Рішення № 33997438, 08.10.2013, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" жовтня 2013 р. Справа № 918/1144/13

за позовом Приватного акціонерного товариства "Родина"

до відповідача Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про скасування рішення

Суддя Андрійчук О.В.

Представники сторін:

від позивача: Поліщук О.І., дов. № 436 від 12.08.2013 року, Нєтужилов О.Б., дов. № 435 від 12.08.2013 року

від відповідача: Федоров О.В., дов. від 16.08.2013 року, Карпюк А.Є., дов. від 16.09.2013 року

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ:

У серпні 2013 року Приватне акціонерне товариство «Родина» (надалі-позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (надалі-відповідач) про визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 59 від 27.06.2013 року в частині п.п. 1, 2, 3 рішення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

27.06.2013 року адміністративною колегією відповідача прийнято рішення № 59 у справі № 05-03/01-12 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», яким визнано,що:

1. Приватне акціонерне товариство «Родина» займало монопольне (домінуюче) становище на ринку оптової реалізації хліба та хлібобулочних виробів в 2010 році та І півріччі 2011 року в територіальних межах Костопільського району (включаючи м. Костопіль) з частковою, що перевищує 35%.

2. Дії Приватного акціонерного товариства «Родина» по встановленню різної вартості доставки різаного та нерізаного хліба та хлібобулочних виробів одного і того ж виду є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене п. 1 ч. 2 ст. 13, п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку оптової реалізації хліба та хлібобулочних виробів шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

3. Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за вчинення порушення, визначеного в п. 2, накладено на Приватне акціонерне товариство «Родина» штраф у розмірі 68 000,00 грн.

4. Відповідно до ст. 49 Закону України «Про захист економічної конкуренції» закрито провадження у справі в частині вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції», щодо застосування Товариством різних умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання без об'єктивно виправданих на те причин, у зв'язку з не доведенням вчиненого порушення.

Позивач, не погоджуючись із прийнятим рішенням, в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що на ринку оптової реалізації хліба та хлібобулочних виробів існує велика кількість конкурентів, що реалізують хліб; позивач не є єдиним виробником хліба, що реалізує хліб в Костопільському районі; у позивача відсутня здатність диктувати свої умови при укладенні договорів купівлі-продажу чи поставки хліба і при його продажу; відсутні факти нав'язування позивачем невигідних умов споживачам; в оптових споживачів хліба є широкий вибір при купівлі хліба; асортимент хліба та хлібобулочних виробів досить великий у кожного виробника хліба; позивачем не створено жодних бар'єрів для вступу на ринок; інші суб'єкти господарювання здатні в найкоротші терміни компенсувати дефіцит товару, якщо такий станеться з вини позивача; позивач не здатний істотно підняти ціну хліба порівняно з ціною конкурентів та утримувати її надалі; можливості конкурентів позивача стосовно вступу на ринок та реалізації хліба нічим не обмежені; відсутні будь-які пільги, привілеї, особливі права, надані в тому числі органами влади і місцевого самоврядування для позивача, які б утруднювали вступ на ринок нових конкурентів.Крім того, позивач вважає, що відповідачем правильно не встановлено межі ринку оптової реалізації хліба і хлібобулочних виробів; правильно не встановлено повний перелік учасників ринку; не встановлена правильна частка учасників реалізації хліба на даному ринку; підмінені основні поняття перевірки і рішення («крупно оптовий ринок реалізації», «ринок реалізації», «оптовий ринок»); мають місце численні факти невірного тлумачення економічних і юридичних термінів; зроблені висновки, які суперечать встановленим фактам (наприклад, у рішенні робиться висновок, що хліби різані і хліби нерізані - це один вид хліба, тоді як у документації позивача - це різні види хлібів); у рішенні широко вживаються як доведені факти абстрактні, нормативно необґрунтовані поняття і припущення («достатні потужності», достатні фінанси», «економічно обґрунтована ціна» тощо); відсутня конкретно визначена шкода, завдана позивачем юридичній чи фізичній особі, іншому виробнику чи споживачам; не взято до уваги при прийнятті рішення про накладення штрафу те, що позивач у 2010-2011 роках був збитковим підприємством, тощо.

02.08.2013 року ухвалою суду порушено провадження, розгляд справи призначено до слухання в судовому засіданні на 13.08.2013 року.

Ухвалою суду від 13.08.2013 року розгляд справи відкладено на 20.08.2013 року.

19.08.2013 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, викладених у відзиві.

У судовому засіданні 20.08.2013 року оголошено перерву до 17.09.2013 року.

Ухвалою суду від 17.09.2013 року розгляд справи відкладено до 24.09.2013 року.

У судовому засіданні 24.09.2013 року оголошено перерву до 02.10.2013 року.

Ухвалою суду від 02.10.2013 року розгляд справи відкладено на 08.10.2013 року, строк вирішення господарського спору продовжено на 15 днів.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників учасників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 40 ГК України передбачено, що державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом.

За ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" встановлено, що Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 цього Закону основним завданням Антимонопольного комітету України є, зокрема, участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Закон України "Про захист економічної конкуренції" визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Органи Комітету розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за підставами, визначеними ст.ст. 36 і 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (п. 14 Розпорядження Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 року № 5 "Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України").

Розгляд справи розпочинається відповідно до ст. 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (п. 21 Розпорядження Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 року № 5 "Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України").

Судом з наявних матеріалів справи встановлено, що за результатами проведеної планової перевірки дотримання позивачем законодавства про захист економічної конкуренції 12.01.2012 року розпорядженням № 2 адміністративної колегії відповідача розпочато розгляд справи № 05-03/01-12 за ознаками порушень законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку оптової реалізації хліба та хлібобулочних виробів шляхом встановлення таких цін на ринку та шляхом застосування різних умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання без об'єктивно виправданих на те причин, що передбачені п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 13, п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Під час розгляду справи відповідно до подання з попередніми висновками у справі запропоновано визнати, що Приватне акціонерне товариство «Родина» займало монопольне (домінуюче) становище на ринку крупноптової реалізації хліба та хлібобулочних виробів простої рецептури та крупноптової реалізації хліба та хлібобулочних виробів непростої рецептури (інші види хліба та хілобобулочних виробів) в 2010 році та І півріччі 2011 року в територіальних межах Костопільського району (включаючи м. Костопіль) з частковою, що перевищує 35%. Визнати, що Приватне акціонерне товариство «Родина», встановлюючи різну вартість доставки на один і той же вид хліба або хлібобулочних виробів (в залежності від того порізані вони або ні) та різну вартість порізки хліба, що, в свою чергу, вплинуло на оптово-відпускну ціну хліба та хлібобулочних виробів, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку крупноптової реалізації хліба та хлібобулочних виробів простої рецептури та крупноптової реалізації хліба та хлібобулочних виробів непростої рецептури (інші види хліба та хілобобулочних виробів), шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умови існування значної конкуренції на ринку. Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за порушення, передбачене в п. 2 подання, на Приватне акціонерне товариство «Родина» накласти штраф у розмірі до 10% доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2011 рік. Зобов'язати Приватне акціонерне товариство «Родина» припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, визначене у п. 2 цього подання, шляхом приведення цін у відповідність до норм конкурентного законодавства, про що повідомити Рівненське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України у місячний строк з дня одержання рішення у справі.

Крім того, 10.12.2012 року згідно з додатком до подання з попередніми висновками у справі № 05-03/01-12 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції запропоновано визнати, що Приватне акціонерне товариство «Родина» займало монопольне (домінуюче) становище на ринку реалізації хліба та хлібобулочних виробів протягом 2010 року та І півріччя 2011 року в територіальних межах Костопільського району, включаючи м. Костопіль, з частковою, що перевищує 35%. Визнати, що Приватне акціонерне товариство «Родина», встановлюючи різну вартість доставки на одні і ті ж види хліба та хлібобулочних виробів (в залежності від того порізані вони чи не порізані) вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене п. 1 ч. 2 ст. 13, п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку реалізації хліба та хлібобулочних виробів шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які не можливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку. Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за вчинення порушення, визначеного в п. 2 цього подання, може бути накладений штраф у розмірі до 10% доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф, тобто за 2011 рік. Зобов'язати Приватне акціонерне товариство «Родина» припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, визначене у п. 2 цього подання, про що повідомити Рівненське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України. Відповідно до ст. 49 Закону України «Про захист економічної конкуренції» закрити провадження у справі в частині вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», щодо встановлення Товариством різних умов реалізації товару у зв'язку з не доведенням вчиненого порушення.

27.06.2013 року адміністративною колегією відповідача прийнято рішення № 59 у справі № 05-03/01-12 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», яким визнано, що:

1. Приватне акціонерне товариство «Родина» займало монопольне (домінуюче) становище на ринку оптової реалізації хліба та хлібобулочних виробів в 2010 році та І півріччі 2011 року в територіальних межах Костопільського району (включаючи м. Костопіль) з частковою, що перевищує 35%.

2. Дії Приватного акціонерного товариства «Родина» по встановленню різної вартості доставки різаного та нерізаного хліба та хлібобулочних виробів одного і того ж виду є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене п. 1 ч. 2 ст. 13, п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку оптової реалізації хліба та хлібобулочних виробів шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які не можливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

3. Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за вчинення порушення, визначеного в п. 2, накладено на Приватне акціонерне товариство «Родина» штраф у розмірі 68 000,00 грн.

4. Відповідно до ст. 49 Закону України «Про захист економічної конкуренції» закрито провадження у справі в частині вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції», щодо застосування Товариством різних умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, без об'єктивно виправданих на те причин, у зв'язку з не доведенням вчиненого порушення.

У вирішенні спірних питань, пов'язаних з визначенням органами Антимонопольного комітету України монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на певних ринках товарів, господарським судам слід мати на увазі, що встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища. Обов'язок з доведення в суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі. Водночас за змістом приписів ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.

Господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002 року № 49-р. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку (п. 15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства").

