Ухвала суду № 34027632, 03.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" жовтня 2013 р. м. Київ К/800/41810/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е., Степашка О.І., Федорова М. О.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Асоціація "Українсько-Ізраїльська торгова палата" до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА

Товариство з обмеженою відповідальністю "Асоціація "Українсько-Ізраїльська торгова палата" (далі - ТОВ "Асоціація "Українсько-Ізраїльська торгова палата") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Печерському районі м. Києва) в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 березня 2013 року позов ТОВ "Асоціація "Українсько-Ізраїльська торгова палата" задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2013 року апеляційну скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києва залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 березня 2013 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції ДПІ у Печерському районі м. Києва подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "Асоціація "Українсько-Ізраїльська торгова палата" у задоволенні позову.

ТОВ "Асоціація "Українсько-Ізраїльська торгова палата" подало до суду письмові заперечення на касаційну скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києва.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ у Печерському районі міста Києва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Асоціація "Українсько-Ізраїльська торгова палата" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Леміш Груп» за період з 01.01.2008 року по 30.06.2012 року. За результатами перевірки складено акт від 11.10.2012 року №827/22-8/23153841.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість на суму 119723,00 грн. та заниження позивачем податку на прибуток на суму 149653,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.11.2012 року №0011482208 та №0011492208.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ "Асоціація "Українсько-Ізраїльська торгова палата" (замовник) та ТОВ «Леміш Груп» (підрядник) було укладено договори на виконання ремонтно-будівельних робіт від 08.10.2009 року №08/10, від 19.01.2010 року №19/01 та від 02.07.2010 року №24/07, відповідного до яких підрядник зобов'язується виконати для замовника ремонтні роботи офісних приміщень замовника в будівлі за адресою вулиця Мечникова, будинок 14/1. Зазначені договори укладались для ремонту офісних приміщень, які здаються асоціацією в оренду, тобто для реалізації своєї господарської діяльності, пов'язаної з основною діяльністю щодо надання в експлуатацію чи оренду власного чи орендованого нерухомого майна. Виконання та реальність зазначених договорів підтверджується матеріалами справи. Крім того, на час здійснення господарських операцій ТОВ «Леміш Груп» було належним чином зареєстрований і як юридична особа, і як платник податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що доводи відповідача ґрунтуються на наявності вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 22.05.2012 року №2610/9798/2012, відповідно до якого директора та засновника ТОВ «Леміш Груп» ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 року №2756-VІ, який набрав чинності 01.01.2011 року, статтю 228 Цивільного кодексу України доповнено частиною третьою, відповідно до якої, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним, в зв'язку з чим, для визнання правочинів недійсними, їх недійсність має бути встановлена в судовому порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач для визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами до суду з відповідним адміністративним позовом не звертався, тому, визнання в акті перевірки укладених позивачем правочинів нікчемними є протиправним. Крім того, вирок не може бути доказом протиправності позивача, оскільки вищезазначені договори не були предметом розгляду в даній кримінальній справі.

Відповідно до вимог податкового законодавства України, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.п 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог ТОВ "Асоціація "Українсько-Ізраїльська торгова палата".

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М. О. Федоров