Ухвала суду № 34027645, 03.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/50368/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

суддівОстровича С.Е., Степашка О.І. Федорова М. О.секретаря судового засідання Волошина В. М.,

представник позивача Овчаренко В. Ю.

представник відповідача не з'явився

представник прокуратури Клюге Л. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2011 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2011 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства "Кременчуцький завод технічного вуглецю" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Відкрите акціонерне товариство "Кременчуцький завод технічного вуглецю" (далі - ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю") звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - Кременчуцька ОДПІ) в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2011 року позов ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області №0026971702/0/307 від 08 лютого 2010 року та №0026971702/1/1406 від 07 травня 2010 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2011 року апеляційну скаргу Кременчуцька ОДПІ залишено без задоволення, апеляційну скаргу ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" задоволено. Скасовано постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2011 року в частині відмови у задоволені позовних вимог. Прийнято в цій частині позову нову постанову, якою скасовано податкові повідомлення-рішення №000612301/0/6 від 05.02.2010 року, №0000612301/1/30 від 18.05.2010 року та податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області №0000602301/0/292 від 05.02.2010 року, №0002922301/1/1523 від 18.05.20010 року. В решті постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2011 року залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції Кременчуцька ОДПІ подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2011 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" у задоволенні позову.

До касаційної скарги Кременчуцької ОДПІ приєдналась прокуратура Полтавської області.

ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" подало до суду письмові заперечення на касаційну скаргу Кременчуцької ОДПІ.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Кременчуцькою ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.09.2009 року. За результатами перевірки складено акт №186/23-209/00152299 від 26.01.2010 року.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем: п. 5.1, п.п 5.2.1, п. 5.2, п.п 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону країни "Про оподаткування прибутку підприємств" в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1276264, 00 грн.; пп. 7.4.1., 7.4.3., 7.4.5, п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню в періоді, що перевірявся, на загальну суму 942004, 00 грн.; п.п 4.2.9, п.п 4.2.15 п. 4.2, п.п 4.3.20 п. 4.3 ст. 4, п.п 6.5.1 п. 6.5 ст. 6, п.п 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п.п "а" п. 19.2 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2779,36 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 05.02.2010 року №0000602301/0/292 про визначення ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" суми податкового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств " в розмірі 1819218, 00 грн. (в тому числі: за основним платежем -1276264, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -542954, 000 грн); від 05.02.2010 року №0000612301/0/6, яким ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 942004, 00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 192665, 00 грн.; від 08.02.2010 року №0026971702/0/307 про визначення ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" суми податкового зобов'язання за платежем "податок з доходів найманих працівників" в розмірі 8357, 94 грн. (в тому числі за основним платежем 2785, 98 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 5571, 96 грн.).

В результаті адміністративного оскарження рішенням ДПА у Полтавській області від 09.04.2010 року №11735/10/25-010 було скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.02.2010 року №0000602301/0/292 у частині 521250, 00 грн. донарахованого податку на прибуток та 218625,70 грн. застосованої штрафної (фінансової) санкції, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення - рішення залишено без змін. Також було скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.02.2010 року №0000612301/0/6 у частині 391000, 00 грн. зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та 62154,50 грн. застосованої штрафної (фінансової) санкції, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення - рішення залишено без змін.

Щодо порушення позивачем вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", судами попередніх інстанцій зазначено наступне.

Щодо виплати матеріальної допомоги з урахуванням соціальної пільги.

У відповідності до п.п 6.5.1. п. 6.5. ст. 6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та відшкодування), якщо його розмір не перевищує суми, яка дорівнює сумі місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.

У відповідності до ст. 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 року №107- VI, розмір прожиткового мінімуму на 1 січня 2008 року для працездатної особи становив 633,00 грн., а тому граничний розмір доходу до якого застосовується соціальна пільга, складає 890,00 грн. (633,00 грн. х 1,4 = 886,20 грн. та округлення до 10).

Судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідачем не надано доказів неправомірності застосування позивачем соціальної пільги у вересні 2008 року та неправомірності утримання податку з доходів фізичних осіб по особовому рахунку працівника в грудні 2008 року.

Щодо донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 682,50 грн., у зв'язку зі сплатою на користь закладу освіти «Учбово-курсового комбінату корпорації «Укрбуд» 4550,00 грн. за навчання працівників, які у подальшому були звільнені.

Згідно із п.п 4.3.20 пп 4.3. ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації) сума, сплачена працедавцем на користь закладів освіти у рахунок компенсації вартості підготовки чи перепідготовки платника податку - найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами такого працедавця, але не вище розміру суми, визначеної у п.п 6.5.1 п. 6.5 ст. 6 цього Закону, у розрахунку на кожний повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої найманої особи.

Якщо така наймана особа припиняє трудові відносини з таким працедавцем впродовж такого навчання або до закінчення другого календарного року від року, в якому закінчується таке навчання, то сума, сплачена у компенсацію вартості такого навчання, прирівнюється до додаткового блага, наданого такій найманій особі протягом року, на який припадає таке припинення трудових відносин, та підлягає оподаткуванню у загальному порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в даному випадку відбувалося навчання працівників для придбання ними необхідних знань та навичок з метою забезпечення процесу виробництва, оскільки без проходження такого навчання працівник не допускався до роботи. Тобто таке навчання є умовою допуску до виконання роботи.

Згідно із п.п 5.4.2. п. 5.4. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати платника податку, пов'язані з професійною підготовкою, навчанням, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, включаються до складу валових витрат.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що витрати підприємства (працедавця), пов'язані з професійною підготовкою, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації працівників за профілем діяльності такого підприємства, є витратами на виробничі цілі, що пов'язані із господарською діяльністю підприємства з урахуванням вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», тому не є особистим доходом (додатковим благом) працівників.

Щодо надмірного відшкодування добових витрат працівнику підприємства ОСОБА_6

Судами попередніх інстанцій встановлено, що термін відрядження ОСОБА_6 становив 3 дні.

Згідно із п. 2 ст. 121 Кодексу законів про працю України працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

Відповідно до п.п 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 цього Закону, не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку, а згідно із підпунктом 4.2.15 пункту 4.2 статті 4 цього ж Закону до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку включається сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої розраховується згідно з пунктом 9.10 статті 9 цього Закону.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що суми витрат платника податку на відрядження, що не включаються до загального місячного або річного оподатковуваного доходу, тобто не підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб, розраховуються згідно з п.п 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", із врахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 року №663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" та Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року №59, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 року за №218/2658, а також інших нормативних документів з цих питань.

У відповідності до пункту 1.7. розділу II «Порядок відрядження за кордон» Інструкції добові витрати за час перебування у відрядженні відшкодовуються в межах граничних норм:

а) за кожний день відрядження, включаючи день вибуття та прибуття;

При цьому за дні перетину кордону України (в обох напрямах) відповідно до вказаних відміток добові виграти відшкодовуються за нормами, встановленими для відряджень за кордон.

Якщо відряджений, перебуваючи в дорозі до країни, з якою не встановлено чи спрощено прикордонний контроль, або повертаючись з такої країни, має пересадку на інший транспортний засіб або зупинку в готелі (мотелі, іншому житловому приміщенні) на території України, то відшкодування витрат на відрядження за період проїзду територією України здійснюється в порядку, передбаченому для службових відряджень у межах України.

При цьому добові витрати з дня останньої пересадки на інший транспортний засіб (вибуття з готелю, мотелю, іншого житлового приміщення) на території України під час прямування у відрядження за кордон і до дня першої пересадки на інший транспортний засіб (зупинки в готелі, мотелі, іншому житловому приміщенні) на території України (включно) під час повернення в Україну відшкодовуються за нормами, встановленими для відряджень за кордон. У разі якщо день вибуття у відрядження або день прибуття відрядженого працівника до місця постійної роботи збігається з днем вказаної пересадки (зупинки), добові витрати за відповідні день вибуття або день прибуття відшкодовуються за нормами, встановленими для відряджень за кордон.

У разі відсутності такої пересадки (зупинки) добові виграти відшкодовуються за кожний день відрядження, включаючи день вибуття та прибуття, - за нормами, встановленими для відряджень за кордон. Виїзд у відрядження за кордон і повернення в Україну в один і той самий день вважається одним днем відрядження.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що здійснене відповідачем донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 44,12 грн. є безпідставним.

Щодо господарських відносин з ФО-П ОСОБА_7

23.07.2007 року між ФО-П ОСОБА_7 (Виконавець) та ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" (Замовник) укладено договір №3/14/07/7 про надання послуг по обслуговуванню акваріуму, виходячи з вартості робіт по обслуговуванню в розмірі 310, 00 грн. на місяць (без ПДВ).

Згідно з п.п 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством із цих питань (указ Президент України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва"), з урахуванням норм цього пункту.

Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" передбачено, що доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника податку та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ФО-П ОСОБА_7 у 2008 -2009 роках знаходився на спрощеній системі оподаткування.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що такий вид діяльності як ремонт та обслуговування акваріумів у Державному класифікаторі України «Класифікатор видів економічної діяльності ДК 009-96» затвердженого наказом Держстандарту України від 22.10.1996 року №441 взагалі відсутній, а отже посилання відповідача на неможливість надання ФО-П ОСОБА_7 таких послуг є неаргументованими.

Щодо перерахування позивачем коштів на проживання в ЗАТ «Готель «Нафтохімік» представників фірми « TNO».

На виконання укладеного між ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" Україна (Компанія) та фірмою «TNO Certifikation B.V.» Нідерланди контракту про співробітництво з сертифікації (№01.02.1028, від 01.02.2007 року, №23.07.С-155 від 23.07.2008 року, № 23.03.С-223 від 23.03.2009 року), згідно умов якого позивач зобов'язувався забезпечити за свій рахунок житлові умови, ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" було сплачено кошти за проживання в ЗАТ «Готель «Нафтохімік» працівників фірми « TNO Certifikation B.V.» Нідерланди.

У відповідності до п.п 4.2.9. п. 4.2. ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств.

Абзацом 10 вказаного підпункту передбачено, що коли додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що оскільки проживання в ЗАТ «Готель «Нафтохімік» працівників фірми «TNO Certifikation B.V.» було зумовлено виконанням ними умов укладеного контракту, а не з особистих потреб, сплата позивачем за таке житло не може бути визнана як додаткове матеріальне благо. Отже, у справі відсутній об'єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб, передбачений положеннями п.п 4.2.9 "а" п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" .

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що прийнятті податкові повідомлення-рішення від 08.02.2010 року №0026971702/0/307 та від 07.05.2010 року №0026971702/1/1406 є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо нарахування ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" суми податкового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств", суд апеляційної інстанції зазначив наступне.

Щодо придбання позивачем юридичних послуг у ФО-П ОСОБА_8 та ФО-П ОСОБА_9

01.12.2007 року між ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" (Замовник) та ФО-П ОСОБА_8 (Виконавець) було укладено договір про постійне юридичне обслуговування (консультування з поточних питань господарської діяльності підприємства; консультування з питань трудового законодавства; здійснення представництва інтересів у судах та інших державних органах, перед юридичними та фізичними особами; надання правової допомоги з інших питань, аналіз та консультування з питань застосування законодавства зарубіжних країн.

Також, 03.04.2008 року у м. Донецьк між ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" (Замовник) та ФО-П ОСОБА_9 (Виконавець) було укладено договір про надання юридичних послуг - представництво інтересів Замовника у господарських судах (першої та апеляційної інстанції) по справі №17/55пд.

На підтвердження реальності виконання договорів позивачем було надано акти виконаних робіт.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року, №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Абзацом 4 п.п 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Ведення господарських операцій фіксуються та підтверджуються первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Судом апеляційної інстанції визначено, що діючим податковим законодавством України не передбачено будь-яких вимог щодо форми та змісту документа на підтвердження виконання договірних обов'язків з надання послуг, зокрема щодо надання юридичних послуг з представництва інтересів замовника у судах. Документи мають бути достатніми для визначення характеру, виду, обсягу наданих послуг, при цьому відповідні відомості можуть бути викладені у декількох окремих документах.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що отримані позивачем юридично-консультаційні послуги були безпосередньо використані позивачем у господарській діяльності, з метою уникнення непередбачуваних втрат внаслідок винесення судових рішень не на його користь, укладання договорів за допомогою досконалої юридичної техніки, що значно зменшує ризики ведення господарської діяльності, а тому висновки відповідача про завищення позивачем валових витрат на суму 43880,00 грн. є неправомірними.

Щодо віднесення позивачем до складу валових витрат суми придбаних робіт (послуг) за 2 квартал 2008 року у розмірі 12967, 00 грн. по взаємовідносинам з TOB «Строй-ГІП».

