Ухвала суду № 34027933, 30.08.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1 інстанції Колієв С.А.

Категорія 26 Доповідач Корчиста О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

30 серпня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючої судді: Біляєвої О.М.

суддів: Могутової Н.Г., Корчистої О.І.

при секретарі Щебетун В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 31 травня 2013 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Гірницькому районі м. Макіївки про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

встановив:

У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області, в якому просив стягнути з відповідача завдану матеріальну шкоду у розмірі 13614 гривень та моральну шкоду у розмірі 5000 гривень, а всього 18614 гривень. В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що згідно висновку МСЕК від 16.09.2003 року він визнаний інвалідом ІІІ групи у зв`язку з професійним захворюванням. Комісією МСЕК за результатами огляду та визначення втрати професійної працездатності визначено, що він потребує у медикаментозного санаторно-курортного лікування. Згідно з п. 2.6 Постанови правління Фонду № 49 від 31.10.2007 року «Про затвердження Положень про забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання санаторно-курортним лікуванням» інвалідам ІІІ групи санаторно-курортне лікування забезпечується один раз на три роки, один раз на два роки або щомісячно відповідно до індивідуально-лікувальної програми реабілітації. Однак, будучи інвалідом та маючи відповідні медичні рекомендації, протягом шести років виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області він жодного разу не забезпечувався путівкою для санаторно-курортного лікування. 19.10.2010 року він звертався до відповідача за наданням йому санаторно-курортної путівки, однак отримав відмову з посиланням на відсутність таких путівок. Статтею 29 Закону України «Про реабілітацію інвалідів України» грошова компенсація замість санаторно-курортних путівок та компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування виплачується інвалідам на підставі медичних рекомендацій відповідно до діючого законодавства. Постановою КМУ України № 150 від 07.02.2007 року «Про затвердження порядку виплат деяким категоріям інвалідів грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування» передбачена виплата грошової компенсації за путівку у відповідності до медичних рекомендацій інвалідам 3-ї групи у розмірі 50% розміру середньої вартості санаторно-курортної путівки. Середня вартість санаторно-курортних путівок, згідно наданих йому медичних рекомендацій складає 13614 гривень. Оскільки за період з 2003 року по 2013 рік йому повинно бути надано дві путівки, то відповідач повинен сплатити на його користь 13614 гривень. Також вказує, що 30.01.2013 року та 07.02.2013 року він звертався до начальника Фонду з вимогою надання компенсації у зв'язку з ненаданням санаторно-курортних путівок за вищезазначений період однак отримав відмову. Оскільки відповідач неправомірно не забезпечував його безкоштовними санаторно-курортними путівками та відмовив у виплаті відповідної компенсації, просив стягнути моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, що негативно впливають на його стан здоров`я, яку він оцінює у 5000 гривень.

Рішенням Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 31 травня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги повністю.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, повідомлявся належним чином про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п.2 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст.8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 16.09.2003 року ОСОБА_1 був визнаний інвалідом ІІІ групи безстроково у зв`язку з професійним захворюванням: хронічна вертеброгенна попереково-крестцова радікулопатія в стадії затихаючого загострення, що підтверджується витягом з акту огляду МСЕК № 041608 від 16.09.2003 року. Згідно довідки МСЕК № 033732 від 16.09.2003 року ОСОБА_1 було встановлено 40% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням безстроково та визначена потреба у додаткових видах допомоги: медикаментозне санаторно-курортне лікування по профзахворюванню. Таким чином встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до положень ст. 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» має право на забезпечення безкоштовною санаторно-курортною путівкою для лікування професійного захворювання.

Також, судом першої інстанції встановлено, що згідно представленої довідки виконавчої дирекції Фонду від 24 січня 2013 року № 06/06-13, ОСОБА_1 протягом 2010-2012 років за виділенням санаторно-курортних путівок до відділення Фонду не звертався.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив с того, що ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області за отриманням санаторно-курортної путівки не звертався, самостійно таке лікування не проходив, витрат по лікуванню не поніс, а тому, підстав для компенсації відповідачем вартості невикористаної путівки немає. Також, суд керувався п.п. 2.2, 2.5, 2.6, 2.16 «Положення про забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, санаторно-курортним лікуванням» та виходив з того, що позивачем не було дотримано встановлену зазначеним Положенням процедуру отримання путівок. Крім цього, суд першої інстанції виходив з того, що виплату грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки і компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування здійснює місцевий орган виконавчої влади. Крім цього, суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивача на положення Закону України «Про реабілітацію інвалідів України» та Постанови Кабінету Міністрів України № 150 від 07.02.2007 року «Про затвердження Порядку виплати деяким категоріям інвалідів грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування» є безпідставними, оскільки вищевказані норми не регулюють правовідносин, які виникають з загальнообов`язкового страхування від нещасного випадку на виробництві та до спірних правовідносин не можуть бути застосовані.

Такий висновок суду відповідає фактичним обставинам справи і вимогам діючого цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 дійсно у встановленому законом порядку до відповідача за отриманням санаторно-курортної путівки не звертався, самостійно таке лікування не проходив.

За таких обставин доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції невірно встановив обставини, які мають значення для справи, а також, не вірно застосував норми матеріального права є неспроможними.

Таким чином, суд всебічно, повно і об'єктивно, згідно з наданими доказами розглянув спір, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 31 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на неї може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді