Ухвала суду № 33942487, 26.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/1065/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко А.В. Суддя-доповідач: Ганечко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

26 вересня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ганечко О.М.,

суддів: Коротких А.Ю., Хрімлі О.Г.,

при секретарі Біднячук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної податкової інспекції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.04.2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій» до Білоцерківської об'єднаної податкової інспекції Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до Білоцерківської об'єднаної податкової інспекції Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18.04.2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.09.2012 року Білоцерківською ОДПІ Київської області ДПС було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт № 2724/22-3/00130659/137 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ПАТ «Білоцерківський завод залізобетонних конструкцій», код за ЄДРПОУ: 00130659 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року».

Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовано наступні порушення вимог податкового законодавства, в тому числі:

- підпункт 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункт 137.10 статті 137, пункти 138.1, 138.4, 138.8, 138.9, підпункти 138.10.1, 138.10.2, 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, пункт 141.1 статті 141, пункт 143.1 статті 143, підпункти 145.1.2, 145.1.3, 145.1.4 пункту 145.1, пункт 145.2, пункт 146.11 статті 146, пункт 6 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 1 064 078, 00 гривень, в тому числі: за 2 квартал 2011 року на суму 290 113, 00 гривень, за 3 квартал 2011 року на суму 394 572, 00 гривень, за 4 квартал 2011 року на суму 357 965, 00 гривень, за 1 квартал 2012 року на суму 21 428, 00 гривень та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 588 705, 00 гривень, в тому числі за 1 квартал 2012 року на суму 588 705, 00 гривень.

На підставі Акта перевірки № 2724/22-3/00130659/137 від 03.09.2012 року, Білоцерківською ОДПІ Київської області ДПС було винесено податкове повідомлення-рішення № 2035/0000422230 від 17.09.2012 року (на підставі порушень, які стосуються даного предмету позову) на суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 588 705, 00 гривень.

Позивач, не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішення розпочав процедуру адміністративного оскарження.

За результатами адміністративного оскарження позивачем податкового повідомлення-рішення Білоцерківської ОДПІ Київської області ДПС № 2035/0000422230 від 17.09.2012 року, Рішенням ДПС у Київській області про результати розгляду скарг від 03.12.2012 року № 2977/10/10-206/649-651-1533, вищевказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін. Рішенням ДПС України про результати розгляду повторних скарг від 13.02.2013 року № 2221/6/10-2115, скаргу позивача частково задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення № 2035/0000422230 від 17.09.2012 року в частині зменшення перевіркою від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

На виконання вищевказаного Рішення ДПС України про результати розгляду повторних скарг від 13.02.2013 року № 2221/6/10-2115, Білоцерківською ОДПІ Київської області ДПС було винесено податкове повідомлення-рішення від 19.02.2013 року № 3110004192230 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 401 602, 00 гривень.

При визначенні суми об'єкту оподаткування податковий орган виходив з того, що позивачем завищено суми витрат на загальну суму 401 602, 00 гривень:

як єдиного соціального внеску на суму - 58 083, 00 гривень (2 335, 00 гривень - сума єдиного соціального внеску фактично виплачених відпускних, як адміністративні витрати; 5 710, 00 гривень - сума єдиного соціального внеску фактично виплачених відпускних, як витрати на збут; 50 038, 00 гривень - сума фактично виплачених відпускних, як сума витрат у складі собівартості виготовленої та реалізованої продукції по собівартості продукції);

як доходи нижчі від собівартості в розмірі - 195 944, 00 гривень;

як витрат на використання сировини в розмірі - 43 160, 00 гривень;

як завищення суми амортизації, що враховується в складі витрат на збут - 104 415, 00 гривень.

Визначаючи суму, включених до собівартості виготовленої та реалізованої готової продукції сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, із суми фактично виплачених відпускних, відповідачем не взято до уваги, що собівартість виготовленої та реалізованої готової продукції формується відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, а тому, згідно розрахунків, наданих під час перевірки, потрібно визначити частину суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка включена до собівартості реалізованої продукції та відображена у рядку декларації 05.1. «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» та частину суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка обліковується в залишках готової продукції на складі. При вирахуванні з вказаного завищення витрат, відповідачем включено суму фактично нарахованого єдиного соціального внеску, але, при цьому, частково використано розрахунок, наданий при перевірці.

Сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, із суми фактично виплачених відпускних, становить 28 716, 15 гривень, а не 58 083, 00 гривень, яка включена перевіряючими. І, саме, сума 28 716, 15 гривень повинна бути включена до собівартості готової продукції (рядок 05.1. декларації), розрахунок цієї суми було додано до пояснення № 08-786 від 03.09.2012 року на запит Білоцерківської ОДПІ № 3082/10/22-3 від 27.08.2012 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Слід відмітити, що виплати заробітної плати працівникам та сум єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за час перебування працівників у відпустці враховуються у складі інших витрат і визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до статті 74 Кодексу законів про працю України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, до яких, зокрема, відносяться прямі витрати на оплату праці. До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (підпункт 138.8.2 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України). Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 Податкового кодексу України). При обчисленні об'єкта оподаткування враховуються інші витрати господарської діяльності, до яких розділом III Податкового кодексу України прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат (підпункт 138.12.2 пункту 138.12 статті 138 Податкового кодексу України). Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені (пункт 138.5 статті 138 Податкового кодексу України).

З урахуванням викладеного, заробітна плата працівників, виплачена за час перебування працівників у щорічних (основних та додаткових) відпустках, не може бути безпосередньо віднесена до конкретного об'єкта витрат і відповідно не включається до складу прямих витрат на оплату праці, що формують собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Такі виплати платника податку враховуються на підставі підпункту 138.12.2 пункту 138.12 та пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України у складі інших витрат у звітному податковому періоді, в якому вони були здійснені, та відображається у рядку 06.4 ІВ податкової декларації з податку на прибуток підприємства.

Таким чином, за даними розрахунку до рядка 05.1. «Собівартість придбаних виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» податкової декларації з податку на прибуток підприємства за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року позивач повинен був включити суму 36 705 295, 00 гривень, хоча фактично включено суму 37 061 446, 00 гривень. Також за даними розрахунку до рядка 06.4. ІВ «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати» податкової декларації з податку на прибуток підприємства за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року потрібно було включити суму фактично нарахованої заробітної плати працівникам та суми єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за час перебування у відпустці, відображеної за даними бухгалтерського обліку Дт 47 «Забезпечення виплат відпусток» К 661 «Розрахунки за заробітною платою» Кт 657 «Розрахунки за єдиним внеском», які були нараховані працівникам, безпосередньо зайнятих на виробництві продукції (Дт 230, Дт 91) в розмірі 573 042, 00 гривень. Вказані розрахунки додавались позивачем до заперечення на 31 аркуші, але не були взяті до уваги відповідачем при вирішенні спірного питання.

Виходячи з розрахунків, сума, відображена в рядку 05.1. «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» податкової декларації з податку на прибуток підприємства за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року, завищена на 356 151, 00 гривень, сума, відображена в рядку 06.4. ІВ «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати» податкової декларації з податку на прибуток підприємства, занижена на 573 042, 00 гривень, що призвело до завищення об'єкту оподаткування на суму 216 891, 00 гривень, а не заниження на суму 58 083 гривень.

З «Аналізу рахунку: 47 за 1 квартал 2012 року» вбачається, що позивачем самостійно було враховано у витрати 79 416, 34 гривень (яка складається з сум фактично нарахованих та виплачених ЄСВ - 21 221, 31 гривень та відпускних - 58 195, 03 гривень). дані розрахунки були відображені у розрахунку № 5 та передані до відповідача з листом № 08-786 від 03.09.2012 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Судом першої інстанції встановлено, що розмір завищення об'єкту оподаткування на суму 216 891, 00 гривень розраховано як різниця між заниженням інших витрат по єдиному соціальному внеску в розмірі 573 042 гривні та завищенням собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) в розмір 356 151 гривня (537 042-356 151=216 891).

Витрати по єдиному соціальному внеску в розмірі 573 041 гривні відображено у рахунку № 5 за перевіряємий період, які виникли з фактично нарахованих відпускних.

Завищення собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) в розмірі 356 151 гривня виникло як різниця собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг), вказаних у рядку 05.1 Декларації за перевіряємий період (37061446 гривень) та розрахунком реалізованих товарів в розмірі 36705295 гривень (37061446-36705295=356 151).

Як встановлено, позивач помилково включав у рядки 06.1 та 06.2 (адміністративні витрати та витрати на збут) суми 2 335, 00 гривень - сума єдиного соціального внеску фактично виплачених відпускних, як адміністративні витрати; 5 710, 00 гривень - сума єдиного соціального внеску фактично виплачених відпускних, як витрати на збут, хоча повинен був їх включити у рядок інші витрати. Водночас, перевіряючі в свою чергу, не врахували, що позивачем саме завищено об'єкт оподаткування на суму 216 891, 00 гривень, а не занижено на суму 58 083 гривень.

Враховуючи вищевказане, відповідач зобов'язаний у випадку виявлення заниження витрат за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року, розрахувати та відобразити їх в Акті, а саме: суму завищення собівартості виготовленої та реалізованої готової продукції, вказаної у рядку 05.1 податкової декларації з податку на прибуток підприємства та суму заниження інших витрат, вказаних у рядку 06.4. інші витрати податкової декларації з податку на прибуток підприємства.

Отже, відповідач повинен був визначити правильну суму невідповідності податкового зобов'язання, чого зроблено не було.

Фактично відповідач не здійснив вказаного розрахунку, не визначив суму невідповідності податкового зобов'язання, зазначеного в податковій декларації з податку на прибуток підприємства, в зв'язку із нарахуванням заробітної плати працівникам за час перебування їх у відпустці, чим порушив вимоги пункту 86.10 статті 86 Податкового кодексу України, згідно якого, в акті перевірки зазначаються, як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.

Враховуючи вищевикладене, керуючись пунктом 86.10 статті 86 Податкового кодексу України, відповідач зобов'язаний був відобразити в акті завищення об'єкту оподаткування на суму 216 891, 00 гривень, а вказане відповідачем на сторінці 14 акту перевірки завищення витрат на загальну суму 50 038, 00 гривень, є безпідставним.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач під час проведення перевірки не врахував, що виплати заробітної плати працівникам та суми єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за час перебування працівників у відпустці відносяться до складу інших витрат та визначаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені та не визначив правильну суму податкового зобов'язання у зв'язку із тим, що позивач не відобразив у податкові декларації суму 216 891, 00 гривень.

Щодо завищення суми амортизації, що враховується в складі витрат на збут за 1 квартал 2012 року, слід зазначити наступне.

Відповідно до підпункту 145.1.2 пункту 145.1 статті 145 Податкового кодексу України, нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не менше ніж визначено в пункті 145.1 і призупиняється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації). Під час проведення поліпшень (ремонтів), які здійснювалися до 01.04.2011 року, об'єкт з експлуатації не виводився, про що свідчить відсутність будь-яких документів (зокрема наказу керівника підприємства), об'єкт постійно, починаючи з дати вводу в експлуатацію в 1964 році, використовувався в господарській діяльності товариства, амортизація нараховувалась за весь період експлуатації, починаючи з дати вводу в експлуатацію з 1964 року протягом визначеного строку корисного використання.

В Податковому кодексі України, передбачені норми, що відображають питання переходу на нові правила нарахування амортизації, а саме, згідно з пунктом 6 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з дати набрання чинності розділом III Податкового кодексу України, для визначення переліку об'єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за групами відповідно до пункту 145.1 статті 145 цього Кодексу з метою нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III цього Кодексу застосовуються дані інвентаризації, проведеної за станом на 1 квітня 2011 року. Вартість, яка амортизується, по кожному об'єкту основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів визначається як первісна (переоцінена) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкції тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу. Строк корисного використання об'єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів для нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III цього Кодексу визначається платником податку самостійно з урахуванням дати введення їх в експлуатацію, але не менше мінімально допустимих строків корисного використання, визначених пунктом 145.1 статті 145 цього Кодексу.

Тобто, для об'єктів основних засобів, що обліковуються станом на 01.04.2011 року, обмеження термінів корисного використання згідно з пунктом 145.1 статті 145 Податкового кодексу України діє щодо загального терміну корисного використання. Про це зазначила Державна податкова адміністрація України у листі від 20.05.2011 року № 14218/7/15-0317, а також додала, що у разі нарахування амортизації основних засобів із застосуванням прямолінійного методу сума амортизації визначається діленням вартості, яка підлягає амортизації за результатами інвентаризації, проведеної станом на 01.04.2011 року, на строк корисного використання об'єкта основних засобів (арифметична різниця між загальним строком корисного використання об'єкта основних засобів, визначеного наказом по підприємству з урахуванням вимог пункту 145.1 статті 145 Податкового кодексу України, та строком, протягом якого об'єкт знаходився в експлуатації станом на 01.04.2011 року).

З дотриманням вище наведених вимог Податкового кодексу України, на підставі наказу керівника підприємства, проведена інвентаризація основних засобів станом на 01.04.2011 року, визначений перелік об'єктів основних засобів, інших необоротних активів та нематеріальних активів за групами відповідно до пункту 145.1 статті 145 Податкового кодексу України, встановлена вартість, що амортизується, по кожному об'єкту за даними бухгалтерського обліку станом на 01.04.2011 року, а також, керуючись абзацом 6 пункт 6 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, враховуючи очікуване використання об'єктів, фізичний та моральний їх знос, що передбачається, самостійно з урахуванням дати введення в експлуатацію визначений новий строк корисного використання об'єктів основних засобів, який значно перевищує строк, визначений пунктом 145.1 статті 145 Податкового кодексу України.

По складу готової продукції, встановлений строк корисного використання 50 років з дати зарахування його на баланс (з 1964 року), а мінімально допустимий строк корисного використання для складу готової продукції з дати введення його в експлуатацію (моменту зарахування його на баланс), встановлений відповідно до підпункту 145.1.2 пункту 145.1 статті 145 Податкового кодексу України, дорівнює 20 років.

Позивач зазначив, що термін корисного використання об'єкту склад готової продукції, встановлений в розмірі 50 років з дати введення його в експлуатацію, не нижчий за 20 років, встановлених відповідно до пункту 145.1 статті 145 Податкового кодексу України, а не так, як зазначив відповідач.

Враховуючи вищевказане, працівниками податкового органу безпідставно, з порушенням вимог Податкового кодексу України визначений строк корисного використання складу готової продукції, починаючи з дати набрання чинності розділом III Податкового кодексу України терміном 20 років, як нового об'єкту, зарахованого на баланс 01.04.2011 року, а також безпідставне визначення завищення витрат на суму 104 415, 00 гривень (за 1 квартал 2012 року).

Щодо встановленого порушення, вказаного в цьому пункті, на запит відповідача № 3082/10/22-3 від 27.08.2012 року, позивач надав відповідь за вихідним № 08-786 від 03.09.2012 року та зареєстрована в канцелярії Білоцерківської ОДПІ Київської області 03.09.2012 без номера.

Щодо витрат на використання сировини, слід зазначити наступне.

Щодо порушення вимог пунктів 138.1, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, а саме, не підтвердження виробничого використання сировини та завищення витрат на суму 43 160, 00 гривень ,встановлено наступне.

Податковий орган, при встановленні такого порушення, виходив з того, що розрахував розбіжність між фактичною масою використаної сировини (в тонах) та загальною масою виготовленої продукції з цієї сировини.

На підтвердження норм списання сировини на виготовлення продукції позивач має технічну документацію, яка доводить, що на виробництво списуються матеріали в межах допустимих норм.

Встановлено, що така документація надавалася податковому органу, а саме з супровідними листами і поясненнями в:

листі-відповіді із додатками № 08-684 від 08.08.2012 року на запит № 2076/10/223 від 07.08.2012 року;

листі-відповіді із додатками № 08-757 від 23.08.2012 року на запит відповідача № 2182/10/223 від 07.08.2012 року;

листі-відповіді № 08-786 від 03.09.2012 року на запит відповідача № 3082/10/22-3 від 27.08.2012 року. копії вищевказаних листів наявні в матеріалах справи

Також встановлено, що на продукцію, яка випускається заводом існує нормативно-технічна документація для кожного її виду окремо. Це робочі креслення та технічні вимоги, на підставі яких розроблені норми витрат на складові виробів (цемент, пісок, щебінь, арматурна сталь, добавки). Норми витрат на пісок, цемент, щебінь розроблені на основі СНиП 5.01.23-83, Типові норми витрат цементу для виготовлення бетонів зборних та монолітних бетонних та залізобетонних виробів, конструкцій, з коригуванням в лабораторних умовах в залежності від якості одержаних піску і щебеню. Норми витрат на арматурну сталь - згідно робочих креслень, затверджених згідно вимог:

- для стояків залізобетонних віброваних для ЛЕП 0,4-10 Кв марок СВ95-2, СВ 105-3,6, СВ 105-5,0, - р.4 арх. №83 н/1;

- для стояків центрифугованих залізобетонних попередньо напружених для ліній ЛЕП 0,4-35 кВ марок СК 105, СК 120, - р/4 09/06 - Н - ЕКБ: р/4 ѕ - ЕКБ;

- для стояків центрифугованих з/б для контактної мережі залізних доріг р/4 12/4 - ЕКБ. Вся продукція підприємства, яка підлягає обов'язковій сертифікації - сертифікована.

