Постанова № 33948098, 01.10.2013, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2013 року Справа № 901/1679/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Волкова К.В.,

суддів Гоголя Ю.М.,

Дмитрієва В.Є.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився, Публічне акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз";

відповідача: не з'явився, приватне підприємство "Фірма "Ломар";

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Фірма "Ломар" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Радвановська Ю.А.) від 01 серпня 2013 року у справі №901/1679/13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (пр. Кірова/пр. Совнаркомовський, 52/1, Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)

до приватного підприємства "Фірма "Ломар" (вул. Глінки, 57, Сімферополь, 95022)

про стягнення 114765,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, публічне акціонерне товариство „Державне акціонерне товариство „Чорноморнафтогаз", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача, приватного підприємства „Фірми „Ломар" про стягнення неустойки у розмірі 114 765,08 грн..

Позовні вимоги вмотивовані порушенням відповідачем умов договору поставки №956 від 04 вересня 2012 року в частині своєчасної поставки товару. При цьому, позивач посилався на положення статей 526, 530, 610, 611, 612 Цивільного кодексу України та статтю 193 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 01 серпня 2013 року у справі №901/1679/13 (суддя Радвановська Ю.А.) позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" задоволено в повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду, приватне підприємство "Фірма "Ломар" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким у задоволені позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також не повним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

У судове засідання, призначене на 01 жовтня 2013 року, представники сторін не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією, про що свідчать матеріали справи.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, статтею 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представниками сторін у справі можуть бути як керівники підприємств та організацій так і інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді, чинним законодавством не обмежується.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившихся представників сторін.

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

04 вересня 2012 року між публічним акціонерним товариством "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (покупець) та приватним підприємством "Фірма "Ломар" (постачальник) було укладено договір поставки №956 (а.с. 8-12).

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов'язався передати (поставити) у визначений строк у власність покупця товар (обладнання) відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 2.2 договору поставка товару здійснюється у строк не пізніше 85 днів з моменту отримання письмового замовлення.

Право власності на товар переходить з моменту отримання товару та підписання сторонами накладної та акту приймання - передачі (2.3. договору).

Відповідно до пункту 2.4 договору кількість товару, недопоставленого постачальником у встановлений строк, поповнюється ним у строк, який сторони узгоджують додатково.

Пунктом 4.1 договору сторони визначили, що сума договору складає 7 475 260,80 грн., в тому числі ПДВ - 1 245 876,80 грн..

Відповідно до пункту 4.2 договору оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в розмірі 100% передплати на підставі виставленого рахунку.

Пунктом 7.3.2 договору сторони визначили обов'язок постачальника забезпечити поставку обладнання в строки, встановлені договором.

Відповідно до пункту 8.1 договору за прострочку поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 0,05 %, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується неустойка за кожний день прострочки, від суми непоставленого у строк товару.

Цей договір набирає сили з моменту підписання його сторонами та діє до 31 серпня 2013 року (пункт 11.1 договору).

Специфікацією до договору сторони погодили поставку товару на загальну суму 7 475 260,80 грн. (а.с. 13).

Позивач на виконання умов договору здійснив 100% передплату товару в розмірі 7 475 260,80 грн., що підтверджується платіжним дорученням №11027 від 25 жовтня 2012 року (а.с. 17).

За твердженнями позивача, його замовлення від 26 жовтня 2012 року на поставку продукції постачальник отримав 26 жовтня 2012 року, що підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача та його печаткою (а.с. 14).

Таким чином, відповідач був зобов'язаний здійснити поставку товару у строк до 20 січня 2013 року.

28 січня 2013 року відповідач здійснив часткову поставку товару на суму 3 485 100,00 грн., що підтверджується актом приймання - передачі №5 (а.с. 15).

25 березня 2013 року відповідачем була поставлена наступна партія товару на суму 3 990 160,80 грн., що підтверджується актом приймання - передачі №5 (а.с. 16).

Отже, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем вимог договору позивач вимагає стягнути з відповідача неустойку за прострочку поставки товару у розмірі 114 765,08 грн..

Викладене з'явилося підставою для звернення публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" із даною позовною заявою до господарського суду Автономної Республіки Крим.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим дійшла висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 7 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Спірні правовідносини між сторонами у справі виникли з приводу неналежного виконання відповідачем умов договору поставки №956 від 04 вересня 2012 року в частині своєчасної поставки товару.

Як вже зазначалось та було встановлено господарськими судами, 04 вересня 2012 року між публічним акціонерним товариством "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (покупець) та приватним підприємством "Фірма "Ломар" (постачальник) було укладено договір поставки №956 (а.с. 8-12).

Позивач у виконання умов договору здійснив 100 % передоплату товару в розмірі 7 475 260,80 грн., що підтверджується платіжним дорученням №11027 від 25 жовтня 2012 року (а.с. 17).

Відповідно до пункту 2.2 договору поставка товару здійснюється у строк не пізніше 85 днів з моменту отримання письмового замовлення.

Так, замовлення було надане відповідачу, ПП "Фірма "Ломар" (а.с. 14), 26 жовтня 2012 року, а отже відповідач був зобов'язаний здійснити поставку товару у строк до 20 січня 2013 року.

Відповідач здійснив часткову поставку товару на суму 3 485 100,00 грн. 28 січня 2013 року, що підтверджується актом приймання - передачі №5 (а.с. 15), а наступна партія товару на суму 3 990 160,80 грн. була поставлена відповідачем 25 березня 2013 року, що підтверджується актом приймання - передачі №5 (а.с. 16).

Отже, оскільки сторонами інших строків поставки узгоджено не було, позивач вимагає стягнути з відповідача неустойку за прострочку поставки товару у розмірі 114 765,08 грн., нараховану за 63 дні відповідно.

Відповідно до вимог статті 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань установленням окремого виду відповідальності.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до пункту 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семі відсотків вказаної вартості.

Відповідно до статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Статями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 8.1 договору за прострочку поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 0.05 %, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується неустойка за кожний день прострочки, від суми непоставленого у строк товару.

Так, судом першої інстанції правомірно було перевірено розрахунок неустойки (а.с. 4), здійснений позивачем, та встановлено, що розмір неустойки за періоди, визначені позивачем, дорівнює 116 404,56 грн., але оскільки суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог стягненню з відповідача підлягає неустойка, визначена позивачем в розмірі 114 765,08 грн..

Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Фірма "Ломар" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 01 серпня 2013 року у справі №901/1679/13 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Волков

Судді Ю.М. Гоголь

В.Є. Дмитрієв

Розсилка:

1. Публічне акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (пр. Кірова/пр. Совнаркомовський, 52/1,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95000)

2. Приватне підприємство "Фірма "Ломар" (вул. Глінки, 57,Сімферополь,95022)

3. Господарський суд Автономної Республіки Крим