Ухвала суду № 33943111, 21.08.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2013 р.Справа № 816/2098/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Курило Л.В.

Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.05.2013р. по справі № 816/2098/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

16.04.2013 року позивач - Публічне акціонерне товариство "Крюківський вагонобудівний завод" - звернувся до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31 січня 2013 року № 0001012301/14.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.05.2013 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 31 січня 2013 року № 0001012301/14.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача надав до суду апеляційної інстанції заперечення на апеляційну скаргу відповідача, в яких просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, постанову суду першої інстанція - без змін.

В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.

Представник відповідача надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши в межах апеляційної скарги постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" 29 грудня 1993 року зареєстроване як юридичну особу (ідентифікаційний код 05763814) розпорядженням виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради народних депутатів № 1980/10 від 29 грудня 1993 року, перебуває на податковому обліку в Кременчуцькій ОДПІ.

Фахівцями Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби в період з 29 жовтня 2012 року по 30 жовтня 2012 року проведено позапланову невиїзну перевірку ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Монтажник" за період з 01 квітня 2011 року по 30 червня 2011 року у зв'язку з неповним наданням пояснення та документального підтвердження на запит Кременчуцької ОДПІ від 27 липня 2012 року № 20946/10/23-112.

За результатами перевірки 30 жовтня 2012 року складено акт № 4475/22-209/05763814 (а.с. 11-27), в якому, зокрема, зафіксовано порушення позивачем вимог пунктів 200.1, 200.4 статті 200, пункту 198.1 статі 198 Податкового кодексу України та встановлено завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (р. 19) на загальну суму 13759,00 грн., в тому числі за червень 2011 року на суму 13759,00 грн.

На підставі акту перевірки від 30 жовтня 2012 року № 4475/22-209/05763814 податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 16 листопада 2012 року форми "Р" № 0012992301/1739, яким позивачу збільшено податкові зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 15823,00 грн. (а.с. 36) та форми "В4" № 0013002301/234, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 13759,00 грн. (а.с. 34).

Позивач донараховані податкові зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції не сплатив, а податкові повідомлення-рішення від 16 листопада 2012 року № 0012992301/1739 та № 0013002301/234/1725 про їх застосування оскаржив в адміністративному порядку.

За результатами процедури адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень вищим контролюючим органом податкове повідомлення-рішення від 16 листопада 2012 року № 0012992301/1739 скасовано в повному обсязі, а податкове повідомлення-рішення № 0013002301/234/1725 - скасовано частково та винесено податкове повідомлення-рішення від 31 січня 2013 року № 0001012301/14.

Не погодившись із податковим повідомленням - рішенням від 31 січня 2013 року № 0001012301/14, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для висновків податкового органа, що у свою чергу стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, стали відомості про те, що господарська діяльність контрагента позивача - ТОВ "Монтажник" носить ряд ознак фіктивності, внаслідок чого сформований за рахунок вказаного підприємства податковий кредит позивача відповідачем правомірним не визнаний.

Так, між ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" (Замовник) та ТОВ "Монтажник" (Підрядник) 10 травня 2011 року укладено договір підряду № 2911/082007/з (а.с. 49-52) та додаткову угоду до нього від 05 квітня 2011 року № 1 (а.с. 53), згідно умов яких Підрядник зобов'язується на завдання Замовника власними та залученими силами та засобами виконати та здати Замовнику будівельно-монтажні роботи ділянки порошкового фарбування та фарбувальної камери Замовника. Пунктами 5.1-5.2 Договору від 10 травня 2011 року № 2911/082007/з визначено, що Замовник за наявності на складах передає Підряднику згідно акта приймання-передачі матеріали та комплектуючі вироби, необхідні для виконання робіт разом із сертифікатами на відповідність виданих матеріалів вимогам проекту та гарантії їх якості. Ціна зазначається в акті приймання-передачі. Підрядник відображає в акті форми № КБ-2 зазначені матеріали за ціною, вказаній в акті приймання-передачі. За десять днів до початку робіт Замовник забезпечує стовідсоткову наявність матеріалів та обладнання.

За умовами вказаного договору підряду Підрядник зобов'язується за завданням Замовника своїми та залученими силами і засобами виконати та здати Замовнику будівельно - монтажні роботи , а Замовник - оплатити їх.

На виконання умов договору підряду від 10.05.2011 року № 2911/082007/з (а.с. 49-52) та додаткової угоди до нього від 05 квітня 2011 року № 1 контрагентом позивача - ТОВ "Монтажник" проведено будівельні роботи, спрямовані на вдосконалення виробничих потужностей підприємства позивача, а позивачем - оплачено виконані роботи, що підтверджується платіжними дорученнями з відміткою банка, (а.с. 54-58), актом приймання виконаних підрядних робіт за травень 2011 року № 6-0-1-1 форми КБ-2В 8, відомостями ресурсів до акта виконаних робіт № 6-0-1-1, належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 73-75).

На підтвердження виконання угоди з підряду ТОВ "Монтажник" складено податкові накладні (а.с. 59-61). Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено позивачем до складу свого податкового кредиту та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом (ТОВ "Монтажник") підтверджується договором, податковими накладними, реєстром отриманих та виданих податкових накладних, платіжними дорученнями, актом приймання виконаних підрядних робіт за травень 2011 та відомістю ресурсів до акта виконаних робіт № 6-0-1-1, в зв'язку із чим наявність наведених доказів є достатньою підставою для визнання факту придбання будівельно-монтажних робіт у ТОВ "Монтажник" реальним.

Посилання податкового органа на наявність відомостей відносно контрагента позивача щодо встановлення відсутності факту реального вчинення господарських операцій за спірний період, спростовуються наявними в матеріалах справи первинними документами.

Так, первинна документація бухгалтерської та фінансової звітності, складена на виконання вищевказаних договорів між позивачем та його контрагентом, що стала підставою для формування податкового кредиту позивача, оформлена належним чином, із акта перевірки випливає, що порушень при її оформленні відповідачем у ході проведення перевірки не виявлено.

Основними видами господарської діяльності підприємства позивача є: виробництво залізничних локомотивів і рухомого складу (КВЕД-2010 30.20), виробництво інших готових металевих виробів, н.в.і.у (КВЕД-2010 25.99), виробництво автотранспортних засобів (КВЕД-2010 29.10) та монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування (КВЕД-2010 43.22) (а.с. 107).

З матеріалів справи убачається, що оплачені позивачем будівельно-монтажні роботи Підрядника спрямовані на вдосконалення виробничих потужностей підприємства позивача.

Судом встановлено, що контрагент позивача на момент укладення договору підряду від 10 травня 2011 року № 2911/082007/з, оформлення первинних документів та складення податкових накладних значився у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 109-111).

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, серед яких, зокрема, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З урахуванням викладеного, на даних бухгалтерського обліку ґрунтується фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Тобто первинні документи, оформлені належним чином, з відображенням господарських операцій є основою і для податкового обліку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 11 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що усі первинні документи складені ТОВ "Монтажник" з дотриманням вимог чинного законодавства та дають всі правові підстави для їх використання у бухгалтерському обліку ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод".

Відповідно до вимог підпункту 14.1.26 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Статтею 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно вимог пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Вимогами статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З огляду на викладене, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Враховуючи факт правомірного отримання позивачем первинних бухгалтерських документів, складених його контрагентом на підтвердження підстав включення до складу податкового кредиту сум, передбачених цими документами, використання придбаних робіт у власній господарській діяльності позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в періоді, охопленому перевіркою, формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, оформлених ТОВ "Монтажник" є правомірним.

Щодо посилання податкового органу в акті перевірки на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Монтажник", колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року наголошено на наступному: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку із цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Згідно вимог частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної у диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду.

Відповідачем не надано доказів, а так само не встановлено і судами, фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ "Монтажник" правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідачем також не обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є лише припущенням.

Крім того, посилання контролюючого органа на частини 1, 5 статті 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і статтею 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що податкове повідомлення - рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 31 січня 2013 року № 0001012301/14 прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, а тому є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 16.05.2013 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.05.2013р. по справі № 816/2098/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Курило Л.В.Судді(підпис) (підпис) Русанова В.Б. Присяжнюк О.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Курило Л.В.