Постанова № 33954007, 01.10.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2013 р. Справа№ 910/6232/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі Кобець М.О.

за участю представників:

від позивача: Когут В.С. - представник за довіреністю від 30.05.2013 року;

від відповідача: Пєсков В.Г. - представник за довіреністю від 24.06.2011 року;

від прокуратури: Шевченко О.В. - посвідчення № 002629,

розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2013 року

у справі № 910/6232/13 (суддя Любченко М.О.)

за позовом Заступника прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Реле»

про стягнення 1 696 770, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Реле» про стягнення заборгованості зі сплати пайового внеску з урахуванням інфляції у розмірі 1 562 570, 00 грн. та пені у сумі 134 200, 00 грн.

В обґрунтування своїх вимог прокурор та позивач посилаються на неналежне виконання відповідачем умов договору №89 від 17.02.2005 року в частині строків сплати пайових внесків з урахуванням інфляційного збільшення, що стало підставою для нарахування позивачем пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2013 року у справі № 910/6232/13 (суддя Любченко М.О.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог із посиланням на сплив строку позовної давності, оскільки як вбачається із листа № 162 від 05.04.2011 року остаточне узгодження проекту завершене у 2010 році, та у зазначеному листі відповідач визнав грошове зобов'язання.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по справі № 910/6232/13 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Дідиченко М.А.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2013 року сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/6232/13 колегію суддів у складі Дідиченко М.А. (головуюча), Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2013 року апеляційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) прийнято до свого провадження та призначено до розгляду на10.09.2013 року.

У судове засідання 10.09.2013 року представник прокуратури не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Представник позивача у судовому засіданні 10.09.2013 року підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд її задовольнити та надав пояснення в обґрунтування правової позиції.

Представник відповідача у судовому засіданні 10.09.2013 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2013 року відкладено розгляд справи до 24.09.2013 року.

У судовому засіданні 24.09.2013 року представник прокуратури підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні 24.09.2013 року заявив клопотання про долучення до матеріалів справи листа № 162 від 05.04.2011 року.

Представники відповідача заперечували проти вказаного клопотання, оскільки позивач необгрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції.

Представники відповідача у судовому засіданні 24.09.2013 року заявили клопотання про відкладення розгляду справи з метою ознайомлення з матеріалами справи та з метою надання письмових заперечень.

Крім того, представник позивача подав клопотання про продовження строку розгляду спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України, у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

У зв'язку із зазначеним, колегія суддів задовольнила клопотання позивача про продовження строку розгляду спору.

У судовому засіданні 24.09.2013 року оголошена перерва до 01.10.2013 року.

Представник відповідача у судовому засіданні 01.10.2013 року заявив клопотання про фіксування судового процесу технічними засобами.

Згідно із ч. 7 ст. 81-1 ГПК України, на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Враховуючи викладене, колегія суддів задовольнила клопотання відповідача про фіксування судового процесу технічними засобами.

Крім того, представники сторін надали пояснення, відповідно до яких підтримали свої правові позиції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, за змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст.ст. 2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Частиною 3 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою (рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 року).

Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті відповідно до Конституції України та законів України визначено в Законі України "Про столицю України - місто-герой Київ".

Статтею 6 вказаного нормативно-правового акту встановлено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно із ст.10-1 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

За приписами п.1 Положення про Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого Розпорядженням №2470 від 29.12.2003р. Київської міської державної адміністрації, Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується голові Київської міської державної адміністрації, є підзвітним та підконтрольним Київській міській раді, а з питань виконання функцій державної виконавчої влади - Міністерству економічного розвитку і торгівлі України.

У відповідності до п.6.9 вказаного Положення департамент має право у межах компетенції укладати договори.

Також, департамент відповідно до покладених на нього завдань готує розрахунки розмірів пайової участі (внесків) замовників (інвесторів), укладає договори про пайову участь фізичних та юридичних осіб у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста (п.5.47 Положення).

За таких обставин, позивач є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на який покладено функції реалізації повноважень щодо укладання договорів про пайову участь та забезпечення виконання відповідних правочинів, а тому доводи відповідача в частині того, що заступник прокурора не мав права звернутися до господарського суду із позовом в інтересах Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є необґрунтованими.

Як вбачається із матеріалів справи, 17.02.2005 року між Головним управлінням економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації (найменування якого змінено на Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Реле" (надалі - забудовник) було укладено договір №89.

Згідно із положеннями п.1.1 укладеного сторонами договору предметом цього договору є сплата забудовником пайової участі (внесків) на створення інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва у зв'язку з будівництвом офісів з об'єктами сервісного обслуговування на перетині вул. Васильківської та просп. Академіка Глушкова у Голосіївському районі м. Києва загальною площею 8642 кв.м.

Пунктом 1.2 зазначеного договору встановлено, що розмір пайового внеску, згідно з розрахунками 1, 2 та 3, становить - 2732,57 тис. грн., і підлягає уточненню після затвердження у встановленому порядку проектно-кошторисної документації.

Відповідно до п.п.2.1.4, 2.2.1 договору, за три дні до сплати коштів, передбачених п.2.1.3, забудовник зобов'язаний одержати в Головному управлінні економіки та інвестицій, а останнє надати розрахунок суми, що підлягає оплаті, скоригованої на індекс інфляції від дати рахунку.

Згідно із розрахунками 1, 2, 3 позивачем було розраховано обсяг пайової участі (внеску) Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Реле" у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста на загальну суму 2732,57 тис. грн.

При цьому, в силу положень п.3.1.2 договору, розмір несплаченої частки пайового внеску сплачується забудовником в сумі, скоригованій Головним управлінням економіки та інвестицій на індекс інфляції від дати його розрахунку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень п.п.2.1.4, 2.1.3, 2.2.1, 3.1.2 договору, забудовник зобов'язаний перерахувати Головному управлінню економіки та інвестицій пайовий внесок в сумі 2732, 57 тис. грн. (без ПДВ) в термін з лютого по грудень 2005 року включно, рівними частками, щомісячно але не пізніше 28 числа на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету з урахуванням інфляційного збільшення.

Виходячи зі змісту вказаних пунктів договору, відповідач зобов'язався в період з лютого по грудень 2005 року перераховувати на користь позивача щомісячно але не пізніше 28 числа певного місяця грошові кошти в сумі 248415,45 грн. (2732570 грн. / 11 місяців), скориговані на індекс інфляції від дати розрахунку.

Тобто, договором встановлено обов'язок відповідача сплачувати пайові внески з урахуванням інфляційного збільшення.

Однак, як встановлено колегією суддів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Реле" перерахувало на користь позивача грошові кошти у сумі 2 732 570, 00 грн. на підставі наступних платіжних доручень: №484 від 23.02.2005 року на суму 10 000, 00 грн., №2508 від 29.08.2006 року на суму 2 000 000, 00 грн., №2984 від 11.10.2006 року на суму 722 570, 00 грн.

Враховуючи вказане, позивач звернувся до суду першої інстанції із вимогою про стягнення з відповідача 1 562 570, 00 грн., у зв'язку із несплатою останнім пайових внесків з урахуванням інфляційного збільшення.

Перевіривши розрахунок основного боргу здійснений судом першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що він є обґрунтовано вірним, а сума основного боргу відповідача за договором № 89 від 17.02.2005 року становить 355 957, 78 грн., у тому числі інфляційне збільшення боргу у сумі 132 366, 21 грн.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

В силу ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 вказаного Кодексу передбачено, що сторони вільні в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із п.3.1.1 договору №89 від 17.02.2005р. забудовник сплачує пеню в розмірі 0,1% від нарахованої суми пайового внеску за кожну добу прострочення строку сплати, визначеного п.2.1.3 цього договору.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем, прийнятих на себе зобов'язань, прокурором та позивачем на підставі п.3.1.1 договору № 89 від 17.02.2005 року нарахована пеня в загальній сумі 134 200, 00 грн.

Перевіривши розрахунку пені наданий позивачем, колегія суддів встановила, що розмір неустойки за зобов'язаннями відповідача, які були виконані з порушенням строків, встановлених договором № 89 від 17.02.2005 року, є фактично більшим. Проте, враховуючи, що суд обмежений обсягом вимог позивача та не може їх змінити на власний розсуд чи спонукати до їх уточнення, суд погоджується із визначеною позивачем сумою пені у розмірі 134 000, 00 грн.

При цьому колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції обгрунтовано не прийняв до уваги твердження відповідача на те, що нарахування позивачем пені було здійснено з порушенням приписів ч.6 ст.232 Господарського процесуального кодексу України, в силу якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, оскільки згідно із розрахунком позивача, який наявний у матеріалах справи, нарахування пені здійснювалось за прострочення виконання зобов'язання у кількості днів, що не перевищують 182.

Крім того, за змістом преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Виходячи зі змісту п.2.1.3 договору, перерахування пайового внеску в сумі 2732570 грн. мало здійснюватися на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.

Тобто, посилання відповідача на зміст ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно якої розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, в обґрунтування заперечень щодо неправомірності нарахування пені за ставкою 0,1%, яка погоджена сторонами у договорі №89 від 17.02.2005р., є безпідставним.

Також, місцевий суд прийшов до правильного висновку, що оскільки із змісту платіжного доручення № 2508 від 29.08.2006 року вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Реле" було сплачено пайовий внесок на створення інженерно-транспортної інфраструктури на перетині вулиць Васильківської та Ак. Глушкова згідно договору №89 від 17.02.2005р. без ПДВ., відомостей щодо перерахування пені графа "Призначення платежу" платіжного доручення №2508 від 29.08.2006р. не містить, то згідно вказаного доручення відповідачем на користь позивача було перераховано частину основного боргу зі сплати пайового внеску за договором №89 від 17.02.2005р., а не пеню.

До того ж, в ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було подано клопотання про застосування строку давності до позовних вимог позивача.

Згідно із ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 вказаного Кодексу України встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), у три роки. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За змістом ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків (п. 4.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Як було зазначено вище, в силу положень п.п.2.1.4, 2.1.3, 2.2.1, 3.1.2 договору, забудовник зобов'язався перерахувати Головному управлінню економіки та інвестицій пайовий внесок в сумі 2 732, 57 тис. грн. (без ПДВ) в термін з лютого по грудень 2005 року включно, рівними частками, щомісячно але не пізніше 28 числа на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету з урахуванням інфляційного збільшення.

Тобто, строк позовної давності за вимогами про стягнення часток пайового внеску з урахуванням інфляційного збільшення становить: за лютий 2005р. з 01.03.2005р. (з урахуванням того, що місяць лютий 2005р. містить у собі 28 днів) по 01.03.2008р.; за березень 2005р. з 29.03.2005р. по 29.03.2008р.; за квітень 2005р. з 29.04.2005р. по 29.04. 2008р.; за травень 2005р. з 30.05.2005р. (приймаючи до уваги, 29.05.2005р. є вихідним днем) по 30.05.2008р.; за червень 2005р. з 29.06.2005р. по 29.06.2008р.; за липень 2005р. з 29.07.2005р. по 29.07.2008р.; за серпень 2005р. з 29.08.2005р. по 29.08.2008р.; за вересень 2005р. з 29.09.2005р. по 29.09.2008р.; за жовтень 2005р. з 31.10.2005р. (з огляду на те, що 29.10.2005р. та 30.10.2005р. є вихідними днями) по 31.10.2008р.; за листопад 2005р. з 29.11.2005р. по 29.11.2008р.; за грудень 2005р. з 29.12.2005р. по 29.12.2008р.

Одночасно, згідно із ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі платіжних доручень №2508 від 29.08.2006р. на суму 2000000 грн., №2984 від 11.10.2006р. на суму 722570 грн. відповідач перерахував на користь позивача заборгованість зі сплати пайових внесків за договором №89 від 17.02.2005р., що, за висновками суду, свідчить про визнання Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Реле" свого боргу за договором про пайову участь.

За таких обставин, в силу норм ст.264 Цивільного кодексу України 29.08.2006р. та 11.10.2006 року відбулось переривання строку позовної давності, внаслідок чого трирічний строк позовної давності розпочався заново, зокрема, з 11.10.2006р. для вимог позивача про стягнення платежів, які передбачені п.п.2.1.4, 2.1.3, 2.2.1, 3.1.2 договору №89 від 17.02.2005 року, та закінчився 11.10.2009 року.

Беручи до уваги, що позовна заява №372493вих-13 від 18.03.2013р. заступника прокурора Голосіївського району міста Києва подана до суду 01.04.2013р., судом встановлено, що позивачем та прокурором пропущено встановлений ст.257 Цивільного кодексу України загальний строк позовної давності для заявлення вимог про стягнення основного боргу з урахуванням інфляційного збільшення за договором №89 від 17.02.2005р.

Крім того, як зазначалося вище, згідно із п. 3.1.1 договору, сторони домовились, що забудовник сплачує пеню в розмірі 0,1% від нарахованої суми пайового внеску за кожну добу прострочення строку сплати, визначеного п.2.1.3 цього договору.

За таких обставин, враховуючи, що інший період не встановлено законом або угодою сторін, позовну давність стосовно вимог позивача про стягнення неустойки необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання розглядуваного позову з урахуванням того, що нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, зобов'язання з перерахування частки пайового внеску за лютий 2005р. мало бути виконано не пізніше 28.02.2005р., тобто, періодом нарахування пені є 01.03.2005р. (з урахуванням того, що місяць лютий 2005р. містить у собі 28 днів) - 01.09.2005р. (185 днів), а отже, строк позовної давності за вимогами про стягнення пені, яка нарахована 01.03.2005р., сплинув 01.03.2006р.

За аналогічними правилами судом визначено періоди нарахування пені на частки за березень 2005р. - з 29.03.2005р. по 29.09.2005р.; за квітень 2005р. з 29.04.2005р. по 29.10. 2005р.; за травень 2005р. з 30.05.2005р. (приймаючи до уваги, 29.05.2005р. є вихідним днем) по 30.11.2005р.; за червень 2005р. з 29.06.2005р. по 29.12.2005р.; за липень 2005р. з 29.07.2005р. по 29.01.2006р.; за серпень 2005р. з 29.08.2005р. по 29.02.2006р.; за вересень 2005р. з 29.09.2005р. по 29.03.2006р.; за жовтень 2005р. з 31.10.2005р. (з огляду на те, що 29.10.2005р. та 30.10.2005р. є вихідними днями) по 31.04.2006р.; за листопад 2005р. з 29.11.2005р. по 29.05.2006р.; за грудень 2005р. з 29.12.2005р. по 29.06.2006р., а також строки позовної давності за вимогами про стягнення пені.

Тобто, останнім днем нарахування пені за договором №89 від 17.02.2005р. є 29.06.2006р., а останнім днем позовної давності за вимогами про стягнення пені, нарахованої 29.06.2006р., відповідно є 29.06.2007р.

Водночас, прокурором було подано клопотання про поновлення строку позовної давності з огляду на те, що про обставини порушення відповідачем умов договору №89 від 17.02.2005 року прокуратурі Голосіївського району міста Києва стало відомо під час проведення перевірки матеріалів, які надійшли від позивача 21.01.2013 року.

Однак, колегією суддів встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження проведення прокуратурою перевірки у 2013 році щодо виконання відповідачем умов договору №89 від 17.02.2005р.

За висновками суду, позивач, що є стороною договору, був обізнаний про порушення відповідачем умов договору №89 від 17.02.2005р. та мав змогу звернутися протягом перебігу позовної давності, як до суду з позовом так і до органів прокуратури з відповідною заявою.

Обставин неможливості відповідного звернення до суду в межах строку позовної давності прокурором та позивачем всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено, а судом не встановлено.

Крім того, апелянт зазначає, що як вбачається із листа № 162 від 05.04.2011 року остаточне узгодження проекту завершене у 2010 році, та у зазначеному листі відповідач визнав грошове зобов'язання, а отже на момент подання позовної заяви строк позовної давності не сплив.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апелянт зазначає, що вказаний лист витребовувався судом першої інстанції для огляду та був наданий уповноваженим представником позивача, але не був судом долучений до матеріалів справи та не був врахований при винесенні рішення. Водночас, посилання на зазначений лист міститься в листі-відповіді відповідача № 049-08/3730-11 від 06.07.2011 року.

Однак, як вбачається із листа № 049-08/3730-11 від 06.07.2011 року, із його змісту неможливо достовірно встановити, що даний лист є відповіддю на лист № 162 від 05.04.2011 року, оскільки він не містить посилань на даний документ (лист № 162 від 05.04.2011 року).

Крім того, у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:

- визнання пред'явленої претензії;

- зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

- письмове прохання відстрочити сплату боргу;

- підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

- письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;

- часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Так, із змісту листа № 162 від 05.04.2011 року не вбачається визнання відповідачем своїх зобов'язань за договором № 89 від 17.02.2005 року. До того ж, як зазначалося вище строк позовної давності закінчився ще в 2009 році, а лист № 162 написаний 15.04.2011 року, тобто вже після спливу строку позовної давності.

Таким чином, лист № 162 від 15.04.2011 року не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, строк позовної давності для вимог про стягнення основного боргу закінчився у 2009 році, для вимог про стягнення неустойки - у 2007 році, а розглядувану позовну заяву подано прокурором у 2013 році, тобто, пропуск строку є значним.

Згідно із п.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2013 року у справі № 910/6232/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2013 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2013 року у справі № 910/6232/13 - без змін.

3. Матеріали справи № 910/6232/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Дідиченко М.А.

Судді Пономаренко Є.Ю.

Руденко М.А.