Рішення № 33997484, 30.09.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2013 р.Справа № 5023/5522/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Френдій Н.А.

при секретарі судового засідання

розглянувши справу

за позовом Прокурора Фрунзенського району м. Харкова, 61099, м. Харків, бульвар Богдана Хмельницького, 36-А, в інтересах держави в особі 1) Харківської міської ради, 61003, м. Харків, пл. Конституції, 7, код 04059243; та в особі 2) комунального підприємства "Харківські теплові мережі", 61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11, код ЄДРПОУ 31557119; до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1; про стягнення коштів у розмірі 90231,65 грн. за участю представників:

прокурора - Хряк О.О., посвідчення НОМЕР_2 від 06.12.2012р.;

позивача (ХМР) - не з"явився;

позивача (КП "ХТМ") - Танчак Н.В., довіреність №38-2072/470 від 10.05.2012р.,

відповідача - ОСОБА_3, довіреність від 31.05.2013р.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась, відводів складу суду не заявлено.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Фрунзенського району міста Харкова в інтересах держави, в особі Харківської міської ради та Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відповідно до приписів статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України 90231,65 грн. вартості теплової енергії, одержаної за період з грудня 2002 року по квітень 2012 року для опалення нежитлових приміщень без встановлених законом підстав, за відсутності договору на поставку теплової енергії.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.01.2013 року позов задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" 90231,65 грн. заборгованості та на користь державного бюджету України 1804,63 грн. судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 року рішення місцевого господарського суду залишено без змін як законне та обґрунтоване.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.06.2013 року рішення господарського суду Харківської області від 15.01.2013 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 р. у справі №5023/5522/12 скасовані, справу №5023/5522/12 направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Відповідно до витягу від 20.06.2013 року автоматизованою системою документообігу господарського суду Харківської області справу №5023/5522/12 призначено для розгляду судді Ольшанченку В.І.

Відповідно до витягу від 29.07.2013 року автоматизованою системою документообігу господарського суду Харківської області справу №5023/5522/12 призначено для розгляду судді Френдій Н.А., підстава повторного автоматичного розподілу: відпустка судді Ольшанченка В.І.

Суд перейшов до розгляду справи по суті 02.09.2013р.

В судовому засіданні 11.09.2013р. оголошено перерву до 30.09.2013р.

Прокурор підтримав позов в повному обсязі та просить суд задовольнити позовні вимоги, вказуючи на та те, що у період з грудня 2002 року по квітень 2012 року відповідачем без достатньої правової підстави споживалася теплова енергія у нежитлових приміщеннях з прибудовами (згідно договору купівлі-продажу від 10.07.1998р., договору купівлі-продажу від 18.12.1998р., договору купівлі-продажу від 15.09.1998р. та договору купівлі-продажу від 20.07.1999р.), призначеними для торгівельної зали та підвалу (згідно технічних паспортів від 31.05.2012р.) загальною площею 313,2м.кв., опалювальною площею 200,14м.кв. в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2, внаслідок чого останній, на підставі статей 1212, 1213 ЦК України, має сплатити позивачу 2 грошові кошти в сумі 90231,65грн. Також прокурор підтримав пояснення №239п-12 від 10.09.2013р., в яких зазначає, що надіслання позовної заяви з додатками на адресу ФОП ОСОБА_1, на підставі відомостей внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, не спростовує факт належного виконання приписів ГПК України щодо надсилання іншій стороні у справі копії позовної заяви, посилаючись на приписи Постанови Пленуму ВГСУ №7 від 17.05.2011р., заперечує проти задоволення клопотання про застосування наслідків пропущення строку позовної давності, вказуючи по суті при цьому лише на те, що відповідач, звернувшись до суду із таким клопотанням, фактично визнає споживання теплової енергії та обов"язок сплатити вартість безпідставно спожитої теплової енергії в сумі 90231,65грн. за спірний період.

Представник позивача 2 позов, заявлений прокурором, підтримав повністю та просить суд позов задовольнити, вказуючи на те, що згідно рішення сесії ХМР від 27.11.2002р. квартири НОМЕР_3, НОМЕР_4 та НОМЕР_5 по АДРЕСА_2, які належать відповідачу, переведені до нежитлового фонду, і кв. НОМЕР_6 по цьому ж адресу - з 27.09.2006р. також переведена до нежитлового фонду відповідним рішенням ХМР, а нарахування за спожиту теплову енергію здійснювалася як за житлові приміщення. Також позивач зазначив, що грошові кошти, які були сплачені відповідачем на особові рахунки НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9 та НОМЕР_10, з призначенням платежу "за комунальні послуги" були зараховані на ці особисті рахунки відповідно до призначення платежу - як оплата за комунальні послуги, вказуючи разом з цим на те, що за нежитловим приміщенням відповідача по АДРЕСА_2 обліковується інший особовий рахунок - НОМЕР_11. Також представник позивача 2 підтримав пояснення №987юр від 30.09.2013р., надані до суду 30.09.2013р., в яких зазначає, що, оскільки п.3.8. "Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні" визначено, що платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "призначення платежу", у КП "Харківські теплові мережі" відсутні підстави обліковувати ці кошти за особовим рахунком НОМЕР_11, і відповідач не звертався до позивача з вимогою щодо зарахування сплачених їм раніше сум на вищевказаний рахунок, що за ним обліковується.

Представник позивача 1 свого представника в судове засідання після перерви не направив, причини неявки в судове засідання суду не повідомив, вимог ухвал суду від 21.07.2013р., від 15.07.2013р., від 30.07.2013р., від 02.09.2013р. та від 02.09.2013р. не виконав, а саме позивачем 1 не надано до суду засвідченої копії довідки органу статистики про включення відповідача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців України за станом на день слухання справи; обґрунтування підстав та моменту визначення належності відповідачу на праві власності торгового залу як єдиного об'єкта (замість сукупності квартир), його опалювальної площі; документально обґрунтованих пояснень щодо розміру коштів, отриманих позивачем від відповідача за спірний період як компенсації вартості теплової енергії, подальшого спрямування цих коштів позивачем; пояснень щодо обставин, викладених у запереченнях відповідача від 30.08.2013р. та поясненнях від 02.09.2013р.

Представник відповідача проти позову заперечував та просить суд відмовити в позові повністю, вказуючи на те, що позивачем нарахування за надану теплову енергію здійснювалося на підставі договору на постачання теплової енергії №10057 від 01.01.2013р., укладеного позивачем 2 та відповідачем, відповідачем надані послуги своєчасно оплачувалися за відкритими особовими рахунками НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9 та НОМЕР_10 і жодних претензій від позивача 2 у період з 2002р. по 2012 р. відповідачу не надходило; за весь період договірних відносин відповідачем за рахунками позивача 2 сплачено грошові кошти в сумі 49886,34грн. : по квартирі НОМЕР_3 - 13851,00грн.; по квартирі НОМЕР_4 - 7866,59грн.; по квартирі НОМЕР_5 - 15637,89грн. та по квартирі НОМЕР_6 - 12530,86грн.; при цьому загальна площа (в т.ч. опалювальна) вказаних квартир, за твердженням відповідача, становить 198,0м.кв. і будівельні роботи щодо реконструкції приміщень вказаних квартир та прибудови підсобного приміщення здійснювалися з листопада 2011 року по травень 2012 року, і після завершення цих робіт відповідачем отримано технічний паспорт від 31.05.2012р., отже саме з цього моменту відповідача слід вважати власником торгового залу як єдиного об"єкту. Також представник відповідача підтримав клопотання про застосування наслідків пропущення строків позовної давності, зазначаючи про те, що твердження позивача 2 про те, що він дізнався про наявність рішень Харківської міської ради від 27.11.2002р. та від 27.09.2006р. лише у 2012 році є необгрунтованими, враховуючи те, що КП "Харківські теплові мережі" передані до комунальної власності територіальної громади м. Харкова. Також відповідач вказує на неналежне правове обгрунтування позову прокурором, у тому числі на застосування законодавчих та нормативних актів, які прийняті після виникнення спірних відносин; неправомірне неврахування сум, сплачених відповідачем позивачу 2, та не зазначення способу обліку та кількості теплової енергії позивачем 2, що надавалася у приміщення відповідача.

За висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та є необхідними для прийняття повного і обґрунтованого судового рішення, внаслідок чого справа розглядається відповідно до норм ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення присутніх сторін та прокурора, та врахувавши приписи постанови Вищого господарського суду України від 04.06.2013р., суд встановив наступне.

На підставі договору купівлі-продажу від 10.07.1998р., договору купівлі продажу від 18.12.1998р., договору купівлі-продажу від 15.09.1998р., договору купівлі-продажу від 20.07.1999р. ОСОБА_1 придбав квартири № НОМЕР_3,НОМЕР_4,НОМЕР_5,НОМЕР_6 у будинку АДРЕСА_2

Рішенням VIII сесії XXIV скликання Харківської міської ради від 27.11.2002 р. "Про переведення квартир, розташованих в жилих будинках, в нежилі приміщення та надання дозволів на проектування та реконструкцію" приватному підприємцю ОСОБА_1 квартир № НОМЕР_3,НОМЕР_4,НОМЕР_5 за адресою: АДРЕСА_2 під магазин продовольчих товарів з влаштуванням окремого входу (т. 1 а.с. 41-42).

В Рішенні Харківської міської ради 5 сесії 5 скликання від 27.09.2006 р. № 119/06 "Про переведення квартир, розташованих в жилих будинках, в нежилі приміщення та надання згоди на розроблення проектів відведення земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації" зазначено суб"єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 перевести квартиру № НОМЕР_6, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, в нежиле приміщення з приєднанням до нежитлових приміщень (колишні квартири № НОМЕР_3,НОМЕР_4,НОМЕР_5) під магазин продовольчих товарів для будівництва двох прибудов для розміщення торгівельного залу, підсобних приміщень та влаштування окремих входів (т.1 а.с. 43).

Відтак, після прийняття Харківською міською радою зазначених вище рішень, належні відповідачу приміщення набули статусу нежитлових, а технічні характеристики належних відповідачу приміщень, за даними основних показників за кресленнями опалення, погодженими з КП "Харківські теплові мережі" 28.04.2011р. (т.1, а.с. 57), складають загальну площу 319,72 кв.м., опалювальну площу 200,14 кв.м.

Прокурор в позовній заяві вказує на те, що договір на теплопостачання відповідачем з позивачем не укладався, проте актами включення та відключення опалення, актами обстеження системи теплоспоживання за № ОНОТ/1996 від 28.03.2008 року, № ОНОТ/1997 від 28.03.2008 року, підтверджується споживання відповідачем теплової енергії з грудня 2002 року по квітень 2012 року (т.1, а.с. 8-23).

Згідно з розрахунками Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", відповідач за період з грудня 2002 року по квітень 2012 року має заборгованість з оплати безпідставно спожитої теплової енергії в сумі 90231,65 грн.

За розрахунками КП "Харківські теплові мережі", відповідач за період з грудня 2002 року по квітень 2012 року має заборгованість з оплати безпідставно спожитої теплової енергії в сумі 90231,65 грн. (т.1, а.с. 27-28).

Натомість відповідач, заперечуючи проти позову, вказує на те, що на те, що позивачем нарахування за надану теплову енергію здійснювалося на підставі договору на постачання теплової енергії №10057 від 01.01.2013р., укладеного позивачем 2 та відповідачем, відповідачем надані послуги своєчасно оплачувалися за відкритими особовими рахунками НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9 та НОМЕР_10 і жодних претензій від позивача 2 у період з 2002р. по 2012 р. відповідачу не надходило; за весь період договірних відносин відповідачем за рахунками позивача 2 сплачено грошові кошти в сумі 49886,34грн. : по квартирі НОМЕР_3 - 13851,00грн.; по квартирі НОМЕР_4 - 7866,59грн.; по квартирі НОМЕР_5 - 15637,89грн. та по квартирі НОМЕР_6 - 12530,86грн.; при цьому загальна площа (в т.ч. опалювальна) вказаних квартир, за твердженням відповідача, становить 198,0м.кв. і будівельні роботи щодо реконструкції приміщень вказаних квартир та прибудови підсобного приміщення здійснювалося з листопада 2011 року по травень 2012 року, і після завершення цих робіт відповідачем отримано технічний паспорт від 31.05.2012р., отже саме з цього моменту відповідача слід вважати власником торгового залу як єдиного об"єкту, що на думку відповідача підтверджує безпідставність перерахунку, здійсненого позивачем 2.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Згідно Закону України "Про теплопостачання", теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; суб'єктами відносин у сфері теплопостачання є фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання", статті 275 Господарського кодексу України, споживач теплової енергії використовує теплову енергію на підставі договору. Статтями 19, 20 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватись суб'єктами господарської діяльності у сфері теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. За частиною 2 пункту 20 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року № 1198, у разі відсутності, пошкодження та/або неправильної роботи приладів комерційного обліку оплата здійснюється відповідно до визначених у договорі навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання у розрахунковому періоді. Також умови проведення розрахунків, визначені пунктом 23 наведених Правил, передбачають здійснення у споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, розрахунку обсягу фактично спожитої теплової енергії відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури повітря та кількості годин (діб) роем теплової енергії з грудня 2002 року по квітень 2012 року (т.1, а.с. 8-23).

Також за приписами Постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 року № 1545-12, до врегулювання відповідних питань законодавством України на території України діяли Правила користування електричною та тепловою енергією, затверджені наказом від 06.12.1981 року, за пунктом 1.2 яких користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору між енергопостачальною організацією та споживачем та розділом 9 яких унормовано розрахунки за користування тепловою енергією у відповідний період.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з розрахунками Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", відповідач за період з грудня 2002 року по квітень 2012 року має заборгованість з оплати безпідставно спожитої теплової енергії в сумі 90231,65грн.

Здійснюючи розрахунок вартості безпідставно спожитої відповідачем теплової енергії за період з жовтня 2006 року (т.1, а.с.28), позивач виходив з розрахункових величин кількості одержаної теплової енергії (даних про теплове навантаження, ознак опалювального об'єкта, опалювальної площі), визначених додатками від 01.06.2012 року до договору № 10057 від 01.01.2003 року (т.2, а.с.75-76), декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ХК14312101975 від 20.06.2012 року та нормативних документів щодо порядку визначення кількості теплової енергії, чинних на час здійснення розрахунку.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість ані прокурором ані позивачами, в порушення приписів ст. 33 ГПК України, не надано доказів на підтвердження підстав обґрунтованості застосування позивачем зазначених вихідних розрахункових даних (а, відтак, розрахунку кількості теплової енергії) за спірний попередній період нарахувань, до укладення договору, зокрема, підстав та моменту визначення належності відповідачу на праві власності торговельного залу як єдиного об'єкта (замість сукупності квартир), його опалювальної площі, як і обґрунтованість визначення теплового навантаження та розрахунку за період до жовтня 2006 року.

Прокурором та позивачами не доведено належними та допустимими доказами обставин, на які вказується в позовній заяві, як на підстави даного позову, - до суду не надано доказів того коли саме був відкритий особовий рахунок НОМЕР_11 для квартир, що належать позивачу, як для єдиного об"єкту. Враховуючи те, що в рішенні Харківської міської ради 5 сесії 5 скликання від 27.09.2006 р. № 119/06 "Про переведення квартир, розташованих в жилих будинках, в нежилі приміщення та надання згоди на розроблення проектів відведення земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації" зазначено суб"єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 перевести квартиру № НОМЕР_6, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, в нежиле приміщення з приєднанням до нежитлових приміщень (колишні квартири № НОМЕР_3,НОМЕР_4,НОМЕР_5) під магазин продовольчих товарів для будівництва двох прибудов для розміщення торгівельного залу, підсобних приміщень та влаштування окремих входів - саме з цього моменту відповідача слід вважати власником торгового залу як єдиного об"єкту, а не з 31.05.2012р., як вказує відповідач, посилаючись на те, що будівельні роботи щодо реконструкції приміщень вказаних квартир та прибудови підсобного приміщення здійснювалися з листопада 2011 року по травень 2012 року, визначаючи цей момент отриманням технічного паспорту від 31.05.2012р.

Суд ураховує, що до загальноправових принципів належать принципи: верховенства права; гуманізму; законності; справедливості.

Принцип справедливості - основоположний принцип права, який являє собою ідею домірності вкладеного та отриманого в усіх сферах життєдіяльності людини та їхнього правового забезпечення, а також передбачає вимогу відповідності між практичною роллю різних індивідів (соціальних груп) у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між їхніми правами та обов'язками, правопорушенням і відповідальністю, заслугами людей та їхнім суспільним визнанням.

Принцип справедливості є важливим в усіх сферах юридичної діяльності - як у нормотворчості, так і при вирішенні конкретних юридичних справ.

Справедливість - загальний конституційний принцип. Наприклад, Конституційний Суд України неодноразово посилався на принцип справедливості. У рішенні від 17 березня 2005 року № 1-рп/2005 у справі про надання допомоги по тимчасовій непрацездатності Конституційний Суд України висловлює думку про зв'язок між конституційними принципами соціальної держави і справедливості, підкреслюючи, що соціальна держава зобов'язана відповідним чином регулювати економічні процеси, встановлювати і застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян.

Твердження прокурора і позивача 2 про те, що відповідач є відповідальним за те, що грошові кошти за отриману теплову енергію перераховувалися не на рахунок НОМЕР_11, а на інші рахунки: НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9 та НОМЕР_10, в зв"язку з чим кошти в сумі 49886,34грн. не зараховані позивачем 1, не приймаються судом, як такі оскільки спростовуються фактичними обставинами справи - сплата грошових коштів за отриману теплову енергію здійснювалася відповідачем на вказані рахунки саме на підставі рахунків, що виставлялися йому КП "Харківські теплові мережі", підписані ним та скріплені його печатками (т.2., а.с. 20-69), та убачаються не справедливими. Оплата рахунків, підписаних виставлених позивачем 2, здійснювалася відповідачем своєчасно та в повному обсязі, самим позивачем 2, разом з додатковими поясненнями до заперечень на апеляційну скаргу СПДФО ОСОБА_1 по справі №5023/5522/12 №284юр від 20.03.2013р. надані відомості нарахуань та оплат за комунальні послуги по рахункам НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9 та НОМЕР_10 за станом на 19.03.2013р. (т.2, а.с. 91-94) і з 2002 року (початок періоду за який прокурор просить суд стягнути грошові кошти з відповідача) до 2012 року не було вжито жодних заходів із з"ясування обставин по рахункам, на які мають сплачуватися відповідні кошти, не встановлено призначення спірних приміщень та часу, у який вони переведені у нежитлові, не вжито відповідних заходів для застосування інших тарифів.

Разом з цим, в процесі розгляду даної справи судом встановлено, що згідно акту звірки між КП "Харківські теплові мережі" та ФОП ОСОБА_1 (рахунок НОМЕР_12), підписаного сторонами та скріпленого печатками, за станом на 08.10.2012р. нульове сальдо, тобто заборгованості відповідача перед позивачем 2 не обліковується (т.3, а.с. 79).

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні позову про стягнення 49886,34грн. як у необгрунтованому та заявленому безпідставно, оскільки вказані кошти сплачені позивачу 2 за теплову енергію, що отримував відповідач.

В решті позову суд також відмовляє, враховуючи наступне.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов"язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов"язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред"явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Так, згідно зі статтею 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення статті застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вищезазначена стаття визначає загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із так званим безпідставним збагаченням, тобто набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави. Норми цієї статті застосовуються судом до вирішення спорів, пов'язаних із відновленням майнового стану, оскільки зобов'язання із безпідставного збагачення є загальною підставою для відновлення майнового стану осіб в разі відсутності інших підстав для цього, якщо захист прав особи не може бути здійснений на підставі договору, делікту, закону тощо.

Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК).

Матеріалами справи спростовуються твердження прокурора про безпідставне споживання відповідачем теплової енергії - всупереч посилань прокурора у позовній заяві на те, що договір на теплопостачання відповідачем з позивачем не укладався, в матеріалах справи міститься додаток №1 від 01.06.2012р. до договору №10057 від 01.01.2003р. про постачання теплової енергії (т.2, а.с. 75), де споживач - СПДФО ОСОБА_1, об"єкт - офіс та магазин продовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_2, кв. НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6. Сторонами - КП "ХТМ" та СПДФО ОСОБА_1, в цьому додатку погоджені обсяги постачання теплової енергії споживачу та вартість теплової енергії, що постачається споживачу за поточний рік, яка відповідно до тарифів, діючих на момент укладання цього додатку до договору, становить 22715,44грн., ПДВ 4543,09грн., усього 27258,53грн.

В контексті наведеного вбачається, що між позивачем 2 та відповідачем існують договірні відносини з приводу постачання теплової енергії до спірних приміщень з 2003 року.