На підприємстві позивача діє система управління якістю продукції ISO - 9001.

Розбіжність між фактичним використанням сировини (в тоннах) та загальною вагою виготовленою продукцією (в тоннах) відповідають нормам згідно робочих креслень арх. № 83 н/1, ДСТУ Б В.2. 6-2:2009 (п.п. 4.3.2.2 табл. 1), ДСТУ-Н Б В.1. 3-1:2009 (п.п. 6.3.2.2 табл. 6.2), копії яких наявні в матеріалах справи.

Для забезпечення одержання бетону із заданими властивостями (морозостійкість, водонепроникність) лабораторією заводу шляхом підбору складу бетонної суміші керуючись ДБН А.3.1-7-96 п.п. 3.1.1-3.1.2 була розроблена рецептура бетонної суміші, фактична об'ємна маса якої складає від 2400 до 2600 кг/м.куб. в залежності від вимог, які ставляться до виробу, що не суперечить вимогам СНиП 5.01.23-83, копії яких наявні в матеріалах справи.

Разом з цим позивачем було замовлено експертизу. Експертом досліджено факт розбіжності між фактичною масою використаної сировини (в тонах) та загальною масою виготовленої продукції з цієї сировини та здійснено висновок, що виявлено помилки, в розрахунках відповідача, наведених в Акті перевірки. Саме ці помилки призвели до неправильних висновків щодо невідповідності витрат технічним вимогам.

Також позивачем були надані виписки з протоколів випробувань піску та щебеню, якими зафіксовано насипну густину та щільність матеріалів. Показники випробувань мають певні розбіжності, тобто вони не стабільні, а з певним діапазоном виміру. Саме дані розбіжності і впливають на різницю у вазі кожного виробу. Податковим органом було використано найбільший показник, однак для правильного визначення необхідно було брати середній показник матеріалів.

Крім того, в Акті перевірки зазначено, що об'єм виробу відповідно до технологічного регламенту (робочі креслення) становить - 0, 853.

Даний параметр використано не вірно, в підтвердження цього позивачем була надана копія робочих креслень, з яких вбачається, що об'єм виробу є не 0, 853, а 0, 95. Дана помилка призвела до значної похибки на користь відповідача. Крім того, робочими кресленнями допускаються відхилення по ширині +/-5, а по товщині стінки +30/-5, даний факт також підтверджений експертним висновком, копія якого наявна в матеріалах справи.

Щодо визнання доходів від реалізації готової продукції власного виробництва в розмірах, нижчих від собівартості, суд вважає за можливе зазначити наступне.

Посилаючись на пункт 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, працівники податкового посилаються на зазначений пункт, який не містить положення щодо перевищення собівартості продукції над сумою визначеного доходу. Вказаний пункт Податкового кодексу України (пункт 138.4 статті 138) містить лише визначення звітного періоду витрат, що формують собівартість реалізованої готової продукції, а витрати, з яких складається собівартість реалізованої готової продукції та порядок їх формування визначений в пункті 138.8 статті 138 Податкового кодексу України.

Так, у пункті 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, зазначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Під час перевірки відповідач, дійшов висновку, що до складу собівартості виготовленої та реалізованої готової продукції в першому кварталі 2012 року включені витрати, прямо пов'язані з виробництвом реалізованої готової продукції, а саме: прямі матеріальні витрати згідно затверджених норм понесені для виготовлення реалізованої готової продукції, прямі витрати на оплату праці, понесені на виготовлення реалізованої готової продукції, амортизація виробничих основних засобів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом реалізованої готової продукції, вартості послуг та інших витрат, прямо пов'язаних з виробництвом реалізованої готової продукції, та загально виробничих витрат, віднесених до собівартості реалізованої готової продукції в розмірі, визначеному відповідно до норм Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати», затвердженого Міністерством фінансів України від 31.12.1999 року № 318 (зі змінами та доповненнями).

Відповідно до пункту 10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати», затвердженого Міністерством фінансів України від 31.12.1999 року № 318 (зі змінами та доповненнями), собівартість реалізованої продукції складається з:

виробничої собівартості продукції, що включає змінні загально виробничі та постійні розподілені загально виробничі витрати;

нерозподілених постійних загально виробничих витрат. Розподіл постійних загально виробничих витрат на розподілені та нерозподілені позивачем здійснює в порядку, передбаченому Додатком № 1 до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати», затвердженого Міністерством фінансів України від 31.12.1999 року № 318 (зі змінами та доповненнями), використовуючи за базу розподілу нормальну потужність.

Відповідно до пункту 16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати», затвердженого Міністерством фінансів України від 31.12.1999 року № 318 (зі змінами та доповненнями), нерозподілені постійні загально виробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції у періоді їх виникнення. Всі розрахунки, щодо формування собівартості в зазначеному вище порядку, були надані працівникам податкової служби під час перевірки, тому вважаємо, що працівники податкової служби не мають права встановлювати інший порядок формування собівартості реалізованої готової продукції ніж той, що визначений вимогами Податкового кодексу України та Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати», затвердженого Міністерством фінансів України від 31.12.1999 року № 318 (зі змінами та доповненнями).

На підтвердження того, що собівартість виготовленої та реалізованої готової продукції за 1 квартал 2012 року визначена відповідно до вимог Податкового кодексу України та Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати», до заперечень позивачем додавались розрахунки, які були надані працівникам податкової служби під час перевірки на 39 аркушах.

В розрахунках відповідача, викладених на сторінках 14-18 Акта перевірки, визначена сума завищення собівартості виготовленої та реалізованої продукції, як різниця між виробничою собівартістю реалізованої продукції та ціною реалізації готової продукції. Такий порядок формування собівартості виготовленої та реалізованої продукції не передбачений Податковим кодексом України.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інтонації, що позивачем не було порушено норми податкового законодавства. Позивачем на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві були надані додаткові докази, зокрема: податкова декларація з податку на прибуток за 2012 рік, яка є доказом отримання прибутку підприємством в розмірі 606 872, 00 гривень та сплаченого розміру податку 127 443, 00 гривень; наказ позивача про цінову політику підприємства № 116-1/ЦП від 28.12.2011 року, який є доказом того, що підприємство здійснює продаж продукції за цінами, розрахованими з урахуванням умов постачання, реалізації, враховуючи ринкові умови; наказ № 117-2/С3 від 28.12.2011 року «Про порядок застосування гнучкої системи знижок постійним покупцям продукції підприємства», доказом того, що позивач враховує ринкові умови для здійснення ефективної діяльності.

Також з матеріалів справи встановлено, що між органом сертифікації продукції, послуг, системи управління Державного підприємства «Київський обласний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» (ДП «Київобстандартметрологія») (далі - ОС) та позивачем була укладена ліцензійна угода № 2 від 30.03.2011 року, згідно з предметом якого ОС надає право застосування сертифікату відповідності на системи управління якістю, зареєстрованого у Реєстрі ОС ДП «Київобстандартметрологія» за № 80038.003-11 від 30.03.2011 року протягом терміну дії цієї угоди.

В матеріалах справи наявний Сертифікат на систему управління якістю, зареєстрований у Реєстрі Системи сертифікації УкрСЕПРО 17.03.2011 року № UA.2.044.05834-11, дійсний до 21.04.2015 року. згідно зазначеного Сертифікату, останнім посвідчується, що система управління якістю стосовно виробництва бетонних і залізобетонних виробів та конструкцій за кодом ДКПП 26.61.12, які випускає позивач, згідно з чинними в Україні нормативними документами, відповідає вимогам ДСТУ ISO 9001:2009 (ISO 9001:2008, IDT).

За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому у її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної податкової інспекції Київської області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.04.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Ганечко

Судді: А.Ю. Коротких

О.Г. Хрімлі

Повний текст ухвали виготовлений 01.10.2013 року.

.

Головуючий суддя Ганечко О.М.

Судді: Коротких А. Ю.

Хрімлі О.Г.