Ухвала суду № 33971068, 30.09.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Категорія 26 Головуючий в 1 інстанції Черкова В.Г.

Доповідач: Будулуца М.С.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2013 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого - судді: Лоленко А.В.

суддів: Будулуци М.С., Космачевської Т.В.

при секретарі Федоровій А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Селидіввугілля» про відшкодування моральної шкоди,

за апеляційною скаргою Державного підприємства «Селидіввугілля» на рішення Селидівського міського суду Донецької області 09 серпня 2013 року,-

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 09 серпня 2013 року позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Селидіввугілля» (далі -ДП «Селидіввугілля») про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ДП «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 7 500 грн.

Стягнуто з ДП «Селидіввугілля» судовий збір у розмірі 114 грн. 70 коп. на користь держави.

З вказаним рішенням не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Зокрема, апелянт зазначив, що підставою для відшкодування моральної шкоди може бути висновок медико-соціальної експертної комісії про стрес, якого зазнав позивач у результаті професійного захворювання, чи їх наслідків, про депресію та інші негативні вияви стану потерпілого. Але такого висновку у справі немає.

В судове засідання апеляційного суду представник апелянта - ДП «Селидіввугілля», а також позивач ОСОБА_1 та представник ВВД ФСС не прибули, але про час, місце розгляду справи повідомлені судовими повістками і телефонограмами (а.с.49, 50, 51, 52).

Третя сторона - начальник ВВД ФСС в письмовій заяві просив розглянути справу у його відсутності (а.с.53, 54).

Заслухав доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходе до висновку, що скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду слід залишити без змін. При цьому суд виходе з наступного.

У відповідності до ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У відповідності до ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог статті 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як зазначено в ст. 303 ч.1 ЦПК України, апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяні відповідачем, з яким позивач знаходився у трудових відносинах.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, в розмірі 7 500 грн., суд першої інстанції встановив та виходив з того, що при виконанні трудових обов'язків на шахті позивач отримав професійне захворювання - хронічне обструктивне захворювання пилової етіології, що випливає з акту розслідування професійного захворювання від 06 грудня 2012 року та висновку МСЕК, яким позивачу первинно встановлено 25 % втрати професійної працездатності. Внаслідок втрати здоров'я він зазнав моральну шкоду, відчув негативні почуття та переживання, йому постійно доводиться відновлювати своє здоров'я, додавати додаткові зусилля для організації свого життя та життєвих зв'язків. При покладенні на відповідача обов'язку відшкодувати завдану позивачу моральну шкоду суд правильно послався на ст.237-1 КЗпП України, яка регулює правовідносини по відшкодуванню моральної шкоди працівнику за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця), у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, та суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно зі ст.13 Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 року, роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Саме статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Частиною 2 цієї статті встановлено, що порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

У зв'язку з утратою чинності положеннями ст.ст. 21, 28, 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-Х1У щодо обов'язку Фонду відшкодувати моральну шкоду, спірні правовідносини регулюються ст.237-1 КЗпП України, як передбачають право на відшкодування моральної шкоди потерпілого на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання за рахунок роботодавця, про що зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 у справі № 1-32/2008 про страхові виплати.

В даному разі, право на відшкодування моральної шкоди позивачу випливає із змісту ст. 237-1 КЗпП, яка регулює ці правовідносини, і право на відшкодування моральної шкоди останньому пов'язано з ушкодженням здоров'я, яке він зазнав під час роботи на вугільному підприємстві, що призвело до втрати ним професійної працездатності в розмірі 30 %, що йому первинно встановлено висновком МСЕК в 2011 року.

Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення моральної шкоди з роботодавця - ДП «Селидіввугілля», з яким позивач знаходився в трудових відносинах, є обґрунтованим.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Таким чином, зазначені обставини дають підстави для висновку про необхідність покладення на відповідача обов'язку по відшкодуванню моральної шкоди позивачу.

Спричинення моральної шкоди позивачу, яка пов'язана з отриманим професійним захворюванням на виробництві, що призвело до втрати ним професійної працездатності в розмірі 25 %, не оспорювали в суді відповідач та третя особа.

Судом першої інстанції по справі безспірно встановлено, що під час виконання трудових обов'язків на підприємстві позивач отримав хронічне професійне захворювання, про що на підприємстві 06 грудня 2012 року був складений акт розслідування професійного захворювання за формою Н-4. В наступному, висновком МСЕК, позивачу вперше встановлено втрату 25% професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням, отриманим ОСОБА_1 на виробництві (а.с. 5-7, 20 ).

Йому заподіяна моральна шкода, яка полягає у моральних і фізичних стражданнях, у зв'язку з ушкодженням здоров'я, що порушило його нормальні життєві зв'язки, та потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що наслідки цього професійного захворювання змусили позивача докласти додаткових зусиль для організації свого життя. У зв'язку з цим, відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП, з моменту встановлення стійкої втрати працездатності ОСОБА_1 в розмірі 25 % внаслідок отримання професійного захворювання, у нього виникло право на відшкодування завданої йому моральної шкоди.

В п.4.1 Рішення Конституційного Суду України № 1 - рн/2004 від 27 січня 2004 року зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

Таким чином, доводи відповідача про відсутність доказів та підстав про спричинення моральної шкоди позивачу, є безпідставні та суперечать встановленим обставинам справи.

Суд правильно стягнув з відповідача моральну шкоду на користь позивача.

З зазначених вище підстав не підлягає задоволенню апеляційна скарга відповідача, в якій останній просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1

Визнаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, в сумі 7 500 гривень на користь позивача, суд першої інстанції виходив із засад розумності та справедливості, урахував конкретні обставини справи, небезпечні умови праці, за яких позивач отримав професійне захворювання, характер та ступінь моральних страждань позивача, перебування останнього на лікуванні у зв'язку із профзахворюванням та порушення його нормального укладу життя.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильних висновків суду.

Судове рішення є законним та обґрунтованим і ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу ДП «Селидіввугілля» слід відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Селидіввугілля» відхилити.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області 09 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: