Постанова № 33975716, 07.10.2013, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2013 року Справа № 912/902/13

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Дарміна М.О., Березкіної О.В.

при секретарі: Погорєлова Ю.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Петров А.О. - юрисконсульт, довіреність № 117-юр від 04.10.2013 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та спільного підприємства - товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 13.08.2013р. у справі №912/902/13

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

до Спільного підприємства - товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут", м. Світловодськ, Кіровоградська область

про стягнення 881458,81 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В червні 2013 року Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі - позивач) звернулась до господарського суду Кіровоградської області з позовом до Спільного підприємства - товариство з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" (надалі - відповідач) про стягнення з останнього на свою користь пені за період прострочення виконання зобов'язань з оплати поставленого природного газу у сумі 576055,88 гривень, інфляційних витрат, розрахованих на суму основного боргу із застосуванням індексів інфляції за березень 2011 року - січень 2013 року, у сумі 43936,90 гривень, 3% річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 21.02.2011 року по 27.02.2012 року у сумі 261466,03 грн., а всього: 881458, 81 грн., з покладанням на відповідача витрат зі сплати судового збору.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 13.08.2013 року у справі №912/902/13 (суддя Глушков М.С.) визнаний недійсним пункт 9.3. договору №07/11-ТЕ поставки природного газу для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання від 31.12.2010 року, укладеного між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та спільним підприємством - товариство з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут", в частині нарахування неустойки продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом; позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь спільного підприємства - товариство з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" суми 190190,80 грн. пені, 43936,90 грн. інфляційних втрат, 261466,03 грн. 3% річних, а також 17629,18 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відповідач неналежним чином виконав перед позивачем свої зобов'язання за договором №07/11-ТЕ від 31.12.2010 року поставки природного газу для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання (надалі - договір поставки) щодо своєчасної оплати вартості поставленого протягом січня - травня, серпня 2011 року природного газу, а тому, з урахуванням передбаченої договором відповідальності за прострочення виконання зобов'язань з оплати природного газу у вигляді пені та передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання, вимоги позивача в частині стягнення 43936,90 грн. інфляційних втрат та 261466,03 грн. 3% річних, які були визнані відповідачем, були задоволені. Вирішуючи спір в частині стягнення пені, місцевий господарський суд дійшов висновку, що оскільки останнє речення пункту 9.3 договору №07/11-ТЕ від 31.12.2010 року суперечить вимогам ст. ст. 260, 261 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України в частині порядку нарахування неустойки продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом, то господарський суд, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, має право визнати недійсним у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, як такий, що суперечить законодавству. Відтак місцевий господарський суд дійшов висновку, що оскільки загалом розрахунок пені здійснений позивачем з урахуванням умов договору та ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, за виключенням нарахування пені по несвоєчасній оплаті поставленого природного газу відповідно до акта прийому-передачі природного газу від 28.02.2011 року на суму 4202639,05 грн., в якому позивачем безпідставно нараховано пеню за період з 22.09.2011 року по 28.09.2012 року в сумі 100578,87 грн., належною до стягнення з відповідача за весь період прострочення оплати поставленого позивачем природного газу, є пеня в сумі 475477,01 грн. При цьому вирішуючи за клопотанням відповідача питання про зменшення пені місцевий господарський суд із посиланням на врахування ступеня виконання відповідачем зобов'язань за договором №07/11-ТЕ від 31.12.2010 року, обставин, які стали причиною неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, строки прострочення виконання зобов'язань та вжиті відповідачем заходи для погашення перед позивачем заборгованості, визнав даний випадок винятковим та зменшив розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на 60 %, а саме до 190190,80 грн.

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Спільне підприємство - товариство з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подали апеляційні скарги.

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" у своїй апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права (ст. ст. 233 Господарського кодексу України, ст. ст. 549-5552 Цивільного кодексу України) та процесуального права (ст. ст. 4-2, 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України) щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення пені та її зменшення, без дослідження усіх істотних обставин справи, просить скасувати в цій частині прийняте судом рішення і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити повністю, а судові витрати покласти на відповідача. Вказує при цьому на відсутність виключних (виняткових) обставин, які можуть бути враховані судом при вирішенні питання щодо зменшення штрафних санкцій. Наводить приклади судової практики Вищого господарського суду України у подібних правовідносинах. Також вказує на те, що суд не врахував незадовільний майновий стан позивача, який вже не здійснює реалізацію природного газу. Стверджує, що зменшення розміру пені на 60% не відповідає принципам розумності та справедливості, оскільки не реалізує функції забезпечення виконання зобов'язання. Посилається також на те, що суд не вказав в судовому рішенні докази, на підставі яких прийнято рішення.

Спільне підприємство - товариство з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" у своїй апеляційній скарзі стверджує, що господарським судом безпідставно стягнуто з відповідача на користь позивача пеню за період прострочення оплати поставленого позивачем природного газу з 21.02.2011 року по 21.03.2012 року, оскільки умовами договору поставки, а саме п. 9.3 договору поставки, передбачено, що неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом. Позовна заява надіслана позивачем до господарського суду у червні 2013 року, отже період для нарахування пені за домовленістю сторін повинен визначатися з 14.12.2012 року по 27.12.2012року, оскільки заборгованість відповідачем була погашена 27.12.2012 року. Таким чином, на твердження відповідача, розмір пені, що підлягає стягненню має складати суму 24459,60 гривень. Натомість позивачем заявлена до стягнення пеня, яка розрахована за інший період, який є за межами періоду, обумовленого умовами договору.

Ухвалами Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.09.2013р. у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Дармін М.О., Березкіна О.В. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», відновлений строк подання апеляційної скарги та прийнято до розгляду апеляційну скаргу Спільного підприємства - товариство з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут". Розгляд справи за обома апеляційними скаргами призначено в судовому засіданні на 23.09.2013р. о 12:00 год.

В судове засідання 23.09.2013р. представник позивача не з'явився, подав суду клопотання (телеграму), в якому просив перенести розгляд справи у зв'язку з неможливістю направити уповноваженого представника. Розгляд справи був відкладений на 07.10.2013 р.

В судове засідання 07.10.2013р. представник позивача не з'явився. Причини неявки суду не відом, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача підтримав доводи свої апеляційної скарги. Щодо доводів апеляційної скарги позивача, вважав їх такими, що не містять підстав для скасування зазначеного судового рішення, про що зазначив у своєму письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивача.

Враховуючи те, що залучені до матеріалів справи докази дозволяють визначитись відносно законності оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутності представника позивача, який не скористався своїм правом з'явитись в судове засідання.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлених господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку про те, що обидві апеляційні скарги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як встановлено із матеріалів справи, Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та Спільне підприємство - товариство з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" (покупець) уклали договір №07/11-ТЕ від 31 грудня 2010 року поставки природного газу для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання, відповідно до умов якого (пункт 1.1) постачальник зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язаний прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у пункті 1.2 договору поставки.

Договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін, поширює дію на відносини, що склались між сторонами з 01 січня 2011 року, і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2011 року включно, а у частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення (п. п. 5.1, 10.1 договору поставки).

Відповідно до п.1.2 договору поставки постачальник передає покупцю в період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 14643,5 тис. куб. м, в тому числі по місяцях: січень 3051,8 тис. куб. м, лютий 2725,8 тис. куб. м, березень 2418,0 тис. куб. м, квітень 681,1 тис. куб. м, травень 12,0 тис. куб. м, червень 12,0 тис. куб. м, липень 12,0 тис. куб. м, серпень 12,0 тис. куб. м, вересень 12,0 тис. куб. м, жовтень 759,0 тис. куб. м, листопад 2149,7 тис. куб. м, грудень 2798,1 тис. куб. м.

За умовами п. 3.1 договору поставки вартість 1000 куб. м природного газу з урахуванням тарифу на транспортування природного газу магістральними та розподільчими трубопроводами становить 1091,00 грн., крім того ПДВ - 20%, а всього з ПДВ - 1309,20 грн.

