Постанова № 33941023, 25.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 вересня 2013 року № 826/10578/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна рада»

до

>

Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.06.2013 №000000152

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна рада» (надалі – позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС (надалі – відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.06.2013 №000000152.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.07.2013 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу №826/10578/13-а до судового розгляду в судовому засіданні на 25.07.2013, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Судом замінено неналежного відповідача на Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі – Кодекс), оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість є хибними, базуються виключно на суб’єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які, на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є нікчемними та такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту з податку на додану вартість. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на положення ч. 6 ст. 128 КАС України, за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21 червня 2013 відповідачем, на підставі акта перевірки №41/15.6/34614572 від 04.06.2013, прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №000000152, яким позивачу, за порушення п.198.3 ПК України зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 173638грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, зменшення від’ємного значення суми ПДВ, ґрунтується на обставинах нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «Арх-Ательє», ТОВ «Арамакс».

Нікчемність правочинів, в свою чергу, ґрунтується на наступних обставинах.

Так, згідно акта ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Арх-Ательє» №1894/22-40/31515812 від 12.11.2012, посадовими особами ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва не встановлено місцезнаходження даного підприємства, не встановлено наявності у даного підприємства складських приміщень, автомобільного транспорту, устаткування, необхідних для провадження господарської діяльності.

Крім того, контролюючий орган посилається на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів ТОВ «Арх-Ательє», з якими позивач безпосередньо у взаємовідносини не вступав.

Стосовно ТОВ «Арамакс», відповідач посилається на акт ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська про неможливість проведення документальної позапланової перевірки №148/221/31198011 від 21.01.2013, згідно якого Товариство не знаходиться за юридичною адресою, внаслідок чого відсутній факт реального здійснення господарських операцій за вересень-грудень 2011 та лютий 2012.

Вищезазначене дає підстави податковому органу стверджувати, що фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ «Інвестиційна Рада», та ТОВ «Арх-Ательє» та ТОВ «Арамакс» носять характер нікчемного правочину, внаслідок його не відповідності ч.ч.1,3 та 5 ст.203, 215, 216 ЦК України.

Окружний адміністративний суд м. Києва критично ставиться до таких висновки відповідача, в той же час вважаючи, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Так, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

За змістом ст.228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

P class="ps13">Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

При цьому, згідно статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Посилання відповідача в акті перевірки на укладення правочинів, які завідомо суперечать інтересам держави та суспільства є передчасними, адже згідно ст. 20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

В той же час, оцінивши письмові докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Так, 25.04.2012 між позивачем (замовник) та ТОВ «Арамакс» укладено договір №2404-12, відповідно до якого, замовник доручає, а підрядник зобов’язується виконати на основі проектно–сметної документації комплекс робіт по влаштуванню покрівлі на об’єкті (Реконструкція об’єкта незавершеного будівництва під багатофункціональний суспільний комплекс з об’єктами спорту, відпочинку за адресою м. Запоріжжя, вул. Немировича-Данченко,64), надалі – «Об’єкт».

Наявність вказаного в п.1 Договору Об’єкта, підтверджується належним чином завіреними копіями Договору оренди землі від 15.07.2008 та Договором купівлі – продажу об’єкта незавершеного будівництва від 19.06.2007, які наявні в матеріалах справи.

В п.1.2 договору №2404-12 сторони підтвердили, що проектна документація, передбачена п.1.1 договору передана підряднику в повному обсязі.

Для виконання робіт згідно договору, підрядник використовує власні матеріали, сили, засоби, відповідно до погодженої сторонами проектної документації.

Згідно п.9.1 Договору, замовник перераховує підряднику аванс в розмірі 600 000грн., в т.ч. ПДВ – 100 000 після підписання договору.

На підтвердження фактичності виконання робіт по даному договору, позивачем до матеріалів справи долучено належним чином завірені копії акта №1 приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2012, акта виконаних робіт №2 за вересень 2012, акта №3-11 приймання виконаних робіт за листопад 2012, акта приймання виконаних робіт №4-11 за листопад 2012

Позивачем в повній мірі проведено оплату робіт по договору, що підтверджується належним чином завіреними копіями банківських виписок за 16.08.2012, 03.10.2012, 21.11.2012, 26.04.2012, які наявні в матеріалах справи.

За наслідками виконання взятих на себе зобов’язань, ТОВ «Арамакс» на користь позивача виписано наступні податкові накладні, суми ПДВ по яким, віднесено позивачем до податкового кредиту відповідних періодів, а саме: ПН. №60 від 16.08.2012 на суму ПДВ 22875грн., ПН. №56 від 16.08.2012 на суму ПДВ 5963,80грн., ПН. №99 від 21.11.2012 на суму ПДВ 26665,94грн., ПН. №77 від 03.10.2012 на суму ПДВ 13133,24грн., ПН. №30 від 26.04.2012 на суму ПДВ 100000грн..

Відповідні зміни в бухгалтерському обліку позивача, за наслідками господарських взаємовідносин з ТОВ «Арамакс», підтверджуються належним чином завіреними копіями карток рахунку 631 за період 01.04.2012 – 31.01.2013 по даному контрагенту.

Слід зазначити, що згідно Ліцензії серії АВ№556552, виданої ТОВ «Арамакс», останній наділений правом, в період з 21.10.2010 по 21.10.2012, на провадження господарської діяльності, пов’язаної із створенням об’єктів архітектури (за переліком згідно з додатком), що, в свою чергу, спростовує твердження осадових осіб контролюючого про відсутність у ТОВ «Арамакс» технічних та трудових ресурсів для виконання досліджуваних господарських зобов’язань.

При цьому, не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об’єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентом позивача, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит в сумі 168638грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Арамакс».

В той же час, суд позбавлений можливості, в даному випадку, погодитьсь з правомірністю формування позивачем податкового кредиту в сумі 5000грн. за травень 2012 по взаємовідносинам з ТОВ «Арх-Ательє», враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.04.2012 між позивачем (замовник) та ТОВ «Арх-Ательє» (виконавець) укладено договір №1405-2012, згідно якого, замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов’язання виконати проектні робіт по електрообладнанню багатофункціонального громадського центру з об’єктом спорту, відпочинку та розваг по вул. Немировича - Данченко, 64, м. Запоріжжя.

Пунктом 1.3. Договору передбачено, що термін виконання робіт становить не пізніше 12.06.2012, при цьому, жодних додаткових угод до даного договору про продовження термінів виконання робіт позивачем до матеріалів справи не надано.

Відповідно до пп.3.2.2 даного договору виконавець зобов’язується передати замовнику проектну продукцію в кількості 5 (п’яти) екземплярів твердих та електронну копію у форматі pdf.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що після закінчення виконання договірних робіт, виконавець передає за накладною замовнику готову проектну продукцію та підписаний акт здавання – приймання проектної документації.

Позивачем, на підтвердження правомірності формування податкового кредиту в сумі 5000грн., долучено до матеріалів справи протокол погодження договірної ціни, банківську виписку та податкову накладну №76 від 24.04.2012.

Під час розгляду справи суд неодноразово звертав увагу представника позивача на необхідність надання додаткових документів на підтвердження правомірності формування податкового кредиту, однак, окрім вищевказаних протоколу погодження договірної ціни, банківської виписки та податкової накладної №76 від 24.04.2012, інших документів, які передбачені Договором, позивачем надано не було.

За таких обставин, суд відзначає, що наявність законодавчо визначених документів для формування податкового кредиту, зокрема, наявність податкових накладних, виписаних платником податку є обов’язковою, але, не безумовною підставою для визнання правомірності формування платником податку показників податкової звітності за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність.

Суд критично ставиться до тверджень позивача про те, що наявність факту перерахування коштів на рахунок контрагента є належним доказом правомірності віднесення сум до податкового кредиту, адже, як зазначено вище, первинні бухгалтерські та податкові документи є підставою для змін в бухгалтерському та податковому обліку підприємства, виключно за умови фактичного вчинення господарської операції, чого, в даному випадку, судом не встановлено, а позивачем, в порушення принципу змагальності (ст.11 КАС України), доведено не було.

Тобто, наявність самих лише обставин укладання цивільно-правового договору, формальних доказів про його виконання, не є безумовним свідченням правомірності вчиненої платником податку господарської операції.

Так як в ході розгляду справи позивачем не представлено вищезазначені документи, які, згідно укладеного договору, є обов’язковими при наданні проектних послуг, суд вважає за можливе погодитьсь з твердженнями податкового органу про відсутність обставин фактичного отримання послуг з виконання ТОВ «Арх-Ательє» проектних робіт, внаслідок чого ТОВ «Інвестиційна рада» позбавлено можливості віднесення суми в розмірі 5000грн. до податкового кредиту перевіряємого періоду.

Згідно ч.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС від 21.06.2013 №000000152 в сумі 168638грн.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Зобов’язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна рада» (код ЄДРПОУ 34614572, адреса: 01015, м.Київ, Печерський район, ВУЛИЦЯ ІВАНА МАЗЕПИ, будинок 34) судові витрати в сумі 1686(тисячу шістсот вісімдесят шість) грн. 38коп. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (адреса: 01011, м. Київ, вул. Лєскова,2).

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.