Враховуючи вищевикладене, підстави для стягнення з відповідача решти суми заявленої прокурором до стягнення - 40345,31грн., в розумінні ст. 1212 ЦК України, відсутні, що має наслідком відмову в позові в цій частині. При цьому слід зазначити, що спір у даній справі виник не з підстав безпідставного споживання теплової відповідачем (між сторонами існували договірні відносини - договір №10057 від 01.01.2003р. про постачання теплової енергії, обсяги отриманої теплової енергії не оспорюється жодною зі сторін), а з вини позивача 2, оскільки КП "Харківські теплові мережі" здійснювало нарахування за тарифами для житлових приміщень, в той час як ще у 2002 році рішенням VIII сесії XXIV скликання Харківської міської ради від 27.11.2002 р. "Про переведення квартир, розташованих в жилих будинках, в нежилі приміщення та надання дозволів на проектування та реконструкцію" приватному підприємцю ОСОБА_1 квартири № НОМЕР_3,НОМЕР_4,НОМЕР_5 за адресою: АДРЕСА_2 переведені в нежилі приміщення під магазин продовольчих товарів з влаштуванням окремого входу (т. 1 а.с. 41-42), та рішенням Харківської міської ради 5 сесії 5 скликання від 27.09.2006 р. № 119/06 "Про переведення квартир, розташованих в жилих будинках, в нежилі приміщення та надання згоди на розроблення проектів відведення земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації" суб"єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 переведено квартиру № НОМЕР_6, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, в нежиле приміщення з приєднанням до нежитлових приміщень (колишні квартири № НОМЕР_3,НОМЕР_4,НОМЕР_5) під магазин продовольчих товарів для будівництва двох прибудов для розміщення торгівельного залу, підсобних приміщень та влаштування окремих входів (т.1 а.с. 43).

Водночас з матеріалів справи вбачається, що КП "Харківські теплові мережі" в своїй діяльності допускає певні недоліки - до суду надані два акти звірки за договором №10057 від 01.01.2003р.: т.4, а.с. 11 - нульове сальдо станом на 31.08.2013р., т.3, а.с. 91 - заборгованість у розмірі 90231,65грн. станом на 22.08.2013р., при цьому обидва акти зі сторони КП "Харківські теплові мережі" підписані та скріплені печаткою, в зв"язку з чим, на підставі ст. 90 ГПК України, судом винесена окрема ухвала комунальному підприємству "Харківські теплові мережі", з метою усунення подібних недоліків в подальшому.

Стосовно клопотання відповідача про застосування наслідків пропущення строків позовної давності, суд вказує наступне.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

За приписами Постанови Пленуму ВГСУ №10 від 29.05.2013р., якщо відносини, які виникають між юридичними або фізичними особами з одного боку і державними та іншими органами - з іншого, мають цивільно-правовий або господарсько-правовий характер, в яких ці органи виступають на рівних засадах з іншими учасниками відповідних відносин (наприклад, у зв'язку з виконанням цивільно-правових чи господарсько-правових договорів, відшкодуванням матеріальної або моральної шкоди, із зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави тощо), то у вирішенні відповідних спорів також застосовується позовна давність - загальна або спеціальна, у залежності від змісту позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується наступним.

У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вказано, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру. Правило статті 49 ГПК України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою. Приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до п.2.2. вказаної Постанови, роз"яснено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

В даному разі наслідки позовної давності судом не застосовуються, оскільки в позові прокурора відмовлено повністю, проте, надаючи оцінку твердженням позивача 2 - КП "Харківські теплові мережі", про те, що він довідався про порушення його прав лише у 2012 році, не приймаються судом як поважні причини пропущення такого строку, тому що "Харківські теплові мережі" є комунальним підприємством Харківської міської ради, їй підпорядковане, створене за її рішенням, відтак факт того, що позивач 2 дізнався про рішення Харківської міської ради прийняті у 2002 та 2006 роках не може бути визнаний поважною причиною, а відноситься судом до недоліків у діяльності комунального підприємства "Харківські теплові мережі", що буде відображено в окремій ухвалі і доведено до відома Харківської міської ради, для усунення подібних недоліків у подальшому.

Таким чином судові витрати у даній справі, що складаються з 1804,63грн. судового збору, покладаються на позивачів - у розмірі 902,32грн., відповідно, та підлягають стягненню на користь державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, пл. Конституції, 7, код 04059243) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) - 902,32 грн. судового збору.

2.1. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11, код ЄДРПОУ 31557119) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) - 902,32 грн. судового збору.

3.1. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 07.10.2013 р.

Суддя Френдій Н.А.