Відповідно до п. 4.1 договору поставки розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати в такому порядку. Перша оплата в розмірі 34 % від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки; подальші оплати проводяться планованими платежами у розмірі по 33% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 20 та 30 (31) числа місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу з урахуванням вартості транспортування газу територією України здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Покупець зобов'язаний підписувати акт приймання-передачі газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки (п.6.1.2 договору поставки).

Як свідчать документи в матеріалах справи, сторонами були підписані акти прийому-передачі природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання: від 31.01.2011 року на суму 4121985,79 грн.; від 28.02.2011 року на суму 4202639,05 грн., від 31.03.2011 року на суму 3192603,09 грн., від 30.04.2011 року на суму 1055110,46 грн., від 31.05.2011 року на суму 3804,54 грн., від 31.08.2011 року на суму 2380,13 грн. та на суму 458,32 грн., а всього за вказаний період на суму 4875365,50 грн.

Додатковою угодою №3 від 30.08.2011 року до договору поставки сторони домовились, що з 06.08.2011 року по 30.09.2011 року природний газ для надання релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання за цим договором не постачається.

Відповідно до додаткової угоди №4 від 03.10.2011 року до договору поставки, договір поставки вважається припиненим в частині поставки природного газу з 01.10.2011 року.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статті 525 та 526 Цивільного кодексу України також встановлюють вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, та вказують на недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, відповідач розрахувався з позивачем за спожитий природний газ в повному обсязі, але з порушенням строків передбачених п. 4.1 договору поставки. При цьому остаточний повний розрахунок відбувся

27.12.2012р року, що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості, який наявний в матеріалах справи, та не заперечується відповідачем.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підтвердження понесення інфляційних втрат та в обґрунтування здійснених нарахувань трьох процентів річних у зв'язку із простроченням строку оплати зазначених обсягів природного газу відповідачем позивачем надані до матеріалів справи відповідні розрахунки.

Дослідивши зазначені розрахунки, враховуючи наведені обставини справи та приписи законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом правомірно задоволені позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми 43936,90 грн. інфляційних втрат, нарахованих на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, розрахованих на суму боргу з застосуванням індексів інфляції за березень 2011 року - січень 2013 року, а також вимоги про стягнення суми 261466,03 грн. 3% річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 21.02.2011 року по 28.09.2012 року.

Щодо правомірності прийняття місцевим господарським судом рішення у наведеній вище частині позовних вимог позивач та відповідач не заперечують.

Згідно ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України, виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами; до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

Положення статей 216-218 Господарського кодексу України також встановлюють, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У пункті 7.3.1 договору поставки сторони передбачили, що у разі порушення покупцем умов п. 4.1 цього договору поставки, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

У зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем отриманого від позивача природного газу у січні - травні, серпні 2011 року позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню за період прострочення виконання зобов'язання з 21.02.2011 року по 28.09.2012 року. Загальна сума пені за вказаний період її нарахування складає 576055,88 грн.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, початком для нарахування позивачем штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання відповідачем буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано, а безпосередньо нарахування таких штрафних санкцій триває протягом шести місяців, оскільки інше не передбачено законом та вказаним договором поставки.

Дослідивши наявний в матеріалах справи розрахунок пені, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскільки, відповідно до п. 4.1 договору поставки, остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу з урахуванням вартості транспортування газу територією України здійснюється до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, заявлена до стягнення позивачем пеня правильно розрахована у відповідності з положеннями статті 253 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу строку, але при визначенні кінцевого строку нарахування пені позивачем безпідставно не враховані вищенаведені приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо граничного періоду нарахування пені по окремому зобов'язанню щодо сплати суми 4202639,05 грн. за актом приймання-передачі від 28.02.2011р.

Згідно ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено застосування спеціальної позовної давності в один рік.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог ч. 2 ст. 260 Цивільного кодексу України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Таким чином, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Однак пунктом 9.3 договору поставки передбачено, що строк позовної давності за цим договором поставки та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю в 3 роки. Неустойка нараховується за 6 місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 259 Цивільного кодексу України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом. Наведена правова норма не обмежує сторін договору в реалізації права збільшити за домовленістю не лише загальну, але і спеціальну позовну давність, яка застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки.

Відповідно, встановлена у пункті 9.3 договору поставки умова про те, що строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки визначається сторонами тривалістю три роки не суперечить законодавству.

Статтею 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому частиною 2 ст. 260 Цивільного кодексу України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Таким чином, сторонам за договором надається право змінити лише строк, протягом якого управнена сторона може нараховувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане.

Однак, як правильно встановлено місцевим господарським судом та знайшло підтвердження під час перегляду справи апеляційним господарським судом, положення другого речення пункту 9.3. договору поставки, що змінюють початок перебігу нарахування неустойки, тобто фактично і порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення пені, оскільки встановлюють, що позовна давність за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з дня прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотного відрахунку шести місяців від дати звернення постачальника з претензією або позовом, є такими, що суперечать приписам статей 260, 261 Цивільного кодексу України, частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а відтак як такі, що суперечать законодавству, не можуть бути застосовані судом.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 04.12.2012р. у справі № 17/034-11, постанова від 11.12.2012р. у справі 15/046-11).

За вказаних обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд мав законні підстави та обґрунтовано скористувався правом, наданим суду п. й ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, визнавши недійсним у певній частині пов'язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству, а саме: визнав недійсним пункт 9.3. договору №07/11-ТЕ поставки природного газу для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання від 31.12.2010 року, укладеного між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Спільним підприємством - товариство з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут", в частині нарахування неустойки продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Із позовною заявою, яка розглядається у даній справі позивач звернувся до господарського суду 14.06.2013р. (направлена поштовим звязком).

Відтак, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що на дату звернення позивача з позовом позовна давність до вимог про стягнення неустойки не спливла, тому місцевим господарським судом правомірно не застосовано до вимог про стягнення пені спеціальну позовну давність в один рік, визначену пунктом один частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, оскільки за домовленістю сторін (п. 9.3 договору поставки) позовна давність до вимог про стягнення неустойки збільшена до трьох років, що узгоджується з положеннями статті 259 Цивільного кодексу України. Наведене спростовує доводи апеляційної скарги відповідача щодо необхідності застосування наслідків спливу спеціальної позовної давності до частини позовних вимог, а саме до вимог про стягнення пені.

За наведеного вище, колегія суддів апеляційного господарського суду також погоджується з тим, що місцевий господарський суд правомірно врахував, що загалом розрахунок пені був здійснений позивачем з урахуванням умов договору та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, за виключенням нарахування пені по несвоєчасній оплаті поставленого природного газу відповідно до акта прийому-передачі природного газу від 28.02.2011 року на суму 4202639,05 грн., в якому позивачем безпідставно нараховано пеню за період з 22.09.2011 року по 28.09.2012 року в сумі 100578,87 грн., в зв'язку з чим належною до стягнення з відповідача за весь період прострочення оплати поставленого позивачем природного газу є пеня в сумі 475477,01 грн.

Таким чином, доводи апеляційної скарги Спільного підприємства - товариства з обмеженою відповідальністю «Світловодськпобут» щодо безпідставного стягнення пені за період прострочення оплати поставленого позивачем природного газу з 21.02.2011р. по 21.03.2012 року, а розмір правомірно нарахованої пені має становити суму 24459,60 грн. - не знайшли підтвердження в матеріалах справи, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду в частині вимог про стягнення пені.

Щодо доводів апеляційної скарги Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про необґрунтоване та незаконне зменшення місцевим господарським судом належної до стягнення пені на 60% до суми 190190,80 грн., то їх перевірка судом апеляційної інстанції з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів також свідчить про відсутність підстав для скасування зазначеного судового рішення виходячи із наступного.

Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, тому він, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе її зменшення.

Так, відповідно до підпункту 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 частина 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

На думку колегії суддів апеляційного господарського суду надані відповідачем до матеріалів справи під час розгляду справи судом першої інстанції докази (протокол № 1 від 30.07.2012 року засідання Кіровоградської територіальної комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу щодо узгодження обсягів заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася і постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії для наступного її погашення підприємствами, які надавали послуги з виробництва, транспортування та постачання населенню теплової енергії, згідно з механізмом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2012 року №517 (зі змінами); розрахунок обсягу заборгованості за минулі роки з різниці в тарифах на теплову енергію, що надана населенню СП ТОВ «Світловодськпобут»; рішення виконавчого комітету Світловодської міської ради від 15.03.2007 року №732 «Про визначення виконавця житлово-комунальних послуг»; довідка про стан заборгованості споживачів станом на 01.08.2013 року; розрахунок фактичної собівартості теплової енергії за січень-червень 2013 року; розрахунок обсягу заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що надана населенню за січень-червень 2013 року; розрахунок обсягу заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що надана населенню за 2012 рік) містять об'єктивні відомості, які підтверджують встановлені місцевим господарським судом факти, що причиною неналежного виконання зобов'язання відповідачем є, зокрема несвоєчасність оплати наданих останнім послуг з централізованого опалення населенням; відсутність компенсації з Державного бюджету різниці в тарифах на теплову енергію тощо. Підтверджуються у матеріалах справи і враховані місцевим господарським судом такі обставини, як ступінь виконання відповідачем зобов'язань за договором №07/11-ТЕ від 31.12.2010 року (сума заборгованості за договором, на яку нараховується пеня, погашена відповідачем перед ДК «Газ України в повному обсязі) так і строк прострочення виконання цих зобов'язань, вжиття відповідачем всіх можливих заходів для погашення заборгованості перед позивачем (добросовісна поведінка відповідача).

Положення ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що при перегляді справи в апеляційній інстанції додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. З огляду на ці приписи законодавства твердження Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про те, що місцевий господарський суд повинен був прийняти, але не взяв до уваги той факт, що підприємство позивача, який вже не здійснює реалізацію природного газу, також має незадовільний майновий стан, не можуть бути враховані апеляційним господарським судом, оскільки такі доводи не приводились позивачем ані у позовні заяві, ані під час розгляду справи судом першої інстанції. Як свідчать матеріали справи, під час розгляду справи місцевим господарським судом представник позивача приймав участь в судовому засіданні 07.08.2013 року, на якому обговорювалось клопотання відповідача про зменшення розміру пені, після чого було оголошено перерву в судовому засіданні до 13.08.2013 року. В судове засідання 13.08.2013 року представник позивача не з'явився, будь-яких письмових доказів на підтвердження заперечень щодо клопотання відповідача про зменшення пені суду не надав. У своїй апеляційній скарзі позивач також не обґрунтував неможливість подання відповідних доказів про свій майновий стан суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суд, який вважав, що даний випадок можна визнати винятковим, тому мав законні підстави для зменшення розміру стягнення з відповідача пені на 60% від належної до стягнення суми, а відтак стягнув з відповідача на користь позивача частину пені у сумі 190190,80 грн., а в решті вимог про стягнення пені обґрунтовано відмовив.

Приймаючи до уваги викладене, доводи дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Спільного підприємства - товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" про незаконність прийнятого судового рішення в частині стягнення пені слід визнати необґрунтованими, підстави для зміни або скасування рішення суду, передбачені статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, на думку колегії суддів апеляційного господарського суду відсутні, зазначені апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Судові витрати за подання апеляційних скарг відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на кожну із сторін відповідно.

Керуючись ст.ст. 4, 32-36, 43, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (м. Київ) на рішення господарського суду Кіровоградської області від 13.08.2013 року у справі №912/902/13 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Спільного підприємства - товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" (м. Світловодськ, Кіровоградська область) на рішення господарського суду Кіровоградської області від 13.08.2013 року у справі №912/902/13 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 13.08.2013 року у справі №912/902/13 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Повний текст постанови складений 09.10.2013 року.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя М.О. Дармін

Суддя О.В. Березкіна