02.10.2007 року між ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" (Замовник) та TOB «Строй ГІП»( Підрядник) укладено договір підряду №01/10 по обладнанню приміщення вузлу BMP відділення обробки. Реальності наданих послуг та їх використання у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

Крім того, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" чітко передбачено право платника податку на формування валових витрат за рахунок будь-яких витрат, які сплачені протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, що має бути підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що висновок відповідача про безпідставне одержання позивачем податкової вигоди за господарськими операціями з ТОВ "Строй-ГІП" є необґрунтованими, оскільки будь-яких суперечностей між відомостями, які містяться в наданих документах на підтвердження реальності здійснених господарських операцій, та фактичними обставинами, ознак укладення нікчемних правочинів у справі немає.

Щодо завищення позивачем валових витрат за рахунок придбання послуг оренди вагонів-хоперів на суму 2963607, 00 грн., суд апеляційної інстанції зазначив наступне.

02.08.2007 року між TOB «Карбонтранссервіс» (Орендодавець) та ВАТ «КЗТВ» (Орендар) було укладено договір оперативної оренди майна № 2007/11, у відповідності до умов якого позивачем прийнято в оплатне користування з метою здійснення господарської діяльності для перевезення та/або зберігання технічного вуглецю вантажні вагони-хопера моделі 25-4046 в кількості 152 вагона.

Вимогами п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що обов'язковою умовою віднесення витрат до складу валових витрат виробництва використання придбаних послуг (товарів) для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - це будь яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь цієї особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та істотною.

Згідно ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України господарську діяльність визначено як діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем було доведено використання орендованих вагонів-хоперів у його господарській діяльності, яке не може обмежуватися виключно здійсненням за їх допомогою залізничних перевезень.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 72 КАС України, встановлені судовим рішенням у адміністративній справі, що набрало законної сили, тому звільнені від доказування.

Так, постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.07.2011 року по справі №5962/10/1670 було встановлено обставини безпосереднього використання всіх 152 орендованих позивачем вагонів-хоперів у його власній господарській діяльності.

Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що операції з оренди 152 вагонів-хоперів пов'язані з господарською діяльністю позивача, а висновки відповідача є неправомірними.

Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування прийнятих відповідачем податкових повідомлення-рішення від 05.02.2010 року №0000602301/0/292 та прийняте за результатами розгляду скарги від 09.04.2010 року №11735/10/25-010 податкове повідомлення-рішення від 18.05.20010 року №0002922301/1/1523.

Щодо правомірності прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень від 18.05.2010 року №0000612301/1/30 (від 05.02.2010 №0000612301/0/6 з урахуванням рішення про розгляду первинної скарги від 09.04.2010 року №11735/10/25-010), судом апеляційної інстанції зазначено наступне.

Згідно з п.п 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 1.3. Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Пунктом 1.7. Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена цим Законом.

Згідно із п.п 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.п 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що надання послуг ПП «Строй-ГІП» та формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з таким контрагентом є цілком правомірним. Крім того, у справі наявні належним чином оформлені податкові накладні, виписані особою, що є платником податку на додану вартість.

Що стосується, вартості сум податку на додану вартість з податкових накладних на придбання послуг оренди вагонів-хоперів у ТОВ «Карбонтранссервіс» на суму 548491, 00 грн., судом апеляційної інстанції зазначено, що обставини фактичного використання позивачем всіх 152 вагонів-хоперів у власній господарській діяльності по виробництву технічного вуглецю підтверджено матеріалами справи.

Також, судом апеляційної інстанції визначено, що з огляду на наявність фактів реального надання таких послуг та безпосередній зв'язок понесених витрат на оплату послуг з оренди вагонів з господарською діяльністю платника податків, що зумовлено виробничою діяльністю позивача, включення ним сум податку на додану вартість до податкового кредиту та подальше формування суми бюджетного відшкодування за такими господарськими операціями є теж правомірним.

Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення від 05.02.2010 року №0000612301/0/6 та податкове повідомлення-рішення від 18.05.2010 року №0000612301/1/30, прийняте за наслідками розгляду первинної скарги від 09.04.2010 року №11735/10/25-010, підлягають скасуванню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, що позовні вимоги ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанції постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2011 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та у порядку, визначеному статтями 236 - 239-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О. І. Степашко М. О. Федоров