Ухвала суду № 339633, 20.12.2006, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

УХВАЛА

20.12.06 Справа № 5/1299-19/246А

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Марко Р.І.,

Бонк Т.Б.,

при секретарі Чаплик І.,

з участю представників

від позивача: з”явився,

відповідача : з”явився,

розглянув апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова, м.Львів

на постанову господарського суду Львівської області від 11.07.2006 року, суддя Н.Г.Левицька, в справі №5/1299-19/216А,

за позовом приватного підприємства «Нова марка», м.Львів

до відповідача державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова, м.Львів

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

постановою господарського суду Львівської області від 11.07.2006 року задоволено позов приватного підприємства «Нова марка»до державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова про скасування податкових повідомлень-рішень від 14.06.2006р.: за №0001912310/0/11516/23-0, яким позивачу визначено податкове зобов»язання з податку на прибуток на суму 4090 грн. за заниження валового доходу, №0001311720/0/11514/17-2, яким позивачу визначено податкове зобов»язання по податку з доходів найманих працівників на суму 960,12 грн. за безпідставне надання соціальних пільг, та №0001922310/0/11515/23-0, яким позивачу визначено податкове зобов»язання з податку на додану вартість на суму 856435,2 грн. за безпідставне включення до податкового кредиту ПДВ згідно податкових накладних, виданих суб'єктами господарювання, установчі документи та свідоцтва платника ПДВ яких скасовані в судовому порядку з моменту реєстрації.

Постанова суду мотивована тим, що висновок податкового органу про заниження позивачем валового доходу є безпідставним, оскільки базується лише на даних оборотно-сальдових відомомстей без дослідження фактичних обставин здійснених операцій. Висновок податкового органу про неправомірне включення позивачем до податкового кредиту ПДВ згідно податкових накладних, виданих суб'єктами господарювання, установчі документи та свідоцтва платника ПДВ, які скасовані в судовому порядку з моменту реєстрації, є безпідставним, оскільки не подано доказів визнання недійсними спірних угод та спростовується представленими суду доказами, якими підтверджується факт здійснення позивачем господарських операцій з зазначеними контрагентами.

Щодо висновку податкового органу про безпідставність надання соціальних пільг при утриманні податку з доходів фізичних осіб, то ним не доведено в чому полягало порушення позивачем вимог ст.6 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" та п.4, п.5 „Порядку надання документів та їх складу при застосуванні податкової соціальної пільги" при їх наданні.

В апеляційній скарзі скаржник (відповідач) просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, з підстав неповного з”ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права, апелюючи тим, що в порушення вимог п.4.1 ст.4. п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України від 22.05.97 р. №283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" позивачем занижено податок па прибуток за 2005р. на суму 2950 гри.; в порушення п.п.7.2.3. п.п.7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.1. п.п.7.4.5 и.7.4.ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" - занижено податок на додану вартість за період з 01.04.2005р. по 31.12.2005р. на суму 570956,8 гри.; в порушення ст.6 Закону України від 22.05.2003р. №889-1У "Про податок з доходів фізичних осіб" та и.4, п.5 Порядку надання документів та їх складу при застосуванні податкової соціальної пільги", затвердженого постановою КМУ від 26.12.2003р. №2035. недоутримано та не перераховано до бюджету податку з доходів фізичних осіб у розмірі 320,02 грн. в результаті безпідставного застосування соціальних пільг при утриманні вказаного податку.

При цьому скаржник покликається на те, що позивачем віднесено до податкового кредиту податок па додану вартість згідно податкових накладних, виданих суб'єктами господарювання, установчі документи та свідоцтва платника ПДВ яких, скасовані в судовому порядку з моменту реєстрації, а тому ПДВ по операціях з такими контрагентами не може бути віднесено до податкового кредиту, оскільки однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що подані суду докази підтверджують факт здійснення позивачем господарських операцій з зазначеними контрагентами, а отже і сплату ПДВ, який входить в ціну товару. Позивач також зазначає, що установчі документи та свідоцтва платника ПДВ контрагентів позивача скасовані після здійснення господарських операцій з позивачем, а тому це не може бути підставою для виключення такого ПДВ з податкового кредиту позивача.

Щодо висновку податкового органу про заниження валового доходу в II та в IV кварталі 2005 року, то цей висновок зроблений лише на підставі поверхневого аналізу оборотно-сальдових відомостей рах.36 і не знаходить свого підтвердження по результатах аналізу фінансової діяльності підприємства, зокрема всіх первинних документів, за даний період.

Позивач також вважає безпідставним висновок податкового органу про неправомірність застосування соціальної пільги, покликаючись на дотримання позивачем вимог ст.6 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" при її застосуванні.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Підставою прийняття податкового повідомлення рішення від 14.06.2006р.: за №0001912310/0/11516/23-0, яким позивачу визначено податкове зобов»язання з податку на прибуток на суму 4090 грн., в тому числі основний платіж 2950 грн. та штрафні санкції –1140 грн., є зафіксований в акті перевірки №130/23-0/22377069 від 05.06.2006р. факт порушення позивачем п.4.1 ст.4, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", а саме безпідставне заниження валового доходу в ІІ-ому кварталі 2005р. на 11000 грн. та в IV кварталі 2005р. на 800 грн., оскільки ПП „Нова марка" відображено в рядку 01.1 Декларації з податку на прибуток „доходи від продажу товарів (робіт, послуг)" за І півр. 2005р.- 2137100 грн., за 2005р. -5191400 грн. На підставі оборотно-сальдових відомостей за рах. 36,- дохід від продажу товарів (робіт, послуг) за І півр. 2005р. становить 2148100 грн., за 2005р. - 5203200 грн. (бухгалтерська проводка Дт 361, Кт 703).

Згідно з п.4.1 ст.4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" валовий дохід —це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами. Згідно з п.п 11.3.1 п.11.3 ст.11 цього Закону датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають реалізації, у разі реалізації товарів (робіт, послуг) за готівку—дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої —дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Як вбачається з акту перевірки та встановлено судом першої інстанції, податковим органом зроблено висновок про заниження позивачем валового доходу лише на даних оборотно-сальдових відомомстей без дослідження фактичних обставин здійснених операцій, оскільки не з"ясовано ні дати відвантаження товарів, ні дати зарахування коштів від покупця, ні дати оприбуткування в касі платника, ні дати фактичного відвантаження товарів. Наведене свідчить про безпідставність такого висновку податкового органу, оскільки такий спростовується результатами аналізу фінансової діяльності підприємства, зокрема всіх первинних документів, за даний період.

Підставою прийняття податкового повідомлення рішення від 14.06.2006р.: за №0001922310/0/11515/23-0, яким позивачу визначено податкове зобов»язання з податку на додану вартість на суму 856435,2 грн., в тому числі основний платіж 570956,8 грн. та штрафні санкції –285478,4 грн., є зафіксований в акті перевірки №130/23-0/22377069 від 05.06.2006р. факт порушення позивачем п.п. 7.2.3, п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додну вартість", а саме заниження податку на додану вартість за період з 01.04.2005р. по 31.12.2005р. на суму 570956,80 грн., в тому числі: квітень 2005р. -32992,00 грн., травень 2005р. -66164,00 грн., червень 2005р.- 61482,00грн., липень 2005р. -67858,00 грн., серпень 2005р.- 80320,00 грн., вереснь 2005р. -77770,00 грн., жовтень 2005р.- 46216,00 грн., листопад 2005р. -51962,80 грн., грудень 2005р.-86192,00 грн., оскільки віднесено до податкового кредиту податок на додану вартість згідно податкових накладних, виданих суб'єктами господарювання, установчі документи та свідоцтва платника ПДВ яких скасовані в судовому порядку з моменту реєстрації.

Проте, такий висновок податкового органу не відповідає встановленим обставинам по справі та діючому законодавству.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додну вартість" подактовий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді, у зв"язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, а згідно п.п.7.4.5 вказаної статті не дозволяється включення до складу податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) –актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Керуючись п.7.5 ст.5 вищенаведеного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1. дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Наявні в матеріалах справи податкові накладні містять усі необхідні реквізити передбачені п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” та підтверджують сплату сум ПДВ позивачем в ціні товару, який придбавався, що відповідає вищезазначеним вимогам. Та наявні первинні документи обліку, що свідчать про сплату даних сум позивачем продавцю товару згідно прибуткових касових ордерів .

Помилковим є висновок скаржника про непідтвердження позивачем права на податковий кредит з огляду на визнання рішенням суду недійсними установчих документів контрагентів позивача вже після здійснення господарських операцій (а.с.24-28, т.1), за якими ними були видані податкові накладні, та фактичну несплату податку до бюджету іншими контрагентами позивача.

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягнуло за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляло правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Скаржником не спростовані доводи позивача про те, що на момент здійснення господарських операцій обгрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту, сум податку на додану вартість за якими не визнала податкова інспекція, продавці були в Єдиному державному реєстрі, а також мали свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Чинним на момент розгляду справи Законом "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" було встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (ч. 1, ч. 2 ст. 18 Закону).

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону "Про податок на додану вартість" платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

З наведеного, висновок податкового органу про безпідставність включення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість за період з 01.04.2005р. по 31.12.2005р. на суму 570956,80 грн. не відповідає встановленим обставинам по справі та вимогам діючого законодавства, а тому податкове повідомлення-рішення від 14.06.2006р.: за №0001922310/0/11515/23-0 підлягає скасуванню, про що правильного висновку дійшов суд першої інстанції.

Підставою прийняття податкового повідомлення рішення від 14.06.2006р.: за №0001311720/0/11514/17-2, яким позивачу визначено податкове зобов»язання по податку з доходів найманих працівників на суму 960,12 грн., в тому числі основний платіж 320,04 грн. та штрафні санкції –640,08 грн., є зафіксований в акті перевірки №130/23-0/22377069 від 05.06.2006р. факт порушення позивачем ст.6 Закону України від 22.05.2003р. №889-ІУ "Про податок з доходів фізичних осіб" та п.4, п.5 „Порядку надання документів та їх складу при застосуванні податкової соціальної пільги", затвердженого постановою КМУ від 26.12.2003р. №2035, а саме недоутримано та не перераховано до бюджету податку з доходів фізичних осіб у розмірі 320,02 грн. в результаті безпідставного застосування соціальних пільг при утриманні вказаного податку.

Відповідно до п.п. 6.1 ст. 6 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб", з урахуванням норм пункту 6.5 цієї статті, платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги. Згідно п.п.6.3.2 п.6.3 ст.6 вказаного Закону, платник податку подає працедавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі —заява про застосування пільги) за формою, визначеною центральним податковим органом.

Відповідно до ст.4 „Порядку надання документів та їх складу при застосуванні податкової соціальної пільги", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2003р. №2035, пільга починає застосовуватися працедавцем з податкового місяця, в якому платник податку подав працедавцю заяву про її застосування з відповідними документами, і зупиняється з податкового місяця, в якому платник податку подав заяву про відмову від пільги або припинив трудові відносини з таким працедавцем.

Відповідно до ст.5 вказаного Порядку, у разі неподання платником податку заяви про застосування пільги працедавець застосовує пільгу до нарахованого місячного доходу платника податку, якщо на 01.01.2004 р. працедавцем велася трудова книжка на такого платника податку.

Податковим органом не доведено в чому полягає порушення позивачем вищевказаних норм, а тому його висновок про неправомірність застосування підприємством соціальних пільг працівникам Макар О.С., Пилипко Д.В. та Петровській І.В. при утриманні з них податку з доходів фізичних осіб є безпідставним та жодним чином не підтвердженим.

З наведеного, податкове повідомлення-рішення від 14.06.2006р.: за №0001311720/0/11514/17-2 також підлягає скасуванню, про що правильного висновку дійшов суд першої інстанцї.

З вищенаведеного доводи скаржника про скасування постанови місцевого суду є безпідставними.

Постанова місцевого суду прийнята у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для її скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 199, 200, 205, 206 КАС України, суд,

ухвалив:

постанову господарського суду Львівської області від 11.07.2006 року в справі за номером 5/1299-19/216А залишити без змін, а апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова –без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя: С.М. Бойко

Судді: Т.Б.Бонк

Р.І.Марко