкового зобов'язання в порядку статті 54 Податкового кодексу України та його узгодження.

Викладене дає підстави вважати, що відповідачем безпідставно проведено коригування в автоматизованій системі показників податкових зобов'язань позивача та податкового кредиту.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

За таких обставин, суд приходить до висновку задовольнити у повному обсязі адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Жнива України» до Державної податкової інспекції в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Жнива України» до Державної податкової інспекції в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати дії Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо проведення позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Жнива України» та складання акту від 24.05.2013 за № 1304/225-08/38361505 протиправними;

Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби вилучити з АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та додаткового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» інформацію про результати перевірки ТОВ «Жнива України» (СДРПОУ 38361505), оформленої Актом перевірки №1304/225-08/38361505 від 24.05.2013 року;

Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби відновити показники податкової звітності ТОВ «Жнива України» (СДРПОУ 38361505) за грудень 2012 року шляхом відображення в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДНА України» сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість , які визначені Товариством з обмеженою відповідальністю "Жнива України" у податковій декларації за грудень 2012 року та уточнюючій декларації за вказаний період.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Жнива України» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 34 грн. 41 коп. (тридцять чотири гривні 41 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Повний текст постанови складено 02 жовтня 2013 року

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили 02.10.13 СуддяВ.С. Парненко В.С. Парненко