Постанова № 34019606, 08.10.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2013 р. Справа№ 910/11708/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Алданової С.О.

Чорногуза М.Г.

за участю секретаря Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача Кадубовський Є.С. - дов. №20 від 15.04.2013 р.

від відповідача Кулинич В.П. - дов. №44 від 04.03.2013 р.

розглянувши

апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства

«Шляхово-будівельне управління №41»

на рішення

господарського суду міста Києва

від 08.08.2013 р. (суддя Удалова О.Г.)

у справі №910/11708/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВВ-Агро»

(далі - ТОВ «СВВ-Агро»)

до Відкритого акціонерного товариства

«Шляхово-будівельне управління №41»

(далі - ВАТ «Шляхово-будівельне управління №41»)

про стягнення 142 195,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.08.2013 р. у справі №910/11708/13 позов задоволено частково, стягнуто з ВАТ «Шляхово-будівельне управління №41» на користь ТОВ «СВВ-Агро» 113 504,35 грн. пені, 28 554,21 грн. три проценти річних та 2 841,17 грн. витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись із згаданим рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову повністю за наведених в скарзі підстав. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що місцевим судом при прийнятті оскарженого рішення порушено норми матеріального права, зокрема, не враховано положень п.5.2. договору поставки №17/12 від 06.06.2012 р. (далі - Договір), яким встановлено, що оплата товару проводиться на умовах максимальної відстрочки платежів не більше 14 календарних днів з моменту надання продавцем (позивачем) документів на оплату. За твердженнями апелянта, позивачем не надано відповідачу документів на оплату поставленого товару за умовами п.5.2. Договору, а відтак у нього немає обов'язку з оплати товару, відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню тощо.

Представник апелянта в судовому засіданні доводи скарги підтримав, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, зазначивши, що ним не прострочено оплати поставленого товару, тому просив оскаржене рішення скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову повністю.

Представник позивача доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, а відтак рішення місцевого суду як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга підлягає задоволенню за таких обставин.

Так, ТОВ «СВВ-Агро» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ВАТ «Шляхово-будівельне управління №41» про стягнення штрафних санкцій за прострочення оплати поставленого за Договором товару в розмірі 142 195,08 грн., з яких: 113 640,87 грн. - пеня; 28 554,21 грн. - три проценти річних. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що відповідачем порушено умови Договору щодо оплати отриманого товару, а тому відповідач повинен сплатити на користь ТОВ «СВВ-Агро» нараховані штрафні санкції тощо.

Суд першої інстанції, розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, дійшов висновку про обґрунтованість частини позовних вимог, відтак прийняв рішення про часткове їх задоволення.

Так, задовольняючи позов частково, місцевий суд вважав, що відповідачем порушено передбачені Договором строки оплати поставленого товару, на підставі чого у позивача наявне право вимоги стягнення з відповідача пені та трьох процентів річних за несвоєчасну оплату товару тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.06.2012 р. між ТОВ «СВВ-Агро» як постачальником, та ВАТ «Шляхово-будівельне управління №41» як замовником, укладено Договір, за умовами п.1.1. якого позивач зобов'язався поставити і передати у власність відповідача пісок річковий (товар), а відповідач зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість на умовах Договору.

Положеннями п.п.4.4., 4.5. Договору визначено, що приймання-передача товару партіями здійснюється шляхом оформлення накладних (товарно-транспортних накладних) в передбаченому чинним законодавством порядку. Приймання-передача загальної кількості товару відбувається шляхом підписання сторонами видаткових накладних на товар.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем у період з 06.06.2012 р. по 13.10.2012 р. поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 3 308 130,00 грн., що підтверджено наявними в матеріалах справи видатковими накладними.

Положеннями ст.692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено іншого строку оплати товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до приписів ст.193 ГК України та ст.ст.525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом; якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач на підставі п.5.2. Договору, зобов'язаний оплатити вартість відповідної партії товару згідно видаткових накладних позивача. Оплата проводиться на умовах максимальної відстрочки платежів не більше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту надання продавцем (позивачем) документів на оплату.

Як встановлено місцевим судом, відповідачем за отриманий товар проведено частковий розрахунок, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 1 210 110,00 грн.

Предметом спору по даній справі є стягнення з відповідача нарахованих позивачем сум пені та трьох процентів річних за порушення встановлених Договором строків оплати товару.

Неустойкою (штрафом, пенею) на підставі ст.549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як зазначалося вище, суд першої інстанції визнав за позивачем право вимоги щодо стягнення з відповідача пені за несвоєчасну оплату товару, підставою для оплати товару вважав видаткові накладні. Апеляційний суд не погоджується з такими висновками місцевого суду за таких обставин.

У відповідності до ч.1 ст.637 ЦК України, тлумачення умов договору здійснюється на підставі ст.213 цього Кодексу.

Положеннями ч.3 ст.213 ЦК України встановлено, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Проаналізувавши зміст Договору, і зокрема приписи п.5.2. за правилами ст.213 ЦК України, апеляційний суд дійшов висновку, що цей пункт Договору містить два різні терміни: «видаткова накладна» і «документ на оплату».

За наявності волі сторін визначити перебіг початку відстрочення платежу моментом отримання відповідачем видаткової накладної, сторони могли про це прямо зазначити в даному пункті, не допускаючи різного термінологічного позначення одного й того ж самого документа, або зазначити, що відстрочка платежу починається з моменту отримання товару, видаткової накладної тощо. Натомість для визначення строків оплати товару сторонами використано термін «документ на оплату»( п.5.2. Договору).

Крім цього, п.5.3 Договору сторони погодили, що постачальник залишає за собою право притримати відвантаження чергової партії товару на період, який дорівнює прострочці в оплаті замовником рахунку постачальника за попередню партію товару, отже визначальним є необхідність оплати відповідачем, як замовником, «рахунку постачальника» тощо.

Крім цього, за загальноприйнятим у сфері торгівельних відносин значенням термінів під терміном «видаткова накладна» розуміється первинний документ, який засвідчує операцію з відпуску товару (при оформленні торгівельної діяльності, пов'язаної з продажем товарів). Під терміном «документ на оплату» розуміється виставлений продавцем рахунок (рахунок-фактура), який покупець повинен оплатити.

З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що п.5.2 Договору під терміном «документ на оплату» сторони мали на увазі саме рахунок постачальника (позивача), з моменту надання замовнику (відповідачу) якого передбачалось обчислення 14-ти денного строку на його оплату, а датою початку прострочення відповідачем оплати поставленого товару мала бути дата після спливу цього 14денного терміну з моменту отримання ним рахунку-фактури позивача.

Відповідно до ч.1 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень.

Доказів надання відповідачу документів на оплату поставленого товару за умовами п.5.2. Договору позивачем не надано, відтак у відповідача немає обов'язку з оплати товару, як і підстав для стягнення з нього штрафних санкцій та задоволення позовних вимог.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржене рішення скасуванню з прийняттям нового - про відмову в задоволенні позову.

З огляду на задоволення апеляційної скарги, витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги на підставі ст.49 ГПК України належить покласти на позивача.

Керуючись ст.ст.99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Шляхово-будівельне управління №41» задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 08.08.2013 р. у справі №910/11708/13 скасувати.

2. Постановити нове рішення: В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СВВ-Агро» до Відкритого акціонерного товариства «Шляхово-будівельне управління №41» про стягнення 142 195,08 грн. відмовити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СВВ-Агро» (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 2 Б, оф. 17, ідентифікаційний код 36531797) на користь Відкритого акціонерного товариства «Шляхово-будівельне управління №41» (03039, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 32, ідентифікаційний код 05416886) 1 422 (одну тисячу чотириста двадцять дві) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №910/11708/13 повернути до господарського суду міста Києва.

6. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Дикунська С.Я.

Судді Алданова С.О.

Чорногуз М.Г.