Постанова № 3398080, 09.02.2009, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2009 року м.Львів

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Шавеля Р.М.,

суддів Пліша М.А. та Стародуба О.П.

при секретарі - Романишин О.Р.,

з участю осіб, які взяли участь у справі:

пред-ків відповідача - Федухи В.Й., голова господарства,

Витрикуша Д.Й., довіреність від 05.02.2009р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Тернопільської обл. від 25.12.2007р. у справі за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Селянського фермерського господарства /СФГ/ «Червона калина» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені,-

в с т а н о в и л а:

10.09.2007р. позивач Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до господарського суду із позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача СФГ «Червона калина» в користь держави адміністративно-господарські санкції в розмірі 2531 грн. 25 коп. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році та пеню в розмірі 94 грн. 53 коп. за порушення строків самостійної сплати адміністративно-господарських санкцій (а.с.1-2).

Постановою господарського суду Тернопільської обл. від 25.12.2007р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.38-39).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, постанову господарського суду оскаржив позивач Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, який покликаючись на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову господарського суду та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Апелянт вказує, що при винесенні рішення судом не були враховані вимоги ст.ст.18, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» та постанови КМ України № 314 від 03.05.1995р. «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів»; згідно матеріалів справи відповідач не інформував протягом 2006 року центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, також не доведено створення останнім робочого місця інваліда через відсутність інвалідності у ОСОБА_1 (а.с.42-43).

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представників відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік по формі № 10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу в 2006 році становила 8 осіб; чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати у відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, у цей період складає 1 (одна) особа, тоді як працевлаштованих інвалідів у відповідача протягом 2006 році фактично не було (а.с.5).

Відповідно до розрахунку адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, сума адміністративно-господарських санкцій визначена в розмірі 2531 грн. 25 коп. (а.с.3), а також нарахована пеня за прострочення сплати вказаних санкцій у розмірі 94 грн. 53 коп. (а.с.4), правильність обчислення яких сторонами не оспорюється.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи доведено, що відповідач проінформував органи соціального захисту інвалідів про наявність вакантної посади для інваліда, а також районний центр зайнятості - шляхом направлення семи звітів форми № 3-ПН, однак органи, на які покладено обов'язок працевлаштування інвалідів, в 2006 року інвалідів для працевлаштування не скеровували, індивідуальні програми реабілітації інвалідів не надавали, щоб забезпечити одне робоче місце для його працевлаштування.

Також в СФГ «Червона калина» працює ОСОБА_1, який протягом 12.06.2002р.-30.06.2003р. отримував пенсію по інвалідності, при цьому позивачем не спростований факт правомірності визнання цього працівника інвалідом в 2002 році, а тому непідтвердження інвалідності в наступні роки, при тому самому стані здоров'я працівника, без висновку МСЕК з посиланням на чинне законодавство, суд вважає недоведеним з боку позивача.

За таких обставин господарським судом зроблено висновок про те, що позивач не довів порушення відповідачем вимог чинного законодавства, а тому останній не може нести відповідальність за невиконання зазначеними органами покладених на них обов'язків (а.с.34-35).

Між тим, з такими висновками господарського суду колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ч.8 ст.69 Господарського кодексу /ГК/ України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України № 875-XII від 21.03.1991р. “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Згідно вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»:

ст.19 - для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

ст.20 - підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затв. постановою КМ України № 314 від 03.05.1995р. (яка втратила чинність на підставі постанови КМ України № 70 від 31.01.2007р., та діяла протягом 2006 року) на підприємство покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією з участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Як слідує із змісту рекомендацій президії ВАС України № 07.2-10/2 від 14.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування», при розгляді наведеної справи підлягають встановленню такі обставини як створення відповідачем робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування, а також причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.

Задовольняючи позов, колегія суддів виходить з того, що у звітному 2006 році відповідачем не були створені робочі місця для працевлаштування інвалідів, а також не сплачені адміністративно-господарські санкції як грошове зобов'язання, яке є альтернативним зобов'язанню самостійно здійснити працевлаштування інвалідів.

Факти нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів в межах нормативу та несплати адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст.ст.19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підтверджуються наявними матеріалами справи (а.с.20, 21).

Висновки суду першої інстанції про належне інформування відповідачем служби зайнятості та позивача про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки згідно довідки Борщівського районного центру зайнятості № 04/719 від 22.10.2007р. відповідач протягом 2006 року не звертався у центр зайнятості для направлення інвалідів на роботу і звітність про створені робочі місця для інвалідів не подавав (а.с.19).

Не можуть прийматись у розглядуваній ситуації доводи відповідача щодо подачі ним станом на 22.10.2007р. п'яти звітів із пропозицією працевлаштування одного інваліда, оскільки такі стосуються періоду 2007 року (а.с.16).

При цьому безпідставними слід вважати покликання відповідача на відсутність у нього прибутку від господарської діяльності, оскільки тлумачення приписів частин 3 і 5 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» у їх системному взаємозв'язку вказує на те, що зазначений Закон не ставить в залежність сплату санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказує лише на порядок сплати штрафних санкцій.

Щодо фактичної зайності у СФГ «Червона калина» інваліда ОСОБА_1, то матеріалами справи не доводиться факт наявності у вказаної особи у 2006 році інвалідності, встановленої у передбаченому законом порядку; також чинним законодавством до компетенції позивача не належить обов'язок встановлення фактичної інвалідності в працюючих осіб при відсутності підтверджуючих документів.