За приписами ч. 1 ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Суд, давши оцінку п. 1 оскаржуваного розпорядження відповідача, яким визнано, що позивач займав монопольне (домінуюче) становище на ринку оптової реалізації хліба та хлібобулочних виробів в 2010 році та І півріччі 2011 року в територіальних межах Костопільського району (включаючи м. Костопіль) з частковою, що перевищує 35%, встановив таке.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України"Про захист економічної конкуренції" економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України № 49-р від 05.03.2002 року визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання може включати в себе такі дії: встановлення об'єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання; складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи; складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп); визначення товарних меж ринку; визначення територіальних (географічних) меж ринку; встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку; визначення обсягів товару, який обертається на ринку; розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку; складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку; визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку; встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку. Етапи визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання, їх кількість та послідовність проведення, передбачені пунктом 2.1 Методики, можуть змінюватися залежно від фактичних обставин, зокрема особливостей товару, структури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку тощо.

Згідно з п. 3.1 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України № 49-р від 05.03.2002 року, об'єктами аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища є: суб'єкт господарювання; група суб'єктів господарювання; конкретний товар (продукція, роботи, послуги), який (які) випускається, постачається, продається, придбавається (використовується, споживається) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання.

За п. 4.1. Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України № 49-р від 05.03.2002 року, перелік товарів, щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання, складається з товарів (товарних груп), які обертаються в Україні чи на відповідній частині її території і які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи).

Пунктами 5.1, 5.2 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України № 49-р від 05.03.2002 року , передбачено, що товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого. Формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності, якими зокрема є: подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо; подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо; наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи); відсутність суттєвої різниці в цінах; взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки зору їх виробництва, тобто здатності виробників запропонувати нові товари на заміну існуючих. У процесі визначення товарних меж ринку попередньо визначена група взаємозамінних товарів (товарних груп) може бути поділена на декілька підгруп або приєднана до іншої групи. При проведенні дослідження необхідно враховувати, що взаємозамінні товари належать до групи однорідних товарів (товарних груп), які розглядаються споживачем як один і той же товар (товарна група), і які можуть бути стандартизовані або диференційовані.

Як встановлено судом з оскаржуваного рішення, об'єктом аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища є позивач як суб'єкт господарювання, що в 2010 році та в І півріччі 2011 року здійснював діяльність на ринку оптової реалізації хліба та хлібобулочних виробів. Товаром відповідачем визначено хліб та хлібобулочні вироби, а товарними межами ринку - оптову реалізацію хліба та хлібобулочних виробів.

Суд, давши оцінку правильності визначення відповідачем товарних меж ринку, встановив таке.

Найширшим поняттям, яке об'єднує всі групи хлібних виробів (хліб, булочні і здобні вироби та ін.), є поняття "хлібобулочні вироби". Це харчові продукти, які випікають з борошна, дріжджів, солі, води та додаткової сировини. До основних факторів, які впливають на формування споживних влас тивостей хлібобулочних виробів, належать вид сировини та її якість, технологія виготовлення продукції. Відповідно до номенклатури групового асортименту усі вироби хлібобулочних виробів об'єднуються у такі групи: хліб житній із обойного борошна; хліб житній із обдирного і сіяного борошна; хліб житньо-пшеничний і пшенично-житній; хліб пшеничний із обойного борошна; хліб пшеничний із борошна ІІ сорту; хліб пшеничний із борошна І сорту; хліб пшеничний із борошна вищого сорту; булочні вироби із борошна ІІ сорту; булочні вироби із борошна І сорту; булочні вироби із борошна вищого сорту; бубличні вироби; здобні вироби; сухарі, хрусткі хлібці, грінки, у тому числі здобні сухарі; пироги, пиріжки, пончики. Кожна група хлібних виробів об'єднує сотні найменувань і видів. Питома вага окремих груп виробів у загальному об'ємі виробництва змінюється залежно від соціальних умов, купівельної спроможності населення регіону тощо.

Згідно з специфікацією та наказами позивача № 2/5 від 02.01.2010 року та № 1-а від 02.01.2011 року до переліку видів хліба та хлібобулочних виробів, що виробляються товариством, відносяться 22 види хліба, 3 види батона, багет, 4 види пирогів, здоба, ватрушка, булка, 3 види булочок, 3 види плюшок, пампушки, калач, плетінка, ріжки, роглики.

У свою чергу, визначення переліку товарів, щодо яких має визначатися монопольне становище відповідача, пов'язується з наявністю ознак одного (подібного, аналогічного) товару, при існуванні яких споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого.

Зокрема, згідно із специфікацією позивача ціна хліба (в межах Костопільського району з врахуванням вартості доставки) у досліджуваному періоді коливалися від 1,92 грн. до 4,88 грн., а хлібобулочних виробів - від 1,06 грн. до 8,84 грн.; згідно з наказом № 2/5 від 02.01.2010 року позивача вага хліба становила від 0,35 кг до 0,7 кг, а хлібобулочних виробів - від 0,06 кг до 0,43 кг.

Судом з рішення відповідача не встановлено, в який спосіб останнім визначалася подібність між різними видами хліба та хлібобулочними виробами, різновидами хлібобулочних виробів між собою та можливість споживача перейти від споживання одного виду хліба до іншого, від хліба до хлібобулочних виробів або від одного хлібобулочного виробу до іншого, враховуючи, що їхні ціна, вага, компоненти, рецептура і технологія приготування, а відтак споживчі властивості є різними.

При цьому суд зазначає, що як вбачається з оскаржуваного рішення, зокрема з таблиці № 1, предметом дослідження відповідача при визначенні монопольного становища позивача був лише хліб.

Так само в матеріалах справи відсутня будь-яка інформація щодо визначення співвідношення питомої ваги хліба та хлібобулочних виробів у виробництві позивача та інших суб'єктів господарювання, які здійснювали реалізацію хліба в межах Костопільського району та м. Костопіль.

Отже, відповідач неповно з'ясував обставини, пов'язані із визначення товарних меж ринку.

Також, згідно з п. п .6.1, 6.2 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України № 49-р від 05.03.2002 року, територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним. При цьому, зокрема, можуть враховуватися: фізичні і технічні характеристики товару (товарної групи); технологічні зв'язки між виробниками і споживачами; можливості щодо технічного, гарантійного, абонентського обслуговування; співвідношення цін, зокрема рівень співвідношення цін на певні товари (товарні групи) в межах цього ринку, прийнятний для виробників чи споживачів; можливості щодо переміщення попиту на товар (товарну групу) між територіями, які за припущенням входять до одного географічного ринку, зокрема можливість збереження рівня якості і споживчих властивостей товару (товарної групи) при транспортуванні; рівень транспортних витрат, включаючи особливості транспортування товару (товарної групи); наявність торгових, складських приміщень, зручностей виконання вантажно-розвантажувальних робіт, можливостей виконання передпродажної підготовки; наявність знаків для товарів і послуг; наявність на відповідній території та рівень бар'єрів на вивезення чи ввезення товару (товарної групи), а саме: адміністративних бар'єрів; економічних й організаційних обмежень; впливу вертикальної (горизонтальної) інтеграції; бар'єрів, що пов'язані з ефектом масштабу виробництва; бар'єрів, що базуються на абсолютній перевазі рівня витрат; бар'єрів, пов'язаних з розмірами капітальних витрат або обсягів інвестицій, що необхідні для вступу на певний товарний ринок; обмежень щодо попиту; екологічних обмежень; бар'єрів, що перешкоджають виходу з ринку, тощо; місце розташування специфічних груп споживачів; рівень цін на певні товари (товарні групи) на відповідних суміжних територіях, можливість переміщення пропозиції товару (товарної групи) між цими територіями. При остаточному визначенні територіальних (географічних) меж ринку визначальною є менша здатність до переміщення або попиту, або пропозиції. Коректність визначення територіальних (географічних) меж товарного ринку може бути перевірена дослідженням відкритості ринку щодо міжрегіональної та/або міжнародної торгівлі.

Територіальними межами ринку оптової реалізації хліба та хлібобулочних виробів відповідачем визначено територію Костопільського району (включаючи м. Костопіль) Рівненської області.

Споживачами хліба та хлібобулочних виробів визначено оптових покупців - юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які купують хліб та хлібобулочні вироби для подальшої реалізації кінцевому споживачу.

При визначені територіальних меж ринку відповідачем враховано збереження належних споживчих властивостей та рівня якості товару, що обумовлюється досить незначним терміном його придатності до вживання, що унеможливлює створення споживачами запасів хліба та хлібобулочних виробів. Хліб та хлібобулочні вироби є товаром щоденного вжитку, а тому доставка його до споживача в належній якості та споживчих властивостях повинна бути здійснена в мінімально короткі терміни, що можливо лише в межах певної території доставки.

Слід зазначити, що Костопільський район межує з Рівненським, Березнівським, Сарненським, Володимирецьким та Гощанським районами. Площа Костопільського району складає 1 496 км.

Відстань між м. Костополем та населеними пунктами інших районів подекуди є значно меншою, аніж відстань між м. Костопіль та населеними пунктами Костопільського району.

Зокрема, згідно з інформацією, наданою Командитним товариством «Рівне-Пас», відстань між м. Костопіль та с. Гута Костопільського району становить 49,8 км., а відстань між Костополем та м. Рівне і м. Березне становить 34 та 32 км відповідно. Деякі населені пункти Березнівського району знаходяться на відстані 5 км від м. Костополя тощо.

Враховуючи, що територіальні (географічні) межі ринку визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору оптового покупця придбання хліба та хлібобулочних виробів є недоцільним, то беручи до уваги такий критерій як відстань, суд не може погодитися із територіальними межами, визначеними відповідачем, оскільки оптовим покупцям хліба та хлібобулочних виробів простіше та економніше дістатися до м. Костопіль, наприклад, з м. Березне чи з м. Рівне, ніж з крайньої точки Костопільського району, та навпаки.

Крім того, судом з наданих позивачем договорів купівлі-продажу (оптової партії товару) встановлено, що оптовими покупцями позивача є суб'єкти господарювання з м. Кузнецовська, с. Бережки Дубровицького району, смт. Рокитне, м. Сарни тощо.

Щодо строку зберігання хліба та хлібобулочних виробів, то згідно з п.п. 12.1., 12.2. Національного стандарту України «Хліб із житнього та суміші житнього і пшеничного борошна. Загальні технічні умови» строк придатності з моменту виймання з печі хліба не упакованого із житнього сіяного борошна та суміші його з пшеничним - не більше 24 годин, інших видів хліба не упакованого із житнього та суміші житнього і пшеничного борошна - не більше 36 годин. Строк придатності упакованого хліба із житнього та суміші житнього і пшеничного борошна з моменту його виймання з печі - не більше 72 годин. Строк придатності упакованого хліба із житнього та суміші житнього і пшеничного борошна може бути збільшений підприємством-виробником і встановлюється у затвердженій рецептурі на підставі досліджень за погодженням з органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я; згідно з п. 8.2. СОУ 15.8-37-00389676-559:2007 «Хліб із різних сортів пшеничного борошна та їх сумішей. Український асортимент. Номенклатура» строк придатності з моменту виймання з печі хліба із обойного борошна, степового та матнакашу (із обойного борошна) без упаковки - не більше 36 год, упакованого - не більше 72 год.; інших видів хліба без упаковки - не більше 24 год., упакованого - не більше - 48 год.; згідно з п. 9.2. Національним стандартом України «Вироби хлібобулочні здобні. Загальні технічні умови», ДСТУ -П 4585:2006, термін придатності до споживання (термін реалізації у роздрібній торговельній мережі) з моменту виймання з печі готових виробів масою до 0,2 кг включно - не більше ніж 16 год. (упакованих - не більше ніж 32 год.), масою понад 0,2 кг - не більше ніж 24 год. (упакованих та фасованих дрібноштучних - не більше ніж 72 год.); згідно з п. 12.2. Національного стандарту ДСТУ 7041:2009 «Вироби хлібобулочні сухарні. Загальні технічні умови» строк придатності виробів сухарних від дати виготовлення продукції повинен бути не більше ніж 60 діб - для сухарів вагових та негерметично упакованих, 30 діб - для сухарів фасованих у пакеті із полімерних матеріалів тощо.

На хлібобулочні вироби пониженої вологості також встановлені гарантійні строки зберігання. За умови додержання необхідних умов зберігання ці строки для баранок і сушок становлять відповідно 25 і 45 діб. Баранки і сушки в пакетах із поліетиленових і целофанових плівок можна зберігати до 15 діб. Хлібні палички, хлібну соломку зберігають до 1 місяця, хлібну соломку солодку, солону - до 3 місяців. Строк зберігання сухарів здобних залежить від сорту пшеничного борошна, рецептури і упаковки та коливається від 15 до 60 діб.

З наведеного вбачається, що строк зберігання хліба та хлібобулочних варіюється від 16 годин до 90 днів.

Однак, визначаючи територіальні межі ринку та беручи за основу лише абстрактний строк придатності його до споживання, відповідач не брав до уваги реальних строків зберігання товару, а також співвідношення відстані та часу, в межах яких доставка та реалізації хліба та хлібобулочних виробів здійснюватиметься з врахуванням встановлених строків зберігання.

При цьому, як встановлено самим відповідачем, реалізацію хліба та хлібобулочних виробів на території Костопільского району (включаючи м. Костопіль) здійснювали суб'єкти господарювання, 4 з яких знаходяться в м. Рівне, 1 в м. Березне, 1 в м. Кузнецовськ, 1 в Сарненському районі та 1 в м. Костопіль.

Тобто основна більшість суб'єктів господарювання, які за даними відповідача здійснювали оптову реалізацію хліба в межах м. Костопіль та Костопільського району, мала місце розташування поза межами територіальних меж ринку, що жодним чином не позначалося на споживчих якостях хліба та хлібобулочних виробів.

Суд, також давши оцінку повноті визначення суб'єктів господарювання, які здійснювали оптову реалізацію хліба та хлібобулочних виробів в м. Костопіль та Костопільського району в 2010 році та І півріччі 2011 року, встановив таке.

Відповідачем в оскаржуваному рішенні встановлено, що за період з 2010 року та І півріччя 2011 року на ринку оптової реалізації хліба та хлібобулочних виробів в територіальних межах Костопільського району (включаючи м. Костопіль) здійснювали діяльність наступні суб'єкти господарювання - виробники хлібопекарської продукції: позивач, ПАТ «Поліссяхліб» (м. Рівне), Хлібокомбінат Березнівського РайСТ (м. Березне), ТОВ «Хлібодар» (м. Рівне), ПАТ «Кузнецовський хлібзавод» (м. Кузнецовськ), ВП «Рівнехіб» ПАТ «Концерн Хлібпром» (м. Рівне), ПСК «Хлібокомбінат Рівненської РСС» (м. Рівне), ФОП Бильчик О.А. (с. Немовичі, Сарненський район).

Вказані дані були отримані відповідачем від Головного управління статистики у Рівненській області. Відповідно до додатку № 3 до переліку суб'єктів, які здійснювали діяльність за КВЕД 15.81.0 «Виробництво хліба та хлібобулочних виробів», увійшло 26 осіб, з яких 23 надали відповіді на запити відповідача щодо реалізації хліба в межах територіальних меж Костопільського району та м. Костопіль. У свою чергу, 8 із вказаних суб'єктів підтвердили інформацію про те, що ними здійснювалася реалізація хліба та хлібобулочних виробів у визначених відповідачем територіальних межах. При цьому одна з відповідей - від ПАТ «Концерн «Хлібпром» - не містить підпису та печатки уповноваженої особи.

З наданих відповідей не вбачається, про яку саме реалізацію хліба та хлібобулочних виробів йдеться.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідачем під час розгляду справи досліджувалася крупноптова реалізація хліба та хлібобулочних виробів простої та непростої рецептури (інші види хліба та хілобобулочних виробів); реалізація хліба та хлібобулочних виробів; оптова реалізація хліба та хлібобулочних виробів.

Часткове підтвердження того, що суб'єкти господарювання здійснювали саме оптову реалізацію хліба та хлібобулочних виробів у Костопільському районі та в м. Костопіль, відповідач отримав після прийняття оскаржуваного рішення: а саме: від ПАТ «Поліссяхліб» 14.08.2013 року, від Хлібокомбінату Березнівського РайСТ 14.08.2013 року, від ПСК «Хлібокомбінат Рівненської РСС» 15.08.2013 року, від ПАТ «Кузнецовський хлібзавод» 14.08.2013 року, від ТОВ «Хлібодар» 15.08.2013 року. Підтвердження від ФОП Бильчик О.А. не містить жодних реквізитів, а також підпису та печатки фізичної особи-підприємця.

Будь-яких інших доказів у підтвердження інформації, зазначеної у відповідях суб'єктів господарювання, відповідачем не отримувалося.

У свою чергу, згідно з інформацією, отриманою від Головного управління статистики у Рівненській області, наданої на вимогу ухвали суду, відповідно до додатку № 1 виробництвом хлібобулочних виробів у 2010 році займалося 38 суб'єктів господарювання, а у І півріччі 2011 року - 15.

Крім того, згідно з інформацією, отриманою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у період з 2010 року по І півріччя 2011 року у межах Рівненської області було зареєстровано 160 суб'єктів господарювання, з яких: 11 - у Костопільському районі, 33 - у м. Рівне, 7 - у Рівненському районі, 9 - у Сарненському районі, 7 - у Березнівському районі, 3 - у Володимирецькому районі, 3 - у Гощанському районі, до видів діяльності яких віднесено виробництво хліба та хлібобулочних виробів.

У матеріалах справах відсутня будь-яка інформація про те, що відповідач станом на дату прийняття оскаржуваного рішення звертався до вказаних суб'єктів із запитами щодо здійснення ними оптової реалізації хліба та хлібобулочних виробів у 2010 році та І півріччі 2011 року у визначених територіальних межах ринку.

Таким чином, висновки, зроблені відповідачем в оскаржувану рішенні щодо частки позивача на ринку оптової реалізації хліба та хлібобулочних виробів, а відтак щодо його монопольного становища, не можуть вважатися такими, що зроблені із повним з'ясуванням усіх обставин справи.

Пунктом 9.1. Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України № 49-р від 05.03.2002 року, передбачено, що потенційними конкурентами вважаються такі суб'єкти господарювання: які мають матеріально-технічну базу, кадри, технології тощо, але з різних причин не реалізують ці можливості; які виготовляють товари (товарні групи), що складають товарні межі ринку, але не реалізують їх на відповідному ринку; нові суб'єкти господарювання, які можуть вступити на ринок.

У свою чергу, відповідачем бралися до уваги тільки ті конкуренти, які в обраних відповідачем межах товару ринку вже здійснювали реалізацію хліба та хлібобулочних виробів.

Разом з тим, як зазначалося, в межах Рівненської області було зареєстровано майже 160 суб'єктів господарювання, до видів діяльності яких відносилося виробництво хліба та хлібобулочних виробів.

Вказані суб'єкти господарювання, у тому числі ті, що здійснювали свою діяльність як в межах територіальних меж ринку, так і ті, що були зареєстровані у прилеглих районах до Костопільського, не досліджувалися відповідачем на предмет того, чи можуть останні розглядатися потенційними конкурентами позивача, виходячи з визначених чинним законодавством критеріїв.

Бар'єрами для вступу потенційних конкурентів на відповідний ринок є: обмеження за попитом, пов'язані з високою насиченістю ринку товарами (товарними групами) та низькою платоспроможністю покупців; адміністративні обмеження; економічні та організаційні обмеження; екологічні обмеження; нерозвиненість ринкової інфраструктури; інші обмеження, що спричиняють суттєві витрати, необхідні для вступу на певний ринок товару (товарної групи) (п. 9.2. Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України № 49-р від 05.03.2002 року).

Бар'єром для вступу потенційних конкурентів на ринок реалізації хліба та хлібобулочних виробів відповідачем визначено державне регулювання цін.

Зокрема, на підставі постанови КМ України від 25.12.1996 року № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» 01.10.2008 року Рівненської обласною державною адміністрацією прийняте розпорядження № 424 «Про регулювання торговельних надбавок та рентабельності на основні продукти харчування», яким встановлено граничні рівні рентабельності виробництва хліба.

Крім того, сталі відносини, що вже склалися між виробниками та реалізаторами хліба та хлібобулочних виробів, на думку відповідача, також можуть перешкоджати входу на ринок нових учасників.

Разом з тим, обмеження, визначені відповідачем як бар'єри доступу для потенційних конкурентів, не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки, по-перше, адміністративне обмеження, стосується ринку України в цілому, Рівненської області зокрема, відповідно не може вважатися бар'єром, що перешкоджає доступ інших суб'єктів господарювання лише в Костопільський район та м. Костопіль; а по-друге, вказані обмеження жодного підтвердження за результати розгляду справи не знайшли.

Так, як вбачається з відповідей ТОВ «Кузнецовський хлібзавод», ТОВ «Хлібодар», ТОВ «Люкс-К», КП «Володимирецький комбінат громадського харчування», ДП «Меркурій-В» Володимирецької РСС, наданих на запити відповідача, бар'єрів для вступу в територіальні межі Костопільського району з боку конкурентів, органів влади, суб'єктів господарювання не було.

Будь-яких інших перешкод для вступу потенційних конкурентів на ринок оптової реалізації хліба та хлібобулочних виробів відповідачем не виявлено.

Згідно з підп. 10.2.1. п. п. 10.2., 10.3., 10.4. Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України № 49-р від 05.03.2002 року, монопольним (домінуючим) становищем суб'єкта (суб'єктів) господарювання визнається становище, коли частка одного суб'єкта господарювання на ринку перевищує 35 відсотків, якщо він не довів, що: має конкурента(ів) на ринку; зазнає значної конкуренції внаслідок відсутності обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, відсутності бар'єрів для вступу на ринок інших суб'єктів господарювання, відсутності пільг чи інших обставин.

Суб'єкт (суб'єкти) господарювання не зазнає(ють) значної конкуренції, якщо завдяки своїй ринковій владі має (мають) здатність не допускати, усувати чи обмежувати конкуренцію, зокрема обмежувати конкурентоспроможність інших суб'єктів господарювання, чи ущемлювати інтереси інших суб'єктів господарювання чи споживачів.

Ознаками ринкової влади є: здатність суб'єкта (суб'єктів) господарювання, який (які) не є єдиним (єдиними) виробником (постачальником) відповідного товару (товарної групи), диктувати свої умови при продажу товару (товарної групи), укладенні договору про поставки, нав'язувати споживачу невигідні умови; здатність суб'єкта (суб'єктів) господарювання шляхом монополізації ринку постачання виробничих ресурсів обмежувати конкуренцію, витісняти з ринку інших підприємців, які виробляють відповідні товари (товарні групи) із застосуванням цих виробничих ресурсів, або створювати бар'єри вступу на ринок; здатність суб'єкта (суб'єктів) господарювання скорочувати або обмежувати випуск товарів (товарних груп) і постачання їх на ринок збуту з метою отримання однобічної користі при купівлі або продажу товарів (товарних груп), при укладанні договорів і угод про постачання товарів (товарних груп), а інші суб'єкти господарювання, які є його конкурентами, не здатні компенсувати утворений дефіцит товарів (товарних груп); здатність суб'єкта (суб'єктів) господарювання підвищувати ціни на товари (товарні групи) і підтримувати їх на рівні, що перевищує рівень, обумовлений конкуренцією на ринку.

Вважається, що суб'єкт (суб'єкти) господарювання не зазнає (зазнають) значної конкуренції, зокрема, коли: у нього (у них) на ринку немає жодного конкурента; частки на ринку, які належать конкурентам, порівняно невеликого розміру; можливості доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів (товарних груп) суттєво обмежені; бар'єри доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявні пільги чи інші обставини суттєво обмежують вступ на ринок нових суб'єктів господарювання.

Як додаткові ознаки наявності ринкової влади також розглядаються: високий рівень концентрації ринку; високі бар'єри вступу на ринок потенційних конкурентів; тривалий період закритості ринку для вступу нових суб'єктів господарювання; суттєва кількісна перевага частки суб'єкта (суб'єктів) господарювання над частками інших конкурентів за умови стабільності структури ринку протягом тривалого періоду; значні частки суб'єкта (суб'єктів) господарювання на вертикально суміжних ринках (ресурсів, транспортних послуг, торговельних послуг, рекламних послуг тощо) та територіально суміжних ринках; наявність у об'єкта аналізу особливих прав, повноважень, пільг, зокрема наданих органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю чи інших суб'єктів господарювання, які займають монопольне (домінуюче) становище.

Судом з наявних матеріалів справи встановлено, що відповідач наявності ознак, з якими пов'язується зайняття суб'єктом господарювання монопольного становища, не довів. У той же час судом встановлено, що існувала значна конкуренція на ринку оптової реалізації хліба та хлібобулочних виробів, можливість доступу інших суб'єктів господарювання на ринок не була обмежена, бар'єрів доступу на ринок не існувало тощо.

Стосовно п. 2 оскаржуваного рішення, яким дії позивача по встановленню різної вартості доставки різаного та нерізаного хліба та хлібобулочних виробів одного і того ж виду є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене п. 1 ч. 2 ст. 13, п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку оптової реалізації хліба та хлібобулочних виробів шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які не можливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, то слід зазначити таке.

Судом з матеріалів справи встановлено, що відповідач, провівши вибірковий аналіз оптово-відпускних цін на хліб та хлібобулочні вироби (на прикладі хліба «Котопільського», «Галицького» та Батона «Полісяночка» різаних та нерізаних), встановив, що для одного і того ж виду хліба однакової рецептури, ваги, відпущеного в одне і теж місце реалізації, включена різна вартість доставки до ціни хліба, що залежить від того, порізаний вказаний хліб чи ні.

На думку відповідача, вартість хліба різаного від хліба нерізаного може відрізнятися на величину вартості порізки, однак вартість доставки в складі ціни хліба повинна бути однаковою незалежно від того порізаний хліб чи ні.

Відповідно до п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зловживання монопольним (домінуючим) становищем є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 13 вказаного Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

З наведеного вбачається, що зловживання можливе виключно суб'єктом господарювання, який займає монопольне становище на ринку.

Як встановлено судом, висновки, зроблені відповідачем в оскаржувану рішенні щодо монопольного становища позивача на ринку оптової реалізації хліба та хлібобулочних виробів, не можуть вважатися такими, що зроблені із повним з'ясуванням усіх обставин справи.

Отже, за відсутності обґрунтованого висновку про зайняття позивачем монопольного становища на ринку оптової реалізації хліба та хлібобулочних виробів, відсутні підстави вважати, що позивач зловживав монопольним становищем.

Разом з тим, суд дослідивши розрахунок вартості доставки хліба різаного та нерізаного, встановив, що позивач розраховував витрати на збут у вартісному виражені, тобто беручи за основу ціну за одиницю товару, а не кількість товару, що перевозиться.

Такий розрахунок здійснювався згідно з п. 16.2. наказу позивача № 1/18 від 02.01.2011 року «Про організацію бухгалтерського обліку та облікової політики» при помпуванні ціни на хлібобулочні вироби, що реалізуються в межах міста та за межами міста, в ціну включати частину витрат по доставці хліба: в межах міста та району - 4%, за межами міста та району - 9,6%.

Отже, витрати на збут визначалися позивачем, виходячи з 4% від ціни за одиницю хліба та хлібобулочних виробів.

На підтвердження правильності формування витрат на збут позивачем надано листи Міністерства економіки України № 22.10.2010 року № 3804-25/552, від 07.12.2012 року № 85 тощо.

Суд вважає за необхідне зазначити, що формування витрат з операційної діяльності, що включаються до повної планової собівартості виробництва, здійснюється позивачем самостійно, виходячи із визначених чинним законодавством вимог.

В оскаржуваному рішенні йдеться виключно по різну вартість доставки для хліба різаного та нерізаного, як на підставу для висновку про зловживання монопольним становищем позивача. Однак жодних порушень вимог чинного законодавства обраним позивачем способу формування витрат на збут, а також того, що встановлені позивачем ціни на хліб з урахуванням витрат на збут призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, відповідачем не наведено.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про захист економічної конкуренції», п.п. 12, 13 Розпорядження Антимонопольного комітету від 19.04.1994 року № 5 "Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України" доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість визначити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Збір доказів здійснюється органами чи посадовими особами Комітету, відділення незалежно від місця знаходження доказів.

Пунктом 11 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України № 49-р від 05.03.2002 року, передбачено джерела інформації для визначення монопольного (домінуючого) становища

У силу вимог п. 32 Розпорядження Антимонопольного комітету від 19.04.1994 року № 5 "Про затвердження Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України" у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення.

Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

У силу вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому слід зазначити, що судом здійснюється оцінка тих доказів, якими були отримані та покладені відповідачем в основу оскаржуваного рішення під час розгялду справи, а не тих, що зібрані ним під час судового розгляду справи та впливають на висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища позивача на відповідному ринку.

Враховуючи викладене, вбачається, що відповідач в оскаржувану рішенні неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи; недовів обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; а висновки, викладені в рішенні, невідповідають обставинам справи.

За таких умов, рішення відповідача підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Судом також встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж це передбачено чинним законодавством.

Так, за подання позовної заяви позивач повинен був сплатити 1 147,00 грн. судового збору.

Згідно з платіжним дорученням № 1291 від 22.07.2013 року позивачем сплачено 1 720,50 грн. судового збору, що на 573,50 грн. більше від встановленого Законом України «Про судовий збір» розміру.

Відповідно до п. 1.ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У даному випадку судовий збір повертається в розмірі зайво сплаченої суми. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (ч.ч. 2, 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).

Отже, позивачу за ухвалою суду підлягає поверненню судовий збір в розмірі 573,50 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст..ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Визнати недійсними пункти 1, 2, 3 рішення адміністративної колегії Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.06.2013 року № 59 у справі № 05-03/01-12 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штарфу».

2. Стягнути з Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (вул. Остафова,27, м. Рівне, 33028) на користь Приватного акціонерного товариства «Родина» (вул. Крип'якевича,48а, м. Костопіль, Рівненська область, 35000, код ЄДРПОУ 00375987) судовий збір в розмірі 1 147,00 грн.

3. Ухвалою суду повернути Приватному акціонерному товариству «Родина» (вул. Крип'якевича,48а, м. Костопіль, Рівненська область, 35000, код ЄДРПОУ 00375987) з Державного бюджету судовий збір в розмірі 573,50 грн., сплачений згідно з платіжним дорученням № 1291 від 22.07.2013 року (оригінал якого залишається в матеріалах справи).

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 08.10.2013 року.

Суддя Андрійчук О.В.