Ухвала суду № 33942783, 24.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2059/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Брагіна О.Є. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

24 вересня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2013 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-ГТВ» до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС від 16.04.2013. № 0002391504.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2013 позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі пп.78.1.8 п. 78.1 ст.78 Податкового кодексу України, направлення № 367 від 06.03.2013, наказу Білоцерківської ОДПІ Київської області від 06.03.2013 №558 у період з 06.03.2013 по 20.03.2013 відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Інтер-ГТВ» з питань правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за грудень 2012 року.

За результатами перевірки було складено акт перевірки № 1296/15-3/31781365 від 27.03.2013, яким встановлено порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168\97 (зі змінами та доповненнями), п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, наказу ДПА України від 24.12.2010 №1002 «Про затвердження форм реєстру виданих та отриманих податкових накладних та порядку його ведення» в частині безпідставного завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за грудень 2012 року на суму 5 837,59 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за грудень 2012 року у розмірі 431720,43 грн.

На підставі акту перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 16.04.2013 № 0002391504, яким ТОВ «Інтер-ГТВ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 647 580,65 грн., з яких 431 720,43 грн. за основним платежем та 215 860, 22 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, мотивував своє рішення тим, що позивач, не включаючи до податкового кредиту не підтверджені податковими накладними суми кредиту діяв правомірно, а тому податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС від 16.04.2013. № 0002391504 визнається протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що під час проведення перевірки серед постачальників (контрагентів позивача) виявлено суб'єкти господарювання, які надали податковий кредит і не задекларували податкові зобов'язання на загальну суму 437 558,02 грн., а відтак за відсутності станом на 27.03.2013 підтверджуючих документів, перевіркою правомірності визначення податкового кредиту відображеного у деклараціях позивача за квітень-грудень 2010 року, січень-грудень 2011 року та січень-грудень 2012 року виявлені порушення вимог ПК України, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та законним.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

У зв'язку з тим, що спірні правовідносини виникли як до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011) так і після, розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 та норм Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закон України «Про податок на додану вартість» передбачано тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Аналогічні положення передбачені і в ПК України.

Згідно з п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 199.1 ст.199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пункти 14.1.156, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України)

Згідно з пунктом 200.2 статті 200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.3 статті 200 Податкового кодексу України).

Пунктами 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 201.15. статті 201 Податкового кодексу України зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу. Платник податку веде реєстр виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума постачання та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку - продавця, який видав податкову накладну такому платнику податку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій. А тому позивач діяв правомірно, коли не включав до податкового кредиту не підтверджені податковими накладними суми кредиту, а включив сплачені суми податку лише після отримання податкових накладних, що підтверджується результатами проведених комплексних податкових перевірок за актами № 709/23-2/31781365/49 від 05.03.2010 (том 1 а.с.41-110), № 4064/23-2/31781365/147 від 08.07.2011 (том 2 а.с.39-117), № 1373/22-3/31718365/97 від 06.06.2012 (том 3 а.с.25-116), згідно яких не було виявлено порушень платником податків чинного податкового законодавства щодо нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в період з квітня 2010 року по грудень 2012 року та наданими первинними бухгалтерськими документами в оригіналах, представленими податковим накладними за вказаний період, відображеними у реєстрах обліку податкових накладних, книгами обліку придбання товарів (робіт, послуг) за періоди отримання документів, додатками № 1, 5 до декларацій з ПДВ за відповідні звітні періоди. Вказані документи первинного бухгалтерського обліку подано податковій інспекції у терміни, визначені чинним законодавством щодо подання звітності по ПДВ.

Доводи апелянта про те, що постачальниками (контрагентами позивача) не задекларовано податкові зобов'язання на загальну суму 437 558, 02 грн. є також безпідставними, оскільки за дане порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для контрагента, а не для позивача.

У довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» викладено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 30.09.2013.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.