Також необгрунтованими є заперечення відповідача стосовно того, що згідно персоніфікованого обліку у фермерському господарстві фактично працювало 7,89 чоловік, оскільки основні методологічні положення щодо визначення середньої кількості працівників визначені п.п.3.1.-3.3. Інструкції зі статистики працівників; при цьому роботодавці при розрахунку кількості робочих місць повинні використовувати штатну чисельність працівників за основним місцем роботи; звітним періодом для обрахування є календарний рік.

Показники кількості працівників у формах державних статистичних спостережень відображаються у цілих одиницях (п.1.9. вказаної Інструкції), тому роботодавцям слід визначати середньооблікову чисельність працівників та чисельність працівників за встановленими Законом нормативом у цілих числах, округлюючи дробові числа відповідно до встановлених правил математики.

Окрім цього, колегія суддів враховує те, що згідно діючого законодавства працевлаштуванню інваліда передує виконання підприємством відповідних дій, до яких відноситься:

розроблення заходів щодо створення робочих місць для інвалідів;

включення їх до колективного договору;

інформування центрів зайнятості, місцевих органів соціального захисту населення та відділення Фонду про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів;

у межах нормативу створення за власні кошти робочих місць для працевлаштування інвалідів;

щорічно до 1 березня року, що настає за звітним, подання відділенням Фонду відомостей про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;

визначення видів виробництв, цехів та дільниць, де доцільно використовувати працю інвалідів;

інформування державної служби зайнятості та місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів;

створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечення соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;

запровадження у разі потреби посад інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками;

розроблення і затвердження інструкції про робоче місце інваліда.

Таким чином, із матеріалів справи та представлених позивачем доказів вбачається бездіяльність та протиправність дій відповідача, його вина у непрацевлаштуванні інвалідів, що є складовими господарського правопорушення; ним не здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому наявні правові підстави для застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Доводи відповідача щодо відсутності його вини в порушенні нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році спростовуються через аналіз змісту ст.ст.18, 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», які покладають на підприємства, установи, організації обов'язок самостійно здійснювати працевлаштування інвалідів в рахунок нормативу робочих місць, а виконанням нормативу вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій колегія суддів виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч.1 ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Однак обов'язок державних органів щодо забезпечення працевлаштування інвалідів виникає лише після виконання підприємствами обов'язку щодо створення робочих місць і надання, передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів, інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів. При відсутності такої інформації, органи, визначені статтею 18 цього Закону, не можуть скористатися своїми правами.

Конвенція про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159, ратифікована Законом України “Про ратифікацію Конвенції про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159”, вказує на те, що органи державної влади повинні сприяти працевлаштуванню шляхом:

- сприяння можливості зайнятості інвалідів на відкритому ринку праці (стаття 3);

- проведення консультацій з представницькими організаціями підприємців і трудящих щодо здійснення зазначеної політики, в тому числі заходів, яких слід вжити з метою сприяння співробітництву та координації державних і приватних органів, що займаються професійною реабілітацією, консультацій з представницькими організаціями інвалідів і у справах інвалідів (стаття 5);

- вжиття заходів з метою організації й оцінки служб професійної орієнтації, професійного навчання, працевлаштування, зайнятості, а також інших пов'язаних з ними служб, щоб інваліди мали можливість отримувати, зберігати роботу та просуватися по службі; наявні служби для трудящих в цілому використовувати там, де це можливо та доцільно, з потрібною адаптацією (стаття 7);

- вжиття заходів для сприяння створенню та розвитку служб професійної реабілітації та зайнятості для інвалідів у сільських районах і окремих місцевостях (стаття 8).

Оскільки роботодавець не вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, тому застосування адміністративно-господарських санкцій до нього за невиконання нормативу робочих місць в сумі 2531 грн. 25 коп. є законним, через що заявлений позов у цій частині підлягає до задоволення.

У зв'язку з тим, що відповідач самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції у встановлені строки - до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, - тому слід визнати правомірним й нарахування пені на суму 94 грн. 53 коп., яка також підлягає стягненню.

Отже, представленими доказами позивачем в порядку ч.2 ст.71 КАС України доведено правомірність заявлених вимог, через що заявлений позов є обґрунтованим і підставним, а тому підлягає до задоволення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, а також порушення ним норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова господарського суду підлягає скасуванню.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.195, п.3 ч.1 ст.198, п.п.2, 4 ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст.207, 254 КАС України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволити.

Постанову господарського суду Тернопільської обл. від 25.12.2007р. скасувати та прийняти нову постанову, якою позов Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Селянського фермерського господарства «Червона калина» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені - задоволити.

Стягнути з Селянського фермерського господарства «Червона калина» на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (Державний бюджет Борщівського району Тернопільської обл., 50070000, рахунок № 31216230700030 в ГУДК України у Тернопільській обл., МФО 838012, ідентифікаційний код 23588869) адміністративно-господарські санкції за 2006 рік в розмірі 2531 грн. 25 коп. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пеню в розмірі 94 грн. 53 коп. за порушення строків самостійної сплати адміністративно-господарських санкцій; всього стягнути 2625 (дві тисячі шістсот двадцять п'ять) грн. 78 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий: Шавель Р.М.

Судді: Пліш М.А.

Стародуб О.П.