Рішення № 33983160, 04.10.2013, Липоводолинський районний суд Сумської області

Справа № 581/629/13-ц

Провадження № 2/581/217/13

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 жовтня 2013 року Липоводолинський районний суд Сумської області у складі:

головуючого судді - Сізова Д.В.,

з участю секретаря - Самілик Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Яснопільщанська сільська рада Липоводолинського району Сумської області, Липоводолинська районна державна нотаріальна контора, Управління Держземагенства у Липоводолинському районі Сумської області,

про продовження строку для прийняття спадщини, скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсними та скасування державних актів на право приватної власності на землю, визнання права власності на спадкове майно (земельні ділянки) за заповітом, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки, витребування ощадної книжки,

в с т а н о в и в :

02 вересня 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом.

Вказувала, що матір позивачки ОСОБА_3 залишила заповіт, яким усе своє майно заповіла їй.

Однак не зважаючи на це, після смерті матері, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3, спадщину як спадкоємець першої черги прийняла її сестра ОСОБА_2

Поважними причинами пропуску нею строку для прийняття спадщини зазначає своє тривале лікування, смерть чоловіка. Лише 02 липня 2013 року з листа Держземагенства у Липоводолинському районі Сумської області вона дізналася, що її сестра ще 28 лютого 2002 року успадкувала земельні ділянки після смерті матері та отримала на них державні акти.

Просила визнати поважними вказані причини пропуску строку для прийняття спадщини та продовжити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері, визнати за нею в порядку спадкування за заповітом право власності на земельні ділянки, площею 2,248 га та 0,810 га, що розташовані на території Яснопільщанської сільської ради, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_2 від 28 лютого 2002 року, скасувати державну реєстрацію права власності на земельні ділянки та витребувати належні матері ощадні книжки.

У судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги, відповідач та її представник проти них заперечували.

Треті особи до суду не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали даної справи, матеріали цивільної справи Роменського міськрайонного суду Сумської області №582/2642/13-ц, медичну карту ОСОБА_1, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є матір'ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_2 (а.с.63, 67).

18 травня 1992 року виконкомом Яснопільщанської сільради Липоводолинського району посвідчено заповіт ОСОБА_3, яким вона заповіла все своє майно своїй дочці ОСОБА_1 (а.с.7).

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_3, яка до дня смерті проживала у с.Яснопільщина Липоводолинського району Сумської області, на час смерті та після неї у господарстві ОСОБА_3 ніхто крім неї не проживав (а.с.6, 8).

28 лютого 2002 року ОСОБА_2 звернулась до Липоводолинської райдержнотконтори з заявою про прийняття спадщини після смерті матері, у якій вказувала, що внаслідок володіння сертифікатом на спадкове майно - земельний і майновий пай, вона вступила в спадщину після смерті матері (а.с.60).

28 лютого 2002 року державним нотаріусом Липоводолинської райдержнотконтори Чорним В.В. видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого вона успадкувала після смерті матері земельну ділянку (пай) розміром 3,6 умовних кадастрових гектарів на землях САПТ ЗАТ ім.Чкалова Липоводолинського району, що належали ОСОБА_3 на підставі сертифіката на право на земельну ділянку (пай) виданого Липоводолинською райдержадміністрацією 04 грудня 1996 року (а.с.19).

На підставі вказаного свідоцтва ОСОБА_2 08 жовтня 2002 року отримала державні акти на право приватної власності на земельні ділянки, площею 2,248 га та 0,810 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Яснопільщанської сільради Липоводолинського району (а.с.20, 21).

13 квітня 2001 року ОСОБА_1 встановлено клінічний діагноз латеральний перелом шийки лівого стегна зі зміщенням, 24 квітня 2001 року оперативним шляхом перелом зафіксовано двома металевими гвинтами (а.с.12).

04 травня 2001 року рекомендовано продовжувати ЛФК, ходити з милицями без навантаження на кінцівку.

17 жовтня 2001 року на контрольному обстеженні лікарем встановлено задовільний стан хворої, вказано, що вона піднімає кінцівку навіть у супротиві.

Із 18 грудня 2002 року ОСОБА_1 видалено металеві гвинти з ноги, та до 09 січня 2002 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні, післяопераційний період без ускладнень, рани загоїлись, рекомендовано ходити з милицями 3-4 тижні.

Встановивши зазначені обставини та оцінивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов наступних висновків.

Оскільки спадщина відкрилась до 1 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України 2003 року, до спірних правовідносин щодо продовження строку на прийняття спадщини застосуванню підлягає чинне на той час законодавство - ЦК Української РСР 1963 року та інші нормативно-правові акти.

Відповідно до ст.525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Відповідно до ст.ст.524, 529 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце у разі коли воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти померлої.

Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Згідно з положеннями ст.ст.549, 554 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Відповідно до ст.553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом в праві був відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважалося, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини.

Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом було правом спадкоємця й залежало виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.

Зазначена правова позиція викладена і в постанові Верхового Суду України від 6 лютого 2013 року.

Жодних дій, які б свідчили про прийняття в установлений законом строк спадщини за заповітом, ОСОБА_1 не вчинила, що, виходячи зі змісту ч.2 ст.533 ЦК УРСР, є відмовою від спадщини за заповітом.

Натомість ОСОБА_2, будучи спадкоємцем право на прийняття спадщини у якої виникло лише після неприйняття спадщини спадкоємцем за заповітом - ОСОБА_1, вчинила у передбачений ст.549 ЦК УРСР строк та порядок дії, спрямовані на її прийняття, звернувшись 28 лютого 2002 року до нотаріальної контори, пред'явивши передбачені п.113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року №18/5, докази вступу в управління чи володіння спадковим майном, а тому на законних підставах прийняла спадщину після смерті матері. Наявність заповіту у даному випадку вплинула на реалізацію ОСОБА_2 права на прийняття спадщини саме у вказаному порядку.

Частиною 1 ст.550 ЦК УРСР 1963 року передбачено право спадкоємця на продовження строку на прийняття спадщини. Так, строк для прийняття спадщини, встановлений ст.549 цього кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними.

Вирішуючи питання поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини, суд виходить із того, що такими можуть бути причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Як на поважну причину пропуску вказаного для прийняття спадщини строку ОСОБА_1 вказує, що вона за два місяці до смерті матері - 13 квітня 2001 року зламала ногу в шийці стегна, що завадило їй вчасно у шестимісячний строк звернутись до нотконтори.

У той же час у позові вказує, що за допомогою милиць вона на час смерті матері вже могла переміщатись та була присутньою на її похороні.

У судовому засіданні вона також пояснила, що на час видалення гвинтів (18 грудня 2001 року), що були вживлені для зростання перелому, вона вже могла пересуватись без сторонньої допомоги.

Сам факт видалення металевих гвинтів з місця перелому та без ускладнень проходження післяопераційного періоду, вказує на повне зрощення кісток, за інших обставин вказана операція не відбулась би, або відбулась але з іншими наслідками.

Наступні, після лікування перелому, захворювання позивачки не супроводжувались станом, який би унеможливлював звернення до нотаріальної контори, а перерви між візитами до лікарні тривали від декількох днів до декількох років.

Не скористалась позивачка і правом подати заяву на прийняття спадщини поштою, або реалізувати своє право, викликавши нотаріуса на дому (застосовується у випадках, коли громадянин не може з'явитись самостійно), що передбачено п.п.8, 110 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року №18/5.

Смерть чоловіка позивачки настала лише у ІНФОРМАЦІЯ_4, тому вона не може бути визнана судом обставиною, яка б завадила їй вчасно звернутись за прийняттям спадщини.

За таких обставин, вказані позивачкою причини пропуску строку для прийняття спадщини, суд не вважає непереборними та істотними, які завадили прийняти спадщину, тому, оскільки вона не є спадкоємицею у розумінні ЦК УРСР і інші позовні вимоги є похідними, слід відмовити у задоволенні всіх позовних вимог.

У судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_5 просив стягнути з позивачки витрати на правову допомогу.

Правову допомогу цьому адвокату, який брав участь у розгляді справи, ОСОБА_2 оплатили в розмірі 3000 грн. (за надання правової допомоги) та 1000 грн. (підготування письмових заперечень) (а.с.43, 44).

Як вбачається, представник ОСОБА_5 витратив близько 1 год. на участь у судовому засіданні 04 жовтня 2013 року.

Відповідно до Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» граничний розмір компенсації таких витрат не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні.

Враховуючи вимоги вказаного закону і визначений ст.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2013 рік» розмір мінімальної заробітної плати (1147 грн.), а також характер спірних правовідносин, ступінь складності справи та необхідний і фактично наданий фахівцем обсяг правової допомоги, виходячи з принципів розумності, виваженості і справедливості, суд вважає необхідним відшкодування на користь відповідачки витрати на правову допомогу у розмірі 200 грн.

За відсутності акту виконаних робіт, надання правової допомоги щодо складання заперечення на позовну заяву, яка подана від імені відповідачки, не доведено.

Керуючись ст.ст.10, 88, 212- 215, 223 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 200 грн. в рахунок відшкодування понесених нею витрат на правову допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Сумської області через Липоводолинський районний суд протягом 10 днів із дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Д. В. Сізов