Рішення № 33988303, 03.10.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.10.2013 Справа № 905/6132/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Мельниченко Ю.С., при секретарі судового засідання (помічнику судді) Подколзіній Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за первісним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська виробничо-екологічна фірма «Зефир», м. Луганськ

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз», м. Київ, в особі філії «Управління магістральних газопроводів «Донбастрансгаз», м. Донецьк

про стягнення 1 252 026грн. 42коп.

та

за зустрічним позовом: Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз», м. Київ, в особі філії «Управління магістральних газопроводів «Донбастрансгаз», м. Донецьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська виробничо-екологічна фірма «Зефир», м. Луганськ

про стягнення 95 663грн. 22коп.

за участю представників:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Кулигін А.Є. - за довіреністю від 04.09.2013р.

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Кухтик В.М. - за довіреністю від 12.02.2013р.

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 811 Господарського-процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 03.10.2013р. суд виходив до нарадчої кімнати (зал. №3) для прийняття рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганська виробничо-екологічна фірма «Зефир», м. Луганськ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз», м. Київ, в особі філії «Управління магістральних газопроводів «Донбастрансгаз», м. Донецьк, заборгованості за договором №1206000266 від 11.06.2012р. у сумі 1 170 000грн., пені у сумі 54 654грн. 17коп. та інфляційних втрат у сумі 1 026грн. 56коп., всього 1 225 680грн. 73коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором щодо оплати виконаних робіт. Нормативно позовні вимоги обґрунтовані ст.ст. 11, 546, 548, 549, 599, 610, 625 Цивільного кодексу України; ст.ст. 174, 193, 222, 230, 231, 232 Господарського кодексу України.

До початку розгляду справи по суті, відповідач звернувся до господарського суду Донецької області з зустрічним позовом про стягнення пені за договором №1206000266 від 11.06.2012р. у сумі 37 743грн. 90коп. та штрафу у сумі 57 919грн. 32коп., всього 95 663грн. 22коп., за несвоєчасне виконання робіт за договором №1206000266 від 11.06.2012р. Зустрічний позов ухвалою суду від 12.09.2013р. прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням виконавцем свого обов'язку за вказаним договором, яке полягає в порушенні строків виконання робіт з розробки обгрунтовуючих документів для отримання дозволів на викиди ЛВУМГ УМГ «Донбастрансгаз».

Нормативно зустрічні позовні вимоги обґрунтовані ст.ст. 258, 526, 530, 549-551, 610, 611, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 230, 231 Господарського кодексу України.

В свою чергу, позивач за первісним позовом також до початку розгляду справи по суті, на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України звернувся до суду з позовною заявою від 17.09.2013р., яка фактично є заявою про зміну предмету позову, в якій крім первісно заявлених позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості у сумі 1 170 000грн., пені у сумі 54 654грн. 17коп. та інфляційних втрат у сумі 1 026грн. 56коп., просив стягнути з відповідача за первісним позовом 3 % річних у сумі 26 345грн. 69коп., всього 1 252 026грн. 42коп.

Суд розглядає спір в обсязі остаточно заявлених первісних позовних вимог.

Відповідач за первісним позовом, у судовому засіданні 18.09.2013р. позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за договором №1206000266 від 11.06.2012р. у сумі 1 170 000грн. визнав, про що надав відповідні письмові пояснення.

Позивач за первісним позовом надав відзив на зустрічну позовну заяву від 17.09.2013р., в якому проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що прострочення виконання робіт відбулось через порушення відповідачем за первісним позовом строків оплати вартості вказаних робіт. Крім того, позивач за первісним позовом заперечив проти стягнення штрафу у розмірі 7% вартості робіт, що передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, посилаючись на те, що умовами договору встановлена відповідальність за прострочення виконання робіт у вигляді подвійної облікової ставки Національного банку України, що, на думку позивача за первісним позовом, виключає можливість нарахування штрафу відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

У судовому засіданні 03.10.2013р. представник позивача за первісним позовом підтримав первісні позовні вимоги з урахуванням їх збільшення, заперечив проти задоволення зустрічних позовних вимог, представник позивача за зустрічним позовом підтримав зустрічні позовні вимоги, проти задоволення первісних вимог в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних заперечив, однак, письмового відзиву на позов не надав.

