Ухвала суду № 34027505, 09.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" жовтня 2013 р. м. Київ К-32448/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малинському районі Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15.02.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010 по справі №2а-3410/09/0670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Малинська фабрика спеціалізованого паперу» до Державної податкової інспекції у Малинському районі Житомирської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Малинська фабрика спеціалізованого паперу» (далі - ТОВ «Малинська фабрика спеціалізованого паперу», позивач) до Державної податкової інспекції у Малинському районі Житомирської області (далі - ДПІ у Малинському районі Житомирської області, відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0003682340/0 від 30.04.2009, №0002331740/0 від 29.04.2009 та №0003682340/1 та №0002331740/1 від 26.05.2009.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 15.02.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010 позов задоволено частково. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення №0003682340/0 від 30.04.2009 та №0003682340/1 від 26.05.2009. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення №0002331740/0 від 29.04.2009 та №0002331740/1 від 26.05.2009 в частині нарахування податку з доходів фізичних осіб в розмірі 66,00грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 132,00грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково суди попередніх інстанцій виходили з того, що повивачем дотримано вимоги п.5.9 ст.5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон України №334/94-ВР) та правомірно віднесено до валових витрат суми витрат пов'язаних з паспортзацією приміщень та витрат на страхування водіїв підприємства, зі страхування цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів. Відмовляючи в іншій частині позовних вимог суди вказали на те, що вартість квітів отриманих платниками податку (працівниками) є додатковим благом (доходом) та має оподатковуватись відповідно до вимог п.п.4.2.9 п.4.2 ст.4, п.7.1 ст. 7 Закону України від 22.05.2003 №889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі - Закон України №889-IV).

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач 11.10.2010 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 13.12.2010 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15.02.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010 в частині задоволення позовних вимог, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, п.5.2 та п.5.9 ст.5 Закону України №334/94-ВР, п.п. 17.3.1 п.17.1 ст.17 Закону України від 21.12.2000 №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон України №2181-III), п.3.4 ст.3, п.п. 4.2.9 п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7 Закону України №889-IV.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

На підставі належних та допустимих доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права, судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту перевірки №68/23-10/32876028 від 17.04.2009, складеного за результатами виїзної планової перевірки ТОВ «Малинська фабрика спеціалізованого паперу», з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 30.09.2008, та за результатом адміністративного оскарження, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.04.2009 №0002331740/0, від 26.05.2009 №0002331740/1 про визначення податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 860,94грн. (основний платіж - 286,98грн., штрафні (фінансові) санкції - 573,96грн.) та №0003682340/0 від 30.04.2009, від 26.05.2009 №0003682340/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 25970,00грн., (основний платіж - 17313,00грн., штрафні (фінансові) санкції - 8657,00грн.).

Підставою для визначення податкових зобов'язання слугував висновок про порушення п.5.9. та п..5.2. ст.5 Закону України №334/94-ВР, внаслідок заниження приросту балансової вартості запасів на суму 43006,00грн. та неправомірного віднесення до валових витрат сум витрат пов'язаних з паспортзацією приміщень та витрат на страхування водіїв підприємства, зі страхування цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 17313 грн. (за 2007 рік - 4217,00грн., 2008 рік - 13096,00грн.) та п.п.6.3.2 п.6.3 ст.6 Закону України №889-IV, у зв'язку з чим позивачу донараховано податку з доходів фізичних осіб в сумі 286,98грн.

Зі змісту акта перевірки вбачається, що позивачем було невірно перенесено у додатку К1/1 залишки матеріальних цінностей на початок звітного року та на кінець звітного року по рах. 22 в сумі 43006,00 грн., а тому було занижено задекларовані показники у рядку 01.2 декларацій «приріст балансової вартості запасів»на суму 43006,00грн.

У відповідності до п.п.5.4.1 п.5.4 ст.5 Закону України №334/94, до валових витрат включаються: витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що необхідні для виконання професійних обов'язків.

Згідно з п.5.9 ст.5 Закону України №334/94, платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

На думку податкового органу, позивачем занижено показники приросту балансової вартості на основі лише неспівпадіння показників декларації та додатку №5 до акту перевірки, який складено на підставі даних бухгалтерського обліку.

Проте, судом встановлено, що відповідачем при здійсненні превірки не було враховано, що на підприємстві ведуться субрахунки 221- «мшп на складі»та 222 - «мшп спецодяг у використані».

Таким чином, відповідачем не належно здійснено обрахунки приросту балансової вартості запасів та в порушення п.5.9 ст.5 Закону України №334/94 недостовірно відображено дані у додатку №5 без зазначення, яка частина запасів перебуває на складах, а яка у використані та без врахування, що рахунок 22 має у позивача субрахунки: 221-«мшп на складі»та 222-«мшп спецодяг у використані», кожний з яких має різне облікове призначення.

У відповідності до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст.5 Закону України №334/94, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно зі ст. 13 Закону України від 14.10.1992 №2694-XII «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Згідно з п. 2.12 Положення про безпечну та надійну експлуатацію виробничих будівель і споруд, яке затверджено наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України і Держнаглядохоронпраці України від 27.11.1997 №32/288, огляд основних конструкцій будівель з важким крановим обладнанням або будівель і споруд, що експлуатуються у дуже агресивному середовищі, проводиться один раз на десять днів. Будівлі і споруди, що експлуатуються в агресивному середовищі, підлягають обстеженню спеціалізованими організаціями не рідше одного разу на рік з грунтовними записами у Паспорті технічного стану конструкцій і заходів щодо проведення необхідних робіт з утримання будівельних конструкцій у початковій експлуатаційній якості.

Оскільки, обстеження та паспортизація виробничих будівель, яке було проведено спеціалізованою державною установою - Держаним підприємством «Житомирський експертно-технічний центр Національного науково-дослідного інституту промислової безпеки та охорони праці», у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 05.05.1997 №409 «Про забезпечення надійності й безпечної експлуатації будівель, споруд та інженерних мереж» було одним із необхідних заходів для забезпечення охорони праці, віднесення позивачем витрат пов'язаних з паспортзацією приміщень до складу валових витрат є правомірним та відповідає вимогам п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України №334/94.

Також, судами встановлено, що витрати на страхування водіїв підприємства, зі страхування цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів віднесено підприємством до складу валових витрат підприємства відповідно до п.п.5.4.6 Закону України №334/94.

Витрати на страхування водіїв підприємства, зі страхування цивільної відповідальності, є обов'язковим, а не добровільним видом страхуванням, що пов'язане з професійною діяльністю працівників.

З матеріалів справи вбачається, що застраховані працівники працювали водіями на автомобілях підприємства, які використовуються саме в господарській діяльності підприємства.

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що вартість страхування водіїв, сплачених підприємством, не є додатковим благом (доходом) працівників, що оподатковується відповідно до п.п.4.2.9 п.4.2 ст. 4, п.7.1 ст. 7 Закону України №889-IV.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малинському районі Житомирської області залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15.02.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв