Ухвала суду № 33933180, 20.09.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/7992/13-ц Провадження № 22-ц/772/2019/2013Головуючий в суді першої інстанції:Клапоущак С.Ю.Категорія: 41Доповідач: Оніщук В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2013 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Оніщука В.В.

суддів: Чорного В.І., Медвецького С.К.,

при секретарі: Богацькій О.М., Іщук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17.06.2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням і вселення та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и л а :

В квітні 2013 року ОСОБА_2 звернувся в суд із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 15.10.1996 року по 24.05.2005 року він перебував в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 і під час шлюбу, в порядку спадкування, він набув право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, де на даний час зареєстровані він, відповідач та їх діти - син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. У 2005 році шлюб між ним і відповідачкою було розірвано, однак вони продовжували проживати у вказаній квартирі і на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу від 29.06.2010 року, право власності на вказану квартиру було зареєстровано за ОСОБА_3. В листопаді 2011 року, незважаючи на домовленість про його безперешкодне проживання у спірній квартирі, ОСОБА_3 подала в суд позов про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а ним було подано зустрічний позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, однак рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 25.04.2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 26.07.2012 року, в задоволенні вказаних позовів було відмовлено. Незважаючи на ухвалені судові рішення, ОСОБА_3 продовжує створювати йому перешкоди в користуванні квартирою, чим порушує його право на житло як члена сім'ї, а тому просив зобов'язати ОСОБА_3 не чинити йому перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 вселити його у вказану квартиру та стягнути на його користь судові витрати.

В квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулась в суд із вищевказаним зустрічним позовом, у якому посилається на те, що на підставі укладеного між нею та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу від 29.06.2010 року, вона стала власником квартири АДРЕСА_2, в якій на даний час проживають вона та діти - син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 і дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. В травні 2005 року шлюб між нею та ОСОБА_2 було розірвано, однак останній продовжував проживати у вказаній квартирі, але між ними постійно виникали суперечки і з грудня 2010 року, ОСОБА_2, забравши свої речі, в квартирі більше не проживає, при цьому ніякі перешкоди йому не створюються. На даний час вона разом із дітьми перебувають на обліку у відділі соціального захисту населення як малозабезпечена сім'я та отримують допомогу і актами, які були надані, підтверджено факт відсутності відповідача у спірній квартирі, тобто останній без поважних причин відсутній у даній квартирі більше року, а тому з посиланням на ст. 405 ЦК України, просила визнати ОСОБА_2, таким що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_1 та стягнути на її користь судові витрати.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22.04.2013 року зазначені позови були об'єднані в одне провадження.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17.06.2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення було відмовлено.

Позов ОСОБА_3 задоволено та визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_1 у зв'язку з його відсутністю у житловому приміщенні без поважних причин понад один рік.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, а поданий ним позов задовольнити.

При цьому робиться посилання на неповноту з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу, з посиланням на викладені в ній обставини.

ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, вказавши на її безпідставність та законність і обґрунтованість рішення суду.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Вимогами ст. 308 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, районний суд виходив з того, що позивач за первісним позовом більше року не проживає у спірній квартирі і відсутні докази, які б свідчили про створення йому перешкод в користуванні даним жилим приміщенням, при цьому факт його реєстрації у квартирі створює ОСОБА_3 перешкоди у володінні та користуванні своєю власністю і змушує останню витрачати додатковий час при оформленні документів на отримання субсидії при оплаті за житлово-комунальні послуги.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 24.05.2005 року, однак після розірвання шлюбу вони продовжували спільно проживати у квартирі, яка належала ОСОБА_2 на праві власності.

Згідно договору купівлі-продажу від 29.06.2010 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, остання набула право власності на квартиру АДРЕСА_2, в якій на даний час зареєстровані та проживають відповідач за первісним позовом та їх діти - син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 і дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, а також, у даній квартирі зареєстрований і позивач за первісним позовом.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_2 з грудня 2010 року у спірній квартирі не проживає, при цьому рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 25.04.2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 26.07.2012 року встановлено, що в період з 03.02.2011 року по 25.12.2011 року ОСОБА_2 перебував на заробітках в Російській Федерації, тобто у вказаний період не проживання у даному житловому приміщенні пов'язано із поважними причинами.

Причину не проживання у спірній квартирі в інший період, а саме після 25.12.2011 року, ОСОБА_2 обгрунтовує створенням йому відповідних перешкод зі сторони ОСОБА_3, однак даний факт належними і допустимими доказами не доведений, тоді як згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено період не проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі без поважних причин, починаючи з 25.12.2011 року, при цьому викладені в апеляційній скарзі твердження про неправильність встановлення строку не проживання, з посиланням на час набрання законної сили рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 25.04.2012 року, є безпідставним.

З урахуванням наведених обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо наявності підстав для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 та відповідно відмови у задоволенні поданого ним позову.

Однак, судова колегія звертає увагу на те, що суд першої інстанції зробивши правильне посилання на вимоги ч.2 ст. 405 ЦК України, безпідставно застосував норми Житлового Кодексу України, які в даному випадку не регулюють правовідносини, що виникли між сторонами і тому посилання на вказані норми закону необхідно виключити з мотивувальної частини рішення суду.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тобто ухвалене рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17.06.2013 року - залишити без змін.

Виключити з мотивувальної частини рішення посилання на положення Житлового Кодексу України.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ В.В. Оніщук

Судді: /підпис/ В.І. Чорний

/підпис/ С.К. Медвецький

З оригіналом вірно: