Ухвала суду № 33954393, 18.09.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2013 р.Справа № 2а-5131/12/2170

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Морська Г.М. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Лук'янчук О.В.

суддів - Зуєвої Л.Є.,

- Шевчук О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства "Аверс" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне виробничо - комерційне підприємство "Аверс" (далі - позивач, ПВКП) звернулось до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ) у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 28.08.2012р. № 0006282200, яким позивачу визначене зобов'язання із податку на прибуток за основним платежем на 204165,0 грн., № 0006292200, яким позивачу визначене зобов'язання із податку на додану вартість за основним платежем на 177535,0 грн. та за штрафними санкціями на 44384,0 грн.

В обґрунтування позову зазначається, що позивач виконав всі вимоги Податкового кодексу України, які необхідні для декларування валових витрат та податкового кредиту по відносинам з ПП «А-Ліра» у листопаді 2011 року. Позивач зазначає, що його угода з ПП «А-Ліра» про поставку ПММ є законною та була реально виконана - товар оплачений повністю перевезений за рахунок позивача та використаний у господарській діяльності - реалізований споживачам. ПП «А-Ліра» мало повну податкову правосуб'єктність: було зареєстроване юридичною особою та платником ПДВ. На сьогодні відсутні будь-які рішення суду про визнання угоди позивача із ПП «А-Ліра» недійсною. Поставка нафтопродуктів, їх зберігання та подальша реалізація підтверджується первинними бухгалтерськими документами. Також позивач наголошує на відсутності у податкового органу повноважень на визнання угод позивача нікчемними, що може бути встановлено лише судовим рішенням. З цих підстав позивач просить скасувати спірні податкові повідомлення - рішення.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що в ході перевірки з боку позивача були встановлені порушення, які знайшли своє відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому оскаржувані рішення є законними.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2013 року задоволено повністю позовні вимоги Приватного виробничо-комерційного підприємства "Аверс" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень.

Скасовані податкові повідомлення - рішення від 28.08.2012р. № 0006282200, № 0006292200.

В апеляційній скарзі ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом першої інстанції не було досліджено обставини справи, що мають значення для справи, наслідком чого стало постановлення необґрунтованого та неправомірного рішення суду.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами

Вирішуючи справу, суд першої інстанції встановив, що 13.08.2012 року ДПІ у м. Херсоні проведено документальну виїзну позапланову перевірку з питань підтвердження господарсько-правових відносин ПВКП «Аверс» з ПП «А-Ліра» та подальшої реалізації або використання у господарській діяльності товарів (робіт, послуг), отриманих від ПП «А-Ліра» у листопаді 2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 1583/22-4/24948399 від 13.08.2012 року (далі - акт № 1583), яким встановлено порушення позивачем:

1. ч. 1,5 ст. 203, п. 1.2 ст. 215, ч. 1 ст. 216 ЦК України, угоди укладені між ПВКП «Аверс» та ПП «А-Ліра» у листопаді 2011 року мають ознаки нікчемності;

2. п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за листопад 2011 року на суму 177535,0 грн.;

3. пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138. пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у податковому періоді « 2-4 кв. 2011р.» у сумі 204165,0 грн.

На підставі акту № 1583 відповідачем винесені податкові повідомлення - рішення від 28.08.2012 року за №0006282200 та № 0006292200.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надані документи, які підтверджують правильність декларування позивачем податкових зобов'язань та правомірність формування валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість, у зв'язку з чим вимоги щодо скасування податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з цими висновками суду першої інстанції та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ст. 198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1 ст. 198).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст. 198).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст. 198).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.1 1 ст. 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Закону (п.198.6 ст. 198)

Таким чином, правомірність формування платником податку податкового кредиту і, відповідно, розрахунку суми бюджетного відшкодування надмірно сплаченого ПДВ визначається фактичним проведенням операцій (з придбання товару для використання у власній господарській діяльності) платником податку зі своїм безпосереднім контрагентом, які оформлені належними документами, що було вірно встановлено судом першої інстанції.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що якщо навіть безпосередній контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені Законом умови отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту і, тому, суперечні цьому висновку доводи апелянта є необґрунтованими.

Як вбачається з матеріалів справи, придбання дизельного палива здійснено позивачем у ПП «А-Ліра» за договором поставки від 01.11.2011р. № 01/11.

Перевезення товару здійснювалось за рахунок покупця ПВКП "Аверс" автоперевізниками ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, із якими укладені угоди про надання транспортних послуг.

Перевезення підтверджується договорами про надання транспортних послуг, товарно-транспортними накладними, актами виконаних робіт.

Факт зберігання нафтопродуктів позивача за адресою: м. Херсон, вул. Р. Люксембург, 6 підтверджується договором від 24.12.2010р. про надання послуг по зберіганню, укладеним позивачем (замовник) із ПП «Нафтовий союз» (виконавець). За умовами договору виконавець надає замовнику ємкості для зберігання ПММ. Факт передачі ПММ позивачем на зберігання ПП «Нафтовий союз» підтверджується актами виконаних робіт.

Фактичне здійснення господарських операцій позивача зі своїм безпосереднім контрагентом також підтверджена видатковими та податковими накладними, виписаними ПП «А - Ліра» на виконання зобов'язань із поставки ПММ та банківськими виписками із розрахункового рахунку позивача, в яких відображено проведення розрахунків за поставлений товар.

Наведені документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг.

Разом з тим, на момент укладення позивачем договору з ПП "А- Ліра" та отримання податкових накладних, останнє було в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мало діюче свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинення таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку не можуть свідчити лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності.

Водночас, судом першої інстанції були досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій із вказаним контрагентом та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на відсутність у підприємства-контрагента трудових та матеріальних ресурсів, складських приміщень, транспорту, оскільки само собою не свідчить про невчинення господарських операцій, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Отже, твердження податкової про безтоварний характер спірних операцій та нікчемність угод є необґрунтованими.

На підставі викладеного, суд першої інстанції, з врахуванням встановлених обставин справи, дійшов правильного висновку про те, що позивачем підтверджено факт реальності спірних операцій з його контрагентом та правомірність формування позивачем валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірні податкові повідомлення-рішення №0006282200 та № 0006292200 є такими, що не ґрунтується на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення, постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: