Постанова № 33997534, 03.10.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2013 р. Справа № 922/2426/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Істоміна О.А. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Пуга Г.Г., Здельник С.І.

відповідача - Шелехань М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2732Х3-9 ) на рішення господарського суду Харківської області від 12.08.13 р. у справі № 922/2426/13

за позовом ТОВ "Дігріма", Харківська область

до ТОВ "Балмолоко", Харківська область

про стягнення 38 233,83 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2013р. позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з ТОВ "Балмолоко" загальної суми заборгованості у розмірі 38 233,83 грн. за договором поставки №16с від 1.01.12р.

12.08.2013 року позивач звернувся до суду з уточненням до позовної заяви, в якій просив стягнути з відповідача заборгованість за поставлену продукцію у розмірі 35 068,98 грн., пеню в сумі 2 637,37 грн. та 3% річних в сумі 527,48 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.08.2013 р. по справі № 922/2426/13 ( суддя Прохоров С.А. ) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача суму основного боргу у розмірі 35068,98 грн., 3% річних в сумі 527,48 грн., судовий збір в сумі 1720,50 грн., з посиланням на невиконання умов договору в частині оплати отриманого товару.

В частині стягнення пені в сумі 2637,37 грн. - в позові відмовлено, з посиланням на те, що стягнення штрафних санкцій не передбачено умовами договору.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, надав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

У апеляційній скарзі зазначив, що за договором сплачено 1830000 грн., заборгованість не підтверджується первинними документами, акт звірки взаєморозрахунків не є належним доказом наявності боргу.

Позивач вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм чинного законодавства, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відзиві зазначив, що видатковими накладними підтверджується поставка молока на суму 1852560,98 грн.,відповідачем оплачена сума 1817492 грн., заборгованість складає 35068,98 грн.,товар отриманий по видатковим накладним без зауважень,видаткові накладні є первинними обліковими документами.

Розпорядженням голови суду від 26.09.2013 р. у зв'язку з відпусткою судді Пушая В.І. сформувано колегію суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Плужник О.В., суддя Істоміна О.А.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила, що 01 січня 2012 року між сторонами укладений договір поставки № 16/С, за яким постачальник зобов'язується передавати у власність покупцю молоко коров'яче незбиране, в подальшому МОЛОКО, яке за якістю відповідає ДСТУ 3662-97 "Молоко коров'яче незбиране", ветеринарним та санітарним правилам, а також вимогам безпеки згідно "Медико - біологічних вимог та санітарних норм якості продовольчої сировини та харчових продуктів", затверджених МЗО СРСР 01.08.1989 року № 5061-89, Порядку та періодичності контролю продовольчої сировини та харчових продуктів за показниками безпеки MB 5.08.07/1332.

У п.п. 1.2.,2.2.2 договору зазначено, що покупець / відповідач/ зобов'язується прийняти МОЛОКО та сплатити за нього на умовах, зазначених в цьому договорі з урахуванням масової частки жиру з перерахунком його на базисну жирність 3,4 % та білка 3,0% .

Пунктом 3.1. договору передбачено, що ціна на молоко визначається сторонами та оформляється протоколом погодження ціни, який є додатком до договору.

У п.п. 3.3, 3.4 договору зазначено, що покупець здійснює оплату поставленого постачальником молока грошовими коштами на поточний рахунок або в касу постачальника, не пізніше 7-ми банківських днів з дня отримання молока. Також, оплата поставок молока може здійснюватись покупцем за рахунок передоплати на поточний рахунок або в касу постачальника.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На виконання умов договору позивачем у серпні 2012 року здійснена поставка молока відповідачу на загальну суму 72932,10 грн., що підтверджується видатковими накладними.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що відповідач свої зобов'язання за умовами договору в частині сплати грошових коштів за поставлений товар не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 35068,98 грн., яка підтверджується матеріалами справи, зокрема актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.07.2012 року підписаним керівниками та бухгалтерами обох підприємств.

Посилання відповідача на сплату суми 1830000 грн. за договором і відсутність заборгованості необґрунтоване, так як відповідач листом №156 від 19.03.12р. просив вважати призначення платежу №801 від 16.03.12р. у сумі 100000 грн. таким: «Оплата за молоко согласно договора № 42с от 05.05.11г. сумма 12508 грн., № 16 с от 01.01.12 г. сумма 87492 грн.», тобто за договором №16с сплачена сума 1817492 грн. Крім того, відповідач не надав доказів повної сплати товару отриманого у серпні 2012р. по видатковим накладним.

Як свідчать матеріали справи у 2012 р. відповідач отримав по видатковим накладним молока на суму 1852560,98 грн., у тому числі у серпні 2012 р. на суму 72932,1 грн., оплата проведена частково, станом на 31.07.2012р. заборгованість складала 292136,88 грн., що підтверджується матеріалами справи, зокрема видатковими накладними та актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.07.2012р., підписаним керівниками та бухгалтерами сторін.

У серпні 2012р. поставлено молока на суму 72932.1 грн., залишок суми, яка підлягала оплаті за отримане у 2012р. молоко, складала 365068,98 грн./292136,88 грн.+72932.1грн./, відповідачем платіжними дорученнями №2052 від 2.08.12р.,№2113 від 10.08.12р., № 2214 від 23.08.12р.,№57 від 8.01.13р.,№294 від 5.02.13р.,№348 від 7.02.13р. перерахована сума 330000грн. , тобто відповідачем всього сплачена сума 1817492 грн., у тому числі у серпні 2012р.,січні, лютому 2013р. сума 330000 грн., залишок не сплаченої суми складає 35068,98 грн.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договором поставки № 16с від 1.01.12р. встановлений обов'язок відповідача здійснити оплату поставленого молока не пізніше 7-ми банківських днів з дня отримання молока.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що на момент розгляду справи, відповідач заборгованості за поставлений товар не сплатив та не надав доказів, які б спростовували суму заявленого боргу та задовольнив позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 35068,98 грн.

Суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволені позову в частині стягнення пені у розмірі 2637,37 грн. виходячи з наступного:

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з п.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Суд першої інстанції правомірно вважав, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов"язок та умови її сплати визначені певним законодавчим актом.

Згідно із ст.1 Закону України „ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню у розмірі, що встановлюється за погодженням сторін.

Договором поставки №16/с від 01.01.2012 року не визначено розмір та базу пені за прострочення виконання зобов'язання, в зв'язку з чим господарський суд обґрунтовано відмовив у стягненні пені в сумі 2637,37 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

Суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення річних у розмірі 527,48 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, що відповідачем не виконано.

Таким чином, висновки викладені в рішенні господарського суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи, а мотиви відповідача не можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст.ст. 526, 530, 599, 625, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 101-105 ГПК України колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 12.08.2013 р. по справі № 922/2426/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції: Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 04.10.2013 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Плужник О.В.