Постанова № 340108, 19.12.2006, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

___________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2006 р.

Справа № 15/256-06-6912А

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Жукової А. М.

суддів : Величко Т.А.

Бойко Л.І.

при секретарі : Храмшиній І.Г.

за участю представників сторін:

від позивача –Грабовський О.І.

від відповідача –Волканов Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

АТЗТ „ Одесахімоптторг” м. Одеса

на постанову господарського суду Одеської області

від 25.09.2006р.

по справі №15/256-06-6912 А

за позовом: АТЗТ „ Одесахімоптторг” м. Одеса

до відповідача: ДПІ у Приморському районі м. Одеси

про скасування рішень №0000102200 від 30.01.06 р.; №0000102200/1 від 1.03.06 р.; №0000102200/2 від 29.03.06 р.; №0000102200/3 від травня 2006 року про сплату штрафних санкцій в сумі 40 039,92 грн. за порушення валютного законодавства

встановив:

Постановою господарського суду Одеської області від 25.09.06 р. яка підписана 24.10.06 р. ( суддя Петров В.С.) у позові відмовлено з підстав порушення АТЗТ „Одесахімторг” ст.7 ДКМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” №15-93 від 19.02.93 р.

АТЗТ„ Одесахімоптторг” м. Одеса не погодившись із цією постановою, звернулось 4.10.06 р. із заявою про апеляційне оскарження, а 24.10.06 –із апеляційною скаргою, в якій просить постанову місцевого суду скасувати, як таку, що прийнята без з’ясування обставин, що мали значення для справи та порушенням норм матеріального права, пояснюючи, що відповідно до умов договору від 2.09.04 р. нерезидентом здійснено платіж у національній валюті України. Відповідно до ст.192; 533 ЦКУ –законними платіжними коштами, обов’язковими до прийому за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця –гривня; грошове зобов'язання повинне бути виконано в гривнях. Укладаючи договір сторони визначили істотною його умовою ціну в гривнях, а відповідно зі ст.189 ГКУ тільки у зовнішньоекономічних контрактах ціни можуть визначатися в іноземній валюті. Скаржник вважає, що відповідно до ст.19 Конституції України та п.п.4.4.1 ст.4 ЗУ „Про порядок погашення зобов"язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” №2181-ІІІ від 21.12.00 р. коли норми різних законів або нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) тлумачення прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків або контролюючих органів –рішення приймається на користь платника.

Судом не досліджено обставин, які є істотними та принциповими для правильного вирішення спору по суті.

Представник ДПІ заперечуючи доводи скаржника з підстав, встановлених актом перевірки, просить залишити постанову місцевого суду без змін.

Заслухавши пояснення, розглянувши матеріали справи, судовою колегією встановлено наступне.

Виїзною плановою перевіркою дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства АТЗТ „Одесахімоптторг” за період з 1.01.04р. по 1.10.05 р. СДПІ у Приморському районі м. Одеси виявила, що підприємство (постачальник) уклало договір поставки товару №2 від 2.09.04 р. з фізичною особою –нерезидентом Саад Амін Ахмедом (покупцем) Єгипет відповідно до якого на умовах франко-склад постачальника передано покупцю товари ( цеоліти загального призначення, формовані з пов”язуючим Нах марки „А” в кількості 5,01 тн.) на суму 40039,92 грн. Передплата у зазначеній сумі здійснена 2.09.04 р. на рахунок підприємства. Відвантаження цього товару здійснене по ВМД №500050000/4/036240 від 30.09.04 р. Проте, індивідуальна ліцензія НБУ на здійснення розрахунків між резидентами та нерезидентами в межах торгівельного обороту у валюті України підприємству не надавалась, тоді як згідно ч.3 ст.7 ДКМУ від 19.02.1993 року №15-93 „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торгівельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії НБУ. За порушення цього порядку до підприємства на підставі ст.16 п.2 ч.5 цього Декрету застосовано відповідальність у вигляді штрафу у розмірі еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовуються при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких розрахунків. За результатами перевірки складено акт №29/23-20/01882503 від 24.01.06 р. та прийнято рішення про застосування штрафних(фінансових) санкцій №0000102200 від 30.01.06 р. в сумі 40039,92 грн. (а.с.8,12,33) В порядку адміністративного оскарження рішення від 30.01.06 р. СДПІ від 22.09.06 р. (а.с. 41) скаржнику відмовлено у задоволенні скарги у зв'язку з чим платникові доведено нові граничні строки сплати штрафу про що направлено йому рішення №0000102200/1 від 1.03.06 р. (а.с.9) За результатами повторної скарги до ДПАУ в Одеській області рішенням №5588/25-0007 від 23.03.06 р. рішення СДПІ залишено без змін, що стало підставою для направлення платникові рішення №0000102200/2 від 29.03.06 р. (а.с.10,47) Скарга платника до ДПАУ м. Києва рішенням №4540/6/250415 від 21.04.06 р. залишена без задоволення, а рішення СДПІ без змін, і як наслідок, СДПІ у Приморському районі м. Одеси довела платникові нові граничні строки сплати штрафу рішенням №0000102200/3 від травня 2006 року (а.с.11,52).

Вважаючи, що контролюючим органом порушено права та охоронювані законом інтереси суб'єкта підприємницької діяльності, рішення СДПІ оскаржені до суду, про що заявлено позов 29.06.06 р. на обґрунтування якого позивач послався на норми цивільного законодавства та зазначив, що між сторонами укладено договір поставки, а не зовнішньоекономічний контракт, у зв'язку з чим СДПІ безпідставно застосовано до підприємства відповідальність, встановлену ст.16 ДКМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” №15-93 від 19.02.93 р. В процесі провадження у справі господарським судом здійснено заміну СДПІ у Приморському районі про що винесено ухвалу від 25.07.06 р. (а.с.67)

ДПІ у Приморському р-ні м. Одеси заперечуючи позовні вимоги у письмових запереченнях (а.с.64) пояснила, що підприємство на порушення ДКМУ №15-93 від 19.02.93 р. „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” здійснено розрахунок з нерезидентом в межах торговельного обороту у валюті України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ. Факт виконання нерезидентом зобов'язання щодо сплати вартості товару в сумі 40039,92 грн. шляхом перерахування на рахунок позивача в національній валюті підтверджено банківськими виписками та розрахунковими квитанціями. Посилання позивачем на норми цивільного права на думку ДПІ є безпідставним, так як відносини, що виникають під час розрахунків резидентів України з нерезидентами регулюються валютним законодавством, яке за своєю суттю є публічно-правовим, тому норми цивільного законодавства до таких відносин не застосовується.

Місцевий суд, відмовляючи у позові вмотивував постанову посиланням на матеріали перевірки, положення ДКМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та погодився з доводами відповідача та зазначив, що позивач неправомірно здійснив розрахунки з нерезидентом у валюті України при виконанні договірних зобов"язань, порушив вимоги ст.7 ДКМУ, що стало підставою для застосування штрафних санкцій. Тому суд дійшов висновку на підставі ст.2 КАСУ, що відповідач діяв у межах, визначених законом при прийнятті оскаржуваних рішень.

Судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги, виходячи із наступного.

Регулювання господарських відносин, що виникають у процесі здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання здійснюється відповідно до Господарського Кодексу України. Відповідно до ст.55 ГКУ суб'єктами господарювання є господарські організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій, утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Іноземні суб'єкти господарювання (іноземці) при здійсненні господарської діяльності в Україні користуються такими самими правами і мають такі самі обов'язки як і громадяни України, якщо інше не передбачено цим Кодексом , іншими законами (ст.129 ГКУ). Відповідно до ст.265 ГКУ –сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання зазначені у п.1,2 ч.2 ст.55 цього Кодексу, тобто юридичні особи, громадяни України, іноземці. За договором поставки одна сторона –постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні –покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього обумовлену суму.

Як вбачається із договору №2 від 2.04.04 р. між сторонами (господарюючими суб'єктами) укладено договір поставки згідно законодавства країни за місцем укладення цього договору. Тобто стосунки між сторонами є цивільно-правовими.

Суб'єкти господарювання можуть бути суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності. Зовнішньоекономічною діяльністю є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном (ст.377 п.1 ГКУ). За умовами договору від 2.04.04 р. сторони передбачили умови поставки франко-склад постачальника, тобто зобов'язання постачальника припиняються на момент надходження товару на його склад, а тому ця поставка не має ознак зовнішньоекономічної діяльності. В подальшому власник товару (іноземець) розпорядився цим товаром на свій розсуд та уклав з підприємством контракт - доручення №3 від 7.09.04 р. відповідно до якого підприємство за дорученням Саад Амін Ахмед здійснювало брокерські послуги щодо відвантаження товару власника за межі митного кордону, за що виплачено винагороду по квитанції від 26.10.04 р.(а.с.91). Контролюючим органом безпідставно визначено, що по господарській операції, здійсненій на території України підприємством порушено норми ДКМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” №15-93 від 19.02.93 р. Цим Декретом встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, та визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ в регулюванні валютних операцій, права і обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

За визначенням цим Декретом термін „валютні операції” –це операції, пов'язані з переходом власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України. Відповідно до ст.5 ДКМУ індивідуальної ліцензії потребують операції з вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей; ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України ( за винятком п.2 ст.3 цього Декрету), надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави; розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України; здійснення інвестицій за кордон шляхом придбання цінних паперів за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами –резидентами як дарунок або у спадщину. Стаття 7 ДКМУ передбачає порядок організації розрахунків у іноземній валюті, зокрема у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Абз.3 цієї статті передбачає здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України за умови одержання індивідуальної ліцензії. Тобто з урахуванням ст.5 ДКМУ –індивідуальна ліцензія НБУ необхідна при розрахунках в національній валюті поза межами України.

За порушення п.4 ст.5 ДКМУ встановлена відповідальність ст.16 Декрету у вигляді штрафу у сумі, еквівалентній сумі валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій.

Проте, п.4 ст.5 не містить такої підстави як отримання індивідуальної ліцензії на здійснення розрахунків на території України в українській валюті.

Встановлення контролюючим органом факту розрахунків між нерезидентом і резидентом в українській валюті не виключає факту, що нерезидент (іноземець) має на території України відкритий банком рахунок у валюті України, тому здійснення розрахунків у валюті України через цей рахунок між резидентом і нерезидентом в межах торговельного обороту не потребує індивідуальної ліцензії НБУ.

За таких обставин, висновок місцевого суду не відповідає фактичним обставинам, матеріалам справи, нормам матеріального права.

Слід зазначити, що постанова місцевого суду в описовій частині крім оскаржуваних рішень містить посилання на рішення СДПІ у Приморському районі м. Одеси №0000981701/0 від 25.06.2005 року так і на рішення №0000981701/0 від 25.06.05 року ДПІ у Суворовському р-ні м. Одеси на суму 25169082,95 грн. які не були предметом спору за позовом АТЗТ „Одесахімоптторг”.

На підставі викладеного, апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 160,198,202,205,207,212,254 КАС України, суд

постановив:

1.Постанову господарського суду Одеської області від 25.09.2006р. у справі №15/256-06-6912 А –скасувати, позов задоволити.

Скасувати рішення СДПІ у Приморському районі м. Одеси №0000102200 від 30.01.06 р.; №0000102200/1 від 1.03.06 р.; №0000102200/2 від 29.03.06 р.; №0000102200/3 від травня 2006 року про сплату штрафних санкцій в сумі 40 039,92 грн.

Стягнути з державного бюджету через УДК в Одеській області на користь АТЗТ „Одесахімоптторг” судовий збір в сумі 5 грн.10 коп.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.М. Жукова

Суддя Т.А. Величко

Суддя Л.І. Бойко