Крім того, після виходу суду з нарадчої кімнати та оголошення вступної та резолютивної частини рішення, у судовому засіданні 03.10.2013р. представником відповідача за первісним позовом було заявлено усне клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку з тим, що Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз» було подано до господарського суду Донецької області позовну заяву про визнання договору №1206000266 від 11.06.2012р. недійсним. Також відповідач за первісним позовом зазначив, що суд не має правових підстав для розгляду вимог позивача з урахуванням їх зміни 17.09.2013р., оскільки відповідна заява позивача підписана не директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська виробничо-екологічна фірма «Зефир» І.В.Рушковським, а іншою, невідомою особою.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази за приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом), Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганська виробничо-екологічна фірма «Зефир», є суб'єктом підприємницької діяльності зі статусом юридичної особи, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АБ № 488334 та статутом, затвердженим загальними зборами засновків від 22.11.2012р.; дата державної реєстрації 12.12.2012р.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом), Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» також є суб'єктом підприємницької діяльності зі статусом юридичної особи, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АБ № 464861 дата державної реєстрації 28.08.1998р. Як вбачається зі статуту, затвердженого загальними зборами засновків від 25.12.2012р., дата державної реєстрації 27.12.2012р., відповідач за зустрічним позовом є правонаступником прав та обов'язків Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», реорганізованої шляхом перетворення у Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз».

Як встановлено судом, 11.06.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганська виробничо-екологічна фірма «Зефир» (далі - виконавець) та Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - замовник) укладений договір №1206000266 (далі - договір), за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання у 2012 році в порядку та на умовах, визначених договором, надати послуги по розробці обгрунтовуючих документів для отримання дозволів на викиди Луганського ЛВУМГ, Сєвєродонецького ВУ ПЗГ, Новопсковського проммайданчика Луганського ЛВУМГ УМГ «Донбастрансгаз», а саме: Луганське ЛВУМГ - 2 проммайданчика - 12 джерел викидів; Сєвєродонецького ВУ ПЗГ - 14 проммайданчиків - 312 джерел викидів; Новопсковського проммайданчика Луганського ЛВУМГ - 2 проммайданчики - 27 джерел викидів.

Договірна ціна робіт згідно п. 3.1 договору становить 1 170 000грн. у т.ч. ПДВ 195 000 грн. Відповідно до п. 3.2 договору, договірна ціна може бути зменшена за взаємною згодою сторін, а також з ініціативи замовника в односторонньому порядку у випадку зменшення фінансування видатків замовника.

Оплата вартості виконаних робіт за умовами п. 4.1 договору здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця після підписання сторонами акта прийому-передачі виконаних робіт та пред'явлення виконавцем рахунка на оплату послуг в термін до 15 банківських днів з дати надання послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, у виконання прийнятих на себе зобов'язань за договором позивачем за первісним позовом були виконані роботи на загальну суму 1 170 000грн. з ПДВ, за наслідком чого сторонами підписані наступні акти прийому-передачі робіт: від 31.08.2012р. на суму 342 581грн. 13коп., у т.ч. ПДВ 57 096грн. 86коп.; від 26.12.2012р. на суму 368 246грн. 04коп., у т.ч. ПДВ 61 374грн. 34коп.; від 26.12.2012р. на суму 459 172грн. 83коп., у т.ч. ПДВ 76 528грн. 81коп. Вказані акти підписані сторонами без зауважень, підписи скріплені печатками підприємств.

За результатами виконання договору позивачем також складені податкові накладні: №83 від 26.12.2012р. на суму 459 172грн. 83коп., у т.ч. ПДВ у сумі 76 528грн. 81коп.; №82 від 26.12.2012р. на суму 368 246грн. 04коп., у т.ч. ПДВ 61 374грн. 34коп., №310802 від 31.08.2012р. на суму 342 581грн. 13коп., у т.ч. ПДВ 57 096грн. 86коп. (за першою з подій - виконання робіт).

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позивачем за первісним позовом відповідно до договору №1206000266 від 11.06.2012р. були виконані роботи на загальну суму 1 170 000грн. з ПДВ, які відповідачем за первісним позовом були прийняті в повному обсязі.

Разом з тим, доказів виконання відповідачем за первісним позовом зобов'язань з оплати виконаних позивачем робіт згідно договору №1206000266 від 11.06.2012р. матеріали справи не містять, що відповідачем за первісним позовом не заперечується.

Несплата замовником вартості робіт, виконаних позивачем за первісним позовом й стала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Розглядаючи спір та проаналізувавши укладений сторонами договір №1206000266 від 11.06.2012р., суд дійшов висновку, що останній за своєю правовою природою є договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт, отже, підпадає під регулювання § 4 Глави 61 Цивільного кодексу України.

Як передбачено ст. 887 Цивільного кодексу України, яка міститься у вказаній главі Цивільного кодексу України, за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх.

Згідно з ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми узгоджуються з вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав у замовника для ухилення від виконання свого обов'язку за договором стосовно оплати робіт, як це визначено п. 4.1 договору, впродовж 15 банківських днів з дати підписання сторонами актів прийому-передачі виконаних робіт.

Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається здійснення відповідачем розрахунку з позивачем впродовж вказаного строку згідно акту від 31.08.2012р. за серпень 2012р. до 21.09.2012р. та актів від 26.12.2012р. за грудень 2012р. до 18.01.2013р. включно. Вказане призвело до порушення відповідачем зобов'язання з оплати робіт як боржником, який прострочив виконання, у розумінні ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача за первісним позовом заборгованості за договором №1206000266 від 11.06.2012р. у розмірі 1 170 000грн. обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, отже, такими, що підлягають задоволенню.

Крім стягнення основної заборгованості, позивачем за первісним позовом заявлені вимоги про стягнення з відповідача за первісним позовом інфляційних втрат за актом здачі-приймання виконаних робіт від 31.08.2012р. за період з жовтня 2012р. по червень 2013р. та за актами здачі-приймання виконаних робіт від 26.12.2012р. за період з лютого 2013р. по червень 2013р. у загальному розмірі 1 026грн. 56коп., оцінюючи правомірність нарахування яких суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат наданий позивачем за первісним позовом, суд, врахувавши рекомендації Верховного суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі №62-97р від 04.03.1997р., встановив, що за період прострочення відповідачем сплати вартості робіт за актами від 26.12.2012р., а саме: з лютого 2013р. по червень 2013р. сукупний індекс інфляції дорівнює 0,998%, отже, за вказаний період наявна дефляція, з огляду на що фактично розмір інфляційних втрат дорівнює 1 027грн. 40коп., однак, з огляду на менший розмір заявлених вимог та доведеність їх матеріалами справи, суд вважає вимоги про стягнення інфляційних втрат у сумі 1 026грн. 56коп. такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем за первісним позовом також відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано 3% річних за прострочення оплати вартості робіт за актом здачі-приймання виконаних робіт від 31.08.2012р. за період з 24.09.2012р. по 17.09.2013р. та за актами здачі-приймання виконаних робіт від 26.12.2012р. за період з 22.01.2013р. по 17.09.2013р., у загальному розмірі 26 345грн. 69коп.

Перевіривши наданий позивачем за первісним позовом розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що даний розрахунок є арифметично та методологічно невірним, що пов'язано з неврахуванням того, що 2012 рік є високосним та містить не 365, а 366 днів. Фактично розмір 3% річних за період заявлений позивачем за первісним позовом, складає 26 258грн. 47коп., у зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині суд вважає обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, отже, такими, що підлягають задоволенню, а в частині стягнення 3% річних у сумі 87грн. 22коп. безпідставними, отже, такими, що задоволенню не підлягають.

Позивачем за первісним позовом також заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені за період з 24.09.2012р. по 05.08.2013р. та за період з 22.01.2013р. по 05.08.2013р. у загальному розмірі сумі 54 654грн. 17коп., виходячи з облікової ставки Національного банку України, оцінюючи правомірність нарахування якої суд зазначає наступне.

Пунктом 7.5 укладеного договору передбачено, що за прострочення платежу замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України від неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею). Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Судом також враховані приписи п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Аналіз чинного законодавства, а також умов договору свідчить про відсутність продовження строку нарахування пені, вимоги щодо стягнення якої заявлені позивачем. Отже, виходячи з того, що днем прострочення сплати відповідачем вартості робіт за актом здачі-приймання виконаних робіт від 31.08.2012р. є 22.09.2012р., за актами від 26.12.2012р. є 19.01.2013р. встановлений вказаною нормою шестимісячний строк від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, спливає 21.03.2013р. та 18.07.2013р. відповідно.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем за первісним позовом, судом встановлено, що зазначений розрахунок не відповідає фактичним обставинам справи з огляду на неправомірне включення до періоду нарахування пені періоди з 22.03.2013р. по 05.08.2013р. та з 19.07.2013р. по 05.08.2013р. включно.

Фактично розмір пені за період з 24.09.2012р. по 21.03.2013р. та за період з 22.01.2013р. по 18.07.2013р., виходячи з розміру облікової ставки Національного банку України, складає 42 162грн. 23коп., на підставі чого суд вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, отже, такими, що підлягають задоволенню, а в частині стягнення пені у сумі 12 491грн. 94коп. безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Задовольняючи первісні позовні вимоги з урахуванням зміни предмету позову заявою від 17.09.2013р., судом не було прийнято до уваги заперечення відповідача за первісним позовом щодо відсутності правових підстав для їх розгляду, оскільки вимоги, викладені в заяві від 17.09.2013р. були підтримані повноважним представником позивача за первісним позовом, крім того, підпис директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська виробничо-екологічна фірма «Зефир» І.В.Рушковського скріплено печаткою підприємства, докази, в підтвердження будь-яких фактів незаконного використання печатки підприємства його посадовими особами або на незаконного використання печатки підприємства третіми особами у відповідача за первісним позовом відсутні. Крім того, судом не приймається до уваги усне клопотання відповідача за первісним позовом про зупинення провадження у справі, у зв'язку з тим, що представником не було надано жодних доказів в підтвердження викладених обставин, а також з огляду на те, що як вказане клопотання, так і заперечення щодо відсутності правових підстав для розгляду заяви про зміну предмету позову були заявлені після виходу суду з нарадчої кімнати та оголошення вступної та резолютивної частини рішення, що зафіксовано протоколом судового засідання від 03.10.2013р.

Розглядаючи зустрічні позовні вимоги про стягнення з виконавця на користь замовника пені у сумі 37 743грн. 90коп. та штрафу у сумі 57 919грн. 32коп. за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором №1206000266 від 11.06.2012р., суд виходить з наступного.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач за зустрічним позовом посилається на прострочення позивачем за первісним позовом строків виконання робіт за договором, передбачених п. 5.1 договору, в якому визначено, що виконавець зобов'язується надати замовнику послуги за договором в строк до 60 робочих днів з дня підписання сторонами договору.

В підтвердження вимог, викладених у зустрічній позовній заяві позивач за зустрічним позовом посилається на акти прийому-передачі виконаних робіт, які досліджувались судом при розгляді первісних позовних вимог, а саме: акти прийому-передачі робіт від 26.12.2012р. на суму 368 246грн. 04коп. та на суму 459 172грн. 83коп.

Як встановлено судом, сторонами було підписано договір №1206000266 саме 11.06.2012р., отже, строк виконання робіт за спірним договором, передбачений п. 5.1 договору спливає 05.09.2012р. включно.

З огляду на те, що акти приймання виконаних робіт на загальну суму 827 418грн. 87коп. підписані сторонами 26.12.2012р., то прострочення виконання зобов'язання в частині виконання відповідачем за зустрічним позовом робіт у встановлений договором строк стало підставою для нарахування відповідачеві за зустрічним позовом пені у розмірі, встановленому подвійною обліковою ставкою Національного банку України від вартості ненаданої послуги за кожен день прострочення, що передбачено п. 7.4 договору.

Як визначено п. 10.4 договору, зміни у договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до договору. Доказів стосовно зміни сторонами виконання строків робіт за договором матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, невиконання відповідачем робіт з розробки обгрунтовуючих документів для отримання дозволів на викиди Сєвєродонецького ВУ ПЗГ УМГ «Донбастрансгаз» за актами прийому-передачі робіт від 26.12.2012р. у строки, передбачені договором, призвело до порушення відповідачем зобов'язання як боржником, який прострочив виконання, у розумінні ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України є визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

За приписами ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення їм прав здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань також передбачено ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначалось, п. 7.4 договору передбачено, що у випадку затримки надання послуг замовнику понад строк, передбачений договором, виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості ненаданої послуги за кожен день прострочення.

Позивачем за зустрічним позовом на підставі вказаного пункту договору, нарахована пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості робіт, з яких допущено прострочення. Так, за прострочення виконання робіт позивачем за зустрічним позовом заявлено до стягнення пеню у сумі 37 743грн. 90коп. за період з 06.09.2012р. по 26.12.2012р.

Перевіривши вказаний розрахунок, суд дійшов висновку, що він є методологічно та арифметично невірним, з огляду на невірне визначення граничного строку виконання робіт за спірним договором. Фактично розмір пені за період з 06.09.2012р. по 25.12.2012р. дорівнює 37 301грн. 67коп., на підставі чого суд вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, отже, такими, що підлягають задоволенню, а в частині стягнення пені у сумі 442грн. 23коп. безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Дійшовши висновку про порушення відповідачем за зустрічним позовом умов договору в частині своєчасного виконання робіт, суд зауважує, що не приймає до уваги посилання відповідача за зустрічним позовом щодо прострочення позивачем за зустрічним позовом оплати виконаних робіт, що призвело до прострочення виконання робіт в строк, обумовлений договором, оскільки, строк, протягом якого підрядник зобов'язався виконати роботи, безпосередньо за умовами договору не пов'язаний зі строком оплати вартості виконаних робіт замовником, тому несплата вартості частини робіт, виконаних в серпні 2012р. не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України.

Крім того, позивачем за зустрічним позовом заявлені вимоги про стягнення штрафу у сумі 57 919грн. 32коп., який було нараховано на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, виходячи з розміру 7 % від вартості робіт, з яких було допущено прострочку. Оцінюючи правомірність зустрічного позову в цій частині, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 231 Господарського кодексу України, на яку посилається позивач як на підставу нарахування штрафу, встановлено, що у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій, передбачених ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою товарів), виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Як зазначалось, ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним прав здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виходячи з наведеного, суд не приймає до уваги заперечення відповідача за зустрічним позовом щодо неможливості застосування штрафу з посиланням на те, що в договорі передбачена відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у вигляді пені, оскільки позивачем за зустрічним позовом, окрім пені, заявлено до стягнення штраф, який має місце на підставі прямого зазначення про це в законі, необхідності додаткового зазначення про це в договорі вимогами діючого законодавства не передбачено.

Наданою вимогами ч.2 ст.231 Господарського кодексу України можливістю зміни розміру штрафних санкцій сторони при укладенні договору не скористались, застережень щодо нарахування штрафних санкцій умови спірного договору не містять.

Враховуючи наявність всіх умов для застосування штрафу у сумі 57 919грн. 32коп., який було нараховано на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, суд, перевіривши розрахунок, наданий позивачем за зустрічним позовом, дійшов висновку про арифметичну вірність вказаного розрахунку та вважає вимоги про стягнення штрафу у сумі 57 919грн. 32коп. такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл господарських витрат зі сплати судового збору, суд зазначає, що за вимогами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом зі сплати судового збору покладаються на відповідача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на викладені обставини, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись ч. 1 ст. 530, ч. 2 ст. 546 ст.ст. 525, 526, 546, 549, 610, 612, 613, 627, 625, 629, 846, 887 Цивільного кодексу України; ч.1, 7 ст. 193, ч. 2 ст. 231, ст. ст. 199, 230, 232 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 42-47, 33, 43, 44, 48, 49, 66-68, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Первісні позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1, ідентифікаційний код 30019801), в особі філії «Управління магістральних газопроводів «Донбастрансгаз» (83052, м. Донецьк, пр. Ілліча, буд. 100 А, ідентифікаційний код 00153169) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська виробничо-екологічна фірма «Зефир» (91055, м. Луганськ, вул. Братів Палкіних, буд. 45А, ідентифікаційний код 21762205) заборгованість за договором №1206000266 від 11.06.2012р. у сумі 1 170 000грн., пеню у сумі 42 162грн. 23коп., 3% річних у сумі 26 258грн. 47коп., інфляційні втрати у сумі 1 026грн. 56коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 24 788грн. 95коп.

В задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська виробничо-екологічна фірма «Зефир», до Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз», в особі філії «Управління магістральних газопроводів «Донбастрансгаз», в частині стягнення 3% річних у сумі 87грн. 22коп. та пені у сумі 12 491грн. 94коп. відмовити.

Зустрічні позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська виробничо-екологічна фірма «Зефир» (91055, м. Луганськ, вул. Братів Палкіних, буд. 45А, ідентифікаційний код 21762205) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1, ідентифікаційний код 30019801), в особі філії «Управління магістральних газопроводів «Донбастрансгаз» (83052, м. Донецьк, пр. Ілліча, буд. 100 А, ідентифікаційний код 00153169) пеню за договором №1206000266 від 11.06.2012р. у сумі 37 301грн. 67коп., штраф у сумі 57 919грн. 32коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 1 904грн. 42коп.

В задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» в особі філії «Управління магістральних газопроводів «Донбастрансгаз» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська виробничо-екологічна фірма «Зефир», в частині стягнення пені у сумі 442грн. 23коп. відмовити.

Повернути з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю «Луганська виробничо-екологічна фірма «Зефир» (91055, м. Луганськ, вул. Братів Палкіних, буд. 45А, ідентифікаційний код 21762205) надмірно сплачений судовий збір у розмірі 08коп., перерахований згідно з платіжним дорученням №516 від 24.09.2013р. на суму 10коп.

Повернути з Державного бюджету України Публічному акціонерному товариству «Укртрансгаз» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1, ідентифікаційний код 30019801), в особі філії «Управління магістральних газопроводів «Донбастрансгаз» (83052, м. Донецьк, пр. Ілліча, буд. 100 А, ідентифікаційний код 00153169) надмірно сплачений судовий збір у розмірі 01коп., перерахований згідно з платіжним дорученням №2489 від 05.109.2013р. на загальну суму 1 913грн. 27коп.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 03.10.2013р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 08.10.2013р.

Суддя Ю.С. Мельниченко