Ухвала суду № 33946893, 23.09.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/3149/13-а

23.09.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Іщенко Г.М.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи № 801/3149/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кисельова О.М. ) від 09.04.13

за позовом Підприємства "Лісма- Крим" (вул. Київська, 163, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95050)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.04.13 задоволено адміністративний позов Підприємства "Лісма- Крим" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 15.02.2013 року №0002522204.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 15.02.2013 року №0002532204.

Стягнуто на користь Підприємства "Лісма- Крим" з Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294,00 гривень, шляхом списання органами Державного казначейства з відповідних рахунків відповідача.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.04.13 та прийняти нове рішення по справі.

Сторони у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд не з'явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності їх представників.

Відповідно статті 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Підприємство "Лісма- Крим" звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Підприємства "Лісма- Крим" з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Скіпер», КП «Альянс» за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року.

За результатами перевірки складено акт №513/22-8/30848973 від 31.01.2013 року (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення: п. 5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.44.1 ст. 44, п. 138.1, п.138.2, п.138.6, пп.138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 151294,00 грн.; пп.3.1.1 п.3.1 ст. 3, пп. 7.4.1, пп.7.4.5 п. 7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.200.1 ст. 200 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 136499,00 грн. (т.1 а.с.26-50).

На підставі акту перевірки винесено податкові повідомлення-рішення від 15.02.2013 року: №0002522204, за яким сума грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем склала 151294,00 грн. та нараховано штрафні санкції в розмірі 5319,00 грн., №0002532204, за яким сума грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем склала 136000,00 грн. та штрафні санкції в розмірі 42044,00 грн.,

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з акту перевірки, позивачем завищено скориговані валові витрати та витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток по взаємовідносинам з ПП «Скіпер», КП «Альянс» за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року на суму 654882,00 грн.. За цей же період встановлено завищення податкового кредиту в сумі 136499,00 грн., у тому числі по періодах: за листопад 2009 року на суму 3208,00 грн., за березень 2011 року на суму 11727,00 грн., за квітень 2011 року на суму 5721,00грн., за травень 2011 року на суму 23864,00 грн., за червень 2011 року на суму 9252,00 грн., за липень 2011 року на суму 30236,00 грн., за серпень 2011 року на суму 4028,00 грн., за вересень 2011 року на суму 15732,00 грн., за жовтень 2011 року на суму 8333,00 грн., за листопад 2011 року на суму 8838,00 грн., за грудень 2011 року на суму 5552,00 грн., за січень 2012 року на суму 4472,00 грн., за лютий 2012 року на суму 3747,00 грн.

При проведенні перевірки використано матеріали перевірок ДПІ у м. Сімферополі АР Крим: від 06.04.2012 року №25/22/37081677 "Про неможливість проведення зустрічної перевірки ПП «Скіпер» з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року", від 11.04.2012 року №36/22/32468182 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки КП «Альянс» з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово - господарської діяльності за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року».

Звіркою КП «Альянс» не підтверджено реальність проведених господарських операцій з реалізації товарів, робіт, послуг за період з 01.07.2009 року по 31.03.2011 року.

Звіркою ПП «Скипер» та КП «Альянс» встановлено порушення ст. ст. 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання, в момент вчинення правочинів вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу постачання зазначених підприємств до реальних вигодонабувачів за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року.

На підставі наведеного відповідач дійшов висновку, що контрагенти позивача зареєстровані з подальшою передачею в управління підставним особам та особам, що не мали наміру проводити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження, всупереч інтересам держави та з порушенням норм чинного законодавства, з метою ухилення від сплати податків, оскільки особи, які здійснювали господарську діяльність від імені ПП «Скипер» та КП «Альянс» усвідомлювали протиправність своїх дій, свідомо приховували своє місцезнаходження та не сплачували податки, як це передбачено чинним законодавством.

Як вбачається з акту перевірки та матеріалів справи, здійснення позивачем фінансово-господарських операцій з контрагентами: ПП «Скипер» та КП «Альянс» підтверджується укладеними між позивачем та зазначеними контрагентами договорами, виписаними на їх виконання податковими накладними, видатковими накладними, актами виконаних робіт на виконання цих договорів.

Як вбачається з матеріалів справи 01.03.2011 року, укладений договір №3 між позивачем (покупець) та ПП «Скипер» (продавець) щодо передачі у власність майна, кількість, асортимент та ціну якого визначено у накладній, що є частиною договору (т.1 а.с.57-58).

На виконання вказаного договору ПП «Скипер», на поставлені товари різного асортименту (пневмообладнання), виписано: видаткові накладні та податкові накладні копії яких долучено до матеріалів справи ( т.1 а.с. 60-99).

Сплата за договором №3 від 01.03.2011 року підтверджується виписками по особовому рахунку позивача (т.1 а.с. 100-117).

Також укладено договір поставки №64 від 02.11.2009 року між позивачем та КП «Альянс», в якому визначено, що товар передається та оплачується згідно до наданих накладних (т.1 а.с. 118-119).

На виконання вказаного договору КП «Альянс», на поставлені товари різного асортименту (пневмообладнання), на адресу позивача виписано: видаткову накладну від 02.11.2009 року за №4161/1 на загальну суму 19247,56 грн., з урахуванням ПДВ в сумі 3207,93 грн., податкову накладну від 02.11.2009 року за №4161/1 на загальну суму 19247,56 грн., з урахуванням ПДВ в сумі 3207,93 грн. та сплату підтверджено банківськими виписками по особовому рахунку позивача від 08.02.2010 року на суму 3947,56 грн., від 04.02.2010 року на суму 3000,00 грн., від 03.02.2010 року на суму 4800,00 грн., від 29.01.2010 року на суму 2000,00 грн., від 26.01.2010 року на суму 3500,00 грн., від 20.01.2010 року на суму 2000,00 грн. (т.1 а.с. 120-128).

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994р. (далі Закон №334) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. (п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334)

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334).

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, зокрема витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п. 139.1.9 п. 139 .1 ст. 139 ПК України) .

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. (п.1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997р. (далі Закон №168)).

Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Відповідно до п.п. 7.4.5. п.7.4 статті 7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп.7.2.6. п.7.2 ст.7 Закону №168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до складу податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього кодексу).

З наведеного вбачається, що існує один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість цим кодексом не передбачено.

Судова колегія звертає увагу, що відсутність таких документів не визначалася в акті перевірки, а навпаки такі документи перевірялися, але оцінку їм було надано відповідно до даних перевірки контрагентів позивача.

Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальниками не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

З метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування матеріальних витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, експлуатація устаткування, використання матеріалів в господарський діяльності позивача. Тобто такі фактичні дані які підтверджують господарські операції.

Тоді як до матеріалів справи надано договори з іншими суб'єктами господарювання, що свідчать про реалізацію придбаного у вищенаведених контрагентів пневмообладнання, визначеного у видаткових та податкових накладних, виписаних позивачем, і за ціною вищою ніж ціни придбання, що свідчить про придбання товару з метою отримання прибутку.

Зокрема зазначено підтверджено наступним.

Позивачем укладено договори з іншими контрагентами щодо передачі у власність та оплату такого майна (а.с.95-132): контракт №4600021541/1526 від 01.04.2011 року, укладений між позивачем та ВАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг", договір поставки від 12.08.2011 року між позивачем та ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь», договір поставки №80 від 01.07.2011 року між позивачем та ВАТ «Токмакський ковальсько-штампувальний завод»(а.с100); договір №19 від 29.03.2011 року між позивачем та ТОВ «Мелітопольський завод підшипників ковзання»; договір №18 від 29.03.2011 року між позивачем та ВАТ «Миколаївський завод мастильного та фільтруючого обладнання»; договір №14 від16.03.2011 року між позивачем та ТОВ «ВТП «Агромир»; договір №15 від 27.03.2011 року між позивачем та ТОВ ЦПТС і РАД; договір №16 від 27.03.2011 року між позивачем та ПП ПКФ «Модуль» м. Алчевськ; договір №17 від 28.03.2011 року між позивачем та ТОВ «Промсервіс» м. Одеса; договір №20 від 01.04.2011 року між позивачем та ВАТ «Електромотор» м. Полтава; договір №21 від 11.04.2011 року між позивачем та ПП «ОСОБА_1» м. Запоріжжя; договір №22 від 20.04.2011 року між позивачем та ТОВ НПП «Молтехсервіс» м. Харків; договір №24 від 20.04.2011 року між позивачем та ТОВ «ІТЦ Турбо-Техніка» м. Полтава; договір №25 від 05.05.2011 року між позивачем та ТОВ «Завод Темп» м. Одеса; договір №26 від 06.05.2011 року між позивачем та ПП ПКП «Ассоль» м. Василівка Запоріжської області; договір №29 від 14.07.2011 року між позивачем та ТОВ «Промсервіс».

Щодо встановлених досудовим слідством по кримінальній справі даних, які відображені в акті перевірки відповідачем, вони не можуть свідчити про невиконання господарських операцій між позивачем та контрагентами, оскільки наведені в акті перевірки дані не містять конкретної інформації щодо таких відносин.

Самі по собі окремі процесуальні документи в кримінальній справі не можуть бути доказами відсутності або наявності будь-яких обставин, які є предметом доказування в адміністративній справі.

Більш того, законодавством не передбачена можливість використання під час проведення перевірок платників податків та складання акта перевірки матеріалів досудового слідства. Це співвідноситься, зокрема, і з положеннями КАСУ та й взагалі з доктриною процесуального права України, відповідно до яких заздалегідь є встановленим і не потребує доведення та доказування вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Тобто преюдиціальний характер має лише вирок суду, який набрав законної сили, а не матеріали досудового слідства, особливо постанова про порушення кримінальної справи та протоколи допиту. Факт порушення кримінальної справи має наслідком та зумовлює законне проведення уповноваженими органами дізнання та досудового слідства певних слідчих дій з метою підтвердження або спростування факту вчинення певного злочину конкретною особою, але не може безперечно свідчити про винуватість такої особи, що підтверджується і закріпленим ст. 62 Конституції України принципом невинуватості особи у вчиненні злочину.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.04.13р. по справі № 801/3149/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис Г.М. Іщенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко