Рішення № 34007661, 09.10.2013, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Ситнік О.І.

Доповідач - Фарятьєв С.О.

Справа № 2-2415/12

Провадження № 22ц/782/2783/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого - Фарятьєва С.О.

суддів - Украінцевої Л.Д., Іванової І.П.

при секретарі - Вербицькому І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луганську цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Луганська від 06 червня 2013 року за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк „Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк „Приватбанк" про визнання кредитного договору недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А :

В жовтні 2011 року позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк (ПАТ КБ) „Приватбанк" звернувся з зазначеним позовом до суду, обґрунтовуючи його тим, що 29.07.2008 року між ним та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір про надання кредиту їй на суму 14302,03 дол. США, який нею було отримано, з терміном погашення до 28.07.2015 року включно, зі сплатою відсотків за користування кредитом в строки та в порядку, встановлених цим договором.

Однак відповідачка умови кредитного договору у повному обсязі не виконала, а саме не повернула кредит та відсотки по ньому, в зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 29.09.2011 року склала 18515,32 дол. США, що у гривневому еквіваленті складає 147.633,76грн.

Тому позивач просив суд стягнути з відповідачки на його користь вищезазначену суму, а також судові витрати.

У зустрічному позові відповідачка просила суд визнати укладений між банком та нею кредитний договір від 29.07.2008 року недійсним, посилаючись на те, що вона дійсно уклала з банком зазначений кредитний договір, проте перед його укладанням позивач навмисно ввів її в оману через свідомо не надану інформацію, яку вона повинна була отримати перед укладанням правочину для всебічного і повного ознайомлення з умовами кредитування, ціною, способами розрахунку, перевагами та недоліками запропонованих схем кредитування та інше, чим порушив вимоги Закону України «Про захист прав споживачів.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Луганська від 6 червня 2013 року позовні вимоги позивача було задоволено у повному обсязі.

Суд стягнув з відповідачки на його користь 147.633,76 грн. на відшкодування заборгованості за кредитним договором та судові витрати 1476 грн., а всього 149.109,76 грн.

В задоволенні зустрічних позовних вимог відповідачки відмовив за необґрунтованістю.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції відповідачка подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити, а її зустрічний позов задовольнити у повному обсязі, оскільки вважає, що судом були порушені норми матеріального та процесуального права і висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Заперечень на апеляційну скаргу до матеріалів справи не надійшло.

Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представника позивача та відповідачки, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

У статті 124 ч.2 Конституції України закріплено положення про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

В силу ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з вимогами ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст.10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. А відповідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того, у відповідності із вимогами ст.ст.213,214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

Чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інше.

З матеріалів справи вбачається, що вказані вимоги закону судом першої інстанції виконано було не в повному обсязі.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В статті 629 ЦК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що 29.07.2008 року між ПАТ КБ „ПриватБанк" і ОСОБА_2 було укладено кредитно-заставний договір за №LGHIAN 16920886, згідно умов якого банк зобов`язався надати їй кредит у розмірі 14302,03 дол. США, на термін до 28.07.2015 року, а вона зобов`язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених цим договором.

Вищевказану суму було надано банком відповідачці, а зазначений договір було підписано нею особисто, проти чого вона не заперечувала. Тому суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що даний факт вважається встановленим.

Крім того, ознайомлено було відповідачку і з графіком погашення цього кредиту, що підтверджується додатком №1 до кредитно-заставного договору (а.с.7), а п.14.11 цього ж договору передбачено, що сторони встановлюють строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойки тривалістю 5 років (а.с.6).

Для забезпечення виконання вищезазначеного кредитного договору відповідачкою було передано в заставу банку автомобіль «DAWOO NEXIA», 2008 року випуску. 20 лютого 2009 року для погашення заборгованості по цьому кредитному договору нею ж було надано довіреність для продажу цього заставленого майна, а 7 квітня 2009 року це майно було реалізовано банком за 62404 грн. Грошові кошти отримані від реалізації заставленого майна були направлені на погашення заборгованості за кредитним договором. Проте суми від реалізації цього майна було недостатньо для погашення всієї заборгованості за кредитним договором, залишок якої, на 10 вересня 2009 року, склав 7481,42 дол. США.

Втім, в порушення умов вказаного договору, залишок суми по кредиту відповідачка у повному обсязі не сплатила, в зв'язку з чим, станом на 29.09.2011 року, утворилась заборгованість.

Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи.

Про необхідність своєчасного повернення заборгованості за кредитним договором станом на 10 вересня 2009 року в сумі 7481,42 дол. США., відповідачка була повідомлена позивачем належним чином, про що свідчить відповідне повідомлення - вимога від 10.09.09 р., копія якої знаходиться в матеріалах справи (а.с.44).

Відповідно ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1050 передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

В силу ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За таких обставин, оскільки відповідачка не виконує взятих на себе зобов'язань, згідно кредитного договору, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог позивача стосовно стягнення заборгованості за кредитом, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, штрафу (фіксованої частини) і штрафу (процентної складової).

Обгрунтованими є також і висновки суду першої інстанції про відмову у позові відповідачці про визнання кредитного договору недійсним, оскільки вона, як позичальник, до підписання кредитного договору була належним чином повідомлена про всі істотні умови отримання кредитних коштів, які вимагаються законом та виходять з характеру такого правочину і підписавши кредитний договір з графіком погашення кредиту, надала таким чином свою згоду на досягнення між ними всіх умов договору з додержанням всіх необхідних вимог.

Посилання відповідачки на те, що перед укладанням кредитного договору банк навмисно ввів її в оману через свідомо не надану інформацію, яку вона повинна була отримати перед укладанням правочину для всебічного і повного ознайомлення з умовами кредитування, ціною, способами розрахунку, перевагами та недоліками запропонованих схем кредитування та інше судова колегія до уваги не бере, оскільки відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.

Крім того, інформація споживача про наявні форми кредитування, податковий режим сплати процентів та недоліки схем кредитування відповідно до ч.2 ст.11 Закону України „Про захист прав споживачів" повинна надаватися споживачу до укладення договору, а ненадання банком такої інформації споживачу також не є підставою для визнання його недійсним, оскільки за змістом ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержанння в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3 та 6 ст.203 ЦК України.

Не заслуговують на увагу судової колегії і посилання відповідачки на те, що банк не повідомив її про вартість реалізованого майна, у вигляді вищевказаного автомобіля «DAWOO NEXIA», 2008 року випуску, держ.№ ВВ 79-76 ВН, оскільки вказане майно було реалізовано за нотаріально посвідченою довіреністю, копія якої знаходиться в матеріалах справи, від її імені, третіми особами (а.с.62).

Не приймає судова колегія і твердження позивачки щодо відсутні у банка ліцензій на проведення валютних операцій, оскільки матеріали справи такі документи містять.

З вказаними висновками суду першої інстанції вважає за необхідне погодитись і судова колегія апеляційного суду, оскільки зроблені вони на підставі встановлених ним у судовому засіданнні обставинах справи, всебічно, повно та об'єктивно досліджених доказах, наданих сторонами, та на підставі правильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Крім того, приймаючи рішення, в частині стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості суд першої інстанції не врахував, що відповідно до роз'яснень у п.42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 3 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», у резолютивній частині рішення суду в разі задоволення позовних вимог в обов'язковому порядку має зазначатись загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті.

Однак в порушення вищезазначеного резолютивна частина рішення суду 1-ої інстанції не містить складових частин усієї суми заборгованості, тому рішення суду, на підставі вимог ст.309 ЦПК України, підлягає зміні з викладенням резолютивної частини рішення у новій редакції.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м.Луганська від 06 червня 2013 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення у наступній редакції: стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк „Приватбанк" (код ЄДРПОУ 14360570, рах. №29092829003111, МФО №305299) заборгованість за кредитно-заставним договором №LGHIAN 16920886 від 29.07.2008 року в розмірі 18.515 (вісімнадцять тисяч п`ятсот п`ятнадцять) доларів 32 цента США, що в гривневому еквіваленті за курсом Національного Банку України станом на 29 вересня 2011 року (7.9736 грн.) становить 147.633 (сто сорок сім тисяч шістсот тридцять три) грн. 76 коп., з яких: заборгованість за кредитом у сумі 7481,42 дол. США, що за курсом НБУ становить 59.653,86 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов`зань за договором в розмірі 10.122,36 дол. США, що за курсом НБУ становить 80.711,65 грн., штраф (фіксована частина) в розмірі 31,35 дол. США, що за курсом НБУ становить 249,97 грн. і штраф (процентна складова) в розмірі 880,19 дол. США, що за курсом НБУ становить 7018,28 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Це рішення суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів після його проголошення.

Головуючий:

Судді: